Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №420/10901/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10901/26

Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:17.07.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі – ГУПФ) України в Одеській області про:

- визнання протиправними дій ГУПФ України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п.2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII (далі – Закон №796-XII), в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі – Закон №1058-IV) (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 21 січня 2026 року;

- зобов`язання ГУПФ України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п.2 ст. 56 Закону №796-XII, в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону №1058-IV (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 21 січня 2026 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що вона перебуває на обліку у ГУПФ України в Одеській області та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ як потерпіла від наслідків аварії на ЧАЕС 4 категорії. 21 січня 2026 року Позивач звернулась до ГУПФ України в Одеській області у якій просила перерахувати пенсію із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п.2 ст. 56 Закону №796-ХІІ, в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року без застосування двоскладової формули при її обчисленні. Однак, 19 лютого 2026 року відповідач у зазначеному перерахунку відмовив, посилаючись на те, що розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до п.2 ст. 56 Закон №796-XII та з врахуванням норм ч.2 ст. 27 Закону №1058-IV, є менший, ніж той, який позивач отримує, тому проводити перерахунок пенсії недоцільно.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що позивачу з 07 липня 2011 року призначено дострокову пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку, передбаченого Законом №796-ХІІ, яку обчислено згідно Закону №1058-ІV. Згідно з ч.2 ст. 56 Закону №796-ХІІ право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки – 20 років, жінки – 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше – не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах ч.2 ст. 27 Закону №1058-ІV. Таким чином, провести розрахунок пенсії за нормами ст. 56 Закону №796-ХІІ можливо тільки при застосуванні "двоскладової формули" для обчислення пенсії відповідно до ч.2 ст. 27 Закону №1058-ІV. Крім того, відповідач зазначає, що з наданої відповіді Головним управлінням, оформленої листом від 19 лютого 2026 року №8425-4253/К-02/8-1500/26 вбачається, що відповідачем не прийнято рішення щодо призначення пенсії, а представнику позивача було лише роз`яснення. У даному випадку вимоги позивача є передчасними, адже спору в цій частині фактично не існує, оскільки звернення позивача на підставі заяви не було, відповідачем не було винесено рішенням про відмову.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплаті пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п.2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні).

Зобов`язано ГУПФ України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п.2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 21 січня 2026 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 064,96 грн.

В апеляційній скарзі ГУПФ України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги:

- для проведення перерахунку пенсії згідно із ч.2 ст. 56 Закону №796-ХІІ в редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148, без застосування "двоскладової" формули підстави відсутні, оскільки суперечить чинному законодавству. Позивачу з 07 липня 2011 року призначено дострокову пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку, передбаченого Законом №796-ХІІ, яку обчислено згідно Закону №1058-ІV. З 01 вересня 2025 року пенсію за віком обчислено як працюючій особі, при страховому стажі 47 років 5 місяців (враховано по 31 липня 2025 року), середньомісячній заробітній платі 19 019,97 грн, визначеній за період з 01 липня 2000 року по 30 червня 2015 року згідно даних персоніфікованого обліку, та її розмір становить 9 201,28 грн, де: розмір пенсії за віком — 9 018,70 грн; доплата за 17 років понаднормового стажу — 182,58 грн., отже, за наявними в пенсійній справі документами розмір пенсії розраховано вірно згідно норм чинного законодавства;

- повноваженнями щодо призначення та виплати пенсії наділені виключно Головні управління, а тому зазначення конкретних дій та покладення судом зобов`язання щодо перерахунку пенсії, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади; суд не вправі підміняти собою державний орган, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством; отже, не в праві втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФ України в Одеській області та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Страховий стаж позивача складає 47 років 5 місяців 14 днів.

21 січня 2026 року представник позивача звернувся до ГУПФ України в Одеській області із заявою, в якій просив перерахувати пенсію позивача із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року без застосування двоскладової формули при її обчисленні.

Листом № 8425-4253/К-02/8-1500/26 від 19 лютого 2026 року ГУПФ України в Одеській області повідомило позивачу, що провадити розрахунок пенсії за нормами ст. 56 Закону №796-ХІІ можливо тільки при застосуванні "двоскладової формули" для обчислення пенсії відповідно до ч.2 ст. 27 Закону №1058-ІV.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що Оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до п.2 ст. 56 Закону №796-XII, то в силу вимог ст. 58 Конституції України такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148-VIII, яким було внесено зміни до п.2 ст. 56 Закону №796-XII. Враховуючи викладене та те, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до п.2 ст. 56 Закону №796-XII (до 11 жовтня 2017 року), то вона має право на перерахунок та виплату пенсії з її збільшенням на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", рішенню Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Згідно ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів, що в свою чергу вимагає належного правового регулювання відповідних правовідносин.

У п.3 Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Конституційний Суд України підкреслив, що необхідність збереження генофонду Українського народу викликана, перш за все, незадовільною екологічною ситуацією, спричиненою, зокрема, Чорнобильською катастрофою, наслідком якої стало погіршення стану здоров`я населення, демографічний занепад, зростання смертності потерпілого від Чорнобильської катастрофи населення, захворюваності дітей, підвищення рівня інвалідизації населення. Вкрай серйозними наслідками, породженими цією катастрофою, є також проблеми соціально-психологічного характеру у постраждалих від Чорнобильської катастрофи громадян.

Отже, виконання державою обов`язку щодо збереження генофонду Українського народу потребує належного обсягу державних видатків, зокрема у сферу охорони здоров`я, соціального забезпечення та їх ефективного використання; підтримання у належному стані санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення ефективних заходів щодо попередження захворювань, зниження ризиків для здоров`я людини, що пов`язані з радіоактивним забрудненням значної території та негативним впливом цього фактору на довкілля та громадян.

Тож, виходячи зі змісту ст. 16 Основного Закону України обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно п.4 Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого ст. 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.

Також Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави" (п.4 мотивувальної частини).

У рішенні у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, оскільки відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; Конституційний Суд України неодноразово констатував, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).

Відтак, скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у ст. 16 Основного Закону України щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України, оскільки ці норми Конституції України зобов`язують державу нести відповідальність за впровадження системи заходів щодо розв`язання проблем, пов`язаних із забезпеченням захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В ухваленому на виконання ст. 16 Конституції України Законі №796-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб – комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.

Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

При цьому, у п.6 рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 Конституційний Суд України вказав на те, що рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей. Обмеження чи скасування пільг для осіб, на яких поширюється дія Закону №796-ХІІ, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.

На час призначення позивачу пенсії (06 вересня 2016 року) діяла редакція п.2 ст. 56 Закону №796-ХІІ, згідно із якою право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки – 20 років, жінки – 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.

У подальшому Законом №2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, зокрема, до п.2 ст. 56 Закону №796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки – 20 років, жінки – 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше – не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах ч.2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно ч.2 ст. 27 Закону №1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

Отже, правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось і у зв`язку із цими змінами Закон №796-ХІІ пов`язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений п.2 ст. 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених ч.2 ст. 27 Закону №1058-IV.

Водночас, колегія суддів наголошує на конституційному принципі незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, який сформульований, зокрема, у рішеннях Конституційного Суду України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними, зокрема у рішенні від 12 лютого 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Окрім того, у рішенні від 26 січня 2011 року №1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, положення ч.1 ст. 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).

До того ж, Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У рішенні від 03 жовтня 1997 року №4-зп Конституційний Суд України також зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori – "наступний закон скасовує попередній".

Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, можна стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання умов призначення пенсії в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж відповідно до п.2 ст. 56 Закону №796-XII, які запроваджують нові правила виплати такої надбавки в залежності від призначення пенсії на умовах визначення її розміру згідно із ч.2 ст. 27 Закону №1058-IV, тобто за інших умов її призначення ніж ті, що діяли на час призначення, то такі зміни є такими, що звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).

Колегія суддів наголошує, що держава гарантувала, зокрема учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону №796-XII, редакцією п.2 ст. 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки – 20 років, жінки – 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше – не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.

У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.

Тож, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із п.2 ст. 56 Закону №796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років – для жінок і 20 років – для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, визнана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи) та ця норма права зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію. Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормативний стаж залежно від призначення пенсії на умовах ч.2 ст. 27 Закону №1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом №2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу ст. 22 Конституції України, є неприпустимим.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові по справі №300/3435/21 від 25 червня 2024 року, Верховним Судом у постанові у справі №400/7832/23 від 17 червня 2025 року.

Крім того, в зазначеній постанові Верховний Суд відступив від правової позиції, раніше викладеної в постановах від 23 жовтня 2019 року у справі №809/627/18, від 29 серпня 2022 року у справі №300/1390/19, від 06 вересня 2023 року у справі №300/2091/21, від 10 січня 2024 року у справі №300/168/21, на які посилається апелянт.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на перерахунок та виплату пенсії з урахуванням доплати за понаднормовий стаж відповідно до п.2 ст. 56 Закону №796-XII, та відповідно про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно доводів апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 частини 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Окремо слід зазначити, що дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом , адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.