Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №420/23298/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23298/26

Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

29 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби – відповідно до довідки про вартість речового майна, що належить до видачі № 159 від 31.03.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб – відповідно до довідки про вартість речового майна, що належить до видачі № 159 від 31.03.2026.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у десятиденний термін надати заяву про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин його пропуску.

04 серпня 2026 року представником позивача подано до суду клопотання про поновлення строку в обґрунтування якого зазначено, що видача відповідачем довідки про вартість речового майна № 159 від 31.03.2026 не є рішенням про відмову у виплаті компенсації та не свідчить про порушення права особи. Навпаки, видача такої довідки є обов`язковим етапом процедури виплати компенсації, адже саме вона визначає розмір належної військовослужбовцю суми та є підставою для видання відповідного наказу командира військової частини.

Сторона позивача вказувала також, що після отримання відповіді військової частини від 31.03.2026 №182/2/567, до якої була долучена довідка про вартість речового майна №159 від 31.03.2026, позивач не звернувся до суду, оскільки жодної відмови у виплаті компенсації на попередньо надіслану заяву не отримував. Лише листом військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2026 №182/2/1154 позивачу фактично повідомлено про відмову у виплаті грошової компенсації з мотивів того, що під час проходження військової служби ним не подавався відповідний рапорт. Саме із зазначеного листа позивач вперше дізнався про те, що військова частина не має наміру здійснювати належну йому виплату, незважаючи на вже видану довідку про вартість речового майна. Таким чином, саме 11.07.2026 виник спір між сторонами, оскільки саме цього дня військова частина остаточно визначила свою правову позицію щодо відмови у здійсненні виплати.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року позовну заяву на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України повернуто у зв`язку із пропуском строку звернення до суду та відсутністю поважних причин для його поновлення.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції прийнято ухвалу про повернення позовної заяви за відсутності правових підстав, оскільки сам факт звільнення позивача з військової служби у серпні 2024 року не може бути визначений початком перебігу строку звернення до суду у цій справі, адже на той момент військовою частиною не було визначено розмір належної позивачу компенсації, не було видано довідку про вартість речового майна та не відмовлено у здійсненні відповідної виплати.

Крім того, апелянт вважає, що не може бути таким моментом початку перебігу процесуального строку звернення позивача 27 жовтня 2025 року із заявою про реалізацію права на компенсацію, оскільки це само по собі не свідчить про те, що особа вже знала про порушення своїх прав. Тому, апелянт стверджує, що лише з моменту отримання відмови 11 липня 2026 року у нарахуванні та виплати компенсації за неотримане речове майно позивач достовірно був обізнаний про наявність порушень з боку відповідача.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду і жодних поважних причин пропуску строку не навів, а тому підстав для поновлення процесуального строку не має.

Також суд першої інстанції зауважив, що більш ніж через рік після звільнення з військової служби, а саме 27 жовтня 2025 року позивач звернувся до відповідача та просив здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно, тобто уже з цієї дати він був обізнаний про її невиплату, проте за захистом своїх прав звернувся через вісім місяців.

Крім того, суд вказав, що звернення з адвокатським запитом з проханням надати інформацію про орієнтовний термін здійснення виплати компенсації за неотримане речове майно, враховуючи, що заяву позивачем про виплату такої компенсації подано ще 27.10.2025, не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положеннями частини 5 статті 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, та чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із даним позовом та просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.

За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Колегія суддів зауважує, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Однак, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що чинне законодавство не дозволяє виключити військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його згоди, у разі відсутності повного розрахунку, зокрема компенсації за неотримане речове майно. Це надає можливість останньому впевнитися, що всі фінансові питання з ним були вирішенні до звільнення.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 260/4686/22 та 14.12.2023 у справі № 380/1785/21.

Враховуючи визначену у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, а також те, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов`язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в аналогічному спорі від 10.02.2025 по справі № 240/5940/24.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 10.08.2024 звільнений зі служби.

Таким чином, після звільнення з військової служби 10.08.2024 ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатися про виникнення у відповідача обов`язку із приводу проведення повного та своєчасного розрахунку при звільненні, однак опікуватися своїм правом на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна позивач розпочав лише 27.10.2025, про що свідчить заява представника позивача до відповідача.

При цьому, жодних пояснень та доказів з приводу наявності поважних причин вчинення позивачем лише через 1 рік 2 місяці 18 днів після звільнення дій, спрямованих на відновлення його порушеного права, у заяві про поновлення строку звернення до суду не наведено.

Отримання позивачем відповіді на звернення разом з довідкою про належні до виплати суми компенсації за неотримане речове майно не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду.

А відтак, враховуючи, що з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 29.07.2026, таке звернення відбулося з порушенням місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України, про що судом першої інстанції зроблено правильний висновок.

Слід відмітити, що тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження протиправних дій, бездіяльності чи рішень у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до адміністративного суду з поважних причин.

Однак, будь-яких об`єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно (у межах місячного строку) звернутися до відповідача із запитом щодо компенсації за неотримане речове забезпечення та за захистом своїх порушених прав до суду позивач не наводить.

Доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначив.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2025 у справі №260/1942/24 вказав, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. У той же час, це не свідчить про можливість подання такої заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховний Суд від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21 та від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03 листопада 2025 року справа № 260/1940/24.

Також, Верховний Суд у постанові від 14.12.2023 у справі № 380/1785/21 зазначив, що про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачка повинна була бути обізнана з часу її звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини.

Колегія суддів наголошує, що незнання про порушення свого права через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Водночас, позивач не обґрунтував існування обставин об`єктивного характеру, які б доводили існування поважних причин зволікання з учиненням юридично значимих дій, зокрема, отримання інформації, потрібної для звернення до суду із цим позовом, від моменту звільнення (10.08.2024) до дати отримання листів відповідача 31.03.2026 та 11.07.2026.

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2025 року справі № 580/2282/23 зазначив, що триваюча пасивна поведінка, з урахуванням наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.

Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, у тому числі процесуальних строків її подачі.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що отримання листів відповідача у 2026 році та доданої довідки про належні до виплати суми компенсації за неотримане речове майно не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки з дати звільнення до моменту подання позивачем звернень (1 рік 2 місяці 18 днів) позивач не вчинив жодних юридично значимих дій з метою набуття достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум.

За вищенаведених обставин, оскільки ОСОБА_1 пропущено місячний строк звернення до суду з вищевказаними позовними вимогами, не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до позовної заяви положень частини 2 статті 123 КАС України та відповідно повернення такої позовної заяви.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для повернення позову.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308, 310, 312, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко