Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №946/3289/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/609/26

Справа № 946/3289/25

Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Турик А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське Пароплавство» у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське Пароплавство» про визнання припиненими трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення сум, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Пащенко Т.П. 07 серпня 2025 року у м. Ізмаїл Одеської області, -

встановила:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила: визнати припиненими трудові відносини між нею та ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» 14.04.2025 року, у зв`язку із звільненням її з посади начальника відділу контролю та організації роботи зі службовими документами служби діловодства та якості адміністративного управління ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України; зобов`язати ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» внести належні записи до її трудової книжки про звільнення відповідно до ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України та видати трудову книжку; стягнути з ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» на її користь грошову компенсацію за 8 невикористаних днів щорічної відпустки у сумі 8977,20 грн., середній заробіток за час затримки видачі наказу про звільнення та трудової книжки у сумі 108292,34 грн., вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 90000,00 грн., а всього – 270269,54 грн., з послідуючим вирахуванням податків та зборів; стягнути з ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» на її користь витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що з 01.09.2022 року працює в ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» на посаді заступника начальника служби організації діловодства та якості департаменту мотивації праці та соціально-кадрових відносин, з 04.10.2022 року була переведена на посаду начальника відділу документаційного супроводу служби організації діловодства та якості департаменту мотивації праці та соціально-кадрових відносин, з 03.03.2023 року – переміщена на посаду начальника відділу контролю та організації роботи зі службовими документами управління діловодства та якості департаменту мотивації праці та соціально-кадрових відносин, а з 01.03.2024 року – на посаду начальника відділу контролю та організації роботи зі службовими документами служби діловодства та якості адміністративного управління. Починаючи з жовтня 2024 року, в ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» почалися перебої з виплати заробітної плати, зокрема, заробітна плата почала виплачуватися несвоєчасно, із затримкою. Зазначала, що у зв`язку з тим, що ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» не виконувало законодавство про працю, умови колективного, трудового договору, зокрема, станом на 11.04.2025 року була наявна заборгованість із виплати заробітної плати за лютий та березень 2025 року, а тому 11.04.2025 року, нею було подано заяву про звільнення із займаної посади на підставі частини третьої ст. 38 КЗпП України з 14.04.2025 року та виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, у порядку передбаченому ст. 44 КЗпП України, у задоволенні якої відповідач відмовив їй листом від 14.04.2025 року з посиланням на відсутність заборгованості з виплати заробітної плати за лютий та березень 2025 року. Також позивачка вказувала, що бездіяльністю відповідача були порушені її трудові права, зокрема її право бути звільненою та право обрання нового місця роботи на власний розсуд. З урахуванням того, що відповідач не видав наказ (розпорядження) про звільнення позивачки 14.04.2025 року, не видав їй копію такого наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні (ст. 116 КЗпП України) та не провів з нею розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, не вніс належні записи про звільнення до трудової книжки, роботодавець повинен виплатити на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу згідно розрахунку поданого нею до суду.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково.

Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» 14.04.2025 року у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю та організації роботи зі службовими документами служби діловодства та якості адміністративного управління ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» за власним бажанням, на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Зобов`язано ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» внести належні записи до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення відповідно до ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України та видати трудову книжку.

Стягнуто з ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 8977,20 грн., середній заробіток за час затримки видачі наказу про звільнення та трудової книжки з 14.04.2025 року у розмірі 60000,00 грн., вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у розмірі 90000,00 грн., а всього – 158977,20 грн. з послідуючим вирахуванням податків та зборів.

Стягнуто з ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1873,39 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

В іншій частині позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 11.04.2025 року об 16 год. 48 хв., користуючись своїм службовим становищем та вільним доступом (наданим позивачу з метою виконання нею своїх службових/посадових обов`язків) до Системи електронного документообігу АСКОД, в неробочий час на підприємстві, оскільки підприємство вже досить тривалий час працює в режимі неповного робочого часу тривалістю 30 годин на тиждень: понеділок, вівторок, середа, четвер, п`ятниця - 6 годинний робочий день (кожного дня з 09 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв , з обідньою перервою з 13 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв. згідно режиму роботи на підприємстві (копії відповідних наказів маються в матеріалах справи), позивачка зареєструвала в неробочий час свою заяву від 11.04.2025 року ( вх.№КЗ/154/01-01.1.1 від 11.04.2025 року) про звільнення її з займаної посади за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 14.04.2025 року у зв`язку з невиконанням ПрАТ «УДП» вимог законодавства про працю України та чинного колективного договору стосовно строків оплати заробітної плати та невиплати заробітної плати за лютий та березень 2025 року.

На підставі ст. 44 КЗпП України ОСОБА_1 просила виплатити їй вихідну допомогу у розмірі її тримісячного середнього заробітку (копія заяви мається в матеріалах справи).

Враховуючи вищезазначене та той факт, що 11.04.2025 року (п`ятниця) 0 16 год. 48 хв. на підприємстві вже був неробочий час, а попереду були два дні вихідні (субота та неділя), тому ПрАТ «УДП» розглянуло зазначену заяву ОСОБА_1 в перший наступний за ним робочий день, а саме - 14.04.2025 року (понеділок).

Враховуючи те, що у ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» перед ОСОБА_1 була відсутня заборгованість з виплати заробітної плати та відсутнє порушення чинного законодавства України зі сторони роботодавця за результатами розгляду даної заяви позивача, цього ж дня, 14.04.2025 року, апелянтом була надана відповідь позивачу листом від 14.04.2025 за вих. № СЛ/226/01-06, в якому було повідомлено їй про відмову у задоволенні заяви про звільнення із вказаних підстав, та додатково роз`яснено про її право щодо надання заяви про її звільнення з інших підстав.

Позивачка вказаний лист ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» з відповіддю отримала 14.04.2025 року та о 16 год. 47 хв., зі змістом даного листа не погодилася, однак при цьому визнала той факт, що заробітна плата за вказаний проміжок часу була нею одержана.

В підтвердження даного факту позивачем була додана до матеріалів справи поточна виписка за контрактом, період виписки: 01.09.2024-23.05.2025 року, дата її формування - 23.05.2025 року, звідки і видно про зарахування заробітної плати на картку позивачки.

Однак, суд не повно та не всебічно дослідив цей доказ, суд не дав йому належну правову оцінку, оскільки згідно даних цього доказу чітко видно, що даним зарахування 14.04.2025 року було зараховано ОСОБА_1 заробітну плату за квітень 2025 року, а не як не за лютий та березень 2025 року, що, в свою чергу, спростовує твердження позивачки про наявну заборгованість ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» перед позивачем.

Жодних інших належних і допустимих доказів на підтвердження факту порушення роботодавцем ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» строку виплати заробітної плати за лютий та березень 2025 року позивачкою подано до суду не було та не було доведено факту не виконання роботодавцем ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору.

Отже, ПрАТ «УДП» діяло у відповідності до вимог чинного законодавства України, оскільки із причиною звільнення не погоджується, а звільнити позивачку з інших підстав є незаконним.

ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» жодним чином не було допущено прострочення виплати заробітної плати терміном більш ніж за один місяць в розумінні норми ст. 265 КЗпП України. Жодних порушень на підприємстві щодо недотримання строків виплати заробітної плати встановлено не було, до відповідальності за порушення строків виплати заробітної плати ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» не притягувалося.

В діяннях відповідача відсутня суб`єктивна сторона правопорушення, роботодавець не бажав настання негативних наслідків у зв`язку з невиплатою заробітної платні. Таким чином, в діяннях відповідача відсутній повний склад елементів адміністративного правопорушення несвоєчасної виплати заробітної плати.

Щодо незаконності рішення в частині здійснених судом нарахувань до виплат, то вказані нарахування є безпідставними, так як всі зазначені до стягнення суми є похідними та задоволенню не підлягали у зв`язку з законною відмовою ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» ОСОБА_1 у звільненні з займаної посади за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Однією з позовних вимог позивачки, яку вона просила задовольнити та судом було прийнято, було стягнення з ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» на її користь середнього заробітку за час затримки видачі наказу про звільнення та трудової книжки з 14.04.2025 року по дату винесення судового рішення.

Додатково апелянтом зазначено, що при розгляді даної справи по суті в суді першої інстанції, відповідачем неодноразово повідомлялось суду про те, що дана позовна вимога не відповідає реальним обставинам справи та ймовірніше була заявлена позивачкою лише в корисних цілях з метою безпідставного отримання (збагачення) додаткових матеріальних благ у вигляді стягнення середнього заробітку, що свідчить про недобросовісну поведінку позивача виходячи з того, що трудова книжка ОСОБА_1 не знаходиться у ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство», так як вона була видана позивачці на руки ще 07.08.2023 року, що підтверджується проставленням нею особистого підпису (за особисте отримання даної трудової книжки) в Журналі №37 реєстрації трудових книжок .

Однак, позивачкою був прихований даний факт, а судом першої інстанції цей факт взагалі не досліджувався та не встановлювався, хоча ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» на підтвердження цього подавало до суду зазначений доказ разом з клопотанням про долучення доказу від 07.08.2025 року перед початком розгляду даної справи та прийняття рішення по суті спору.

Вимога щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. була похідною від інших вимог, а тому апелянт вважає, що вона також не повинна була задовольнятися судом.

Сторони про розгляд справи на 13.10.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України). Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ст. 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Предметом спору у цій справі є трудовий спір щодо дотримання роботодавцем законодавства при відмові в розірванні трудового договору з ініціативи працівника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За ст. 38 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 року в справі № 6-34цс13, у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 року в справі № 754/1936/16-ц, від 13.04.2022 року у справі № 344/1017/20. Зазначена судова практика є сталою.

Верховний Суд у постанові від 03.08.2021 року у справі № 508/1190/17 зазначив, що заборона роботодавцеві самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору виникає за умови непідтвердження або невизнання роботодавцем порушень трудового законодавства, вказаних працівником, як на підставу звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Тобто, підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Зазначення працівником конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком у подальшому підтвердження цих фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до цієї норми.

Для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення. Такі висновки було зроблено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі №182/1207/21, від 20.12.2023 року в справі № 153/758/22.

Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22.04.2020 року у справі № 199/8766/18.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (ст. ст. 12, 13 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» № 359 від 31.08.2022 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду заступника начальника служби організації діловодства та якості департаменту мотивації праці та соціально-кадрових відносин, наказом № 108-Б від 01.03.2024 року була переміщена на посаду начальника відділу контролю та організації роботи зі службовими документами служби діловодства та якості адміністративного управління, що підтверджується копією трудової книжки та копією наказу №117-Б від 01.03.2024 року (а.с. 8-9).

11.04.2025 року ОСОБА_1 було подано заяву про звільнення із займаної посади на підставі частини третьої ст. 38 КЗпП України з 14.04.2025 року у зв`язку із невиконанням ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» вимог законодавства про працю України стосовно строків виплати заробітної плати та невиплати заробітної плати за лютий та березень 2025 року (т. 1 а.с. 10).

Листом № СЛ/226/01-06 від 14.04.2025 року ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» було повідомлено про відмову у задоволенні заяви про звільнення з займаної посади на підставі частини третьої ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з відсутністю заборгованості з виплати заробітної плати за лютий та березень 2025 року та повідомлено, що вона має право подати заяву про звільнення з інших підстав (т.1 а.с.11).

Судом першої інстанції встановлено, що заробітна плата за лютий 2025 року та березень 2025 року була сплачена відповідачем на користь позивачки 14.04.2025 року, тобто після подання останньою заяви про звільнення із займаної посади на підставі частини третьої ст. 38 КЗпП України, що підтверджується поточною випискою за контрактом, період виписки: 01.09.2024 – 23.05.2025 року, дата формування 23.05.2025 року.

Крім того, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 24.02.2026 року, при розгляді апеляційної скарги ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» по справі №946/3289/25, колегія суддів Одеського апеляційного суду протокольною ухвалою зобов`язала ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» надати до суду інформацію про те, коли саме (дата/місяць/рік) була сплачена заробітна плата ОСОБА_1 за період лютий, березень та квітень місяць 2025 року шляхом надання бухгалтерської довідки тощо.

На виконання протокольної ухвали суду від 24.02.2026 року, ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» надало суду бухгалтерську довідку ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» від 02.03.2026 року за вих. №ДБОтаЗ-281, з якої вбачається, що заробітна плата за лютий 2025 року в сумі 23100 грн. та березень 2025 року в сумі 23100 грн. була сплачена відповідачем на користь позивачки 14.04.2025 року, а аванс за першу половину квітня 2025 року в сумі 10850 грн. був сплачений 12.05.2025 року, що підтверджує вище наведені докази про існування у підприємства заборгованості по заробітній платі за період лютого-березня 2025 року, яка була сплачена ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» 14.04.2025 року - лише після подання ОСОБА_1 11.04.2025 року заяви про звільнення із займаної посади на підставі частини третьої ст. 38 КЗпП України.

Відтак, у даному випадку, колегія суддів вважає доведеним факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення.

Вказані вище обставини у повному обсязі спростовують доводи апеляційної скарги ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» про відсутність прострочення виплати заробітної плати у розумінні ст. 265 КЗпП України, з посиланням на звіти про заборгованість оплати праці за формою № 3-борг, оскільки наявність та подання відповідачем таких звітів не спростовують вище зазначені належні та достовірні докази про фактичну сплату роботодавцем заробітної плати за лютий 2025 року та березень 2025 року після подання позивачкою заяви про звільнення – 14.04.2025 року.

Також необґрунтованими є доводи апелянта про звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці з посиланням на положення ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з тим, що таке порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Так, судом першої інстанції вірно зазначено, що згідно наказів Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25 квітня 2022 року № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022 року», від 22.12.2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та від 28.02.2025 року № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», м. Ізмаїл Ізмаїльського району Одеської області як станом на 14.04.2025 року, так і раніше не був включений до переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Щодо посилань ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» на неможливість своєчасної виплати заробітної плати внаслідок форс-мажорних обставин, судом зазначено наступне.

Згідно ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що порушення строків виплати заробітної плати сталося внаслідок настання обставин непереборної сили, зокрема, не надав сертифікат Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), а лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, на який посилається ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство», є загальним офіційним листом щодо засвідчення форс-мажорних обставин, та не звільняє від обов`язку суб`єкта господарської діяльності звертатися за видачею індивідуального сертифіката Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року не можна вважати сертифікатом у розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За правилом ч. 1 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці (ч. 5 ст. 97 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці»).

Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву та не оспорюється позивачкою, згідно з п. 3.20 Колективного договору ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство», працедавець зобов`язується виплачувати заробітну плату працівникам пароплавства в робочі дні на підставі табелів обліку робочого часу, в такі терміни: заробітну плату за першу половину місяця – до 23 числа поточного місяця; остаточний розрахунок - до 7 числа наступного місяця. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітну плату виплачувати напередодні. Встановити розмір заробітної плати за першу половину місяця не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника, за винятком обов`язкових утримань.

Таким чином, зважаючи на викладене, оскільки у заяві про звільнення від 11.04.2025 року позивачкою наведені конкретні факти порушення роботодавцем – ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» законодавства про працю в частині визначених строків виплати заробітної плати, які були підтверджені належними доказами, що є безумовною підставою для звільнення працівника саме за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб, обраний позивачкою, шляхом визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» 14.04.2025 року, у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю та організації роботи зі службовими документами служби діловодства та якості адміністративного управління ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з підстав порушення роботодавцем законодавства про працю.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний нею спосіб. Тому, за встановлених судами обставин та з урахуванням вимог ч. 2 ст. 5 ЦПК України, ефективним способом захисту прав позивача є визнання припиненими трудових відносин між сторонами.

Схожі висновки зроблені Верховним Судом від 22.05.2019 року у справі № 757/61865/16-ц, від 14.07.2021 року у справі № 205/8103/18, від 15.02.2023 року у справі № 377/169/20.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З огляду на відсутність проведення належних позивачці на день звільнення виплат, остання має право на стягнення середнього заробітку за заявлений період.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (ст. 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (з наступними змінами та доповненнями, далі - Порядок № 100).

Згідно листа ПрАТ «УДП» № 359/9/01-11.1/02 від 19.05.2025 року та довідки № УБОтаЗ-769 від 08.05.2025 року (т. 1 а.с.113-114, 115), кількість днів невикористаної щорічної відпустки позивачки складає 8 календарних днів, а розмір грошової компенсації за 8 невикористаних днів щорічної відпустки – 8977,20 грн.; середньомісячна заробітна плата складає 30000,00 грн.; середньоденна заробітна плата позивачки для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 1463,41 грн.

Згідно розрахунку сум, що підлягають стягненню з відповідача станом на 25.07.2025 року, наданого позивачкою, та який не оспорюється відповідачем, з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 207269,54 грн. (двісті сім тисяч двісті шістдесят дев`ять гривень п`ятдесят чотири копійки), яка складається з: грошової компенсації за 8 невикористаних днів щорічної відпустки у розмірі 8977,20 грн., вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 90000,00 грн. (30000,00 грн. – середньомісячний заробіток х 3 – кількість місяців), середнього заробітку за час затримки видачі наказу про звільнення та трудової книжки з 14.04.2025 року у розмірі 108357,46 грн. (1463,41 грн. – середньоденний заробіток х 74 – кількість робочих днів з 15.04.2025 року по 25.07.2025 року включно, а саме: з 15.04.2025 року по 30.04.2025 року – 12 робочих днів; у травні 2025 року робочих днів – 22; у червні 2025 року робочих днів – 21; з 01.07.2025 року по 25.07.2025 року робочих днів – 19) (т. 1 а.с 121-123)..

Перевіривши правильність наведеного позивачем розрахунку коштів, заявлених до стягнення, суд першої інстанції дійшов взагалі вірного висновку про законність та обґрунтованість таких вимог позивачки, не спростованих відповідачем, однак, не врахував наступне.

Так, згідно положень ч. 5 ст. 235 КЗпП України у діючий редакції, у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, положення щодо стягнення із роботодавця середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки було виключено законодавцем.

Отже, колегія суддів доходить висновку про необхідність внесення змін до мотивувальної та резолютивної частин рішення суду першої інстанції шляхом виключення посилання на притягнення відповідача до відповідальності за затримку видачі трудової книжки.

Крім того, суд правильно вважав, що в даному випадку необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Про можливість застосування такого критерію висловлювалася Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 та від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13.

Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Судом при розгляді даної справи, зокрема, враховано: незначний період прострочення, не доведеність факту, що після подання заяви про звільнення з роботи позивачка залишилася без засобів існування; позивачка не вказує про додаткові майнові втрати, пов`язані із затримкою розрахунку; фінансовий стан відповідача, який характеризується збитковістю та пов`язаний з дією воєнного стану в Україні; наслідки масованих обстрілів міста Ізмаїла, в результаті яких неодноразово було пошкоджено та знищено майно відповідача.

Враховуючи вказані обставини, суд правильно вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою відповідачем видачі наказу про звільнення у сумі 60000 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком суду, що така сума є співмірною та пропорційною ймовірному розміру пов`язаних із затримкою видачі наказу про звільнення майнових втрат позивачки та заявлених нею до стягнення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Необґрунтованими при цьому є доводи апеляційної скарги ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство» про те, що трудова книжка ОСОБА_1 не знаходиться у ПрАТ «Українське Дунайське Пароплавство», так як вона була видана позивачці на руки ще 07.08.2023 року, що підтверджується проставленням нею особистого підпису (за особисте отримання даної трудової книжки) в Журналі №37 реєстрації трудових книжок, оскільки, як вже вказувалось вище, норму закону про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки було виключено із КЗпП України.

Згідно з абз. 2 п. 3 Порядку № 100 суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із указаних сум присуджених за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню з них при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачені працівнику на підставі судового рішення суми зменшуються на суми податків і зборів.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

При зверненні до суду першої інстанції позивачка просила також стягнути з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивачки було надано: копію додатку до Договору про надання правничої допомоги від 25.04.2025 року, копію акту виконаних робіт від 31.07.2025 року та квитанцію № 31/7/2025 від 31.07.2025 року.

У постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу ч. 3 ст. 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15.12.2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому, при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, від 14.09.2021 року у справі № 204/6564/19, провадження № 61-1970св21, від 09.11.2021 року у справі № 648/2776/20, провадження № 61-7641св21 та інших.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути понесені та підтверджені витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27.09.2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

При зазначених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не у повному обсязі з`ясував обставини справи, у зв`язку із чим мотивувальна частина рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07.08.2025 року підлягає зміні із викладенням її у редакції цієї постанови.

Абзац четвертий резолютивної частини рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року викласти у наступній редакції:

В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське Пароплавство» - задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року — змінити.

Викласти мотивувальну частину судового рішення у редакції цієї постанови.

Абзац четвертий резолютивної частини рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року викласти у наступній редакції:

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство», адреса місцезнаходження юридичної особи: 68609, Одеська область, Ізмаїльський район, м. Ізмаїл, вул. Флотська, буд. 28, код ЄДРПОУ – 01125821, на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 8977,20 гривень (вісім тисяч дев`ятсот сімдесят сім гривень двадцять копійок); середній заробіток за час затримки видачі наказу про звільнення з 14 квітня 2025 року у розмірі 60000,00 гриіень (шістдесят тисяч гривень нуль копійок), вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у розмірі 90000,00 гривень (дев`яносто тисяч гривень нуль копійок), а всього – 158977,20 гривень (сто п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот сімдесят сім гривень двадцять копійок) з послідуючим вирахуванням податків та зборів.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 19 жовтня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе