Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №420/420/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/420/26

Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:09.07.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі – ГУПФ) України в Запорізькій області про:

- визнання протиправним та скасування рішення ГУПФ України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон №1058-ІV) від 11 серпня 2025 року №262540018649;

- зобов`язання ГУПФ України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09 липня 1982 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що 04 серпня 2025 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням ГУПФ України в Запорізькій області від 11 серпня 2025 року №262540018649 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи, передбаченого Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 23 січня 1997 року по 31 жовтня 2001 р., оскільки підстава прийняття на роботу трудовий договір, який до пакету документів не надано. Вважає таку відмову протиправною, так як основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що оскаржуване рішення прийнято у зв`язку з відсутністю необхідних документів та необхідної кількості страхового стажу, а саме: 32 роки. Страховий стаж позивача становить 29 років 11 місяців 4 дні. До страхового стажу роботи заявника згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09 липня 1982 року не зараховано період роботи з 23 січня 1997 року по 31 жовтня 2001 року, оскільки відсутній трудовий договір, як підстава прийняття на роботу. Однак період частково зараховано згідно даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тому підстави для скасування рішення відсутні.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ГУПФ України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ України в Запорізькій області від 11 серпня 2025 року №262540018649 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону №1058-ІV.

Зобов`язано ГУПФ України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 23 січня 1997 року по 31 жовтня 2001 року та повторно розглянути заяву від 01 серпня 2025 року про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону №1058-ІV й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Стягнуто з ГУПФ України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 064,96 грн.

В апеляційній скарзі ГУПФ України в Запорізькій області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги:

- відповідачем в результаті розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу відповідно до записів трудової книжки не було зараховано період роботи з 23 січня 1997 року по 31 жовтня 2001 року. Згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 09 липня 1982 року відповідачем під час розгляду документів було встановлено, що при прийнятті на роботу має надаватися трудовий договір, який позивач не надав разом з пакетом документів; так період був частково зарахований згідно даним реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пунктом 4.1 Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів;

- на виконання Указу Президента України від 04 травня 1998 року №401 та Постанов Кабінету Міністрів України від 04 червня 1998 року №794 від 08 червня 1998 року №832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років; починаючи з 01 липня 2000 року обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку (п.3 Постанови №794); з урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01 липня 2000 року є обов`язковим.

- суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Отже, вищевказана вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Запорізькій області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 01 серпня 2025 року до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.

За принципом екстериторіальності заява розглянута ГУПФ України в Запорізькій області, рішенням якого від 11 серпня 2025 року №262540018649 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу. За наданими документами та відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж склав 29 років 11 місяців 4 дні.

До страхового стажу роботи позивача, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09 липня 1982 року, не зараховано період роботи з 23 січня 1997 року по 31 жовтня 2001 року, оскільки відсутній трудовий договір, як підтвердження початку трудових відносин.

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 09 липня 1982 року, містить наступні записи, що підтверджують трудову діяльність позивача у спірний період:

- запис №21 від 23 січня 1997 року - прийняття до ТОВ Торгівельне підприємство "Богатир" на посаду продавця виносної торгівлі на підставі трудового договору;

- запис №22 від 01 січня 1999 року - переведення на посаду офіціанта кафе ТОВ Торгівельне підприємство "Богатир";

- запис №23 від 01 березня 1999 року - переведення на посаду бармена кафе ТОВ Торгівельне підприємство "Богатир";

- запис №24 від 31 жовтня 2001 року – звільнення позивача за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем під час прийняття рішення від 11 серпня 2025 року №262540018649, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком. Отже, рішення від 11 серпня 2025 року №262540018649 є протиправними та таким, що підлягає скасуванню, а порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання ГУПФ України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 23 січня 1997 року по 31 жовтня 2001 року.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст. 19, ст.46, п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – не менше 31 року.

Позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком досяг 60 років. Таким чином, для призначення пенсії позивачу необхідно мати 31 рік страхового стажу. Саме відсутність 31 року страхового стажу стала підставою для відмови у призначенні пенсії.

Відповідно ч.2 ст. 24 Закону №1058-VI, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

Відповідно п.п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів вказує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці немає необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивачем при зверненні до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії по інвалідності подано трудову книжку серії НОМЕР_1 від 09 липня 1982 року, містить наступні записи, що підтверджують трудову діяльність позивача у спірний період:

- запис №21 від 23 січня 1997 року - прийняття до ТОВ Торгівельне підприємство "Богатир" на посаду продавця виносної торгівлі на підставі трудового договору;

- запис №22 від 01 січня 1999 року - переведення на посаду офіціанта кафе ТОВ Торгівельне підприємство "Богатир";

- запис №23 від 01 березня 1999 року - переведення на посаду бармена кафе ТОВ Торгівельне підприємство "Богатир";

- запис №24 від 31 жовтня 2001 року – звільнення позивача за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

Вказані записи трудової книжки позивача виконано розбірливо та є чіткими, завірені відбитками печатки та підписами відповідних осіб.

Разом з тим, згідно оскаржуваного рішення, пенсійним органом за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період роботи після 06 листопада з 23 січня 1997 року по 31 жовтня 2001 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутній трудовий договір.

Колегія суддів зазначає, що на момент заповнення трудової книжки позивача вперше, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 (далі – Інструкція №162 ).

Відповідно п.2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 №58 (далі – Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27 квітня 1993 року №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів вказує, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника.

Натомість, згідно з приписами Інструкцій №162 та №58 трудова книжка заповнюється відповідальним працівником підприємства, а не особисто робітником (у цьому випадку позивачем), записи завіряються або такою особою, або керівником та скріплюються печаткою.

За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство роботодавець.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що виявлені недоліки оформлення трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відмови останньому у зарахуванні періодів роботи до її загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем з певними недоліками, відсутня.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.

Колегія суддів зазначає, що окремі недоліки щодо заповнення трудової книжки, а також ведення іншої первинної документації (як-от, неповне зазначення відомостей про особу, перекручення даних про особу чи неправильне написання відомостей про особу) не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відтак, на переконання суду, виявлені територіальним органом Пенсійного фонду України недоліки у зазначенні відомостей про особу, що не відповідає паспортним даним, при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, переведення, звільнення з роботи тощо), не є підставою для не зарахування спірних періодів до стажу її роботи.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно із ч.1 ст. 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Відповідно до Порядку №22-1 органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.

Порядком №22-1 установлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.

Такий підхід узгоджується з ч.1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що за загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.

За таких обставин рішення ГУПФ України в Запорізькій області від 11 серпня 2025 року №262540018649, щодо відмови у призначенні пенсії є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Стосовно доводів апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.4 ч.2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Окремо слід зазначити, що дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом , адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.