Додаткове рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №348/714/15-ц — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 348/714/15-ц

Провадження № 22-з/4808/104/26

Головуючий у 1 інстанції Максименко О. Ю.

Суддя-доповідач Барков В. М.

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження питання ухвалення додаткового рішення у справі за скаргою АТ КБ «Приватбанк» на постанову приватного виконавця від 18 лютого 2026 року про закінчення виконавчого провадження №78047320 щодо примусового виконання виконавчого листа №348/714/15-ц, виданого 07 квітня 2016 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області у справі №348/714/15-ц,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року відмовлено у задоволенні скарги АТ КБ «Приватбанк» на постанову приватного виконавця від 18 лютого 2026 року про закінчення виконавчого провадження №78047320 щодо примусового виконання виконавчого листа №348/714/15-ц, виданого 07 квітня 2016 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області у справі №348/714/15-ц.

Додатковим рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2026 року задоволено заяви представника ОСОБА_1 адвоката Щербаня Д. М. та представника приватного виконавця Ткачука Л. М. адвоката Олійника В. Б. про ухвалення додаткового рішення. Постановлено стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 15 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу та на користь приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ткачука Л. М. 17 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 вересня 2026 року апеляційну скаргу представника АТ КБ «Приватбанк» адвоката Бережної Н. М. на ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року залишено без задоволення, а ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року – залишено без змін.

Цією ж постановою частково задоволено апеляційну скаргу представника АТ КБ «Приватбанк» адвоката Бережної Н. М. на додаткове рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2026 року. Постановлено скасувати додаткове рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2026 року, стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 7 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а на користь приватного виконавця Ткачука Л. М. 8 750 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Представник приватного виконавця Ткачука Л. М. адвокат Олійник В. Б. шляхом формування документа у системі «Електронний суд» 15 вересня 2026 року подав заяву про стягнення понесених судових витрат у суді апеляційної інстанції, яка зареєстрована апеляційним судом після проголошення резолютивної частини постанови Івано-Франківського апеляційного суду. Водночас, у відзиві на апеляційну скаргу представника АТ КБ «Приватбанк» та в ході засідання апеляційного суду 15 вересня 2026 року представник приватного виконавця Ткачука Л. М. адвокат Олійник В. Б. заявив клопотання про стягнення судових витрат, понесених його довірителем в суді апеляційної інстанції.

Аналогічним шляхом із заявою про ухвалення додаткового рішення у даній справі 21 вересня 2026 року звернувся також представник ОСОБА_1 адвокат Щербань Д. М.

На адресу апеляційного суду 23 вересня 2026 року надійшло клопотання представника АТ КБ «Приватбанк» Гнатюк А. Ю. про зменшення витрат на правничу допомогу. Представник скаржника вказує на те, що подані представником приватного виконавця Ткачука Л. М. адвокатом Олійником В. Б. докази понесення витрат на правничу допомогу, зокрема акт про надання правничих послуг датований 15 серпня 2026 року, водночас, у пункті 1 вказаного Акту зазначено, що послуги надавалися у період з 04 липня 2026 року по 15 вересня 2026 року. Відтак, на його думку, даний акт є неналежним доказом понесення судових витрат.

Крім того, представник АТ КБ «Приватбанк» вважає, що заявлені ОСОБА_1 та приватним виконавцем Ткачуком Л. М. розміри витрат на правничу допомогу не відповідають критеріям розумності та співмірності.

З огляду на вищезазначене, просить суттєво зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 та приватного виконавця Ткачука Л. М.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати – без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на вищенаведене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах питання, що підлягає судовому розгляду, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року №755/9215/15-ц та постанові від 05 липня 2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). Такі ж висновки викладені в додатковій постанові Верховного Суду від 24 березня 2025 року у справі № 677/1985/23, постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 у справі № 681/947/24, постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 752/18031/22.

Також слід зазначити, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною.

У справі, що переглядається апеляційним судом встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу представника АТ КБ «Приватбанк», який надійшов на адресу суду 08 червня 2026 року, представник приватного виконавця Ткачука Л. М. адвокат Олійник В. Б. заявив клопотання про покладення судових витрат за розгляд справи в апеляційній інстанції на скаржника АТ КБ «Приватбанк» (а.с.137-139).

Крім того, в ході засідання апеляційного суду 15 вересня 2026 року адвокат Олійник В. Б. заявляв клопотання про стягнення судових витрат, понесених його довірителем в суді апеляційної інстанції та подав заяву про стягнення понесених судових витрат, яка була зареєстрована о 16-39 год., тобто після проголошення резолютивної частини постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 15 вересня 2026 року.

Також із матеріалів справи вбачається, що у відзиві на апеляційну скаргу представника АТ КБ «Приватбанк», який надійшов на адресу суду 15 червня 2026 року, представник ОСОБА_1 адвокат Щербань Д. М. зазначив про те, що докази на підтвердження понесених його довірителем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції ним буде подано впродовж 5 днів після ухвалення судового рішення (а.с.157-160).

Із заявою про ухвалення додаткового рішення представник Василик Л. І. звернувся до суду 21 вересня 2026 року.

Таким чином, вимоги ч.8 ст. 141 ЦПК України щодо права на подачу такої заяви та дотримання передбачених вказаною нормою строків їх подачі представниками приватного виконавця Ткачука Л. М. адвокатом Олійником В. Б. та ОСОБА_1 адвокатом Щербанем Д. М. були виконані.

До вказаної заяви адвокат Олійник В. Б. додав Акт про надання правничих послуг від 15 серпня 2026 року до договору про надання правничої допомоги № 14/04/25 від 14 квітня 2025 року та додаткової угоди № 5 від 10 березня 2026 року, у якому зазначено вартість послуг, наданих приватному виконавцю Ткачуку Л. М. за період з 04 липня по 15 вересня 2026 року у розмірі фіксованої плати 20 000 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія договору про надання правничої допомоги № 04/04/24 від 22 квітня 2024 року та додаткові угоди до нього, зокрема № 3 від 03 квітня 2025 року, у якій сторони обумовили продовження строку договору про надання правничої допомоги та № 5 від 10 березня 2026 року, у якій визначено розмір та порядок оплати юридичних послуг та вартість таких послуг (а.с. 103-105).

У додатковій угоді № 5 від 10 березня 2026 року зазначено вартість послуг, в тому числі зазначена послуга представництва інтересів в суді апеляційної інстанції фіксованою вартістю 20 000 грн.

На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу її представник адвокат Щербань Д. М. надав копію договору про надання професійної правничої допомоги № 15/02/26 від 15 лютого 2026 року, акт про надання професійної правничої допомоги від 11 березня 2026 року, звіт про виконання доручення клієнта від 21 вересня 2026 року із зазначенням в ньому переліку виконаних робіт та їх вартості у розмірі 12 000 грн., рахунок на оплату послуг адвоката № 0002109 від 21 вересня 2026 року на суму 12 000 грн.

Таким чином, надавши оцінку доказам щодо понесених приватним виконавцем Ткачуком Л. М. та боржником ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, з урахуванням вищезазначених норм процесуального права та висновків Верховного Суду, беручи до уваги відмову у задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» на ухвалу суду та часткове задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, наявності заперечення скаржника щодо співмірності витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, виходячи із принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія приходить до висновку, що з АТ КБ «Приватбанк» на користь приватного виконавця Ткачука Л. М. слід стягнути 10 000 грн. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а на користь ОСОБА_1 – 6 000 грн. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 270 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяви представника приватного виконавця Ткачука Любомира Михайловича адвоката Олійника Василя Богдановича про стягнення судових витрат та представника ОСОБА_1 адвоката Щербаня Дмитра Миколайовича про ухвалення додаткового рішення – задовольнити частково.

Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь приватного виконавця Ткачука Любомира Михайловича 10 000 (десять тисяч) грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 6 000 (шість тисяч) грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст додаткової постанови складено 16 жовтня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта