Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №420/12802/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12802/26

Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в одеській області, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

05 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням роз`єднання та уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України про заборону в`їзду від 13.12.2024 року і не прийняття заяви на оформлення тимчасового проживання громадянину Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 13.12.2024 року про заборону в`їзду громадянина Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти заяву та видати посвідку на тимчасове проживання громадянину Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що ані рішення про примусове повернення ані рішення про заборону в`їзду позивачу не вручались.

Відповідно до ст.311, ст.312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу було достеменно відомо про порушення своїх прав у серпні 2025 року, а отже строк звернення до суду ним пропущений.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом спору у цій справі є скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 13.12.2024 року про заборону в`їзду громадянина Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апелянт обґрунтовує вимоги про поновлення строку тим, що копію рішення про заборону в`їзду ним не отримано.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи та вважає їх такими, що не свідчать про наявність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду, виходячи з наступного.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Аналогічні висновки викладені, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року по справі № 640/3380/22.

Таким чином, законодавець у статті 122 КАС України пов`язує початок перебігу строку не лише з моментом, коли особа фактично дізналася, а й з моментом, коли вона повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Цей критерій вимагає від особи прояву належної обачності та зацікавленості щодо власного правового статусу.

Встановлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) зазначено, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року у справі № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Так, в матеріалах справи наявна заява позивача до ДМС України від 26 березня 2026 року, в якій позивач зазначив, що у серпні 2025 року він подав документи на обмін посвідки на тимчасове проживання до ГУ ДМС в Одеській області, однак його посвідку вилучено та повідомлено, що 13.12.2024 року відносно нього прийнято рішення про заборону в`їзду на територію України строком 3 роки (а.с.113).

З викладеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що про відмову у прийнятті у позивача документів та існування рішення про заборону в`їзду від 13.12.2024 року позивачу стало відомо у серпні 2025 року, тобто строк звернення до суду з цим позовом закінчився у лютому 2026 року.

Позивач же звернувся до суду у травні 2026 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.

Колегія суддів суд відхиляє доводи апелянта про те, що строк слід рахувати з 21.04.2026 року (дати листа ДМС у відповідь на запит відповідача).

Так, строк звернення до суду обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про сам факт порушення свого права (про існування заборони), а не з моменту отримання відповіді запит, при цьому позивач не був позбавлений права звернутися за професійною правничою допомогою одразу у серпні 2025 року.

У випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об`єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.

Колегія суддів зауважує, що об`єктивними перешкодами є лише ті обставини, що унеможливили звернення до суду, натомість неналежна якість такого звернення не охоплюється і не зумовлюється тими обставинами, на які особа посилається на обґрунтування поважності причин пропуску строку.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем не дотримано строку звернення до суду без наявності на те поважних причин, що не залежали від волевиявлення особи, яка звертається до суду із позовом, та пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду.

Згідно ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.

Підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 316, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Емердже Месут - залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко