Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №282/1002/16 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 282/1002/16 Головуючий у 1-й інст. Вальчук В.В.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Галацевич О.М.,

Григорусь Н.Й.,

за участю секретаря Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №282/1002/16 за позовом ОСОБА_1 до Юрівської сільської ради про право власності на майно,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2016 року,

встановив:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Юрівської сільської ради Любарського району про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є спадкоємицею за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , який за життя прийняв спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом. До складу спадкового майна входить 1/2 частина зазначеного житлового будинку, збудованого у 1963 році. Право власності на будинок було зареєстровано шляхом відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 у погосподарській книзі № 13 Юрівської сільської ради за 1961-1963 роки.

Крім того, рішенням Юрівської сільської ради від 26 вересня 2001 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування зазначеного житлового будинку, а також для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом серії ЖТ № 01040 03-23 від 01 жовтня 2001 року. Позивач зазначала, що позбавлена можливості оформити спадкові права на 1/2 частину житлового будинку в нотаріальному порядку у зв`язку з відсутністю державної реєстрації права власності на це майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на положення частини п`ятої статті 1268 ЦК України, відповідно до яких незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття, позивач вважала, що набула право власності на спірне майно в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка. Оскільки належність спірного майна спадкодавцю ніким не оспорюється, а відповідач проти задоволення позову не заперечує, позивач вважала, що визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку в судовому порядку відповідно до статей 328, 331, 1268 ЦК України є належним способом захисту її спадкових прав.

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2016 року позов задоволено повністю, визнано за спадкоємицею ОСОБА_1 , в порядку спадкоємства за законом по смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт.Любар, право власності на 1/2 частину будинку за АДРЕСА_1 .

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також із вирішенням питання про права та інтереси осіб, які не були залучені до участі у справі.

Зокрема, апелянт зазначає, що 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_2 не належала ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності, оскільки будинок збудований у 1980 році під час перебування її у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_5 за спільні кошти та спільною працею подружжя, а тому є об`єктом їхньої спільної сумісної власності. ОСОБА_1 , звернувшись із позовом до Юрівської сільської ради як до неналежного відповідача, не повідомила суд про наявність інших співвласників та спадкоємців спірного майна. Унаслідок цього суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставин щодо належності спірного майна спадкодавцю та не залучив до участі у справі співвласника будинку ОСОБА_5 і спадкоємця за законом після смерті ОСОБА_4 - її сина ОСОБА_6 , який є батьком апелянта. Вважає, що таким чином суд вирішив питання про права та інтереси зазначених осіб без їхньої участі у справі, позбавивши можливості захистити свої права.

Крім того, апелянт зазначає, що є спадкоємцем ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та у 2026 році прийняв спадщину після його смерті. Про існування оскаржуваного рішення суду від 27 жовтня 2016 року дізнався лише під час ознайомлення з матеріалами спадкової справи. Стверджує, що зазначеним судовим рішенням безпосередньо зачіпаються його спадкові права, оскільки воно впливає на склад та обсяг спадкового майна, на яке він претендує як спадкоємець після смерті батька.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 12:30 год 15 жовтня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони та апелянт в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник апелянта апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.

Вислухавши представника апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с.10).

ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 33 роки помер ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.11).

Згідно із заповітом від 09 листопада 2005 року, посвідченим секретарем Юрівської сільської ради Любарського району Житомирської області, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповіла все належне їй майно в рівних частках синам: ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (а.с.34).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 74 роки померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а.с.12).

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії ЖТ № 01040, виданим на підставі рішення Юрівської сільської ради від 26 вересня 2001 року, ОСОБА_4 належали земельні ділянки загальною площею 0,5904 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і для ведення особистого підсобного господарства (а.с.25).

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 14.03.2014 та 20.08.2014, виданих приватним нотаріусом Любарського районного нотаріального округу Соляр В.М., спадкоємцями зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є її сини ОСОБА_3 в 1/2 частці та ОСОБА_6 в 1/2 частці. Спадщина, на яку в указаній частці видано ці свідоцтва, складається із земельної ділянки площею 1,9062 га, цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер якої 1823187300:04:001:0073, що розташована за адресою: Житомирська область, Любарський район, Юрівська сільська рада, та належала померлій на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 145932, виданого Любарською районною державною адміністрацією Житомирської області 15 березня 2004 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відповідно за №221 (а.с.14-15).

