Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №932/5723/25 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 932/5723/25

Провадження № 2/932/2123/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді – Потоцької С.С.,

за участю секретаря судового засідання Карапиш А.М.,

представника позивача Коваленка В.С.,

представника відповідача 1 –Васильченко Н.Г.,

представника відповідача 2- Чепурнова О.В.,

розглянувши у відкритому у судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заяв ою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Територіальний сервісний центр № 3245 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Київській області про визнання договору купівлі транспортного засобу недійсним та скасування перереєстрації транспортного засобу,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Коваленко В.С. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Дніпра з позовною заявою, в якій просить:

визнати недійсним договір купівлі продажу транспортного засобу Audi A3, 2015 року випуску, № 3245/2025/5165857 від 23 лютого 2025 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , застосувавши наслідки недійсності нікчемного правочину договору купівлі продажу № 3245/2025/5165857 від 23.02. 2025;

скасувати перереєстрацію транспортного засобу марки Audi A3, 2015 року випуску, з типом кузову седан, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , здійснену 24.02.2025 територіальним сервісним центром № 3245 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Київській та Чернігівській областях за новим власником ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу № 3245/2025/5165857 транспортного засобу від 23.02.2025.

В обґрунтування позову зазначив, що 07.07.2021 між сторонами укладено шлюб. За час шлюбу за спільні сімейні кошти придбаний автомобіль Audi A3, 2015 року випуску, з типом кузову седан, реєстраційний номер НОМЕР_2 ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , а тому даний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. У лютому 2025 року у зв`язку з тривалим погіршенням сімейних відносин, частими конфліктами та фактичним припиненням подружнього співжиття, позивачка повідомила відповідачу 1 про намір розірвати шлюб та ініціювати поділ спільного майна. Пізніше вона дізналася, що 23.02.2025 ОСОБА_2 уклав через портал ДІЯ з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу цього транспортного засобу. Позивачка вказує, що відчуження відбулося за ціною значно нижчою ніж його ринкова вартість та без її згоди у порушення ст. 65 СК України.

У зв`язку з чим, просить визнати договір купівлі-продажу недійсним, застосувати наслідки його недійсності та скасувати реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_3 .

Позивачка до подачі позову зверталася зі заявою про забезпечення позову(справа № 932/4664/25, провадження 2-з/932/45/25). Ухвалою від 15.05.2025 заява позивачки про забезпечення позову- задоволена Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.09. 2025 ухвала від 15.05.2025 скасована, у задоволенні заяви про забезпечення позову-відмовлено

Ухвалою від 05.08.2025 відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 11.09.2025 заява позивачки про забезпечення позову- повернута позивачці.

Ухвалою від 18.09.2025 відмовлено у задоволенні заяви позивачки про забезпечення позову.

Ухвалою від 22.09.2025 заява позивачки про забезпечення позову- повернута.

Ухвалою від 15.10.2025 змінений процесуальний статус третьої особи ОСОБА_3 та ОСОБА_3 залучена до участі у справі в якості співвідповідача.

Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував, вказав, що позивач посилається на те, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбаний був за спільні сімейні кошти під час перебування у шлюбі. Проте, на думку відповідача 1, позивач безпідставно без відповідних доказів віднесла спірний автомобіль до спільного майна подружжя, тоді як такого статусу цей автомобіль не набув. Крім того, автомобіль марки АUDI АЗ, д.н.з. НОМЕР_2 був придбаний за особисті грошові кошти ОСОБА_2 та перебував в його особистій приватній власності, наслідком чого він мав право та розпорядився цим автомобілем на свій власний розсуд. Про наміри позивачки ініціювати поділ майна йому стало відомо значно пізніше, а саме в червні 2025 року із офіційного сайту Судової влади України. Позивачка жодним чином не повідомляла відповідача 1 про свої наміри щодо поділу майна подружжя. Відповідач 1 не погоджується з твердженням позивачки, що для уникнення поділу авто, поспішно продав його за знижену вартість та не сторонній особі, а дружині його рідного брата. Відповідач 1 пояснив, що ОСОБА_3 не є дружиною брата відповідача, не є членом сім`ї відповідача і в даному випадку цей факт не є підставою для визнання недійсності правочину щодо відчуження автомобіля. Крім того, вартість авто, за якою відчужено автомобіль є узгодженою домовленістю продавця та покупця, яке регламентовано статтею 632 ЦК України. Просить відмовити у позові.

Відповідачка ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечувала, у відзиві на позов вказала, що 23.02.2025 вона набула транспортний засіб Audi A3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у встановленій законом формі через портал «ДІЯ» та зареєстрованого у ТСЦ МВС № 3245. На момент укладення договору, відомості про арешти, або обтяження на спірне авто були відсутні. Даний правочин відповідав вимогам цивільного законодавства, та будь- яких підстав сумніватися у повноваженнях відповідача (1), тобто продавця у неї не було. Вказує, що не є членом сім`ї позивача , чи відповідача 1. А тому не могла знати про їх відносини Вказує, що позивачка не довела, що їй було відомо про відсутність її згоди на продаж авто, у позові не зазначено, яким чином вона вважає, що відповідачка 2 знала про наявність позову про поділ майна подружжя. Спір між подружжям щодо поділу спільного майна не може вирішуватись шляхом обмеження прав третьої особи, яка не є учасником сімейних правовідносин. Визнання договору недійсним за відсутності доказів недобросовісності покупця суперечило б принципу правової визначеності. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа Територіальний сервісний центр № 3245 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Київській та Чернігівський областях подала заяву, в якій вказало, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2024 № 164 внесено зміни до структури ГСУ МВС та припинено діяльність регіонального сервісного центру ГЦС МВС в Київській області.

Позивачка надала відповідь на відзив, в якому зазначила, що спірний автомобіль придбаний саме під час перебування сторін у шлюбі та за спільні кошти подружжя, а отже є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, Відповідач у своїй позовній заяві у справі № 204/2757/25, предметом дослідження якої є визнання договорів дарування квартири недійсними, від 05. 08.2020 відповідач вказав, що «за особисті кошти купив дворівневу квартиру». Тобто, за твердженням самого Відповідача, кошти, які були зароблені ним до укладення шлюбу з Позивачкою, були витрачені саме на придбання квартири, за яку було сплачено 1 190 921,00 грн. Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, сторони протягом тривалого часу спільними зусиллями працювали, вели спільне господарство та накопичували грошові кошти з метою придбання автомобіля для потреб сім`ї. Оскільки грошові кошти, за які було придбано спірний автомобіль, були результатом спільної праці подружжя та їхнього спільного сімейного бюджету. не надавала ні письмової ні усної згоди чоловіку – ОСОБА_2 на укладання Договору купівлі-продажу спірного автомобіля і відсутність її згоди на укладання такого договору позбавило співвласника, який вчинив зазначений правочин, необхідних повноважень на укладання договору на розпорядження спільним майном подружжя. Зважаючи на те, що вказаним договором, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відчуження вказаного транспортного засобу були порушені права позивачки ОСОБА_1 як його співвласника, даний договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним.

Відповідач 1 подав запереченні на відповідь на відзив та зазначив, що сторона позивача безпідставно посилається на так звану «презумпцію права спільної сумісної власності подружжя», яка на думку позивача залишається непохитною, що суперечить нормі закону, передбаченої статтею 57 СК України та позиції Верховного Суду. Предметом спору у даній справі не є встановлення правового режиму щодо конкретного об`єкту рухомого майна- автомобіля марки АUDI АЗ, д.н.з. НОМЕР_2 . Приналежність вказаного автомобіля до спільного сумісного майна подружжя Кесіль розглядалась у цивільній справі № 932/5726/25 та на теперішній час даний факт не встановлено, тому відповідач 1 вважає, що вирішення спору про недійсність оскаржуваного договору є передчасним та неможливим до вирішення справи про поділ майна подружжя, оскільки на теперішній час відсутні встановлені судом обставини, які б підтверджували наявність у позивача суб`єктивного права на спірне майно. Відповідач 1 вказує, що премії, нагороди та допомоги, отримані одним із подружжя за особисті заслуги, належать до його особистої приватної власності, а не до спільної сумісної власності подружжя, відтак спірний автомобіль є його особистої власністю.

Відповідачка 2 подала пояснення, в яких зазначила, що до вирішення справи про поділ майна подружжя відсутні встановлені судом обставини, які б підтверджували наявність у позивача суб`єктивного права на спірне майно. Фактично позивач просить суд захистити право, яке ще не встановлено, що суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Звертає увагу, що поділ майна і відчуження майна - мають різний правовий режим, оскільки поділ майна подружжя припиняє режим спільної сумісної власності та переводить майно у часткову власність. Вважає, позов передчасним.

Протокольною ухвалою від 27.05.2026 закрито підготовче судове засідання та призначений судовий розгляд справи по суті.

У судовому засіданні по суті представник позивачки надав пояснення аналогічні, що викладені у заявах по суті, просив позов задовольнити.

У судовому засіданні по суті представник відповідача 1 надала пояснення аналогічні, що викладені у заявах по суті, просила відмовити у задоволені позову.

У судовому засіданні по суті представник відповідача 2 надала пояснення аналогічні, що викладені у заявах по суті, просила відмовити у задоволені позову.

У судовому засіданні оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення, проголошення рішення призначене на 19.10.2026.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників справи, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 07.07.2021 уклали шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Дніпровському, Солонянському районах Південно-східного міжрегіонального управління юстиції (м.Дніпро), актовий запис № 249.

Під час шлюбу 04.02.2023 відповідачем 1 придбаний автомобіль Audi A3, 2015 року випуску, з типом кузову седан, реєстраційний номер НОМЕР_2 ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 (далі-Автомобіль).

23.02.2025 ОСОБА_5 (продавець) продав, а ОСОБА_3 (покупець) купила Автомобіль на підставі договору купівлі-продажу № 3245/2025/5165857, укладеного через портал «ДІЯ» та зареєстрованого у ТСЦ МВС № 3245. За домовленістю Сторін ціна Транспортного засобу складає 418 000,00 грн ( п. 3 Договору купівлі-продажу).

Автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_3 територіальним сервісним центром № 3245 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Київській та Чернігівській областях та видано свідоцтво про реєстрацію. Транспортного засобу від 24.02.2025.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка зазначила, що її права порушені, оскільки Автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, згоди на його відчуження вона не надавала, а автомобіль проданий по заниженій вартості. У зв`язку з чим просить визнати договір купівлі-продажу недійсним, скасувати реєстрацію автомобіля за відповідачем 2 та застосувати наслідки недійсності договору.

За приписами ч. 1 ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України).

Сторонами не заперечувалось, що згоду на відчуження Автомобіля позивачка не надавала.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Заперечуючи проти позову, відповідач 1 вказував, що Автомобіль є його особистою приватною власністю, оскільки придбаний за особисті грошові кошти, виручених відповідачем 1 від продажу 01.02.2023 купленого ним до шлюбу автомобіля марки ВАЗ 211440, тип ТЗ –ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ- ЗАГАЛЬНИЙ ХЕТЧБЕК-В, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , а також за рахунок додатково докладених грошових коштів, належних особисто відповідачу, отриманих ним в якості премій, нагород, які він одержав за особисті високі досягнення в спорті.

Відповідно до частини другої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню (частина третя статті 57 СК України).

Суд вважає доводи відповідачів щодо передчасності позову безпідставними. Оскільки ст 368 ЦК Украни, ст. 60 СК України презюмують спільність права власності майна подружжя до її спростування. За таких обставин, потребує встановлення правовий режим спірного майна.

До матеріалів справи відповідачем 1 долучена копія довіреності від 01.02.2023, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Одинцовою С.О. та зареєстрована у реєстрі за № 137. Цією довіреністю ОСОБА_2 уповноважує ОСОБА_6 бути його представником з питань пов`язаних з експлуатацією та розпорядженням (продати, передати в оренду), належним йому транспортним засобом ВАЗ 211440, тип ТЗ –ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ- ЗАГАЛЬНИЙ ХЕТЧБЕК-В, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 .

За розпискою від 01.02.2023, копія якою наявна у матеріалах справи, відповідач 1 отримав від ОСОБА_6 як оплату за продажу транспортного засобу ВАЗ 211440 грошові кошти у розмірі 220 000 грн.

Також відповідач 1 нагороджений:

сертифікатом на суму 25000 грн як переможець та призер ІІІ літніх ОСОБА_7 2018 року за 2 місце (плавання);

сертифікатом на суму 12000 грн як срібний призер ІІІ літніх ОСОБА_7 2018 року з плавання;

сертифікатом міського голови м. Дніпра на суму 70000 грн за участь в іграх ХХХІІІ Олімпіади;

сертифікатом Дніпровської державної адміністрації від 29.12.2021 на суму 100000 грн як учаснику ХХХІІ літніх Олімпійських ігор у Токіо;

сертифікатом на суму 500 Євро за участь у SWIM OPEN STOCHOLM 13-16.04.2023;

сертифікатом на суму 20 000 грн за участь у змаганнях на Олімпійських іграх 2024 у Парижі;

сертифікатом виконкому Криворізької міської ради на виплату щорічної стипендії на суму 8000 грн майстру спорту з плавання, срібному призеру ІІІ юнацьких Олімпійських ігор з плавання;

сертифікат виконкому Криворізької міської ради на виплату щорічної стипендії у розмірі 150000 грн майстру спорту з плавання, срібному призеру ІІІ юнацьких Олімпійських ігор з плавання;

сертифікат виконкому Криворізької міської ради на виплату щорічної стипендії у розмірі 10000 грн майстру спорту з плавання за перемогу на чемпіонаті України з плавання;

призовий сертифікат на суму 1000 грн на придбання стартового костюму НЕАD.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків за з січня 2018 року по грудень 2020 року, та з січня 2021 року по грудень 2023 року відповідач отримував заробітну плату, доходи за кодом 127 (інші доходи), додаткове благо ( код 126), стипендії.

За випискою Приват банку за 15.11.2019 відповідач 1 отримав 4975 доларів США та 20.03.2020 16915 доларів США від FEDERATION INTERNATIONALEDE NATATION FINACHEMIN.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дослідивши надані відповідачем 1 докази, оцінивши походження грошових коштів, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростована презумпція спільності майна подружжя.

Так під час судового розгляду судом не встановлено, що грошові кошти, які отримані відповідачем 2 як призові та від продажу автомобіля ВАЗ 211440 витрачені виключно на придбання спірного автомобіля. Крім того, відповідач 1 окрім призових отримував заробітну плату, щорічну стипендію, що за положеннями Сімейного кодексу України є спільною сумісною власністю подружжя. Також суд зазначає, що у банківській виписці зазначено про переказ частини грошових коштів третій особі, що підтверджує витрати частини суми призових вочевидь не на покупку спірного автомобіля.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Вказана правова норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і, в залежності від цього, у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Статтею 216 ЦК України передбачено правові наслідки недійсності правочинів, а саме за недійсним правочином кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину.

Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція, яка в загальному вигляді передбачена абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. Крім того, у розумінні наведених положень законодавства, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом, власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Як вже зазначалося, спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку та/або доходу (стаття 60 СК України). Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Також частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).

Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Тобто, відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним зі співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).

Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) вказала, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (пункт 8.67).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15 зазначила, що сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцевий набувач - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцевий набувач знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).

Отже, можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором.

Відповідачка 2 категорично заперечувала факт знаходження у родинних зв`язках з відповідачем 1. Позивачкою доказів на підтвердження факту родинних зав`язків не надано.

Судом не встановлено, що при укладенні оспорюваного договору покупець була обізнана, що спірний Автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам автомобіль був зареєстрований саме за відповідачем 1.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав, які б свідчили про недобросовісність відповідачки 2 та недійсність договору купівлі-продажу спірного автомобіля.

Посилання позивачки на продаж автомобіля, на її думку, за заниженою ціною, не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, оскільки не підтверджують недобросовісності набувача та її обізнаності про перебування автомобіля у спільній власності.

Положеннями ч. 1ст. 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Отже, ціна автомобіля і вартість його продажу не мають значення для вирішення цієї справи, оскільки вимог про компенсацію вартості майна позивачка не заявляла.

З огляду на не доведення позивачем недобросовісності дій відповідачки 2 при укладанні договору купівлі-продажу спірного автомобіля, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.

Оскільки вимога про скасування реєстрації транспортного засобу є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі- продажу, то в її задоволенні також слід відмовити.

Відповідно до ст. 143 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено..

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

УЧАСНИКИ СПРАВИ

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_8 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса:

АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_3 ;

ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса

АДРЕСА_4 ;

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса

АДРЕСА_5 ;

ОСОБА_10 , РНОКПП НОМЕР_11 , адреса

АДРЕСА_6 ;

Територіальний сервісний центр № 3245 Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС України у Київській області, ЄДРПОУ 45574396: адреса Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 7а.

Суддя С.С.Потоцька