Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №689/518/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 689/518/26

Провадження № 22-ц/820/1930/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

розглянув в порядку ч 1 ст 369 ЦПК України цивільну справу № 689/518/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 12 травня 2026 року у складі судді Соловйова А.В. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд

в с т а н о в и в :

У березні 2026 року ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулася до суду з позовом, в якому товариство просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитними договорами в розмірі 36 836 грн.

В обґрунтування позову товариство посилалося, що 22.07.2025 року між ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №7423824, який підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора j7Сі46, відповідно до умов якого, відповідач отримав кредит в сумі 7 000 грн, строком на 30 днів. Повернення кредиту та процентів за користування кредитом мало здійснюватися позичальником відповідно до графіку платежів та умов договору.

Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі 7000 грн, 22.07.2025 року на банківську карту, яку відповідач вказав при укладенні кредитного договору.

23.12.2025 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №23122025/2, у відповідності до умов якого ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики №7423824 від 22.07.2025 року.

Крім того, 06.06.2019 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 10000607644. Кредитний договір було укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису відповідача.

Відповідно до умов договору, відповідач отримав кредиту в сумі 8000 грн, строком на 30 днів. Повернення кредиту та процентів за користування кредитом мало здійснюватися позичальником відповідно до графіку платежів та умов договору.

11.05.2021 року між ТзОВ «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 11052021, у відповідності до умов якого ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту №10000607644 від 06.06.2019 року.

Відповідач належним чином умови кредитних договорів не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Згідно розрахунків заборгованості відповідача: за кредитним договором №10000607644 від 06.06.2019 року становить 8000 грн – основний борг та 5736 грн. – проценти, разом - 13736 грн.; за кредитним договором №7423824 від 22.07.2025 року - 7000 грн. - основний борг, 20,30 грн. – проценти, 14000 грн. – заборгованість за пенею, 2067,70 грн. – комісія, що разом становить – 23100 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 36836,00 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 12 травня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК Європейська агенція з повернення боргів» – заборгованість в сумі 36836 грн та 3328 грн судового збору.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апелянт вказує на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права. ОСОБА_1 посилається, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Однак суд розглянув справу за його відсутності, виявивши повну процесуальну халатність: не перевірив його статус військовослужбовця та позбавив фундаментального права на захист. За наявності відкритих державних реєстрів, в тому числі дані Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України, де офіційно відображено, що він отримує грошове забезпечення військовослужбовця, суд в умовах загальної мобілізації та воєнного стану навіть не встановив реальний статус відповідача, який є військовослужбовцем.

Також вказує апелянт, що судом проігноровано сплив строків позовної давності, оскільки позивач заявляє вимоги за договором від 06.06.2019 року, строк виконання за яким закінчився 06.07.2019 року (30 днів), а позовну заяву подано лише у 2026 році, тобто після загального строку позовної давності у 3 роки, який сплив ще у липні 2022 року.

Крім того посилається апелянт, на безпідставне та протизаконне нарахування заборгованості йому як військовослужбовцю по процентах, пені та комісії, що суперечить ч 15 ст 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» подало відзив на апеляційну скаргу, вважає доводи необґрунтованими та безпідставними. Позивач вказує, що строк позовної давності заявлених позовних вимог не сплив з огляду на карантин та воєнний стан, тому клопотання відповідача про застосування строку позовної давності не заслуговує на увагу суду.

Відповідачем було подано Заявку на оформлення кредитних договорів та договору позики, в яких останній зазначив особисті персональні данні, підтвердив мобільний номер телефону, пройшов процедуру верифікації банківської карти, підписав Договори електронним підписом для укладання кредитних договорів, Відповідачем вчинено ряд дій без здійснення яких договір був би не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі. Слід наголосити на тому, що жодних заперечень з приводу того, що Відповідач не погодився з умовами та правилами надання кредиту під час укладення та підписання вищезазначеного договору Відповідачем висловлено не було. ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений з умовами кредитних договорів. Обставини укладення вказаних договорів Відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Відтак, з огляду на свободу договору , яка передбачена статтею 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили умови вищезазначених договорів .

Відповідачем при підписанні Кредитних договорів не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов кредитних договорів, в тому числі і порядку нарахування відсотків, що свідчить про факт погодження відповідача із всіма умовами кредитних договорів, враховуючи і нарахування відсотків. Також у Кредитних договорах, підписаному Відповідачем, прямо зазначено, що відповідач підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, які розміщені на сайті первісного кредитора, а також отримав від Первісного кредитора до укладення кредитного договору інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідач звертався до первісних кредиторів з відповідною заявою та надавав відповідні документи, нарахування відповідачу відсотків здійснювалося первісним кредитором на законних підставах, оскільки відповідач не повідомив первісного кредитора у відповідності до чинного законодавства про те, що він є військовослужбовцем та, що на нього поширюється норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, заборгованість вказана у позовній заяві, яка підлягає стягненню з Відповідача нараховувалася первісним кредитором станом на дату відступлення права вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ», а ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювало жодних додаткових нарахувань та вживає дії щодо врегулювання заборгованості виключно у розмірі отриманих прав вимоги.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 06.06.2019 року між ТзОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 10000607644. Кредитний договір було укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису.

Сума кредиту 8000 грн.

Строк надання кредиту 30 днів, дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів/розрахунків, що є Додатком № 1 до Договору. Строк кредиту може бути продовженим у порядку та на умовах, визначеним договором.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 365% річних.

Кошти надаються в безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані позичальником товариству з метою отримання кредиту.

Нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредитування ( п 3.1).

11.05.2021 року між ТзОВ «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ТзОВ «ФК Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №11052021, у відповідності до умов якого ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту №10000607644 від 06.06.2019 року.

Згідно з реєстром боржників від 11.05.2021 року розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 13 736 грн, з яких 8 000 грн – заборгованість за кредитом, 5 736 грн – по процентам.

Крім того, 22.07.2025 року між ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 7423824. Договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису і який підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора j7Сі46.

Сума кредиту становить 7000 грн.

Строк кредиту 30 днів.

Денна процентна ставка 1% в день.

Проценти за понадстрокове користування позикою 5% за день.

На виконання умов договору ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» перерахувало 22.07.2025 року відповідачу, через ТзОВ «Європейська платіжна система» 7 000 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , отримувач ОСОБА_1 , номер платежу 03ddf505-2789-4flf-bf57-504fc9a0e324, що підтверджується відповідною довідкою.

23.12.2025 року між ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 23122025/2, у відповідності до умов якого ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики №7423824 від 22.07.2025 року.

Згідно реєстру боржників № 1 від 23 грудня 2025 року ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 7423824 від 22.07.2025 року становить - 7000 грн. - основний борг, 20,30 грн. – проценти, 14000 грн. – заборгованість за пенею, 2067,70 грн. – комісія, що разом становить – 23100 грн.

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами не заперечуються.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу частини першої 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень частини першої статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні відносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як передбачено частиною першою статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Як було встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, між первинними кредиторами ТзОВ «ІНВЕСТ ФІНАНС», ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 були укладені кредитні договори, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Кредитори свої зобов`язання за договорами виконали надавши відповідачу кредитні кошти.

Встановивши вказані обставини та враховуючи, що між сторонами у справі виникли кредитні правовідносини, відповідач отримав кредитні кошти, які в порядку та на умовах договору не повернув, тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, яка становить 15 000 грн ( 7 000+8 000) за обома кредитними договорами.

Разом з цим, судом першої інстанції стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за процентами в сумі 5736 грн за кредитним договором № 10000607644 від 06.06.2019 року та заборгованість по процентах в сумі 20,30 грн та 14000 грн. – заборгованість за пенею, 2067,70 грн. – комісії, по кредитному договору № 7423824 від 22.07.2025 року, однак задовольняючи вказані позовні вимоги суд припустився помилки з огляду на наступне.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається, що він є учасником бойових дій, що підтверджується Посвідчення серія НОМЕР_2 від 02.02.2016 року, з 2014 року по теперішній час безперервно проходить військову службу у Збройних Силах України в умовах воєнного стану, у період з 2019 року по 25.06.2026 р. — у в/ч НОМЕР_3 та в/ч НОМЕР_4 , а з 25.06.2026 року по теперішній час — у в/ч НОМЕР_5 , що підтверджується наданим витягом з наказу від 25.06.2026 № 176 та військовим квитком.

Відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Особливий період — період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абзац тринадцятий частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України»).

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію"№ 1126-VII від 17.04.2014 року, в Україні оголошено проведення часткової мобілізації.

В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває на час розгляду справи.

Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Тобто на вказані пільги мають право мобілізовані позичальники, військовослужбовці Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та, правоохоронних органів спеціального призначення, залучених до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових завдань.

Відповідний правовий висновок міститься і в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 306/1157/15-ц (провадження № 61-2525св18), від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 є військовослужбовцем з березня 2014 року, що підтверджується наданими ним документами, а саме копіями військового квитка, посвідченням Учасника бойових дій та Витягом з наказу.

Таким чином, на відповідача поширюються правові гарантії, визначені п. 15 ст. 14 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ще з березня 2014 року, а саме з моменту призову на військову службу, натомість в даній справі, кредитні правовідносини між позичальником і кредитодавцем виникли по договору № 10000607644 у червні 2019 року, а по договору № 7423824 у липні 2025 року, при цьому період нарахування процентів за договору № 10000607644, з 06.06.2019 року по 07 травня 2021 року, а за договором № 7423824 з 22.07.2025 року по 20.08.2025 року, однак у ці проміжки часу відповідач був військовослужбовцем, тому кредитодавець безпідставно здійснив нарахування процентів, оскільки на нього поширюються правові гарантії, визначені п. 15 ст. 14 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З цих же підстав не підлягає до задоволення нарахована заборгованість за пенею в сумі 14 000 грн.

Також помилковим є висновок суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по комісії в сумі 2079,70 грн, яка нарахована згідно кредитного договору № 7423824.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

До цих засад віднесено свободу договору (пункт 3), справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Відповідно до статті 18 Закону №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Умовами кредитного договору можуть визначатися додаткові (акцесорні) зобов`язання сторін. При цьому правові та організаційні засади споживчого кредитування встановлюють право споживача на справедливі умови кредитного договору.

Закон України № 1734-VІІІ «Про споживче кредитування» визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 9 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зазначив, що якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Умовами кредитного договору № 7423824, передбачена сплата комісії у розмірі 29,71% в сумі 2079,70 грн.

При цьому, у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов`язані з наданням кредиту, за які встановлена комісія. Відтак умова кредитного договору про сплату відповідачем на користь кредитодавця комісії за надання кредиту є нікчемною, внаслідок чого сума нарахованої комісії у розмірі 2079,70 грн не може бути стягнута з відповідача на користь позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 582/202/22.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки з відповідача на користь позивача не підлягала стягненню заборгованість за процентами в сумі 5736 грн за кредитним договором № 10000607644 від 06.06.2019 року, заборгованість по процентах в сумі 20,30 грн та 14000 грн. – заборгованість за пенею, 2067,70 грн. – комісії, по кредитному договору № 7423824 від 22.07.2025 року, однак з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту – 15 000 грн.

При цьому, заслуговують на увагу посилання апелянта щодо пропуску строку позовної давності щодо кредитного договору № 10000607644 від 06.06.2019 року.

Статтями 256, 257 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п. 19, за яким у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, вказаний Закон набрав чинності 04.09.2025 року.

Як вбачається з матеріалів справи кредитний договір № 10000607644 укладено між сторонами 06.06.2019 року на 30 днів, строк виконання зобов`язань за яким закінчився 06.07.2019 року, а строк позовної давності мав сплинути 06.07.2022 року.

Однак, 24.02.2022 року на період дії воєнного стану в Україні строки позовної давності було зупинено, а 04.09.2025 року відновлено, отже строк позовної давності сплив 16 лютого 2026 року, так як в період з 24.02.2022 року до 06.07.2022 року він був зупинений, тобто на 5 місяців та 12 днів, а з 04.09.2025 року відновився на вказаний період часу (5 місяців та 12 днів) та сплив 16 лютого 2026 року, позов поданий 30.03.2026 року, після закінення строку позовної давності.

Проте, відповідач ОСОБА_1 , який був належним чином повідомлений про розгляд справи, клопотання про застосування строку позовної давності відносно зобов`язань за довогором № 10000607644 від 06.06.2019 року не заявляв.

Тому суд, як апеляційної, так і першої інстанцій, за обставин належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, без відповідної заяви яка мала і могла бути заявлена в суді першої інстанції, позбавлені можливості застосувати до вказаних правовідносин строк позовної давності на даній стадії судового розгляду.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14 (провадження № 14-59цс18 ).

Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції мав би зупинити провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, оскільки відповідач у справі є військовослужбовцем, перебуває у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан, однак суд розглянув справу за його відсутності, то колегія суддів виходить з наступного.

Після надходження позовної заяви суд першої інстанції перевірив місце проживання відповідача, отримавши витяг з Єдиного державного демографічного реєстру, за яким відповідач зареєстрований по АДРЕСА_1 .

На дану адресу суд направив відповідну судову повістку про час та місце розгляду справи, яка була отримана особисто відповідачем, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням, однак останній не повідомив суд, що він проходить військову службу, а відтак у суду були відсутні підстави для зупинення провадження в справі.

При цьому згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з прагнення особи продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

В своїй апеляційній скарзі апелянт не заявляв клопотання про зупинення провадження в справі з підстав пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, а навпаки просив суд розглянути справу по суті позовних вимог, що колегія суддів розцінює як його прагнення та волевиявлення на продовження розгляду справи і її розгляд.

Також ОСОБА_1 посилається, що він не отримувала жодних судових документів, про розгляд справи в суді першої інстанції йому не було відомо, що призвело до порушення його права на захист, однак такі доводи спростовуються матеріалами справи, оскільки судом першої інстанції на адресу місця проживання та реєстрації відповідача було направлено рекомендоване повідомлення з відповідними судовими документами, яке було вручено 15.04.2026 року, що підтверджує виконання судом першої інстанції свого обов`язку щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Крім того, сам ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі також зазначив адресу місця проживання: АДРЕСА_1 , не вказавши адресу в/ч в якій проходить військову частину.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено частково, що становить 40,72 % від заявлених вимог (15 000:36836х100).

Позивачем сплачено судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 3 328 грн, таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1355,16 грн (3328х40,72%) за подачу позовної заяви.

Разом з тим, ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подачу апеляційної скарги, яка судом апеляційної інстанції задовлена частково на 59,28% (100%-40,72%), тому з ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 370,96 грн сплаченого судового збору в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 12 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Європейська агенція з повернення боргів" (місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2, код ЄДРПОУ 35625014) – заборгованість за кредитними договорами в сумі 15 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Європейська агенція з повернення боргів" (місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2, код ЄДРПОУ 35625014) – 1355,16 грн судового збору.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Європейська агенція з повернення боргів" (місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2, код ЄДРПОУ 35625014) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) – 2 370,96 грн сплаченого судового збору в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 жовтня 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Л.М. Грох

Т.О. Янчук