15 грудня 1979 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 укладено шлюб, після реєстрації якого дружині присвоєно прізвище чоловіка - " ОСОБА_10 ", що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 (а.с.13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт.Любар Житомирської області у віці 55 років помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 (а.с.9).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.03.2016, виданого приватним нотаріусом Любарського районного нотаріального округу Житомирської області Соляр В.М., спадкоємцем зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_1 , у тому числі з урахуванням 1/3 (однієї третьої) частки у спадщині, від якої відмовився син померлого ОСОБА_11 , та з урахуванням 1/3 (однієї третьої) частки у спадщині, від якої відмовився син померлого ОСОБА_12 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із земельної ділянки: кадастровий номер: 1823187300:04:003:0040, площа: 5,4045 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: Житомирська область, Любарський район, Юрівська сільська рада, що належала померлому на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 124521, виданого Любарською районною державною адміністрацією Житомирської області 25 лютого 2004 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 289 (а.с.16).

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23.03.2016, виданим приватним нотаріусом Любарського районного нотаріального округу Житомирської області Соляр В.М., спадкоємцем зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_1 , у тому числі з урахуванням 1/3 (однієї третьої) частки у спадщині, від якої відмовився син померлого ОСОБА_11 , та з урахуванням 1/3 (однієї третьої) частки у спадщині, від якої відмовився син померлого ОСОБА_12 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із 1/2 (однієї другої) частки земельної ділянки кадастровий номер: 1823187300:04:001:0074, площа: 1,9062 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: Житомирська область, Любарський район, Юрівська сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 313565918231, номер запису про право власності: 4976125, що належала померлому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом (викладене на бланку серії ВТТ № 209130), посвідченого Соляром В.М., приватним нотаріусом Любарського районного нотаріального округу Житомирської області 14 березня 2014 року за реєстровим № 409, право власності на яку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 14 березня 2014 року, що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 18995133 виданим 14 березня 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Любарського районного нотаріального округу Житомирської області Соляром В.М. (а.с.17).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.03.2016, виданого приватним нотаріусом Любарського районного нотаріального округу Житомирської області Соляр В.М., спадкоємцем зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_1 , у тому числі з урахуванням 1/3 частки у спадщині, від якої відмовився син померлого ОСОБА_11 , та з урахуванням 1/3 частки у спадщині, від якої відмовився син померлого ОСОБА_12 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із 1/2 частки земельної ділянки: кадастровий номер: 1823187300:04:001:0073, площа: 1,9062 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: Житомирська область, Любарський район, Юрівська сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 313518718231, номер запису про право власності: 4975374, що належала померлому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом (викладене на бланку серії ВТТ № 209129), посвідченого Соляром В.М., приватним нотаріусом Любарського районного нотаріального округу Житомирської області 14 березня 2014 року за реєстровим № 408, право власності на яку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 14 березня 2014 року, що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 18992152, виданим 14 березня 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Любарського районного нотаріального округу Житомирської області Соляром В.М. (а.с.18).

Відповідно до довідки Юрівської сільської ради Любарського району Житомирської області від 06 липня 2016 року № 72, виданої ОСОБА_1 , нумерацію житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 було уточнено з № НОМЕР_7 на № 55 згідно зі схематичним планом Бердичівського БТІ від 20 квітня 1988 року (а.с.26).

Згідно з довідкою Юрівської сільської ради Любарського району Житомирської області від 02 серпня 2016 року № 284, виданою ОСОБА_1 , про те що її свекруха - ОСОБА_4 з 1963 року проживала у власному житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 у погосподарській книзі № 13 за 1961-1963 рр., перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_7 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_9 . Будинок до самочинно забудованих не відноситься, але сільська рада не може видати свідоцтво про право власності через відсутність право установчих документів на ім`я покійної ОСОБА_4 . Малолітні, неповнолітні чи особи які б мали право на обов`язкову частку у спадковому майні за вказаною адресою не прописані та не проживають (а.с.27).

Листом приватного нотаріуса Любарського районного нотаріального округу Житомирської області Соляра В.М. від 22 липня 2016 року №688/01-16, повідомлено ОСОБА_1 , про те, що за наявними в спадковій справі за №283/2015 відомостями, спадкоємцем майна ОСОБА_3 за законом, є ОСОБА_1 та діти померлого ОСОБА_12 і ОСОБА_11 , які відмовилися від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 . Відомості про наявність інших спадкоємців в спадковій справі відсутні. Разом з тим роз`яснено, що у відповідності до ст.55 Закону України "Про нотаріат" та п.4.15 частини четвертої глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5 (зі змінами та доповненнями), видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Оскільки у ОСОБА_1 , відсутні документи, що підтверджують право власності померлого ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_3 , що належав померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , яка була матір`ю, ОСОБА_3 , який був спадкоємцем 1/2 частки майна, що належало ОСОБА_4 , а також в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про зазначений житловий будинок (в електронному вигляді), нотаріус не має змоги видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на зазначене нерухоме майно. На підставі викладеного, запропонував звернутися ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання за нею права власності на зазначену вище нерухомість.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статті 346 ЦК України право власності припиняється, зокрема, у зв`язку зі смертю власника, а згідно зі статтею 331 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації. Водночас за приписами частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.

Установивши на підставі досліджених доказів, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , а позивачка є його спадкоємицею за законом, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначене нерухоме майно в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільнопроцесуальних правовідносин та їх гарантій.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Тобто особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для них правові наслідки.

Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи та змісту судового рішення.

При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2020 року у справа №757/66808/19-ц.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що вирішення питання про те, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, є першочерговим завданням для апеляційного суду, і тільки в разі встановлення факту, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Водночас у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (постанова Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 626/2235/20).

З огляду на викладене право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Предметом розгляду в цій справі є житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

27 жовтня 2016 року Любарський районний суд Житомирської області ухвалив рішення, яким, зокрема, визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину зазначеного будинку.

Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, зазначає, що оскаржуваним рішенням порушено його спадкові права та законні інтереси, оскільки він є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_6 та прийняв спадщину в установленому законом порядку. На переконання апелянта, визнання за позивачкою права власності на спірне нерухоме майно безпосередньо впливає на склад спадкового майна та обсяг майнових прав, які перейшли до нього в порядку спадкування.

Так, із заповіту від 09 листопада 2005 року убачається, що ОСОБА_4 заповіла все належне їй майно в рівних частках своїм синам - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (а.с.34).

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.98).

Відповідно до довідки приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Лисканюк О.А. від 21 липня 2026 року № 63/01-16 єдиним спадкоємцем за заповітом на все майно після його смерті є син - ОСОБА_2 (а.с.100).

Отже, вирішення питання про належність спірного житлового будинку та його відповідної частки, а також про входження цього майна до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 має значення для визначення обсягу майнових прав, які могли перейти до ОСОБА_6 , а надалі - до його спадкоємця ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Таким чином, для визнання за позивачкою права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування необхідно встановити не лише факт прийняття нею спадщини, а й належність цього майна або відповідної частки у праві власності на нього спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, а отже, можливість переходу такого права до спадкоємця в порядку спадкового правонаступництва.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірний житловий будинок належав ОСОБА_4 , після смерті якої право власності на 1/2 частку цього будинку в порядку спадкування набув ОСОБА_3 , а після його смерті зазначену частку успадкувала його дружина ОСОБА_1 .

Однак такого висновку суд першої інстанції дійшов без належного з`ясування обставин щодо часу спорудження спірного житлового будинку, встановлення тотожності об`єктів нерухомого майна, зазначених у різних документах, визначення правового режиму цього майна як об`єкта спільної сумісної власності подружжя та з`ясування належності спадкодавцеві відповідної частки у праві власності на нього.

Відповідно до частин першої-третьої статті 12, частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності дотримання стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Отже, вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи підтверджуються заявлені позовні вимоги належними, допустимими та достовірними доказами, які у своїй сукупності є достатніми для висновку про наявність правових підстав для їх задоволення.

Як убачається з довідки Юрівської сільської ради від 02 серпня 2016 року № 284, ОСОБА_4 проживала в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з 1963 року, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.27).

Водночас з архівної виписки з погосподарських книг від 18 лютого 2026 року № 4-1/А, виданої архівним відділом Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, убачається, що відомості про житловий будинок у складі відповідного господарства за різні періоди обліку істотно відрізняються (а.с.73-75).

Зокрема, за відомостями погосподарських книг за 1980-1982 роки за особовим рахунком № НОМЕР_9 обліковувався житловий будинок 1969 року побудови загальною площею 48 кв. м. За книгами за 1983-1985 роки за особовим рахунком № НОМЕР_10 також зазначено житловий будинок 1969 року побудови загальною площею 48 кв.м.

За відомостями погосподарської книги за 1986-1990 роки за особовим рахунком № НОМЕР_11 а обліковувався житловий будинок загальною площею 70 кв.м, житловою площею 54 кв.м. Аналогічні показники площі наведено у відомостях за 1991-1995 роки.

Надалі, за відомостями погосподарських книг за 2001-2005 та 2006-2010 роки, за відповідними особовими рахунками обліковувався будинок 1980 року побудови загальною площею 94 кв.м, житловою площею 54 кв.м, із чотирма кімнатами.

За відомостями погосподарського обліку за 2011-2015 роки за адресою: АДРЕСА_1 , обліковувався будинок 1980 року побудови, загальною площею 96 кв.м, житловою площею 54 кв.м, із чотирма кімнатами. У складі відповідного домогосподарства зазначені ОСОБА_4 , її чоловік ОСОБА_5 та син ОСОБА_6 .

Крім того, Любaрська селищна рада Житомирського району Житомирської області листом від 27 липня 2026 року № 2305/01-14 у відповідь на адвокатський запит надала фотокопії сторінок погосподарської книги Стрижівського старостинського округу за 2016-2025 роки щодо місця реєстрації та проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_4 .

Із наданих фотокопій убачається, що в погосподарській книзі містяться облікові відомості про відповідне домогосподарство, головою якого зазначений ОСОБА_5 .

Зокрема, відповідно до облікової картки об`єкта погосподарського обліку за 2016-2023 роки у розділі "Земля в користуванні об`єкта" відображено відомості про земельні ділянки загальною площею 0,5904 га, у тому числі земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3404 га. Зазначені показники відображені в обліковій картці за відповідні роки.

При цьому розділ облікової картки "Список осіб, які ведуть особисте селянське господарство" у наданій фотокопії не містить заповнених відомостей про таких осіб.

Таким чином, наведені письмові докази підтверджують, що ОСОБА_5 був зазначений головою домогосподарства, яке обліковувалося за вказаною адресою та належало до категорії домогосподарств із реєстрацією місця проживання на території населеного пункту.

Наведені відомості не узгоджуються з висновком суду першої інстанції про належність спірного житлового будинку ОСОБА_4 як майна, набутого до смерті її першого чоловіка ОСОБА_7 , оскільки матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували, що житловий будинок, зазначений у довідці 2016 року, є тим самим об`єктом нерухомого майна, право власності на частку якого визнано за позивачкою оскаржуваним рішенням.

Колегія суддів зазначає, що відомості погосподарських книг щодо року спорудження житлового будинку, його площі та складу домогосподарства не є беззаперечним доказом належності права власності на нього конкретній особі. Водночас такі відомості мають істотне значення для з`ясування обставин спорудження будинку, встановлення його тотожності об`єкту нерухомості, щодо якого виник спір, визначення правового режиму цього майна та кола осіб, яким могло належати право власності на нього.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який втратив чинність з 01 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено законом. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Аналогічний положення закріплено у статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

Відповідно до статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб № 00020162879 від 17 травня 2018 року вбачається, що 19 серпня 1977 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_13 було зареєстровано шлюб, після чого дружині присвоєно прізвище чоловіка - " ОСОБА_14 " (а.с.71-72).

Свідоцтво про народження ОСОБА_6 підтверджує, що ОСОБА_5 та ОСОБА_13 є його батьками (а.с.70).

Зазначене свідоцтво в сукупності з іншими документами та архівними відомостями підтверджує родинні зв`язки між указаними особами, перебування ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, а також їх облік у складі одного домогосподарства.

Крім того, рішенням виконавчого комітету Юрівської сільської ради Любарського району Житомирської області від 18 червня 2015 року № 50 розглянуто звернення ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , які, за твердженням заявника, він разом із покійною дружиною спільно будував (а.с.84).

Указаним рішенням виконавчий комітет не заперечував проти оформлення за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна та рекомендував йому звернутися до відповідного органу для оформлення права власності.

Також з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_12 убачається, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с.89). Довідками органів місцевого самоврядування підтверджується його проживання та реєстрація за адресою: АДРЕСА_1 , до дня смерті (а.с.83, 85).

Водночас матеріали справи містять державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 145932, відповідно до якого ОСОБА_4 належала земельна ділянка площею 1,9062 га (а.с.77), а також свідоцтво про право на спадщину за законом щодо земельної частки (паю), площею 2,82 га (а.с.76). Однак зазначені документи посвідчують права на земельні ділянки та не підтверджують належності ОСОБА_4 права власності на спірний житловий будинок або відповідну частку в ньому.

Отже, подані апелянтом докази ставлять під сумнів обґрунтованість висновку суду першої інстанції про належність ОСОБА_4 відповідної частки у праві власності на спірне нерухоме майно, право власності на яку ОСОБА_1 просила визнати за нею в порядку спадкування.

Суд першої інстанції не з`ясував, чи був спірний житловий будинок споруджений або набутий у період перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у шлюбі, чи належав він до спільного сумісного майна подружжя, не встановив правового режиму цього майна та належних кожному з подружжя часток у праві власності на нього, а також не перевірив, чи могла частка житлового будинку, право власності на яку просить визнати позивачка, у повному обсязі входити до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Так само суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставин, пов`язаних із виникненням та реалізацією спадкових прав ОСОБА_6 , який був безпосередньо визначений у заповіті спадкоємцем майна ОСОБА_4 .

Незалучення ОСОБА_6 до участі у справі позбавило його можливості реалізувати передбачені процесуальним законом права, зокрема висловити свою позицію щодо складу спадкового майна, подати заперечення проти заявлених позовних вимог та надати докази на підтвердження належних йому спадкових прав.

Як вже зазначалось колегією суддів, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а його син ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем за заповітом після його смерті.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення безпосередньо стосується спадкових прав та законних інтересів апелянта, оскільки вирішення питання про належність спірного житлового будинку та включення відповідної частки у праві власності на нього до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 впливає на визначення обсягу майнових прав, які могли перейти в порядку спадкування до ОСОБА_6 , а після його смерті - до ОСОБА_2 .

Надані апелянтом архівна виписка з погосподарських книг, рішення виконавчого комітету від 18 червня 2015 року № 50, документи, що підтверджують родинні зв`язки, та довідки щодо спадкування свідчать про наявність істотних для правильного вирішення спору обставин, які не були належним чином з`ясовані та досліджені судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали.

Колегія суддів ураховує, що ОСОБА_6 не був учасником справи під час її розгляду судом першої інстанції, а ОСОБА_2 право на апеляційне оскарження обґрунтовує спадковим правонаступництвом після смерті свого батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . За таких обставин апелянт був об`єктивно позбавлений можливості подати зазначені докази під час розгляду справи у 2016 році. Ураховуючи наведене, колегія суддів визнає причини неподання цих доказів до суду першої інстанції такими, що не залежали від волі апелянта, та приймає їх до розгляду й оцінки в сукупності з іншими матеріалами справи.

У своїй сукупності зазначені докази ставлять під сумнів обґрунтованість висновку суду першої інстанції про належність ОСОБА_3 на праві власності 1/2 частки спірного житлового будинку в порядку спадкування та свідчать про неповне з`ясування судом обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Отже, суд першої інстанції, визнаючи за позивачкою право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку в порядку спадкування, не встановив належними та допустимими доказами належності цієї частки спадкодавцеві, не з`ясував правового режиму нерухомого майна та не врахував спадкових прав ОСОБА_6 , який не був залучений до участі у справі. Оцінивши наявні у справі та прийняті під час апеляційного розгляду докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

У цій справі суд першої інстанції визнав за позивачкою право власності на частку спірного нерухомого майна в порядку спадкування, не з`ясувавши належним чином правового режиму цього майна, його належності спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, складу спадкового майна та кола осіб, які мали право на його спадкування.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, та ухвалив рішення без належного дослідження й оцінки доказів, у зв`язку з чим таке рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Колегія суддів також ураховує, що сама по собі відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не свідчить про відсутність такого права. Водночас зазначена обставина не звільняє позивачку від обов`язку довести належність спірного нерухомого майна спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та наявність правових підстав для переходу права власності на нього в порядку спадкування.

Оскільки належність ОСОБА_3 на праві власності 1/2 частки спірного житлового будинку не підтверджена належними, допустимими та достатніми у своїй сукупності доказами, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність правових підстав для переходу права власності на зазначену частку в порядку спадкування до ОСОБА_1 , а отже, і для задоволення заявлених нею позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України).

З огляду на наведене, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 826,80 грн.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Юрівської сільської ради про право власності на майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 826,80 грн (вісімсот двадцять шість гривень 80 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді О.М. Галацевич

Н.Й. Григорусь

Повне судове рішення складено 20 жовтня 2026 року.