Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №753/5222/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/5222/26

провадження № 2/753/8231/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Парубець А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства „Приозерне" Дарницького району м. Києва, 3-тя особа: Київська міська рада про усунення перешкод у володінні і користуванні земельною ділянкою, визнання права користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В :

9.03.2026 року представник позивачки ОСОБА_2 Коваленко Дмитро Леонідович сформував в системі „Електронний суд" позовну заяву ОСОБА_2 до Садівничого товариства „Приозерне" Дарницького району м. Києва, 3-тя особа: Київська міська рада про усунення перешкод у володінні і користуванні земельною ділянкою, визнання права користування земельною ділянкою, яка була зареєстрована в канцелярії Дарницького районного суду м. Києва того ж дня 9.03.2026 року (т.1, а.с.1).

Дана позовна заява була мотивована тим, що ОСОБА_2 є власником садового будинку загальною площею 41,8 м2 та житловою площею 22,4 м2, що розташований на земельній ділянці в АДРЕСА_1 , діл. № НОМЕР_1 в Садівничому товаристві „Приозерне", кадастровий номер 8000000000:90:945:0006. Право власності позивачки на садовий будинок підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав. Рішенням Київської міської ради за №62-7/163 від 26.11.1998 року передано громадянам, членам Садівничого Товариства „Приозерне" земельну ділянку площею, 0,89 га, повідомлено власників, членів СТ „Приозерне" про необхідність звернення щодо оформлення державних актів про право власності до Київського міського управління земельних ресурсів. Рішенням Київської міської ради за №33/3471 від 26.02.2010 року затверджено проект прибережних захисних смуг об`єктів м. Києва, Дарницького району, в тому числі земель СТ „Приозерне". Технічним звітом, виконаним ЗАТ „Аркол" визначено зовнішні межі земельних ділянок СТ „Приозерне". Згідно ч.1, ст.116 ЗК України Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування розпорядилася на користь СТ „Приозерне", виконавши остаточно владні розпорядчі функції, щодо передачі земельної ділянки площею 0,89 га відповідачу, а отже станом на час подання цього позову позивач звертається з вимогою до відповідача про усунення перешкод ним у користуванні земельною ділянкою та визнання за позивачем права на користування земельною ділянкою під її садовим будинком, оскільки таке право відповідачем не визнається. Так, відповідач своїми діями, що полягають: у перепонах та забрудненні в`їзду на ділянку, викиданні обрубків дерев і встановлення залізних „їжаків" фактично не визнає права позивача на землекористування її земельної ділянки. Відповідач стверджує, що на земельну ділянку відсутнє право власності позивача, а отже позов до суду покликаний на зобов`язання відповідача на утримання в його незаконних діях і усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою в її межах, тому що відповідач поводиться як єдиний землекористувач в садовому товаристві, не визнаючи прав інших його членів. На усні звернення до відповідача щодо припинення такої поведінки, останній не реагує, а тому судовий захист є єдиним дієвим на думку позивача способом захисту прав. 09.07.2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу садового будинку загальною площею 41,8 м2 та житловою площею 22,4 м2 (індексний номер об`єкта 2465606380000), що розташований на земельній ділянці в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:90:945:0006. Разом з цим сторонами укладено договір про правонаступництво, за змістом якого всі права, які належали ОСОБА_3 , переходять до позивача, а отже і право на земельну ділянку під садовим будинком. Земельна ділянка площею 0,0388 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , має кадастровий номер 8000000000:90:945:0006 для ведення садівництва, отже у відповідності до ст.79 ЗК України, зазначена земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав, оскільки визначено кадастровий номер. Детальна інформація у витягу ДЗК, а отже позивачка має право на усунення перешкод з боку відповідача згідно ст. 391 ЦК України в межах вказаної земельної ділянки. Відповіддю Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради за №05716-28270 від 13.10.2021 року розглянуто проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньому власнику - ОСОБА_3 та Департамент вважає за можливе внесення відповідних відомостей до міського земельного кадастру, проте відведення у власність останньої вказаної земельної ділянки не відбулося. Відповіддю Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради за №057-10214 від 06.08.2025 року зазначено, що за наявною інформацією в Міському земельному кадастрі за поданням Департаменту Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі будь-якій фізичній чи юридичній особі у власність чи користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:945:0006 за адресою: АДРЕСА_2 . Водночас зазначено, що відомості МЗК не є підтвердженням виникнення права власності (користування) земельними ділянками, та носять виключно інформативний характер. Відповіддю Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради за №057 - 10370 від 11.08.2025 року зазначено, що до Міського земельного кадастру на підставі документації із землеустрою «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці України ОСОБА_3 для ведення садівництва, що розташована: АДРЕСА_2 », розробленої ФОП ОСОБА_4 , також складеної у формі електронного документа (відповідно до положень частини першої статті 23 Закону України «Про Державний земельний кадастр»), внесені відомості щодо формування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:945:0006, визначені у згаданих вище документах. Водночас, зазначено, що відомості Міського земельного кадастру не є підтвердженням виникнення права власності (користування) земельними ділянками, та носять виключно інформативний характер. Відповідями Департаменту захисту довкілля та адаптації за №077-5404 від 06.08.2025 року зазначено, що в департаменту відсутній позитивний висновок щодо відведення у власність ОСОБА_3 зазначеної земельної ділянки, також відповіддю за №077-5202 від 30.07.2025 року зазначено, що на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.07.2020 року №757/37532/20-к та згідно з протоколом тимчасового доступу було вилучено «Проект прибережних захисних смуг водних об`єктів міста Києва, Дарницький район». Викладене дає підстави для висновку, що процедура відведення у власність згаданої земельної ділянки під будинком не відбулася з підстав відсутності тих чи інших погоджень департаментів КМДА, а відтак і наразі існують усні заперечення з боку відповідача щодо права користування позивача земельною ділянкою під її будинком. Згідно ч.1, ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта. Отже, до позивача з набуттям права власності на садовий будинок перейшло право на користування земельною ділянкою, площею 0,0388 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:90:945:0006. Відповідно до ч.1, ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Отже позивач, внаслідок ухвалення судового рішення по зазначеному позову зобов`яже відповідача дотримуватися правового режиму користування земельною ділянкою позивачем у визначених кадастровим номером межах і не створювати перешкод з боку відповідача (шляхом насипання ґрунту, а на майбутнє буде щось інше). Предметом зазначеного позову, є: визнання права користування позивача на земельну ділянку в АДРЕСА_2 (СТ „Приозерне"), кадастровий номер 8000000000:90:945:0006 яка перебуває під її садовим будинком і належить для його обслуговування. За таких обставин просить усунути перешкоди ОСОБА_2 у володінні та користуванні земельною ділянкою, площею 0,0388 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 (СТ „Приозерне"), кадастровий номер 8000000000:90:945:0006 та зобов`язати Садівниче Товариство „Приозерне" не чинити перешкод позивачу у користуванні та володінні вказаною земельною ділянкою, а також визнати за ОСОБА_2 право на користування земельною ділянкою, площею 0,0388 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:90:945:0006 (т.1, а.с.1-10).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2026 року матеріали позовної заяви ОСОБА_2 були розподілені судді Колеснику О.М. 10.03.2026 року о 17:56:05 годин (т.1, а.с.117-118).

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Колесника О.М. від 12.03.2026 року позивачці ОСОБА_2 був наданий 5-тиденний термін для усунення недоліків її позовної заяви (т.1, а.с.119-120).

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Колесника О.М. від 17.03.2026 року було відкрито провадження по даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням осіб і призначено судове засідання на 21.04.2026 року на 10-00 годин (т.1, а.с.131-132).

12.05.2026 року представник відповідача Садівничого Товариства „Приозерне" Загородній Є.О. сформував в системі „Електронний суд" письмові пояснення щодо позовної заяви, які були зареєстровані у канцелярії суду 13.05.2026 року (т.1, а.с.153), обґрунтувавши їх тим, що у позовній заяві позивач вказала, що «…відповідач, своїми діями, що полягають: у перепонах та забрудненні в`їзду на ділянку, викиданні обрубків дерев і встановлення залізних «їжаків» - фактично не визнає права позивача на землекористування. Відповідач стверджує, що на земельну ділянку відсутнє право власності позивача, а отже позов до суду покликаний на зобов`язання відповідача на утримання в його незаконних діях і усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою в її межах бо відповідач поводиться як єдиний землекористувач в садовому товаристві не визнаючи прав інших його членів. Фото які підтверджують викладене, додаються до позову. На усні звернення до відповідача щодо припинення такої поведінки, останній не реагує, а тому судовий захист є єдиним дієвим на думку позивача способом захисту прав». Такі висновки не відповідають дійсності, а позивач цим позовом намагається обійти встановлену законодавством процедуру відведення земельної ділянки. Так, відповідач жодним чином не порушував права позивача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. З тексту позовної заяви та доданих документів вбачається, що у позивача відсутнє належним чином оформлене та зареєстроване право власності (користування) земельною ділянкою, проте одночасно із цим позивач просить суд усунути перешкоди ОСОБА_2 у володінні та користуванні земельною ділянкою, площею 0,0388 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 (СТ „Приозерне") кадастровий номер 8000000000:90:945:0006 та зобов`язати Садівниче Товариство „Приозерне" не чинити перешкод позивачу у користуванні та володінні вказаною земельною ділянкою. Водночас у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач чинить позивачу будь-які перешкоди в реалізації її прав. Більше того, як уже зазначив відповідач, цим позовом позивач намагається обійти встановлену законодавством процедуру оформлення права власності (користування) земельною ділянкою. У позовній заяві позивач вказує, що відповідями Департаменту захисту довкілля та адаптації за № 077-5404 від 06.08.2025 року зазначено, що в департаменту відсутній позитивний висновок щодо відведення у власність ОСОБА_3 зазначеної земельної ділянки, також відповіддю за № 077-5202 від 30.07.2025 року зазначено, що на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.07.2020 року № 757/37532/20-к та згідно з протоколом тимчасового доступу було вилучено «Проект прибережних захисних смуг водних об`єктів міста Києва, Дарницький район». Викладене дає підстави для висновку, що процедура відведення у власність згаданої земельної ділянки під будинком не відбулася з підстав відсутності тих чи інших погоджень департаментів КМДА, а відтак і наразі існують усні заперечення з боку відповідача щодо права користування позивача земельною ділянкою під її будинком. З вищевикладеного вбачається, що попередній власник садового будинку ОСОБА_3 вчиняла певні дії щодо відведення земельної ділянки, проте фактично їй було відмовлено у цьому праві. У випадку неправомірної відмови у відведенні земельної ділянки як ОСОБА_3 , так і теперішній власник садового будинку ОСОБА_2 , не були позбавлені можливості оскаржувати дії органу місцевого самоврядування в судовому порядку, проте матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 оскаржували дії органу місцевого самоврядування щодо відмови у відведенні земельної ділянки у встановленому законом порядку. Більше того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 зверталася до органу місцевого самоврядування з питанням відведення у її власність (користування) земельної ділянки під садовим будинком. Таким чином, позивач не скористалася процедурою відведення земельної ділянки, визначеною ЗК України, а вирішила створити штучний судовий спір з метою ухилення від процедури відведення, встановленої законодавством. Таким чином, заявлені позовні вимоги фактично спрямовані не на захист порушеного права, а на набуття права користування на земельну ділянку в обхід передбаченої законом адміністративної процедури, визначеної нормами Земельного кодексу України. При цьому, судове рішення не може підміняти собою рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки у власність або користування, якщо особою не дотримано встановленої законом процедури звернення та погодження відповідної документації із землеустрою. Більше того, позивачем не доведено ані факту наявності у попереднього власника належним чином оформленого права користування земельною ділянкою, ані факту переходу такого права до позивача в порядку ст.120 ЗК України. Натомість матеріали справи свідчать лише про намір попереднього власника оформити право на земельну ділянку, який не був реалізований у зв`язку з відсутністю необхідних погоджень та прийняття компетентним органом відповідного рішення. За таких обставин твердження позивача про наявність у неї права користування земельною ділянкою є необґрунтованими, передчасними та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами у розумінні ст.76-81 ЦПК України. Відповідно до принципу розподілу владних повноважень суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності, а тому відсутні правові підстави для задоволення заявленого позову. З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі (т.1, а.с.153-155).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15.05.2026 року було допущено до участі в даній цивільній справі в якості 3-ї особи Київську міську раду (т.1, а.с.169-170).

1.06.2026 року представник 3-ї особи Київської міської ради Стороженко К.М. сформувала в системі „Електронний суд" письмові пояснення 3-ї особи щодо позову, які були зареєстровані у канцелярії суду 2.06.2026 року (т.1, а.с.179), обґрунтувавши їх тим, що ОСОБА_2 є власником садового будинку загальною площею 41,8 м2 та житловою площею 22,4 м2 (індексний номер об`єкта 2465606380000), що розташований на земельній ділянці в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:90:945:0006. Рішенням Київської міської ради №62-7/163 від 26.11.1998 року передано громадянам, членам Садового Товариства „Приозерне" у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва та повідомлено власників, членів СТ „Приозерне" про необхідність звернення щодо оформлення державних актів про право власності до Київського міського управління земельних ресурсів. Позивач стверджує, що відповідач чинить їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що виражається у забрудненні в`їзду на ділянку, викиданні обрубків дерев та встановленні металевих конструкцій (залізних «їжів»). На думку позивача, такі дії свідчать про фактичне невизнання відповідачем її права на землекористування, а відповідач поводиться як єдиний землекористувач у садовому товаристві, ігноруючи права інших його членів. З приводу вимог, зазначених в позовній заяві, Київська міська рада не погоджується та зазначає наступне.

Згідно з вимогами земельного законодавства Київська міська рада приймає рішення №62-7/163 від 26.11.1998 року про приватизацію земельних ділянок садівничого товариства „Приозерне" Харківського району. На момент прийняття зазначеного рішення Київська міська рада діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому таке рішення є чинним та обов`язковим до виконання. З тексту позовної заяви вбачається, що позивачка намагається обійти встановлений земельним законодавством порядок набуття права користування (власності) земельною ділянкою та отримати таке право судовим рішенням без відповідного рішення органу місцевого самоврядування, але варто зазначити, що суд не наділений повноваженнями самостійно надавати земельні ділянки у користування замість органу місцевого самоврядування. Верховний Суд неодноразово зазначав, що судове рішення не може підміняти собою рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки. Правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 де Суд наголошує, що втручання у дискреційні повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності є неприпустимим. Оскільки попередній власник ОСОБА_3 володіла будинком на законних підставах та користувалася земельною ділянкою для його обслуговування, позивач, як новий власник нерухомого майна, з моменту реєстрації права власності на будинок набула законне, виключне та першочергове право на одержання цієї земельної ділянки під вказаним майном у власність (шляхом приватизації) або в користування із земель комунальної власності Київської міської ради. Отже належним способом отримання земельної ділянки в користування є звернення громадянина до Київської міської ради з відповідним клопотанням про надання земельної ділянки у власність у порядку, передбаченому статтями 118, 121-123 Земельного кодексу України. Таким чином, позовна вимога про визнання за позивачем права користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:945:0006 є неналежним способом захисту права та не підлягає задоволенню. Щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, то з тексту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що у позивача повністю відсутнє належним чином оформлене та зареєстроване у встановленому законом порядку право власності або право користування спірною земельною ділянкою площею 0,0388 га, що розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:90:945:0006. Тому зазначені позовні вимоги є повністю безпідставними та не підлягають задоволенню з огляду на таке: 1. Реєстрація будинку не означає автоматичну реєстрацію землі. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Наявність права власності на будівлю згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України є лише правовою підставою для переходу або набуття права на землю, але не замінює собою саму процедуру оформлення та державної реєстрації прав на земельну ділянку. 2. Позивач у своїй позовній заяві просить одночасно «усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою» (що є ознакою негаторного позову) та «визнати право користування» (що є ознакою віндикаційного позову). Відповідно до статей 16, 387, 391 та 396 Цивільного кодексу України, віндикаційний та негаторний позови є різними за своєю правовою природою та взаємовиключними способами захисту, які не можуть заявлятися одночасно щодо одного й того самого об`єкта: Віндикаційний позов (або позов про визнання права з витребуванням майна) - це вимога особи, яка повністю втратила контроль (володіння) над майном, повернути його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога особи, яка продовжує володіти майном, але зазнає перешкод у реалізації свого права нормально цим майном користуватися чи розпоряджатися. За таких обставин просить відмовити в задоволені позову в повному обсязі (т.1, а.с.179-188).

23.07.2026 року представник позивачки ОСОБА_2 Коваленко Д.Л. сформував в системі „Електронний суд" заяву про уточнення позовних вимог ОСОБА_2 до Садівничого товариства „Приозерне" Дарницького району м. Києва, 3-тя особа: Київська міська рада про визнання права користування та права власності земельною ділянкою, яка була зареєстрована в канцелярії Дарницького районного суду м. Києва того ж дня 23.07.2026 року (т.1, а.с.239-242).

28.07.2026 року представник позивачки ОСОБА_2 ОСОБА_5 сформував в системі „Електронний суд" другу заяву про уточнення позовних вимог ОСОБА_2 до Садівничого товариства „Приозерне" Дарницького району м. Києва, 3-тя особа: Київська міська рада про усунення перешкод ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою, яка була зареєстрована в канцелярії Дарницького районного суду м. Києва того ж дня 28.07.2026 року (т.2, а.с.3-9).

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_5 уточнені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, надавши суду пояснення аналогічні змісту позову та уточненої позовної заяви.

Представник відповідача Садівничого Товариства „Приозерне" Загородній Є.О. та/або інший представник в судове засідання не з`явився, але у направленій заяві від 16.06.2026 року до суду просив розглянути справу у відсутність представника відповідача та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 в повному обсязі (т.1, а.с.230).

Представник 3-ї особи Київської міської ради Стороженко К.М. та/або інший представник в судове засідання також не з`явилась, але у направленій заяві від 16.06.2026 року до суду просила розглянути справу у відсутність представника Київської міської ради, врахувати позицію Київської міської ради, викладену в поясненні і винести законне та обґрунтоване судове рішення (т.1, а.с.208-209).

Заслухавши учасника справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції" кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Як встановлено судом, позивачка ОСОБА_2 є власником садового будинку загальною площею 41,8 м2 та житловою площею 22,4 м2, що розташований на земельній ділянці в АДРЕСА_1 , діл. № НОМЕР_1 в Садівничому товаристві „Приозерне", кадастровий номер 8000000000:90:945:0006 на підставі договору купівлі-продажу садового будинку, посвідченого 14.03.2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чижиковим О.О. і зареєстрованим у реєстрі за №1936 (т.1, а.с.22-23). Запис про право власності позивачки ОСОБА_2 на придбаний садовий будинок було внесено до Державного реєстру речових прав тим же приватним нотаріусом Чижиковим О.О. 14.03.2025 року о 16:56:58 годин (т.1, а.с.14; 21).

За змістом абзацу 2, п.2 договору купівлі-продажу садового будинку від 14.03.2025 року будинок розташований на земельній ділянці, яка не перебуває у приватній власності продавця ОСОБА_3 , право оренди, користування за продавцем не зареєстровано (т.1, а.с.22).

Згідно ч.1, ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

За змістом ч.1, ст.79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як наголошує ч.1, ст.791 ЦК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Рішенням Київської міської ради за №62-7/163 від 26.11.1998 року передано громадянам, членам Садівничого Товариства „Приозерне" земельну ділянку площею, 0,89 га, повідомлено власників, членів СТ „Приозерне" про необхідність звернення щодо оформлення державних актів про право власності до Київського міського управління земельних ресурсів (т.1, а.с.62).

Рішенням Київської міської ради за №33/3471 від 26.02.2010 року затверджено проект прибережних захисних смуг об`єктів м. Києва, Дарницького району, в тому числі земель СТ „Приозерне" (т.1, а.с.63-64).

Технічним звітом, виконаним ЗАТ „Аркол" визначено зовнішні межі земельних ділянок СТ „Приозерне" (т.1, а.с.65-84).

За змістом відповіді Департамента земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради за №05716-28270 від 13.10.2021 року було розглянуто проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньому власнику ОСОБА_3 , попередньому власнику садового будинку до ОСОБА_2 та Департамент вважає за можливе внесення відповідних відомостей до міського земельного кадастру, проте відведення у власність останньої вказаної земельної ділянки не відбулося.

Відповідно до відповіді Департамента земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради за №057-10214 від 06.08.2025 року зазначено, що за наявною інформацією в Міському земельному кадастрі за поданням Департаменту Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі будь-якій фізичній чи юридичній особі у власність чи користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:945:0006 за адресою: АДРЕСА_2 . Однак зазначено, що відомості Міського Земельного Кадастру не є підтвердженням виникнення права власності (користування) земельними ділянками, та носять виключно інформативний характер.

Як вбачається з відповіді Департамента земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради за №057 - 10370 від 11.08.2025 року до Міського земельного кадастру на підставі документації із землеустрою «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці України ОСОБА_3 для ведення садівництва, що розташована: АДРЕСА_2 », розробленої ФОП ОСОБА_4 , також складеної у формі електронного документа (відповідно до положень частини першої статті 23 Закону України «Про Державний земельний кадастр»), внесені відомості щодо формування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:945:0006, визначені у згаданих вище документах. Водночас, зазначено, що відомості Міського земельного кадастру не є підтвердженням виникнення права власності (користування) земельними ділянками, та носять виключно інформативний характер.

Згідно відповідей Департамента захисту довкілля та адаптації за №077-5404 від 06.08.2025 року зазначено, що в департаменті відсутній позитивний висновок щодо відведення у власність ОСОБА_3 зазначеної земельної ділянки, також у відповіді за №077-5202 від 30.07.2025 року зазначено, що на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.07.2020 року №757/37532/20-к та згідно з протоколом тимчасового доступу до речей і документів було вилучено «Проект прибережних захисних смуг водних об`єктів міста Києва, Дарницький район», станом на сьогодні дана документація не повернута Департаменту (т.1, а.с.26-27).

Вказаний зміст описаних вище документів дає підстави для висновку, що процедура відведення у власність або у користування згаданої земельної ділянки під будинком позивачки ОСОБА_2 не відбулася з підстав відсутності тих чи інших погоджень департаментів Київської міської державної адміністрації.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Статтею 140 Конституції України передбачено, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Частина друга статті 78 ЗК України передбачає, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Пунктом 34, ч.1, ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до пунктів «а» - «в» ч.1, ст.9 ЗК України, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

За змістом ч.1, ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

З описаних вище норм законодавства вбачається, що єдиним законним способом набуття права власності на земельні ділянки за юридичними чи фізичним особами має бути наявність рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Таким чином, суд вважає, що звернувшись до суду з даним позовом, позивачка намагається обійти встановлений земельним законодавством порядок набуття права користування (власності) земельною ділянкою та отримати таке право за допомогою судового рішення без відповідного обов`язкового рішення органу місцевого самоврядування, але при цьому суд не наділений повноваженнями самостійно надавати у користування земельні ділянки замість органу місцевого самоврядування.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що судове рішення не може підміняти собою рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки у власність або користування. Така правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, де наголошується, що втручання у дискреційні повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності є неприпустимим.

Аналогічну правову позицію щодо заборони підміни органу державної влади чи місцевого самоврядування викладено у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі №826/9791/18; постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №910/1809/18; постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №308/4272/16-ц.

Відповідно до приписів ч.1, ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, переходить до набувача цих об`єктів без зміни її цільового призначення.

Велика Палата Верховного Суду у своїх правових висновках, зокрема у постановах від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 та від 16.06.2020 у справі №913/567/19, неодноразово наголошувала на принципі єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку або споруди. Згідно з цим принципом, особа, яка законно набула у власність житловий будинок, автоматично набуває право користування земельною ділянкою, на якій цей будинок розміщено, на тих самих умовах та в тому ж обсязі, що були у попереднього власника будівлі.

Таким чином, оскільки попередній власник ОСОБА_3 володіла будинком на законних підставах та користувалася земельною ділянкою для його обслуговування, тому позивач, як новий власник нерухомого майна, з моменту реєстрації права власності на садовий будинок набула законне, виключне та першочергове право на одержання цієї земельної ділянки під вказаним майном у власність (шляхом приватизації) або в користування із земель комунальної власності Київської міської ради. Тому належним способом отримання земельної ділянки в користування є звернення громадянина, в даному випадку позивачки ОСОБА_2 , до Київської міської ради з відповідним клопотанням про надання земельної ділянки у власність у порядку, передбаченому статтями 118; 121-123 Земельного кодексу України. Таким чином, позовна вимога про визнання за позивачем ОСОБА_2 права користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:945:0006 є неналежним способом захисту права та не підлягає задоволенню в судовому порядку.

Щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Як встановлено у судовому засіданні, у позивачки ОСОБА_2 повністю відсутнє належним чином оформлене та зареєстроване у встановленому законом порядку право власності або право користування спірною земельною ділянкою площею 0,0388 га, розташованою в АДРЕСА_2 (СТ "Приозерне"), кадастровий номер 8000000000:90:945:0006. Але в свою чергу реєстрація садового будинку не означає автоматичну реєстрацію права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до положень статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Наявність права власності на будівлю згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України є лише правовою підставою для переходу або набуття права на землю, але не замінює собою саму процедуру оформлення та державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Крім того, позивачка ОСОБА_2 у своїй позовній заяві просить одночасно «усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою», що є ознакою негаторного позову, та «визнати право користування земельною ділянкою», що є ознакою віндикаційного позову. Відповідно до статей 16, 387, 391 та 396 Цивільного кодексу України віндикаційний та негаторний позови є різними за своєю правовою природою та взаємовиключними способами захисту, які не можуть заявлятися одночасно щодо одного й того самого об`єкта: віндикаційний позов або позов про визнання права з витребуванням майна - це вимога особи, яка повністю втратила контроль (володіння) над майном, та просить повернути його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога особи, яка продовжує володіти майном, але зазнає перешкод у реалізації свого права нормально цим майном користуватися чи розпоряджатися.

Згідно змісту Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 суд дійшов висновку:

«113. При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння)».

«114. Отже, віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально правових способів».

«115. Відповідно до ст.387 ЦК України та ч.3, ст.10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним».

Таким чином, одночасне звернення до суду ОСОБА_2 з вимогами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та про визнання права користування земельною ділянкою за нею свідчить про обрання неналежного, суперечливого та неефективного способу захисту прав.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 суд дійшов висновку:

«54. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові».

Оскільки позивачка ОСОБА_2 не довела наявності у неї належним чином зареєстрованого речового права саме на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:945:0006, її вимога про усунення перешкод у користуванні нею є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Крім того, позивачка та її представник не надали доказів суду в розумінні ст.76-80 ЦПК України про здійснення будь-яких перешкод відповідачем позивачці у користуванні вказаною вище земельною ділянкою.

Щодо відсутності порушеного права

Згідно вимог ч.2, ст.16 Цивільного кодексу України та відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів. З огляду на положення зазначених норм та принципу диспозитивності у цивільному судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу. Приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто, вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову. Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року №19 рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, за змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб`єктивних прав або законних інтересів позивача. Приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Вирішуючи спір, суд з`ясовує, 1) чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то 2) чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то 3) чи підлягає право або законний інтерес захисту і 4) чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспорюванню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Аналізуючи докази, надані учасниками справи, суд приходить до висновку, що оскільки позивачкою обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, не надано доказів порушення її прав, тому заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.4; 10; 12-13; 76-80; 81-82; 133; 141; 223; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції", ст.14; 19; 41; 140; 143 Конституції України, ст.4-5 ЦПК України, ст.15-16; 316; 317; 319; 321; 377; 391 ЦК України, ст.3; 9; 78-79-1; 91; 116; 118-120; 125 ЗК України, ч.3, ст.12; ч.1, ст.81 ЦПК України, ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19 рп/2011; Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, Постанови Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі №826/9791/18; Постанови Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №910/1809/18; постанови Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №308/4272/16-ц; Постанов Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 та від 16.06.2020 у справі №913/567/19; Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19; Постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18; Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), Постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21), суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Садівничого товариства „Приозерне" Дарницького району м. Києва, 3-тя особа: Київська міська рада про усунення перешкод у володінні і користуванні земельною ділянкою, площею 0,0388 га, кадастровий номер 8000000000:90:945:0006, розташованою в АДРЕСА_2 , визнання за ОСОБА_2 права користування земельною ділянкою площею 0,0388 га, кадастровий номер 8000000000:90:945:0006, розташованою в АДРЕСА_2 відмовити.

Повний текст рішення виготовлено 19.10.2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Суддя :