Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №487/7375/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 487/7375/26

Перша інстанція: суддя Сухаревич З.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною постанови,

В С Т А Н О В И Л А :

08 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовною заявою, в якій просив протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № R698769 від 15 серпня 2026 року, якою за порушення ч. 3 ст. 210 КУпАП позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 вересня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

11 вересня 2026 року представником позивача надано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що у мобільному застосунку «Резерв+» позивач виявив помітку про порушення правил військового обліку та після чого ініціював процедури перевірки та закриття проваджень через функціонал «Резерв+», сподіваючись на усунення відповідачем помилкових відомостей.

При цьому, сплата 02 вересня 2026 року позивачем штрафу здійснювалося вимушено з метою відвернути негативні наслідки у вигляді блокування банківських карткових рахунків, арештів майна та безпідставного внесення відомостей про розшук, що суттєво порушило б його життєдіяльність.

Також сторона позивача звертала увагу, що представник позивача перебуває у м. Києві та безпекова ситуація у місті істотно загострилася внаслідок постійних та тривалих обстрілів з боку Російської Федерації.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду; позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови повернуто позивачу.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема, апелянт зазначає, що оскаржувана постанова була винесена за його відсутності, а прийнята постанова не вручалася йому особисто під підпис та не надсилалася засобами поштового зв`язку. При цьому електронне сповіщення в застосунку «Резерв+» містило лише загальну інформацію про наявність штрафу та постанови, однак не містило повного тексту постанови, у тому числі і інформації, що законом встановлено 10-денний строк на оскарження постанови.

Апелянт звертає увагу, що правове значення для реалізації права на судовий захист має не факт наявності рішення в системі, а ознайомлення з його змістом та мотивувальною частиною, оскільки без тексту постанови особа позбавлена можливості сформулювати правову позицію та подати обґрунтований позов.

Також апелянт зазначає, що пропущений строк звернення до суду є незначним, а відтак суворе застосування судом першої інстанції норм процесуального права свідчить про надмірний формалізм.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду із даним позовом та поважних причин пропуску встановленого строку не навів.

Також суд вказав, що посилання у заяві на воєнний стан, численні повітряні тривоги та часті обстріли м. Києва, де здійснює свою діяльність представник, є необґрунтованими, оскільки наведені у заяві події відбувались до звернення позивача до адвоката та видання ордеру. Більш того, суд врахував, що на час звернення за правовою допомогою, строк звернення до адміністративного суду вже був пропущений.

Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції, однак вбачає підстави для скасування ухвали про повернення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, та чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Відповідно до вимог частини 2 статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Отже, законодавцем чітко визначено, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності законодавством встановлено спеціальний десятиденний строк, який обчислюється з дня винесення постанови.

Як слідує із матеріалів справи, позивач звертаючись до суду із даним позовом, просить визнати протиправним й скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № R698769 від 15 серпня 2026 року, якою за порушення ч. 3 ст. 210 КУпАП позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень.

У свою чергу із позовом про визнання протиправним та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності № R698769 від 15 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав 08 вересня 2026 року, тобто з пропуском строку, встановленого ч. 2 ст. 286 КАС України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для повернення позову, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено.

Так, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав на неповажність наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду з вказаним позовом.

Водночас, судом першої інстанції не досліджено обставини, коли позивач дізнався про оскаржувану постанову і чи направлялася така постанова позивачу.

В свою чергу, колегія суддів враховує, що, згідно фактичних обставин справи, спірна постанова винесена відповідачем 15.08.2026 за відсутності ОСОБА_1 , а докази скерування копії такої постанови відповідно до вимог статті 285 КУпАП на адресу позивача в матеріалах справи наразі відсутні.

Отже, оскаржувана постанова не була вручена позивачу ані в день її складання, ані направлена поштою, а наявні в матеріалах справи докази зворотнього не доводять.

Колегія суддів вважає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду може бути, у тому числі, невручення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності особі, стосовно якої її було винесено, адже за відсутності даних щодо підстав притягнення до відповідальності, змісту застосованого стягнення, реквізитів оскаржуваного рішення тощо, особа позбавлена можливості належним чином реалізувати своє право на судовий захист.

Водночас, суд першої інстанції не дослідив зазначене та помилково дійшов висновку про відсутність поважних підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта, що ним в стислий термін здійснено всі необхідні дії для подання у найкоротші строки адміністративного позову та позивачем не допущеного тривалого пропуску строку звернення до суду з вказаними позовними вимогами.

Водночас, судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, що посилання заявника на наявність воєнного стану, численні повітряні тривоги та часті обстріли м. Києва, де здійснює свою діяльність представник, є необґрунтованими, оскільки наведені у заяві події відбувались до звернення позивача до адвоката та видання ордеру.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо поважності пропуску позивачем строку дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.

Колегія суддів зауважує, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд.

У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, ЄСПЛ дійшов висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися.

Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до вимог ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що позивач фактично був позбавлений гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що, повертаючи позовну заяву, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм процесуального права та передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст.ст.308, 312, 320, 322, 328, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2026 року про повернення позову – скасувати.

Справу № 487/7375/26 направити до Заводського районного суду м. Миколаєва для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко