Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №400/7211/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/7211/26

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

18 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у його звільненні з військової служби у запас відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, за результатом розгляду його рапорту;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти нове рішення, яким звільнити його з військової служби у зв`язку із закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу за контрактом, укладеного на 3 роки, строк якого сплив 09 листопада 2025 року. Після закінчення строку контракту позивачем новий контракт на проходження військової служби не укладався, бажання продовжувати військову службу позивачем також не висловлювалося, а наявні умови попереднього контракту не містять умов його автоматичного продовження.

03 квітня 2026 року позивач подав рапорт на звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку укладеного контракту, однак відповідач його не розглянув, як і не надав відповідь на адвокатський запит представника позивача.

Вказані дії відповідача, за переконанням сторони позивача, є протиправними та кваліфіковано як відмову у звільненні з військової служби.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за контрактом на посадах осіб сержантського складу. Позивачем було подано рапорт на звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту, який командуванням Військової частини НОМЕР_1 розглянуто встановленим порядком та надано мотивовану письмову відповідь, якою відмовлено позивачу у задоволені поданого рапорту.

У відповіді зазначено, що вимога про звільнення зі служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту, укладеного 09.11.2022 під час дії правового режиму воєнного стану та оголошення загальної мобілізації, є необґрунтованою та такою, що не підлягає реалізації.

Окремо відповідач зазначав, що після завершення трирічного строку контракту та у зв`язку із неподанням позивачем рапорту на звільнення, командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ про продовження дії чинного контракту понад встановлений строк, що відповідає вимогам військового законодавства України.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що якщо військовослужбовець не пізніше як за три місяці до закінчення строку чинного контракту не повідомляє командування про намір укласти новий контракт, він підлягає звільненню без подання рапорту у зв`язку із закінченням строку контракту. Тобто, за переконанням апелянта, у разі неповідомлення командування про намір укласти новий контракт діє презумпція про небажання військовослужбовця продовжувати військову службу.

З огляду на те, що позивач не подавав рапорт про укладення нового контракту, не підписував новий контракт та в будь-якій формі не висловлював бажання продовжувати військову службу після спливу погодженого сторонами строку, то він набув право на звільнення з військової служби. Посилання суду першої інстанції на пункт 4 контракту від 09 листопада 2022 року є безпідставним, оскільки вказаний пункт не регулює питання продовження дії контракту, не встановлює жодних правових наслідків невиконання сторонами вказаного пункту.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України.

Згідно пункту 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 243 від 29 листопада 2021 року рекрут ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом та призначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29 листопада 2021 року № 193-РС на посаду старшого бойового медика 11 артилерійської батареї 4 артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 29 листопада 2021 року позивача зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 .

09 листопада 2022 року ОСОБА_1 підписано контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу строк на 3 роки.

Пунктом 2.1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 120-РС від 09 листопада 2022 року визначено, що відповідно до статей 20, 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пунктів 23, 27, 42, 102 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України нижчепойменованих осіб рядового складу прийняти на військову службу за контрактом осіб сержантського та старшинського складу, укласти контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах сержантського і старшинського складу та присвоїти первинне військове звання сержантського складу «молодший сержант» старшому солдату ОСОБА_1 , старшому бойовому медику артилерійської батареї артилерійського дивізіону.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 182 від 01 липня 2023 року молодшого сержанта ОСОБА_1 , старшого бойового медика 11 артилерійської батареї 4 артилерійського дивізіону, призначеного згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27 червня 2023 року № 68-РС, вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання обов`язків старшого бойового медика 5 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону.

Згідно пункту 12 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08 листопада 2025 року № 319 сержанту ОСОБА_1 , старшому бойовому медику 5 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону з 09 листопада 2025 року продовжено термін дії контракту з 09 листопада 2025 року до оголошення демобілізації.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 за вих. № 3306/р від 22 червня 2026 року сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом.

13 квітня 2026 року у Військовій частині НОМЕР_1 зареєстровано за вх. № 85 рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту на проходження військової служби, укладеного 09 листопада 2022 року на 3 роки.

Листом за вих. № 2162/р від 20 квітня 2026 року Військова частина НОМЕР_1 , за результатами розгляду рапорту про звільнення з військової служби, зокрема повідомила позивача про те, що він не має права на звільнення з військової служби з огляду на те, що ОСОБА_1 не повідомив командування військової частини НОМЕР_1 про своє небажання продовжувати контракт не пізніше ніж за три місяці до його завершення.

Пунктом 4 контракту про проходження військової служби прямо передбачено обов`язки сторін – не пізніше як за три місяці до закінчення контракту – повідомити одна одну про бажання чи небажання укладати новий контракт або про відмову в його укладені із зазначенням причин. Невиконання умов пункту 4 контракту свідчить про мовчазну згоду на подальше проходження військової служби, звільнення військовослужбовця без чітко зафіксованої відмови від продовження служби суперечить принципам забезпечення обороноздатності Держави та належного функціонування військової частини у бойових умовах.

Не погоджуючись із відмовою у звільненні з військової служби, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у разі небажання позивачем продовжувати дію контракту від 09 листопада 2022 року понад встановлені строки на період дії воєнного стану він повинен був відповідно до пункту 4 Контракту та абзацу п`ятого пункту 2.12 розділу ІІ Інструкції № 170 повідомити не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку цього контракту (до 09 серпня 2025 року) командування відповідача рапортом на звільнення з військової служби.

Також суд вказав, що у зв`язку із тим, що у вказані строки позивач рапорт командуванню відповідача на звільнення з військової служби не подав, а вказана подія фактично відбулася через сім місяців, то означене свідчить про висловлення позивачем бажання продовжувати військову службу понад установлені строки.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому, Указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на даний час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-ХІІ).

Частинами першою, п`ятою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Частина шоста статті 2 Закону №2232-XII визначає такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

За змістом частини четвертої статті 23 Закону №2232-ХІІ строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі, зокрема, для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах сержантського і старшинського складу, - на строк від 3 до 5 років.

Під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.

Законом України від 11 квітня 2024 року №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі Закон №3633-ІХ), який набрав чинності 18 травня 2024 року, було внесено зміни до деяких законів України, зокрема викладено статтю 26 Закону №2232-ХІІ в новій редакції.

Так, підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній з 18 травня 2024 року) встановлено нову підставу для припинення (розірвання) контракту та звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, а саме: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Аналізуючи наведену правову норму, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

Зміни внесені до Закону №2232-ХІІ Законом №3633-ІХ узгодили між собою положення статті 23 Закону №2232-ХІІ та підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби), під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

В особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення № 1153/2008).

Відповідно до пункту 2 Положення №1153/2008 громадяни проходять військову службу зокрема за контрактом або за призовом.

Пунктом 6 Положення № 1153/2008 визначено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За змістом пункту 15 Положення № 1153/2008 слідує, що з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби; контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - контракт про навчання) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (навчання).

Відповідно до пункту 20 Положення № 1153/2008 строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі: для осіб рядового складу - на 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - на строк від 3 до 5 років; для осіб офіцерського складу - на строк від 5 до 10 років; для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом у випадку, визначеному абзацом десятим пункту 18 цього Положення, – на строк шість місяців.

Під час особливого періоду до введення воєнного стану за бажанням військовослужбовців проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом строком від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Для військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення демобілізації на строк шість місяців, військова служба за контрактом може бути продовжена за новим контрактом на шість місяців або на строки, визначені частиною четвертою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". У разі закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації дія таких контрактів припиняється достроково.

Про укладення з військовослужбовцем нового контракту про проходження військової служби посадові особи, зазначені у пункті 16 цього Положення, видають наказ по особовому складу.

У пункті 24 Положення № 1153/2008 зазначено, що новий контракт про проходження військової служби набирає чинності з дня, наступного за днем закінчення строку дії попереднього контракту, за винятком військовослужбовців, у яких дія контракту про проходження військової служби продовжена в особливий період.

Пунктом 27 Положення № 1153/2008 визначено, що військовослужбовці укладають новий контракт про проходження військової служби в разі:

закінчення строку дії попереднього контракту про проходження військової служби;

прибуття для проходження військової служби у Збройних Силах України з інших військових формувань із виключенням зі списків особового складу цих військових формувань;

продовження військової служби після досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший;

дострокового припинення (розірвання) контракту про навчання з курсантами, якщо до зарахування на навчання вони проходили військову службу за контрактом осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу;

поновлення на військовій службі у зв`язку із незаконним звільненням, якщо строк попереднього контракту про проходження військової служби закінчився;

закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації, якщо дія контракту про проходження військової служби продовжена понад встановлені строки в особливий період;

вислуги 18 місяців з дати продовження дії контракту на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації;

вислуги 24 місяці військової служби за контрактом, укладеного на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації.

В особливий період військовослужбовці, які вислужили 18 місяців з дати продовження дії контракту та які вислужили 24 місяці військової служби за контрактом, укладеного на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, за бажанням можуть продовжувати військову службу без укладення нового контракту.

Пунктом 34 Положення № 1153/2008 визначено, що контракт припиняється (розривається) у день закінчення строку контракту; у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший; у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України); у день набрання чинності контрактом про навчання у разі вступу особи рядового складу, сержантського та старшинського складу, яка проходить військову службу за контрактом, до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти; у день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця або дня визнання його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим; у день видачі свідоцтва про смерть військовослужбовця на підставі проведеної генетичної експертизи, якщо військовослужбовця не було визнано судом безвісно відсутнім чи оголошено померлим.

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки чи відповідний підрозділ розвідувального органу Міністерства оборони України (для військовослужбовців, які є співробітниками цього розвідувального органу), до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Із змісту наведених вище норм вбачається, що військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за контрактом, який укладено під час дії воєнного стану, у разі закінчення строку дії контракту, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено автоматичного продовження строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, без визначення конкретного строку такого продовження.

Отже, на час закінчення контракту та подання позивачем рапорту про звільнення нормотворець у Положенні №1153/2008 допускав можливість продовження військової служби за новим контрактом на визначений строк, а не лише до закінчення воєнного стану. Інше тлумачення правових норм з огляду на приписи пункту 20 Положення №1153/2008 нівелювало б запроваджену законодавцем передбачену пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ підставу звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Судова колегія наголошує, що за умовами контракту, такий є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки, а умови контракту можуть бути змінені або доповнені тільки за згодою сторін у письмовій формі.

Апеляційний суд відхиляє посилання відповідача на підпункт 2 пункту 8 статті 23 Закону № 2232-XII як на підставу для продовження дії контракту. Ця норма прямо визначає, що не поширюється на випадки, визначені пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, до яких належить і підпункт «ж». Тобто сам законодавець вивів обставини, за яких військовослужбовець набуває право на звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час воєнного стану, з-під загального правила про автоматичне продовження дії контракту на період мобілізації та воєнного стану.

Отже, за наявності підстави, передбаченої підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, дія контракту понад встановлені строки на період воєнного стану продовженню не підлягає, а військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що продовження строку військової служби чинним законодавством не відбувається автоматично, а потребує укладення нового контракту за бажанням військовослужбовця, що узгоджується в тому числі із вимогами частини 4 статті 23 Закону № 2232-ХІІ.

Станом на день подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби, нового контракту з ним укладено не було, бажання продовжувати військову службу позивач не висловлював, а тому твердження відповідача у відмові у звільненні з посиланням на те, що позивач не висловлював небажання продовжувати військову службу є безпідставним.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що неподання позивачем рапорту про звільнення за три місяці до його закінчення свідчить про те, що позивач висловив бажання продовжувати військову службу понад установлені строки, оскільки висловлення бажання продовжувати службу може бути проявом лише у формі активних дій, чого в даному випадку не було та матеріали справи не містять належних доказів стосовно цього.

Доводи Військової частини НОМЕР_1 стосовно того, що пунктом 1 контракту позивач взяв на себе зобов`язання проходити військову службу понад встановлений строк у разі настання особливого періоду є неприйнятними з тих підстав, що даний контракт є строковим та по його закінченню позивач подав рапорт на звільнення, що вказує на небажання продовжувати проходження військової служби.

Також слушними є доводи апелянта про те, що пункт 4 контракту не містить ані умов, ані порядку продовження дії поточного контракту понад установлені строки на період дії воєнного стану, на що суд першої інстанції не звернув належної уваги.

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції України, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Як встановлено під час розгляду справи, командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ (по стройовій частині) № 319 від 08 листопада 2025 року, пунктом 12 яким сержанту ОСОБА_1 , старшому бойовому медику 5 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону продовжено термін дії контракту з 09 листопада 2025 року до оголошення демобілізації. Матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача із вказаним наказом.

На переконання колегії суддів, виданий відповідачем наказ №319 від 08.11.2025 року є індивідуальним адміністративним актом, який приймається на виконання закону і не може змінювати або обмежувати його приписи. Наслідком видання відповідачем наказу про продовження дії контракту позивача понад встановлені строки на період дії воєнного стану стало обмеження права позивача, яке передбачене підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, на звільнення, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України.

Тому, з метою ефективного судового захисту порушених прав позивача, колегія суддів на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та визнати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №319 від 08.11.2025 року протиправним та скасувати в частині, що стосується позивача, як такий, що суперечить як статтям 23, 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», так і пункту 20 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням норм матеріального права у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року - скасуванню ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 19 червня 2026 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 312, 315, 317, 321, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року скасувати та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, за результатом розгляду його рапорту.

Визнати протиправним та скасувати пункт 12 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 319 від 08 листопада 2025 року в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ), яким звільнити ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку із закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко