Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №947/19273/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5423/26

Справа № 947/19273/24

Головуючий у першій інстанції Гниличенко М. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Амстер 1»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «НАДРА» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстер 1» на рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 січня 2026 року у складі судді Гниличенко М.В.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило суд стягнути з відповідача – ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Спектрум Ессетс» частину заборгованості за договором кредиту № 07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 в гривневому еквіваленті в сумі 400000,00 грн., що еквівалентно 14992,96 доларів США строкової заборгованості по кредиту, по курсу НБУ станом на дату переходу права вимоги - 15.05.2020; стягнути сплачений судовий збір у розмірі 6000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача послався на те, що 27.12.2006 між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 23000,00 доларів США. Позивач вказує, що між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «Спектрум Ессетс» укладено Договір про відступлення прав вимоги №GL3N017513 від 15 травня 2020 року, згідно з умовами якого ТОВ «Спектрум Ессетс» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 та всіма забезпечувальними договорами. Оскільки в порушення умов договорів відповідач у встановлені строки кредит та інші передбачені договором платежі не сплатив, позивач вимушений звернутись з цим позовом до суду.

Позиція відповідача в суді першої інстанції

Представник відповідача ОСОБА_1 в суді першої інстанції в своїх письмових заявах по суті спору, просив відмовити в задоволенні позову. Звертав увагу суду на п.4.3 Додаткової угоди № 1, яким передбачено, що у разі невиконання (неналежного) виконання позичальником обов`язків, визначених п.п.3.3.7, 3.3.8 цього Договору, протягом більше, ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Незважаючи на той факт, що згідно п.1.1.1 зазначеного Договору кредиту строк дії договору встановлено до 26.12.2036, при цьому сторони вказаним п.4.3 встановили/змінили умови договору у разі невиконання (неналежного)виконання позичальником зобов`язання, тому представник відповідача зазначає, що останній платіж відповідач здійснив 26.02.2014, додати 90 днів до цієї дати (28.05.2014), тому само з цієї дати чітко встановлено порушення позичальником кредитних зобов`язань та початок строку позовної давності.

Представник відповідача наполягав на застосуванні строку позовної давності, та його пропуску як первісним кредитором ПАТ КБ «Надра», так і первісним позивачем ТОВ «Спектрум Ессетс», та його правонаступником ТОВ «Амстер 1».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотивування його висновків

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 26 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстер 1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 – відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи відсутність повного обсягу первинних документів та документів бухгалтерського обліку банку (в тому числі відомостей щодо руху коштів (виписок за рахунками) та інших документів, які відображають облік здійснених операцій за Кредитним договором станом на 15.05.2020), та підтверджують заборгованість за Кредитним договором у доларах США станом на 15.05.2020 у заявленій позивачем частині заборгованості у розмірі 400000 гривень, неможливо повною мірою дослідити відповідність розрахунку заборгованості станом на 15.05.2020 умовам Кредитного договору.

Судом було здійснено дослідження усіх сум заборгованості, їх складових, які було зазначено в мотивувальній частині рішенні Київського районного суду м.Одеси від 10.07.2015, в мотивувальній частині ухвали Київського районного суду м.Одеси від 05.06.2015, які набрали законної сили, в Розрахунку заборгованості, наданим позивачем до позову, Розрахунком заборгованості, наданим відповідачем, Додатком № 1 до Договору відступлення прав вимоги №GL3N0I7513 від 15 травня 2020 року, та встановлено, що усі суми заборгованості та їх складові різняться між собою, є розбіжності по сумам в усіх документах.

Внаслідок чого, встановити обґрунтований розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 15.05.2020, не є можливим, фактично тягар доказування належить стороні позивача, у позові зазначено до стягнення суми заборгованості, які повинні бути підтверджено належними та достовірними доказами, а процесуальний обов`язок суду перевірити та оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ «Амстер 1» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Амстер 1» сплачений судовий збір у розмірі 6000,00 грн. за подання позовної заяви до суду першої інстанції та 9000,00 грн. за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що матеріалами цивільної справи №520/10420/14-ц, кредиту, рішення по якій набрало законної сили 17.02.2016, було встановлено розмір заборгованості за кредитним договором №07/12/2006/840-K/72 від 27.12.2006 по тілу кредиту (станом на 06.03.2014) в загальній сумі 21 748,20 дол. США, а розмір заборгованості станом на дату початку ліквідаційної процедури в ПАТ «КБ «НАДР» (06.02.2015) так і на дату переходу права вимоги за кредитним договором від ПАТ «КБ «НАДРА» до ТОВ «Спектрум Ессетс» (15.05.2020) становив 21 685,86 дол.США, що свідчить про те, що за період з 06.03.2014 до 06.02.2015 було погашено всього лиш 62,34 дол. США. Після введення в ПАТ «КБ «НАДРА» процедури ліквідації (06.02.2015) погашення заборгованості по тілу кредиту не відбувалося, що підтверджується розрахунком заборгованості станом на 15.05.2020. Інших відомостей, що могли спростовувати таку заборгованість відповідачем не надано. Таким чином, розмір залишку основного боргу (тіла кредиту) за КД N?07/12/2006/840-K/72 від 27.12.2006 відповідача ОСОБА_1 перед діючим кредитором (позивачем) ТОВ «АМСТЕР 1» в загальній сумі 21 685,86 дол.США є обґрунтованим і доведеним, як розрахунком заборгованості, договорами відступлення права вимоги, так і рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10.07.2015 по цивільні справі 520/10420/14-ц, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 17.02.2016.

Зазначає, що в суду першої інстанції були наявні всі докази, які підтверджували правомочність позивача, як діючого кредитора, підтримувати заявлений позов щодо стягнення кредитної заборгованості, а також докази про розмір заборгованості відповідача за кредитним договором (станом на дату переходу права вимоги від первинного кредитора ПАТ «КБ «НАДРА»), однак суд першої інстанції не повністю дослідив всі обставини справи, не надав наявним доказам належної оцінки, та не взяв до уваги вже доведені обставини про розмір кредитної заборгованості за рішенням суду по іншій справі, яке набрало законної сили, тому вважати рішення суду першої інстанції законними та винесеними з додержанням всіх встановлених норм процесуального і матеріального права, не можна.

Явка учасників справи в судове засідання

Представник ОСОБА_1 – адвокат Гаврилюк П.С., в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

07.10.2026 від представника ТОВ «Амстер 1» надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, багаторазове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

08.10.2026 суд перейшов на стадію ухвалення рішення, яке проголошено 20.10.2026 о 09:30.

В судове засідання, призначене на 20.10.2026 сторони не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

27.12.2006 між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра» укладено кредитний договір № 07/12/2006/840-К/72, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 23000,00 доларів США. (а.с.5)

Згідно п. 1.1 Кредитного договору, Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 23000 (двадцять три тисячі доларів США) доларів США в порядку і на умовах, визначених цим Договором, що було еквівалентно 116150 грн. Видача кредиту підтверджується заявою на видачу готівки № NL-2 від 28.12.2006 та не оспорюється представником відповідача.

Згідно п.1.2 Кредитного договору цільове використанні кредиту на придбання земельної ділянки за адресою: с.Сухий Лиман, Овідіопольського району Одеської області, загальною площею 0,062 га. Крім того, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань, між сторонами було укладено Договір іпотеки на вищевказану земельну ділянку.(п.2.1 Договору)

Відповідно до п.п.1.3.1, 1.3.2. вищевказаного Кредитного договору відсотки за користування кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 10 % (десять) відсотків річних, а також плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35 % від суми залишку заборгованості по кредиту.

Відповідно п.3.3.1 Кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит та сплачує Банку передбачені п.1.3.1,1.3.2 платежі шляхом здійснення перерахування коштів на відповідний рахунок мінімально необхідного платежу у валюті кредиту.

Відповідно до п.3.3.2 Кредитного договору щомісячна сума мінімального платежу до сплати складає 290 дол. США, які позичальник повинен вносити щомісячно з 1 по 7 число поточного місяця.(п.3.3.3).

Згідно з п. 1.4. Кредитного договору Банк надає Позичальнику Кредит строком до 26 грудня 2036 року. Пунктом 3.3.4. Кредитного договору встановлено кінцевий термін повернення Кредиту – 26 грудня 2036 року.

Відповідно до п.4.2.4 Кредитного договору Банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту та сплату нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж в термін встановлений пунктом 3.3.3 цього Договору.

До кредитного договору вносились зміни, шляхом викладення кредитного договору в новій редакції, відповідно до Додаткової угоди № 1 від 10.12.2009. Дані зміни стосувалися встановлення заборгованості на дату підписання додаткової угоди, встановлення пільгової відсоткової ставки на певний період, та зміни порядку погашення заборгованості відповідно до встановленого графіку, та інше.(а.с.6)

Згідно розрахунку заборгованості станом на 15.05.2020, остання в загальному розмірі становить 40544,52 доларів США що еквівалентно, по курсу НБУ станом на дату переходу 15.05.2020 – 1081695,36 грн., яка складається з: 20345,77 доларів США – строкова заборгованість по тілу кредиту; 1340,09 доларів США – прострочена заборгованість по тілу кредиту; 13547,60 доларів США – заборгованість по заборгованість по сплаті нарахованих відсотків; 5311,05 доларів США – заборгованість по сплаті комісійної винагороди.

15.05.2020 між ПАТ «КБ» Надра» та ТОВ «Спектрум Ессетс» укладено договір відступлення прав вимоги №GL3N0I7513, з якого вбачається, що було відступлено ПАТ «КБ`Надра» шляхом продажу ТОВ «Спектрум Ессетс», зокрема права вимоги за кредитним договором №/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 року, боржник ОСОБА_1 (а.с.18-20)

08.04.2025 між ТОВ «Спектрум Ессетс» та ТОВ «Амстер 1» було укладено Договір про відступлення прав вимоги №08/04-25/1 від 08.04.2025 року, згідно з умовами якого ТОВ «Амстер 1» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 року та всіма забезпечувальними договорами.(а.с.1132 - 144)

Судом встановлено, що 14.08.2014 ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовом до Публічного акціонерного товариства КБ «Надра» про визнання кредитного договору недійсним.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 10.07.2015 у справі №520/10420/14-ц, залишеним без змін апеляційним судом Одеської області від 17.02.2016, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору було відмовлено, рішення суду набрало законної сили. Таким чином, кредитний договір № 07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 є чинним та дійсним на час розгляду справи.(а.с.191-196, 168 – 171)

У мотивувальній частині судового рішення було зазначено, що позивач з моменту укладення договору протягом тривалого часу належним чином виконував умови кредитного договору, вчасно, в повному обсязі сплачував грошові кошти за користування кредитом, зокрема особисто позивачем вказано, що ним станом на липень 2014 року повернуто банку 18051 доларів США та сплачено 99976 грн.

Також, в рішенні зазначено, що судом було досліджено розрахунок заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором станом на 06.03.2014, з якого вбачається, що заборгованість по тілу кредиту складає 21748,02 доларів США.

Крім того, ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 05.06.2015 у справі №520/10420/14-ц в прийнятті зустрічного позову ПАТ КБ «Надра» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.197).

В мотивувальній частині вказаної ухвали зазначено, що 20.05.2015 представник ПАТ КБ «Надра» звернулось до суду з зустрічним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на їх користь загальний розмір заборгованості за кредитним договором від 27.12.2006 станом на 27.07.2015, що складає 26995,42 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 605193,11 грн.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, однак не погоджується з мотивуванням висновків суду.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися у разі: 1) розірвання договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірвання договору в судовому порядку; 3) відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, ТОВ «Спектрум Ессетс» (як правонаступник первісного кредитора ВАТ «КБ «Надра»), як на підставу позову посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 неналежно виконував свої зобов`язання, які виникли на підставі Кредитного договору №07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «КБ «Надра», та додаткової угоди №1 до нього від 10.12.2009, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

В своєму позові ТОВ «Спектрум Ессетс» просило стягнути з відповідача частину строкової кредитної заборгованості в сумі 14992,96 доларів США, мотивуючи тим, що позивач неодноразово повідомляв відповідача про невиконані зобов`язання та просив погасити кредитну заборгованість, при цьому після укладення Договору відступлення прав вимоги, будь-які додаткові нарахування позивачем не здійснювалось, загальна сума заборгованості станом на дату переходу прав – 15.05.2020, становить розмір - 40544,52 доларів США, але позивач просить стягнути частину заборгованості в сумі 14992,96 доларів США, що еквівалентно сумі 400000 грн. по курсу НБУ станом на 15.05.2020.

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_1 в суді першої інстанції зазначав, що надані позивачем докази не можуть бути належними в підтвердження розміру заборгованості. Крім того, відповідач звертав увагу суду на п.4.3 Додаткової угоди № 1, яким передбачено, що у разі невиконання (неналежного) виконання позичальником обов`язків, визначених п.п.3.3.7, 3.3.8 цього Договору, протягом більше, ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Незважаючи на той факт, що згідно п.1.1.1 зазначеного Договору кредиту строк дії договору встановлено до 26.12.2036, при цьому сторони вказаним п.4.3 встановили/змінили умови договору у разі невиконання (неналежного)виконання позичальником зобов`язання, тому представник відповідача зазначає, що останній платіж відповідач здійснив 26.02.2014, додати 90 днів до цієї дати (28.05.2014), тому саме з цієї дати чітко встановлено порушення позичальником кредитних зобов`язань та початок строку позовної давності. З огляду на вказане просив застосувати строк позовної давності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих позивачем доказів неможливо повною мірою дослідити відповідність розрахунку заборгованості станом на 15.05.2020 умовам Кредитного договору.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15-ц (провадження № 61-32621св18), від 24 жовтня 2019 року у справі № 357/2127/18 (провадження № 61-10574св19), від 05 серпня 2020 року у справі № 367/786/17 (провадження № 61-7071св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 723/602/17 (провадження № 61-20313св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 712/4821/16 (провадження № 61-16421св20) суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 753/23979/15-ц: банк, звертаючись до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, надав розрахунок розміру цієї заборгованості. Однак апеляційним судом належним чином не було досліджено наявні в справі докази, не було надано їм належної оцінки, не вирішено питання про наявність чи відсутність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з встановлених судом обставин. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що він не має повноважень визначати розмір заборгованості, є безпідставним, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону. Те ж саме стосується висновку суду про неможливість здійснення ним перевірки розрахунку заборгованості через ненадання позивачем виписки з особового рахунку відповідача. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України). Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором, як позивача, так і відповідача), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично не вирішив спір по суті. Оскільки суд апеляційної інстанції порушив вищенаведені норми процесуального права та не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема розрахунки заборгованості позивача та відповідача за кредитним договором у сукупності та взаємозв`язку з умовами вказаного договору, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - факти наявності чи відсутності заборгованості позичальника перед банком та дійсний розмір такої заборгованості, ухвалене в справі рішення апеляційного суду слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;

- у справі № 357/2127/18: Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі - Положення № 254), визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції;

- у справах № 367/786/17 і № 723/602/17: належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, суди не врахували наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства, висновки щодо відсутності заборгованості за кредитним договором за усіма її складовими не зроблені. Зокрема, судами жодним чином не обґрунтовано відмову у стягненні заборгованості перед банком за тілом кредиту, не вирішено питання про часткове задоволення позову, виходячи з попередньої відсоткової ставки, чим фактично суди ухилився від вирішення спору по суті;

- у справі № 712/4821/16: задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували виписку по особовому рахунку позичальника, яка є належним доказом наявності заборгованості боржника, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18. Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що позичальник вносив неодноразові щомісячні платежі на погашення заборгованості, починаючи з 01 вересня 2008 року по 22 грудня 2011 року, 02 жовтня 2014 року сплатив 1 171,85 доларів США та 3 328,15 доларів США, а останній платіж внесено 20 жовтня 2014 року. Оскільки судами встановлено та було підтверджено наявними матеріалами справи, що відповідач дійсно отримав грошові кошти та неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання щодо їх своєчасного повернення, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому суди обґрунтовано відхилили доводи відповідача про неврахування висновку експерта за результатами проведення у справі судово-економічної експертизи, оскільки вказані посилання спростовуються зібраними по справі доказами.

Згідно з положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, у порушення вищевказаних положень закону не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства.

Відповідно до пунктів 61, 62, 65 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Аналогічного змісту норма закріплена у пункті 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою).

Банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов`язкових реквізитів.

Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 755/2284/16-ц (провадження № 61-33138св18).

Водночас у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції також виходив із того, що виписки із банківських рахунків є належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 (провадження № 61-9710св22) вказав, що відсутність у справі оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.

Як встановлено матеріалами справи, згідно п. 1.1 Кредитного договору, Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 23000 (двадцять три тисячі доларів США) доларів США в порядку і на умовах, визначених цим Договором, що було еквівалентно 116150 грн. Видача кредиту підтверджується заявою на видачу готівки № NL-2 від 28.12.2006 року та не оспорюється відповідачем.

Згідно п.1.2 Кредитного договору цільове використання кредиту на придбання земельної ділянки за адресою: с.Сухий Лиман, Овідіопольського району Одеської області, загальною площею 0,062 га. Крім того, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань, між сторонами було укладено Договір іпотеки на вищевказану земельну ділянку.(п.2.1 Договору)

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 1 ст.638 ЦК України та частиною 1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до п.п.1.3.1, 1.3.2. вищевказаного Кредитного договору відсотки за користування кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 10 % (десять) відсотків річних, а також плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35 % від суми залишку заборгованості по кредиту.

Відповідно п.3.3.1 Кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит та сплачує Банку передбачені п.1.3.1,1.3.2 платежі шляхом здійснення перерахування коштів на відповідний рахунок мінімально необхідного платежу у валюті кредиту.

Відповідно до п.3.3.2 Кредитного договору щомісячна сума мінімального платежу до сплати складає 290 дол. США, які позичальник повинен вносити щомісячно з 1 по 7 число поточного місяця.(п.3.3.3).

Згідно з п. 1.4. Кредитного договору Банк надає Позичальнику Кредит строком до 26 грудня 2036 року. Пунктом 3.3.4. Кредитного договору встановлено кінцевий термін повернення Кредиту – 26 грудня 2036 року.

Відповідно до п.4.2.4 Кредитного договору Банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту та сплату нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж в термін встановлений пунктом 3.3.3 цього Договору.

До кредитного договору вносились зміни, шляхом викладення кредитного договору в новій редакції, відповідно до Додаткової угоди № 1 від 10.12.2009 року. Дані зміни стосувалися встановлення заборгованості на дату підписання додаткової угоди, встановлення пільгової відсоткової ставки на певний період, та зміни порядку погашення заборгованості відповідно до встановленого графіку, та інше.

Матеріалами справи підтверджено видачу ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання кредитного договору у розмірі 23000 дол. США, що підтверджується заявою на видачу готівки №NL-2 від 28.12.2006. (а.с. 14)

Крім того, обставини видачі та користування кредитними коштами підтверджується рішенням Київського районного суду м.Одеси у справі №520/10420/14-ц від 10.07.2015, залишеним без змін апеляційним судом Одеської області від 17.02.2016, якими було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, рішення суду набрало законної сили.

У мотивувальній частині судового рішення було зазначено, що позивач з моменту укладення договору протягом тривалого часу належним чином виконував умови кредитного договору, вчасно, в повному обсязі сплачував грошові кошти за користування кредитом, зокрема особисто позивачем вказано, що ним станом на липень 2014 року повернуто банку 18051 доларів США та сплачено 99976 грн.

Також, в рішенні зазначено, що судом було досліджено розрахунок заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором станом на 06.03.2014, з якого вбачається, що заборгованість по тілу кредиту складає 21748,02 доларів США.

Таким чином, кредитний договір № 07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 є чинним та дійсним на час розгляду справи.

Представник позивача у позові вказує, що станом на дату переходу до позивача права вимоги за кредитним договором № 07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 (15.05.2020), встановлена заборгованість в загальному розмірі 40544,52 доларів США що еквівалентно, по курсу НБУ станом на дату переходу 15.05.2020 – 1081695,36 грн., яка складається з: 20345,77 доларів США – строкова заборгованість по тілу кредиту; 1340,09 доларів США – прострочена заборгованість по тілу кредиту; 13547,60 доларів США – заборгованість по заборгованість по сплаті нарахованих відсотків; 5311,05 доларів США – заборгованість по сплаті комісійної винагороди.

В обґрунтування позову представником позивача надано наступні копії доказів – Кредитний договір 07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006; Додаткова угода № 1 до вказаного кредитного договору від 10.12.2009; таблиця платежів без дати та номеру, без підпису сторін, починаючи з 09.12.2009; заява на видачу готівки № NL-2 від 28.12.2006; Розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 станом на 15.05.2020; Договір відступлення прав вимоги №GL3N0I7513 від 15 травня 2020 року: Додаток № 1 до Договору відступлення прав вимоги №GL3N0I7513 від 15 травня 2020 року; рекомендовані поштові повідомлення про зміну кредитора на ТОВ «Спектрум Ессетс»; Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ТОВ «Спектрум Ессетс».

Як зазначалось раніше, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 частину строкової кредитної заборгованості в сумі 14992,96 доларів США, мотивуючи тим, що позивач неодноразово повідомляв відповідача про невиконані зобов`язання та просив погасити кредитну заборгованість, при цьому після укладення Договору відступлення прав вимоги, будь-які додаткові нарахування позивачем не здійснювалось, загальна сума заборгованості станом на дату переходу прав – 15.05.2020 року, становить розмір - 40544,52 доларів США, але позивач просить стягнути частину заборгованості в сумі 14992,96 доларів США, що еквівалентно сумі 400000 грн. по курсу НБУ станом на 15.05.2020.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про неможливість встановлення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором з урахуванням наступного.

Як було встановлено, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.07.2015 у справі №520/10420/14-ц, судом у вказаній справі було досліджено розрахунок заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором станом на 06.03.2014, з якого вбачається, що заборгованість по тілу кредиту складає 21748,02 доларів США.

Крім того, відповідно до ухвали Київського районного суду м.Одеси від 05.06.2015 у вищевказаній справі в прийнятті зустрічного позову ПАТ КБ «Надра» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 було відмовлено з підстав пропуску строку на звернення до суду із зустрічним позовом, судом було роз`яснено, що вказане не позбавляє позивача звернутись до суду в загальному порядку. В мотивувальній частині вказаної ухвали зазначено, що 20.05.2015 представник ПАТ КБ «Надра» звернулось до суду з зустрічним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на їх користь загальний розмір заборгованості за кредитним договором від 27.12.2006 станом на 27.07.2015, що складає 26995,42 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 605193,11 грн.

Тобто, станом на 06.03.2014 рік заборгованість за тілом кредиту становила 21748,02 доларів США.

Як стверджував відповідач та не спростовано позивачем у справі, останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 було здійснено 26.02.2014.

Тобто, вищевказані обставини свідчать про те, що як станом на 2014 рік за ОСОБА_1 рахувалась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 21748,02 доларів США, та на момент відступлення права вимоги (станом на 15.05.2020) розмір заборгованості за тілом кредиту (строкова і прострочена) становив 21685,86 дол. США.

Відповідачем не спростовано невиконання ним умов кредитного договору та виконання ним обов`язку з повернення кредитних коштів.

Встановивши факт існування невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18)).

З урахуванням того, що позивач звертаючись до суду з вказаним позовом просив стягнути лише частину заборгованості у розмірі 14992,96 дол. США, що не перевищує заборгованість встановлену в судовому рішенні, та підтверджена матеріалами справи, позивач має право на її стягнення, оскільки позивач як кредитор за кредитним договором, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, заявив саме такі вимоги.

Однак, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що позивачем було пропущено строк позовної давності.

Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно ст. ст. 253-255 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (ст.ст.261, 265, 266 ЦК України).

Відповідно до ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до кредитного договору №07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 сторони домовились, що кінцевим терміном повернення кредиту є 26.12.2036. Крім того, сторонами в п. 3.3.2 Договору було узгоджено щомісячну суму мінімального необхідного платежу 290 дол. США. Позичальник зобов`язувався вносить черговий мінімальний платіж, визначений у п.3.3.2, щомісячно з 1 по 7 число поточного місяця.

Пунктом 4.2.4 Договору, визначено, що Банк має право вимагати від дострокового виконання зобов`язань щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим Договором, можливих штрафних санкцій, якщо Позичальник не вніс черговий платіж у термін, визначений п.3.3.3 цього Договору.

Однак, в подальшому Додатковою угодою №1 від 10.12.2009 до Кредитного договору №07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 сторони домовились викласти Договір в новій редакції.

Згідно п. 4.3. Додаткової угоди, якою сторони передбачили, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених п.п.3.3.7, 3.3.8 цього Договору, протягом більше, ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

В пунктах 3.3.7 – 3.3.8 Додаткової угоди, сторони узгодили, що Позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за використання Кредиту в порядку, визначеному п.п. 1.1., 2.4., цього Договору та комісії у вигляді плати за управління кредитом в розмірах та в порядку передбачених цим Договором; своєчасно та в повному обсязі погашати Кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п.п. 1.1., 2.4. цього Договору.

Отже, незважаючи на той факт, що згідно п.1.1.1 зазначеного Договору кредиту строк дії договору встановлено до 26.12.2036, при цьому сторони вказаним п.4.3 Додаткової угоди встановили/змінили умови договору у разі невиконання (неналежного) виконання позичальником зобов`язання.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечувалось сторонами, останній платіж за кредитним договором відповідач здійснив 26 лютого 2014 року.

З огляду на зміст наведеної договірної умови та встановлені обставини щодо припинення здійснення платежів, кредитор був обізнаний про порушення позичальником умов кредитного договору та настання передбачених договором правових наслідків такого порушення.

Відповідно до статей 256, 257, 261 ЦК України загальна позовна давність становить три роки та починає перебіг від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

За таких обставин перебіг позовної давності за вимогою про повернення кредиту в повному обсязі, враховуючи що останній платіж відповідач здійснив 26.02.2014, розпочався після настання визначеного пунктом 4.3 додаткової угоди строку виконання зобов`язання, а саме 28.05.2014 (90 днів з останнього платежу), тому саме з цієї дати чітко встановлено порушення позичальником кредитних зобов`язань та початок строку позовної давності, а її сплив відбувся до звернення позивача до суду в червні 2024 року.

При цьому визначення в кредитному договорі кінцевого строку кредитування до 26 грудня 2036 року не спростовує наведеного висновку, оскільки сторони погодили окрему умову про дострокове настання строку повернення кредиту в разі тривалого невиконання позичальником своїх зобов`язань.

Сам по собі перехід права вимоги від первісного кредитора до наступних кредиторів не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, що прямо передбачено статтею 262 ЦК України.

Оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності, а позивач не довів наявності обставин, які б свідчили про її переривання, зупинення або інші передбачені законом підстави для висновку про своєчасність звернення до суду, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України».

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної ТОВ «Амстер 1» є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за вищевказаного обґрунтування.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстер 1» задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 січня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстер 1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 року – відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе