Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №346/4439/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/4439/26

Провадження № 22-ц/4808/2008/26

Головуючий у 1 інстанції Махно Н. В.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

за участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Романишин Карини Всеволодівни на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 27 серпня 2026 року, постановлену в складі судді Махно Н. В. в м. Коломиї, у справі за позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування в частині, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації та припинення права оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Романишин Карина Всеволодівна, звернулася до суду з позовом до Коломийської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування в частині, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації та припинення права оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позову вказала, що предметом спору є захист її прав та законних інтересів як співвласниці виробничого об`єкта нерухомого майна – м`ясожирового цеху № 2 по АДРЕСА_1 – щодо належного використання цього майна та реалізації права на оформлення землекористування земельною ділянкою, необхідною для його розміщення, експлуатації та обслуговування.

22 грудня 2016 року їй було видано свідоцтво, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на м`ясожировий цех № 2 загальною площею 1432,1 кв.м, придбаний нею за результатами аукціону у процедурі банкрутства. 06 липня 2017 року між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 як покупцями було укладено договір купівлі-продажу 20/100 часток цього об`єкта.

24 липня 2023 року Коломийська міська рада прийняла рішення № 2952-45/2023, яким передала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,3731 га, кадастровий номер 2610600000:21:002:0016, в оренду строком на 49 років. На виконання цього рішення 21 серпня 2023 року між Коломийською міською радою та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі.

Зазначала, що на момент прийняття вказаного рішення право власності ОСОБА_1 на м`ясожировий цех № 2 існувало вже понад шість років, однак не було визначено земельної площі, необхідної для належного використання цеху, не забезпечено можливості оформлення відповідної землі його власниками, не визначено проходів та під`їздів до цеху, не враховано технологічні та пожежні проїзди, не забезпечено доступ до інженерних мереж. А тепер всю сформовану земельну ділянку передано іншій особі.

Посилалася на те, що площа земельної ділянки безпосередньо під її будівлею становить 0,1403 га, а площа накладення земельної ділянки кадастровий № 2610600000:21:002:0016 із земельною площею під будівлею ОСОБА_1 – 0,0289 га, тобто 289 кв.м. Тобто, частина земельної ділянки, яка перебуває в оренді іншої особи, фактично знаходиться під належним позивачці нерухомим майном.

Наголошувала, що не стверджує, що автоматично набула у 2016 році право оренди всієї ділянки колишнього ВАТ «Коломийський м`ясокомбінат». Суть її права полягає у тому, що законне набуття окремого об`єкта нерухомості створює право та законний інтерес на оформлення землекористування ділянкою, необхідною для розміщення та обслуговування цього об`єкта, і орган місцевого самоврядування не може своїм наступним рішенням повністю заблокувати реалізацію такого права.

Також зазначала, що земельну ділянку передано ОСОБА_3 та з ним укладено договір оренди. Водночас право оренди зареєстровано за ОСОБА_2 . А документ, який би пояснював правову підставу виникнення або переходу права оренди від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , відсутній.

Вважала, що зареєстроване за іншою особою право оренди землі, яке безпосередньо охоплює землю під нерухомістю позивачки та унеможливлює оформлення землі, необхідної для її обслуговування, є юридичною перешкодою у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.

Посилаючись на зазначені обставини та норми права, просила суд визнати незаконним та скасувати пункти 3, 4 рішення Коломийської міської ради від 24 липня 2023 року № 2952-45/2023 «Про землекористування у АДРЕСА_1 » у частині передачі ОСОБА_3 в оренду строком на 49 років земельної ділянки площею 2,3731 га, кадастровий номер 2610600000:21:002:0016, та оформлення відповідного договору оренди; визнати недійсним договір оренди землі від 21 серпня 2023 року, укладений між Коломийською міською радою та ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 2,3731 га, кадастровий номер 2610600000:21:002:0016, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права оренди ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,3731 га, кадастровий номер 2610600000:21:002:0016, дата державної реєстрації 30.08.2023, номер запису про право 51591627, із одночасним припиненням зареєстрованого права оренди ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 27 серпня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за вказаною позовною заявою.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Романишин Карина Всеволодівна, подала апеляційну скаргу. Вважає таку ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою із порушенням норм процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спір виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та підлягає вирішенню господарським судом без належного з`ясування характеру спірних правовідносин, без встановлення існування між сторонами господарських відносин та з фактичним ототожненням формального статусу фізичної особи-підприємця із характером усіх правовідносин, у яких така особа бере участь.

Зазначає, що суд послався на відомості Єдиного державного реєстру про реєстрацію ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як фізичних осіб-підприємців, а також на цільове призначення земельної ділянки. Однак, суд не встановив, чи виник спір саме з господарських правовідносин, у яких ОСОБА_1 виступає суб`єктом господарювання, і чи спрямований позов на захист її підприємницького, а не цивільного майнового інтересу.

Посилаючись на положення статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 липня 2025 року у справі № 911/675/20, вказує, що критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників процесу.

Також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19, відповідно до якої набуття статусу ФОП не означає, що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

Звертає увагу, що інформація з Єдиного державного реєстру підтверджує реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця та містить відомості про зареєстровані види її діяльності, однак не підтверджує, що саме спірний виробничий об`єкт нерухомості чи земельна ділянка використовуються нею у межах зареєстрованої підприємницької діяльності. У матеріалах, на підставі яких суд першої інстанції вирішував питання про відкриття провадження, відсутні будь-які дані про здійснення ОСОБА_1 господарських операцій щодо спірних цехів, використання їх як місця провадження зареєстрованих видів діяльності, отримання доходу від цих об`єктів чи існування господарського договору між позивачкою та відповідачами.

Наголошує, що предметом спору є її речове право як співвласниці майна, а не реалізація зареєстрованих видів підприємницької діяльності. ОСОБА_1 набула право власності на належну їй частину нерухомого майна як фізична особа. Позов спрямований на захист цивільного речового права співвласниці нерухомого майна від наслідків рішення органу місцевого самоврядування та договору оренди землі, укладеного між іншими особами, які, на думку позивачки, порушують її майнові права.

ОСОБА_1 не є стороною договору оренди землі від 21 серпня 2023 року. Між нею та ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 не існує господарського договору та відсутнє господарське зобов`язання, з якого міг би виникнути спір про право.

Посилається також на постанову Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 948/7/22, у якій спір було визнано господарським саме через встановлений фактичний зв`язок майна та земельної ділянки із підприємницькою діяльністю позивачки. Вказує, що у справі ОСОБА_1 таких обставин не встановлено: право власності на нерухомість набуто нею як фізичною особою; позов не пов`язаний із зареєстрованими видами її підприємницької діяльності; земельна ділянка не передавалася їй для комерційного використання; між нею та відповідачами немає господарських зобов`язань.

Вважає, що цільове призначення земельної ділянки, переданої ОСОБА_3 , характеризує правовідносини між Коломийською міською радою та орендарем, але не доводить господарського характеру правовідносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Предмет спору визначається тим, яке право чи інтерес захищає позивачка та з яких правовідносин виникло заявлене нею право на судовий захист.

Зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував, у якому саме статусі ОСОБА_1 набула право власності на нерухоме майно, чи пов`язані заявлені позовні вимоги з її зареєстрованими видами господарської діяльності та чи існують між нею та відповідачами господарські відносини. Висновок про господарську юрисдикцію зроблено переважно з формального статусу сторін як ФОП та цільового призначення землі, наданої одному з відповідачів.

Вважає, що спірні правовідносини за своєю суттю є цивільними та земельними, а тому відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Просить оскаржувану ухвалу суду скасувати, справу направити до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області для продовження розгляду.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористалися.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заяви (клопотання) учасників справи

Сторони та треті особи у судове засідання апеляційного суду 12.10.2026 не з`явився, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В попередньому судовому засіданні представник апелянти – адвокат Романишин К. В. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримала. Представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Чеботар В. В. щодо задоволення апеляційної скарги заперечив.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала Коломийського міськрайонного суду від 27 серпня 2026 року зазначеним вимогам не відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Коломийської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування в частині, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації та припинення права оренди земельної ділянки.

Просила суд визнати незаконним та скасувати пункти 3, 4 рішення Коломийської міської ради від 24 липня 2023 року № 2952-45/2023 «Про землекористування у АДРЕСА_1 » у частині передачі ОСОБА_3 в оренду строком на 49 років земельної ділянки площею 2,3731 га, кадастровий номер 2610600000:21:002:0016, та оформлення відповідного договору оренди; визнати недійсним договір оренди землі від 21 серпня 2023 року, укладений між Коломийською міською радою та ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 2,3731 га, кадастровий номер 2610600000:21:002:0016, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права оренди ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,3731 га, кадастровий номер 2610600000:21:002:0016, дата державної реєстрації 30.08.2023, номер запису про право 51591627, із одночасним припиненням зареєстрованого права оренди ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що сторони справи – ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані як фізичні особи-підприємці, про що свідчать відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. А згідно копії Договору оренди землі від 21.08.2023, укладеного між Коломийською міською радою та ОСОБА_3 , предметом договору є земельна ділянка з кадастровим номером 2610600000:21:002:0016, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Відтак, суд прийшов до висновку, що позовна заява підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Апеляційний суд не може погодитися із таким висновком, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, на судовий захист її особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається конкретна справа.

У порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, й інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункти 3 і 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статі 4 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц).

Таким чином, вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі № 548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).

Тобто, фізична особа, яка є власником, поміж іншого, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

З матеріалів справи встановлено, що спір у цій справі виник з приводу захисту прав та інтересів позивачки ОСОБА_1 як співвласниці виробничого об`єкта нерухомого майна – м`ясожирового цеху № 2 по АДРЕСА_1 – щодо належного використання цього майна та реалізації права на оформлення користування земельною ділянкою, необхідною для його розміщення, експлуатації та обслуговування.

Встановлено також, що право власності на нерухоме майно – м`ясожировий цех № 2 по АДРЕСА_1 , загальною площею 1432,1 кв.м, належало фізичній особі ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва від 22.12.2016, виданого приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Трачук Л. В. (а.с. 15).

22.12.2016 о 12:06:32 зареєстровано право власності на вказане майно за ОСОБА_1 як фізичною особою (із зазначенням даних видачі паспорта фізичної особи). Номер запису про право власності: 18212329 (а.с. 16).

Згідно копії Договору купівлі-продажу 20/100 часток м`ясожирового цеху № 2 від 06.07.2027 ОСОБА_1 як фізична особа продала ОСОБА_5 і ОСОБА_4 . В рівних частках 20/100 часток м`ясожирового цеху № 2 за адресою: АДРЕСА_1 , що становить 283,70 кв.м. об`єкта (а.с. 68-70).

Згідно копії Договору оренди від 21.08.2023, укладеного між Коломийською міською радою як орендодавцем та фізичною особою ОСОБА_3 як орендарем, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 2610600000:21:002:0016, з цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26-27).

З наведено слідує, що у спірних правовідносинах щодо користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування набутого нею як фізичною особою нерухомого майна, ОСОБА_1 виступає саме як фізична особа.

Тобто, попри наявність у неї статусу фізичної особи-підприємця, майно набувалося нею саме як фізичною особою. І такий спір не стосується використання цього майна у будь-якій підприємницькій діяльності, а права користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване.

Сам факт реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця не свідчить про те, що з моменту такої державної реєстрації вона виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Більше того, позивачка не була стороною Договору оренди від 21.08.2023, укладеного між Коломийською міською радою як орендодавцем та фізичною особою ОСОБА_3 як орендарем, про передачу в строкове платне користування земельної ділянки з кадастровим номером 2610600000:21:002:0016, з цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Правовідносини у зазначеному спорі виникли між ОСОБА_1 та Коломийською міською радою, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 щодо отримання у користування земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна фізичної особи. Отже, спір не носить характеру господарського.

Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що позовна заява підлягає розгляду у порядку господарського судочинства – безпідставний.

Позовні вимоги спрямовані на захист прав та інтересів земельних правовідносин, що є спором про право цивільне, має приватноправовий характер, та не має господарського (підприємницького) характеру.

Як зазначено вище, Верховний Суд відзначає, що самоідентифікація відповідача як підприємця не має визначального значення для вирішення питання про юрисдикцію спору.

Юрисдикційність спору залежить не тільки від того факту чи має особа статус ФОП, а й від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, які визначає позивач.

За таких обставин, на думку колегії, суд першої інстанцій помилився із суб`єктною юрисдикцією цього спору, визначивши його належним до розгляду у порядку господарського судочинства.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Зважаючи на зазначене, колегія вважає, що у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Романишин Карини Всеволодівни задовольнити.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 27 серпня 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 19 жовтня 2026 року.