Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №185/3300/26 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/3300/26

Провадження № 2/185/4263/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 жовтня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Головіна В.О., за участі секретаря судового засідання Довгопол А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої пошкодженням транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

В С Т А Н О В И В

02.02.2026 позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Пономаренка Андрія Володимировича звернулася до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої пошкодженням транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30 вересня 2025 року о 14 годині 30 хвилин по вулиці Дніпровській, 563 у м. Павлограді Дніпропетровської області військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «HONDA CRV», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не обрав безпечної швидкості руху, не забезпечив постійного контролю за транспортним засобом та, виявивши перешкоду, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «SKODA», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який від удару здійснив некерований рух уперед та зіткнувся з автомобілем марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_4 . Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди всі транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги пункту 12.13 Правил дорожнього руху.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2025 року, яка набрала законної сили 04 листопада 2025 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 автомобіль марки «SKODA», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , належить позивачу ОСОБА_1 .

Згідно зі звітом про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, та визначення ринкової вартості транспортного засобу у пошкодженому стані від 17 жовтня 2025 року, складеним суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «SKODA», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , становить 351 707,39 грн.

Позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату регламентної виплати, за результатами розгляду якої 03 грудня 2025 року отримав відшкодування в розмірі 170 669,97 грн, що підтверджується платіжною квитанцією. Таким чином, різниця між розміром завданого матеріального збитку та отриманою регламентною виплатою становить 181 037,42 грн, яку позивач вважає невідшкодованою частиною майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, моральну шкоду оцінює у розмірі 100 000,00 грн.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.03.2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 08.05.2026 року о 10.00 годині в приміщенні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Дніпровська, буд. 135.

08.05.2026 року в судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання, у якому він просив визнати Військову частину НОМЕР_1 неналежним відповідачем у справі та замінити первісного відповідача на належного відповідача — ОСОБА_2 .

Представник позивача заперечував проти задоволення зазначеного клопотання, вважаючи, що позов пред`явлено до належного відповідача.

Вирішуючи зазначені клопотання суд зазначає наступне. Суд вважає, що клопотання задоволенню не підлягає.

Суд вважає, що судове рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки відносно позивача або відповідача по справі.

На пропозицію суду про залучення ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, представники сторін заперечень не висловили.

Відповідно до ст.53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Суд дійшов висновку про те, що слід залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що судове рішення у справі може вплинути на його права або обов`язки щодо однієї зі сторін.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.05.2026 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , оскільки судове рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки щодо однієї зі сторін. Крім того, суд зобов`язав керівника Військової частини НОМЕР_1 забезпечити явку ОСОБА_2 у судове засідання. У задоволенні клопотання представника відповідача про визнання Військової частини НОМЕР_1 неналежним відповідачем та заміну первісного відповідача на ОСОБА_2 відмовлено.

У судовому засіданні 13.10.2026 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали.

Третя особа ОСОБА_2 пояснив, що він визнав порушення вимог Правил дорожнього руху, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, та проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне:

На момент вчинення ДТП ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія, що підтверджується актом службового розслідування. Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 23.10.2025 № 1674 «Про результати службового розслідування щодо виявлення обставин, які привели до дорожньо-транспортної пригоди за участі солдата ОСОБА_4 » за результатами службового розслідування встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 30 вересня 2025 року о 14 годині 30 хвилин по АДРЕСА_1 , сталась з вини солдата військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 . На момент скоєння ДТП ОСОБА_2 в самовільному залишенні військової частини не перебував, ДТП сталась під час виконання ним обов`язків військової служби.

Суд не може не погодитися з позицією позивача, що відповідач як роботодавець несе відповідальність за шкоду завдану в ДТП, якщо вона була завдана працівником під час виконання своїх посадових обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.01.2024 року у справі № 554/4401/22, у якій зазначено, що для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в України врегульовано Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року № 3720-IX (далі – Закон № 3720-IX).

Відповідно до статті 18 Закону № 3720-IX у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

У разі настання події, що є підставою для здійснення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, чинних на день настання такої події, а для регламентної виплати, визначеної пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, - у межах страхових сум, встановлених на день укладення внутрішнього договору страхування, за яким здійснюється така виплата, зобов`язано у встановленому цим Законом порядку здійснити регламентну виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи.

За приписами статті 26 Закону № 3720-IX у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані з пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи.

Загальний розмір усіх здійснених страхових (регламентних) виплат у разі заподіяння шкоди майну потерпілої особи не може перевищувати розмір страхової суми за таку шкоду, встановленої цим Законом.

Статтею 27 Закону № 3720-IX передбачено, що страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов`язаних із:

1) відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, включаючи пошкодження, зроблені умисно для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у порядку, визначеному частинами другою і третьою цієї статті;

2) евакуацією (доставкою) транспортного засобу в межах 150 кілометрів (якщо інша відстань не погоджена між страховиком (МТСБУ) та потерпілою особою) від місця дорожньо-транспортної пригоди на території України до місця проживання потерпілої особи або до місця стоянки на території України, або до місця здійснення відновлювального ремонту на території України, а також від місця проживання потерпілої особи або місця стоянки на території України до місця здійснення відновлювального ремонту на території України;

3) оплатою послуг стоянки, якщо транспортний засіб з поважних причин необхідно перемістити на стоянку, але не більше ніж до дати отримання страхової виплати.

Витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті.

Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає:

1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб`єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту;

2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.

Для транспортного засобу, строк експлуатації якого до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п`ять років або щодо якого є чинними гарантійні зобов`язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни новими, включається вартість невживаних складових частин (деталей), дозволених заводом-виробником для обслуговування відповідних транспортних засобів. Для інших транспортних засобів до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни, може включатися вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що відповідають технічним характеристикам такого транспортного засобу та є аналогом оригінальних складових частин (деталей) транспортного засобу.

Під час ремонту транспортного засобу не допускається встановлення складових частин (деталей), що призведе до зміни конструкції транспортного засобу або до невідповідності технічного стану транспортного засобу правилам дорожнього руху та технічної експлуатації.

Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу на банківський (платіжний) рахунок особи, яка відповідно до своїх установчих документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів.

Згідно з частиною 7 статті 34 Закону № 3720-IX страхова (регламентна) виплата здійснюється безпосередньо потерпілій особі, іншій особі, яка має право на її отримання, її спадкоємцю чи правонаступнику, їхнім законним представникам або погодженим з ними особам, які проводять чи провели лікування потерпілої фізичної особи, особі, яка здійснила витрати на лікування потерпілої фізичної особи, особі, яка здійснює чи здійснила ремонт транспортного засобу, шляхом переказу на банківський (платіжний) рахунок відповідної особи.

За положеннями статті 43 Закону № 3720-IX МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює регламентну виплату на умовах, визначених цим Законом, у разі заподіяння шкоди на території України транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Регламентні виплати, передбачені цією частиною, здійснюються виключно безпосередньо потерпілій особі, її законним представникам або спадкоємцям, правонаступнику потерпілої юридичної особи, погодженим з потерпілою особою особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, особам, які проводять лікування потерпілої фізичної особи, або особам, які здійснили витрати з лікування потерпілої фізичної особи.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказала, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Іншої норми, яка визначала б особливості відповідальності осіб, що застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Аналогічні по суті висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частини третьої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (далі - Методика) вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту.

Вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження за наявності однієї з нижчезазначених умов: - вартість відновлювального ремонту КТЗ не менша за його ринкову вартість; - сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ і втрати товарної вартості не менша за ринкову вартість КТЗ за умови що вартість ремонту менша вартості ТЗ; - якщо неможливо відновити КТЗ відповідно до технічних вимог виробника.

Відповідно до Закону в МТСБУ виникає обов`язок відшкодувати витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), у розмірі вартості відновлювального ремонту, що не є тотожним поняттю матеріального збитку.

Оскільки відповідно до звіту про оцінку вартість матеріального збитку, завданого позивачу, дорівнює ринковій вартості автомобіля, яка є більшою за страхову (регламентну) виплату, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу зазначену різницю.

Щодо відшкодування моральної шкоди, суд дійшов наступного висновку:

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

З врахуванням викладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, так як внаслідок отриманого професійного захворювання на виробництві останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров`я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров`я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.

Інші доводи відповідача фактично зводяться до суб`єктивної оцінки доказів та не можуть бути підставами для відмови у задоволенні позову.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Суму моральної шкоди суд оцінює у розмірі 30 000.00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 76–81, 89, 141, 259, 263–265, 268 ЦПК України суд, —

У Х В А Л И В

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, — задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 181 037 (сто вісімдесят одна тисяча тридцять сім) гривень 42 копійки.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: В. О. Головін