Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №2-2749/11 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 2-2749/11

Провадження № 22-ц/820/1850/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

секретар: Шевчук Ю.Г.,

за участю представника ОСОБА_1 адвоката Величка В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація»» на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 травня 2026 року (суддя Колієв С.А.) за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Хмельницький відділ державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація»», ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, у якій просив зобов`язати Хмельницький відділ ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати обтяження №12266984, яким накладено арешт на невизначене майно, все рухоме майно ОСОБА_1 , зареєстроване Хмельницькою філією ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 13.03.2012 року на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно боржника від 13.03.2012 у виконавчому провадження №31661562.

В обґрунтування доводів скарги зазначено, що на примусовому виконанні у Хмельницькому відділі ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження №31661562 з примусового виконання виконавчого листа №2-2749, який був виданий Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 06.10.2011 у справі №2-2749/11 за позовом ПАТ «СЕБ Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. 13.03.2012 року старшим державним виконавцем Хмельницького відділу ДВС у Хмельницькому районі винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №31661562 та накладено арешт на все належне йому майно. 30.03.2016 року виконавче провадження №31661562 було завершено у зв`язку із відсутністю майна боржника на яке може бути звернуто стягнення, а виконавчий лист був повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року). Також цією поставною визначено, що строк повторного пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання 30.03.2017 рік.

Повторно вказаний виконавчий лист щодо нього до примусового виконання не пред`являвся.

02 вересня 2025 року представник боржника звертався до Хмельницького відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області із заявою про зняття арешту з його майна, однак 02 вересня 2025 повідомленням № 60059/25.10-46 начальник відділу відмовив у задоволенні заяви із посиланням на відсутність підстав для зняття такого арешту.

На час звернення його представника до виконавчої служби жоден виконавчий лист про стягнення із нього боргу на виконанні не перебував. У період з 30.03.2016 року (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду заяви про зняття арешту (02 вересня 2025 року) органами державної виконавчої служби не проводилися виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа. Також відсутні відомості про наявність будь-яких відкритих виконавчих проваджень, за якими він є боржником. Відсутність відкритого виконавчого провадження та знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання свідчить про безпідставність продовження дії арешту та порушує його права власності.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 травня 2026 року скаргу задовлено частково.

Знято арешт з майна боржника ОСОБА_1 (реєстраційний номер обтяження 12266984), накладений постановою державного виконавця Районного відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Шевчук М.І. від 13.03.2012 року у виконавчому провадженні №31661562.

В задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Суд керувався тим, що судове рішення, на виконання якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 , не перебуває на примусовому виконанні понад 10 років, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа сплив та не був поновлений у встановленому законом порядку, тому суд дійшов переконання, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 , позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.

В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Інновація»» посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильно застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Стягнути з скаржника на користь ТОВ «ФК «Інновація» судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд не врахував, що виконавче провадження № 31661562 було завершено у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, а виконавчий документ повернуто стягувачу, що саме по собі не свідчить про припинення зобов`язання та не є безумовною підставою для зняття арешту. Зняття арешту за умови наявності непогашеного боргу призведе до того, що Боржник отримає можливість відчужити майно, що зробить подальше виконання рішення суду остаточно неможливим. Це прямо порушує права Стягувача на отримання коштів, присуджених судом.

Також апелянт вказує на неврахування судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11, відповідно до яких для вирішення питання про зняття арешту необхідно встановити конкретні обставини та підставу завершення виконавчого провадження.

Зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано частину п`яту статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників по справі не надходило.

В судове засідання представник апелянта не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином судова повістка доставлена до електронного кабінетів.

Представник ОСОБА_1 адвокат Величко В.В. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.

Інші учасники по справі в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасника судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06.09.2011 у справі № 2/2218/2749/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «СЕБ Банк» заборгованість за кредитним договором №043-г/00-07ф від 15.02.2007 у розмірі 30 600,72 грн., заборгованість за кредитним договором №005-г/53-07ф від 21.09.2007 у розмірі 73 760,79 гривень, заборгованість за кредитним договором №С_0006/03-08 від 01.08.2008 у розмірі 749478,15 грн.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №С_0006/03-08 від 01.08.2008 у сумі 749478,15 гривень звернуто стягнення на заставне рухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_2 , а саме на: транспортний засіб (сідловий тягач) марки DAF 95XF, р.н. НОМЕР_1 , напівпричіп бортовий марки SCHMITZ, р.н. НОМЕР_2 .

14 лютого 2012 року на виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06.09.2011 року у справі № 2/2218/2749/11 судом видано виконавчий лист №2-2749/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СЕБ Банк» заборгованість за кредитним договором №С_0006/03-08 від 01.08.2008 у розмірі 749478,15 гривень.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18.05.2017 у справі №2-2749/11 у виконавчому провадженні №31830125 щодо виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06.09.2011 року по справі №2-2749/11 за позовом ПАТ «СЕБ Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку заборгованості по кредитному договору, звернення стягнення на премет застави та судових витрат по справі змінено на правонаступника ТОВ «ФК «Інновація».

Згідно відповіді Хмельницького відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області від 29.08.2025 №59546/25.10.-46 встановлено, що на примусовому виконанні вказаного відділу в період з 13.03.2012 по 30.03.2016 перебувало виконавче провадження №31661562 з примусового виконання виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області №2-2749 від 14.02.2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СЕБ Банк» 749 478,16 грн. заборгованості. 30.03.2016 року виконавче провадження №31661562 було завершено у відповідності до п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження», а виконавчий документ повернуто стягувачу. Надати більш детальну інформацію щодо матеріалів вказаного виконавчого провадження чи його копій не представляється за можливе у зв`язку із закінченням терміну зберігання даного виконавчого провадження.

За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №441875834 від 02.09.2025 у Єдиному реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна стосовно ОСОБА_1 13.03.2012 року зареєстроване обтяження у виді арешту нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 12266984). Вказане обтяження зареєстроване на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження №31661562 від 13.03.2012 РВ ДВС Хмельницького МРУЮ.

Листом начальника Хмельницького відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерсва юстиції (м. Київ) від 020.09.2025 № 60059/25.10-46 повідомлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №31661562 з примусового виконання виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області №2-2749 від 14.02.2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СЕБ Банк» 749 478,16 грн. заборгованості. 30.03.2016 року виконавче провадження №31661562 було завершено у відповідності до п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження», а виконавчий документ повернуто стягувачу. Враховуючи те, що не надано жодних підтверджуючих документів сплати заборгованості на користь стягувача з посиланням на положення статей 27, 40, пункту 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», зазначено, що не має підстав для зняття арешту з майна ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 14 лютого 2012 року Хмельницьким міськрайонним судом виконавчого листа № 2-2749/11, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

На підставі статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

У пункті 7 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII (в редакції, чинній на час повернення виконавчого документу стягувачу) зазначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи в судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIІІ.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII, свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VI11).

Водночас частиною п`ятою статті 37 Закону № 1404-VIII визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа визначені статтею 40 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Отже, за загальним правилом, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки така обставина не належить до винятків, передбачених частиною третьою статті 37 Закону № 1404-VIII.

Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року в справі № 910/8019/15, від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17, від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17, від 29 березня 2023 року в справі № 202/1182/22.

Водночас, у постанові від 10 грудня 2025 року Верховний Суд у справі №202/5715/24 у правовідносинах, що є подібними, зауважив, що Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та заборони його відчуження, у відсутність майнових претензій з боку стягувача та відсутність у необхідності подальшого застосування таких заходів, бездіяльність державних виконавців щодо незняття арешту з майна боржника та заборони на його відчуження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15, від 12 жовтня 2022 року в справі № 203/3435/21, від 13 липня 2022 року в справі № 2/0201/806/11, від 10 січня 2024 року справа № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23), від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21 (провадження № 61-12849св23).

Арешт майна має тимчасовий характер, і його тривалість обмежена часовими рамками виконавчої процедури. Після припинення такої процедури відповідне втручання втрачає легітимність (постанова Верховного Суду від 14 січня 2026 у справі №640/20808/22-ц).

У цій справі судове рішення, на виконання якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 , не перебуває на примусовому виконанні понад 10 років, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа сплив та не був поновлений.

Майнових претензій стягувач до ОСОБА_1 не пред`являє.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 , позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.

Суд першої інстанції належним чином дослідив наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для для зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 (реєстраційний номер обтяження 12266984), накладений постановою державного виконавця Районного відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Шевчук М.І. від 13.03.2012 року у виконавчому провадженні №31661562.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, однак не містять обставин, які б свідчили про неправильне встановлення судом фактичних обставин справи чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд –

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація»» залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Судді: Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк