Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №201/5912/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/5912/26

Провадження № 2/201/4333/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

19 жовтня 2026 року м. Дніпро

Суддя Соборного районного суду міста Дніпра Наумова О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Жилсервіс-14» Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради про захист прав споживача, визнання відсутності зобов`язань та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

Позивачка є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 05.12.2025. Після набуття права власності позивачка звернулася до відповідачів з вимогами відкрити (переоформити) особові рахунки, здійснювати нарахування виключно з дати набуття права власності та не включати заборгованість попереднього власника. Відповідачі розмежування заборгованості не здійснили, чим фактично поклали на неї обов`язок зі сплати боргу попереднього власника. КП «Теплоенерго» переоформило особовий рахунок із збереженням заборгованості, відмовилося виключити борг з посиланням на правила обліку та залишило повторне звернення без розгляду по суті.

Позивач посилається на ст. 520 ЦК України, відповідно до якої заміна боржника у зобов`язанні можлива лише за згодою кредитора та нового боржника, зазначає, що згоди на прийняття боргу не надавала, а також посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, за її твердженням, у постанові від 08.05.2018 у справі № 757/7499/17-ц, про те, що обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг покладається на особу, яка їх фактично спожила.

Предмет позову

визнати відсутність у позивача зобов`язань щодо сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги, що виникла до 05.12.2025;

зобов`язати КП «Жилсервіс-14» здійснити розмежування заборгованості (до 05.12.2025 – попередній власник, після – позивач) та не включати зазначену заборгованість до обліку позивача;

зобов`язати КП «Теплоенерго» здійснити розмежування заборгованості, виключити заборгованість попереднього власника та здійснювати нарахування лише з 05.12.2025;

Заяви учасників процесу по суті справи

Відповідач - КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради позовні вимоги не визнав. 13.05.2026 до суду надійшов відзив КП «Теплоенерго» (а.с. 26-30), в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги про визнання відсутності зобов`язань щодо оплати житлово-комунальних послуг загалом пред`явлено без залучення виконавців інших комунальних послуг, а тому така вимога не відповідає суб`єктному складу справи. Посилається на ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», за якою дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з їх оплати. Матеріали справи містять визнаний позивачем факт її проживання у спірній квартирі разом із чоловіком – попереднім власником до набуття нею права власності. Отже, позивач несе солідарний обов`язок з оплати теплової енергії, спожитої до 05.12.2025.

Відповідач - КП «Жилсервіс-14» Дніпровської міської ради позовні вимоги не визнав. 18.06.2026 до суду надійшов відзив КП «Жилсервіс-14» (а.с. 35-40), в якому відповідач зазначив, що позивачка не довела порушення її прав, жодних дій щодо стягнення з неї заборгованості відповідачі не вчиняли, платіжні документи їй як боржнику не виставлялися. Облік ведеться щодо об`єкта (квартири) безперервно, а наявність у ньому відомостей про заборгованість не означає покладення боргу на нового власника. Для переоформлення особового рахунку позивачці роз`яснено необхідність звернення до ТОВ «ЄРЦ КП», однак доказів такого звернення не надано. КП «Жилсервіс-14» звернулося з вимогою про стягнення заборгованості саме до ОСОБА_2 (справа № 201/4033/26). Договір дарування укладено між подружжям, які перебувають у шлюбі з 26.11.2011. Квартира фактично не вибувала з користування сім`ї, а борг сформувався за послуги, спожиті сім`єю. Позивач обрала спосіб захисту, не передбачений ст. 16 ЦК України, – загальне «визнання відсутності боргу» за відсутності вимог про його стягнення. Відповідач також вказує на недобросовісність дій позивача, посилаючись на те, що дарування відбулося у період існування заборгованості та під час кримінального провадження щодо дарувальника, а за п. 4 договору дарування дарувальник гарантував, що внаслідок дарування не буде порушено прав інших осіб.

Позивачка надала відповідь на відзив 26.06.2026 КП «Жилсервіс-14» (а.с. 49-50), у якій зазначила, що вона не вимагає списання боргу попереднього власника, а предметом спору є відсутність у неї обов`язку відповідати за зобов`язаннями, що виникли до набуття нею права власності, та відмова відповідача розмежувати заборгованість. Звернення КП «Жилсервіс-14» з позовом до ОСОБА_2 свідчить про визнання відповідачем саме його належним боржником. Сімейні відносини та кримінальне провадження щодо дарувальника, на думку позивача, не мають значення для справи.

Заперечень на відповідь на відзив на час розгляду справи не надійшло.

Рух справи

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 30.04.2026 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачам строк для подання відзиву (а.с. 24).

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого без повідомлення (виклику) учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 56,4 кв. м) з 22.09.2003 належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дубовенко В.О. за р. № 1-1704. Позивачка і ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 26.11.2011, що підтверджується змістом договору дарування (а.с. 4-6) і позивачкою не заперечується.

Так, 05.12.2025 між ОСОБА_2 (дарувальник) та позивачем (обдаровувана) укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Аршавою І.О. за реєстровим № 4458. Право власності позивача зареєстровано 05.12.2025 (номер відомостей про речове право 62634075) (а.с. 7).

Згідно з п. 4 договору дарувальник гарантував, що внаслідок дарування квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб. Умов щодо наявної заборгованості за житлово-комунальні послуги договір не містить.

КП «Жилсервіс-14» з 01.04.2020 надані позивачці послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_2 на підставі договору від 31.03.2020, укладеного із співвласниками в особі уповноваженої особи.

За квартирою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Згідно з інформацією по особовому рахунку станом на 18.06.2026 заборгованість за послуги з управління за період з 01.04.2020 по 01.01.2026 становить 7 823,48 грн; кількість зареєстрованих у квартирі осіб – 3. Після 05.12.2025 на рахунок надходили платежі: 265,64 грн (січень 2026), 530,00 грн (березень 2026), 265,00 грн (квітень 2026) (а.с. 41-42).

На заяву позивача від 29.12.2025 КП «Жилсервіс-14» листом від 12.01.2026 № 4 повідомило, що особовий рахунок ведеться щодо квартири незалежно від зміни власників, підстав для зняття заборгованості немає, позивачка з чоловіком тривалий час мешкає у квартирі та споживала житлові послуги. Для переоформлення особового рахунку позивачці роз`яснено необхідність звернення до ТОВ «ЄРЦ КП» (а.с. 12-13).

На повторну заяву позивачки від 19.01.2026 листом від 04.02.2026 № 16 надано аналогічне роз`яснення (а.с. 14).

У заяві від 19.01.2026 у пункті 4 позивачка, заперечуючи проти позиції КП «Жилсервіс-14», не спростувала факт спільного проживання у квартирі, а лише зазначила, що такий факт не є підставою для покладення на неї боргу без рішення суду (а.с. 11).

У відповіді на відзив позивачка також факт проживання у квартирі до 05.12.2025 не заперечила.

Судовим наказом Соборного районного суду міста Дніпра від 27.01.2026 у справі № 201/1072/26 стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП «Жилсервіс-14» заборгованість за послуги з управління за період з 01.04.2020 по 01.12.2025 у розмірі 7 557,84 грн. Ухвалою від 25.02.2026 судовий наказ скасовано за заявою боржника (а.с. 43).

Ухвалою від 08.04.2026 відкрито провадження у справі № 201/4033/26 за позовом КП «Жилсервіс-14» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (а.с. 44).

На заяву позивача від 22.12.2025 КП «Теплоенерго» листом від 20.01.2026 повідомило, що особовий рахунок № НОМЕР_1 переоформлено шляхом внесення до автоматизованої системи даних позивача як власника квартири, без відкриття іншого рахунку. Станом на 01.12.2025 за рахунком обліковувалася заборгованість 26 189,70 грн. Послуга з постачання теплової енергії надавалася як попередньому власнику, так і позивачу. У виключенні заборгованості відмовлено (а.с. 18-19).

На претензію позивача від 09.03.2026 КП «Теплоенерго» листом від 24.03.2026 повідомило, що питання вже розглянуто по суті (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян») (а.с. 20).

З рахунку за березень 2026 року вбачається, що КП «Теплоенерго» здійснює нарахування за послугу за квартирою, станом на 31.03.2026 обліковується заборгованість 30 726,18 грн (а.с. 22).

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захисту підлягає наявне, а не можливе в майбутньому порушене право. Для застосування способу захисту суд має встановити, які саме права позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22). Відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Позивач не надала доказів того, що будь-який з відповідачів пред`являв до неї вимогу про стягнення заборгованості, що виникла до 05.12.2025, у судовому чи примусовому порядку.

КП «Жилсервіс-14» звернулося з такою вимогою до ОСОБА_2 .

Щодо обов`язку позивача з оплати спожитих послуг, то з аналізу положень статей 11, 319, 322, 509, 526, 610 ЦК України, статей 1, 7, 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» в їх системному взаємозв`язку вбачається, що кожен власник квартири (нежитлового приміщення) в будівлі несе обов`язок з утримання власного майна, приміщень загального користування та прибудинкової території.

Законодавством передбачений двосторонній обов`язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово - комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у певному обсязі (Постанова ВСУ від 30.10.2013р. по справі № 6-59цс13).

Верховний Суд України у правовій позиції, яка висловлена в постанові від 20.04.2016р. по справі № 6-2951цс15 роз`яснив, що, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. З ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі». Отже, відсутність договору у разі фактичного користування послугою не дає підстав не оплачувати її або оплачувати лише частково.

Також, споживач послуг має право на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження відповідно до умов договору, відповідно до п. 7 ч. 45 № 690 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які набрали чинності 13.08.2019 (Далі - правила № 690).

Крім того, згідно Правил № 690 Споживач зобов`язаний інформувати протягом місяця виконавця про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) шляхом надання виконавцю витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.

Відповідно до п. 1 пп. 1.2. Порядку звільнення наймачів (власників) квартир (приватних будинків) та членів їх сімей, за період їх тимчасової відсутності, від оплати за послуги холодного і гарячого водопостачання та водовідведення, затвердженого рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради від 26.02.2013 № 82 (далі - Рішення № 82) (а.с. 12) та № 3884 від 20.12.2004 (далі - Рішення № 3884) (а.с. 11), наймач (власник) квартири (приватного будинку) та члени його сім`ї, за період тимчасової відсутності, мають право на несплату вартості ненаданих послуг з холодного та гарячого водопостачання, водовідведення при дотриманні певних умов.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Тобто обов`язок з оплати покладено не лише на власника, а й на дієздатних осіб, які проживають у житлі за його згодою.

Згідно з ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Суд встановив, що позивач перебуває у шлюбі з попереднім власником з 26.11.2011, проживала разом із ним у спірній квартирі та користувалася житлово-комунальними послугами. Факт проживання позивач не спростувала ні у зверненнях до відповідачів, ні в суді (ст. 81 ЦПК України). Послуги, за які обліковується заборгованість, спожиті сім`єю позивача в інтересах сім`ї.

За таких обставин позивач не є особою, яка не має зобов`язань з оплати послуг, спожитих до 05.12.2025, а є солідарним боржником у силу закону.

Зміна власника квартири в межах однієї сім`ї не змінила фактичних користувачів житла і не припинила обов`язку позивача з оплати послуг, якими вона користувалася.

Посилання позивача на ст. 520 ЦК України суд відхиляє, оскільки обов`язок позивача виникає не з переведення на неї боргу, а безпосередньо з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» як особи, що спожила послуги. Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 757/7499/17-ц також не спростовує висновків суду. Навіть у викладі позивача цей висновок стосується того, що обов`язок оплати лежить на особі, яка фактично спожила послуги, а позивач саме такою особою і є. Подібність правовідносин відсутня, оскільки у цій справі новий власник до набуття права власності проживав у житлі та споживав послуги.

Доводи позивача про те, що звернення КП «Жилсервіс-14» з позовом до ОСОБА_2 свідчить про визнання саме його єдиним боржником, суд не приймає, адже відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Вибір кредитором одного із солідарних боржників не звільняє від обов`язку інших.

Стосовно вимоги позивачки про розмежування та виключення заборгованості з обліку, суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно, а питання його організації належать до компетенції власника підприємства або уповноваженого ним органу. Особовий рахунок відкривається на об`єкт (квартиру), а не на особу, і відображає нарахування та оплати за весь період надання послуг. Вимоги зобов`язати відповідачів «розмежувати» чи «виключити» заборгованість з обліку означають втручання суду у ведення господарського обліку суб`єкта господарювання. Такий спосіб захисту не передбачений ст. 16 ЦК України чи спеціальним законом і не поновлює жодного права позивача: виключення запису з обліку не змінює існування чи суб`єктного складу зобов`язання.

Щодо вимоги до КП «Теплоенерго» здійснювати нарахування лише з 05.12.2025, суд зазначає, що сказаний відповідач вже вніс дані позивача як власника квартири до системи обліку та здійснює нарахування за послугу після 05.12.2025. Отже, порушення права позивача у цій частині не доведено.

Щодо переоформлення особового рахунку в КП «Жилсервіс-14», позивачу двічі роз`яснено порядок звернення до ТОВ «ЄРЦ КП», однак доказів такого звернення та відмови в ньому позивач не надала.

Оцінивши докази на предмет належності, допустимості, достовірності та достатності (ст. 76–80, 89 ЦПК України), суд дійшов висновку, що позивач не довела порушення її прав відповідачами, обрала неефективний спосіб захисту, а її твердження про відсутність обов`язку з оплати спожитих до 05.12.2025 послуг спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Позивач цього обов`язку не виконала, тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

З урахуванням викладеного, позовні вимог не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Щодо судового збору

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача. Позивачкою судовий збір не сплачений на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76–81, 89, 127, 141, 247, 258, 259, 263–265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Жилсервіс-14» Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради про захист прав споживача, визнання відсутності зобов`язань та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя О.С. Наумова