Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №522/27313/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/27313/25

Провадження № 2/522/4277/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

за участю секретаря судового засідання Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожитий природний газ, -

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до відповідача, в якому просить стягнути із ОСОБА_1 борг за спожитий природний газ за об`єктом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 28376,95 грн., та судовий збір 3028 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», здійснюючи постачання природного газу до належного відповідачу домоволодіння, у період з вересня 2021 року по листопад 2025 року поставило природний газ, вартість якого, за твердженням позивача, відповідачем у повному обсязі не оплачена, унаслідок чого за особовим рахунком утворилася заборгованість у розмірі 28 376,95 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Шенцевій О.П.

26 січня 2026 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси відкрито провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожитий природний газ. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання в залі засідань № 218, в приміщенні Приморського районного суду м. Одеси за адресою: 65029, м. Одеса, вул. Балківська, 33, о 14 годині 00 хвилин 17 лютого 2026 року.

13 лютого 2026 року представником ОСОБА_1 адвокатом Халдай І.В. подано до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

17 лютого 2026 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси задоволено клопотання представника ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, розгляд справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожитий природний газ вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

16 квітня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на недоведеність заявленого позивачем розміру заборгованості та невідповідність здійснених нарахувань фактичним обсягам спожитого природного газу. У відзиві зазначено, що наданий позивачем фінансовий стан не містить відомостей про фактичні показники лічильника природного газу відповідача, а обсяги споживання, покладені в основу розрахунку заборгованості, у значній частині визначалися за плановими величинами.

16 квітня 2026 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судові засідання не з`явився, про дату, час та місце повідомлявся належним чином, в позові представник позивача зазначив про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Проти заочного розгляду справи не заперечує.

16 вересня 2026 року до суду від представника відповідача надійшла заява в якій вказав, що відповідач по справі заперечує проти задоволення позову у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві, у зв`язку з чим просив про проведення судового засідання згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши письмові докази у їх сукупності, надавши оцінку доводам сторін та перевіривши обґрунтованість заявленого позивачем розміру заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

За вказаним об`єктом споживання ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , EIC-код 56XM25A95822117F.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 підписано заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам. При цьому у позовній заяві Позивач зазначає про подання такої заяви 07.09.2021 року, тоді як долучена до матеріалів справи заява-приєднання містить дату її підписання 04.10.2021 року.

Відповідно до наданого позивачем витягу з білінгової системи «Фінансовий стан», за особовим рахунком відповідача здійснювались помісячні нарахування вартості природного газу виходячи з обсягів споживання, переданих Оператором ГРМ. За твердженням позивача, за період з вересня 2021 року по листопад 2025 року у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 28 376,95 грн.

При цьому у позовній заяві позивач зазначив, що на підтвердження обсягу спожитого відповідачем природного газу має намір подати до суду письмовий доказ у вигляді листа Оператора ГРМ з інформацією щодо дати фіксації останнього контрольного показника лічильника газу та підтвердження обсягу (об`єму) спожитого природного газу. Позивач також зазначив, що відповідний запит ним направлено Оператору ГРМ, однак станом на дату подання позову відповідь не отримано. Водночас у подальшому відповідного доказу позивачем до матеріалів справи не подано.

З метою перевірки фактичних обсягів споживання природного газу представником відповідача було отримано від АТ «ОДЕСАГАЗ» відповідь №733 від 30.03.2026 року, відповідно до якої послуги з розподілу природного газу за вказаною адресою здійснюються за особовим рахунком № НОМЕР_2 , відкритим на ім`я ОСОБА_1 . Оператором ГРМ також повідомлено, що 24.10.2025 року за об`єктом здійснено контрольне зняття показників лічильника, якими зафіксовано показник 978 куб. м, та надано акт звіряння фактично використаних об`єктом споживача обсягів природного газу за період з 01.01.2021 року по 28.02.2026 року.

Із зазначеного акта звіряння вбачається, що визначення обсягів споживання природного газу в різні розрахункові періоди здійснювалося як за фактичними показниками засобу обліку, переданими споживачем або зафіксованими Оператором ГРМ, так і за плановими обсягами у періоди, коли показники лічильника не надавалися. При цьому протягом окремих періодів між переданими або зафіксованими показниками засобу обліку Оператором ГРМ відображалися планові обсяги споживання природного газу.

Судом також встановлено, що помісячні обсяги споживання, відображені в акті АТ «ОДЕСАГАЗ», у відповідних значеннях містяться і в наданому позивачем «Фінансовому стані» та були використані при здійсненні грошових нарахувань за особовим рахунком відповідача.

При цьому у графі «Показник лічильника» наданого позивачем «Фінансового стану» за відповідні розрахункові періоди зазначено нульові значення.

Судом також досліджено відповідь АТ «ОДЕСАГАЗ» №771 від 06.04.2026 року, надану на адвокатський запит представника відповідача.

У зазначеній відповіді Оператор ГРМ повідомив, що в базі даних АТ «ОДЕСАГАЗ» за лютий 2025 року за особовим рахунком № НОМЕР_2 було зафіксовано обсяг спожитого природного газу у розмірі 502 куб. м, однак такий обсяг виник внаслідок технічного збою. АТ «ОДЕСАГАЗ» підтвердило, що фактичний обсяг споживання природного газу за відповідний період становив 117 куб. м замість 502 куб. м.

У цій же відповіді АТ «ОДЕСАГАЗ» зазначило, що облік розподіленого та спожитого природного газу за вказаним особовим рахунком приведено у відповідність до фактичних показів лічильника газу.

Водночас із наданого позивачем фінансового стану вбачається, що за лютий 2025 року при формуванні нарахувань було враховано обсяг 502,32 куб. м, тоді як АТ «ОДЕСАГАЗ» повідомило, що відображення за цей період обсягу 502 куб. м відбулося внаслідок технічного збою, а фактичний обсяг споживання становив 117 куб. м.

Також із відповіді АТ «ОДЕСАГАЗ» №771 від 06.04.2026 року та долучених до неї документів вбачається, що 16.02.2024 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок АТ «ОДЕСАГАЗ» 22 654,07 грн, які були зараховані на виконання рішення комісії №3438аб щодо донарахування за необлікований обсяг розподіленого природного газу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та поданим сторонами доказам, суд виходить із наступного.

Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2500 "Про затвердження типового договору постачання природного газу побутовим споживачам" визначено, що договір між постачальником природного газу та споживачем є публічним. Фактом укладення цього Договору є включення Постачальником Споживача до свого Реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи на підставі заяви-приєднання, поданої Споживачем в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 1.2. Типового договору умови цього Типового договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі - Правила постачання), та є однаковими для всіх побутових споживачів України.

Згідно з п. 1.3. Типового договору цей Типовий договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України на невизначений строк у порядку, передбаченому Правилами постачання.

Фактом укладення цього Типового договору є включення Постачальником Споживача до свого Реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи на підставі заяви-приєднання, поданої Споживачем в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 2.1 Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам за цим Договором Постачальник зобов`язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для Споживача об`ємах (обсягах), а Споживач зобов`язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.

У постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі №6-59цс13 зазначено, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у разі їх фактичного отримання, а відсутність письмового договору сама по собі не звільняє споживача від такого обов`язку.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

За п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4.4 розділу IV Типового договору об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора газотранспортної системи та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Абзацом другим пункту 1 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем передбачено, що для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ.

Пунктом 23 розділу III Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2496, передбачено, що розрахунки за послуги з газопостачання можуть проводитися на підставі даних про об`єм (обсяг) газу, визначений споживачем та Оператором ГРМ за підсумками місяця відповідно до умов договору розподілу природного газу, укладеного між побутовим споживачем та Оператором ГРМ, або за плановою величиною середньомісячного споживання в опалювальний та міжопалювальний періоди.

Цим же пунктом передбачено, що порядок визначення об`єму (обсягу) газу та планові величини середньомісячного споживання, якщо по них будуть здійснюватися розрахунки, визначаються в заяві-приєднанні. Якщо об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу буде визначатись за плановими величинами середньомісячного споживання, постачальник зобов`язується не рідше одного разу на шість місяців здійснювати звіряння фактичного об`єму (обсягу) споживання природного газу з даними Оператора ГРМ та здійснювати відповідний перерахунок споживачу. За відхилення нарахованих сум за плановими величинами та фактичним споживанням за даними Оператора ГРМ пеня не стягується.

Відповідно до пункту 4.4 Типового договору об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається одним із таких способів: за даними Оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду або за плановими величинами середньомісячного споживання газу в опалювальний чи міжопалювальний період. Якщо об`єми (обсяги) постачання та споживання природного газу визначаються за плановими величинами, Постачальник зобов`язаний не рідше одного разу на шість місяців здійснювати звіряння фактичного об`єму (обсягу) споживання природного газу за даними Оператора ГРМ та проводити відповідний перерахунок Споживачу.

Отже, визначення обсягу споживання за плановою величиною допускається у випадках, передбачених договором та Правилами постачання природного газу. Водночас застосування такого способу не звільняє Постачальника від обов`язку після отримання фактичних даних Оператора ГРМ здійснити звіряння та відповідний перерахунок.

Таким чином, у разі застосування планових величин остаточний обсяг природного газу, що підлягає оплаті споживачем, має визначатися з урахуванням подальшого звіряння з фактичними даними Оператора ГРМ.

Із досліджених судом доказів вбачається, що при формуванні спірної заборгованості були використані обсяги природного газу, визначені Оператором ГРМ як за фактичними показниками засобу обліку, так і за плановими величинами у періоди, коли показники лічильника не передавались.

При цьому з акта звіряння вбачається, що між окремими зафіксованими фактичними показниками засобу обліку Оператором ГРМ відображалися планові обсяги споживання, а після отримання наступних фактичних показників окремо відображалась різниця між ними.

З акта звіряння фактично використаних об`єктом споживача обсягів природного газу вбачається, що станом на 01.11.2021 року показник лічильника становив 19 428 куб. м, а станом на 11.12.2023 року - 20 795 куб. м. Таким чином, фактичний приріст показника засобу обліку за вказаний період становив 1 367 куб. м.

Водночас упродовж цього ж періоду Оператором ГРМ у місяці, коли показники лічильника не передавались, визначались планові обсяги споживання, які були включені до обліку. Після отримання фактичних показників засобу обліку різниця між такими показниками також була окремо відображена як обсяг споживання. Так, при зміні показника лічильника з 19 456 куб. м станом на 01.11.2023 року до 20 750 куб. м станом на 01.12.2023 року за листопад 2023 року додатково відображено обсяг 1 294 куб. м, який дорівнює фактичній різниці між зазначеними показниками. При цьому матеріали справи не містять доказів сторнування або іншого коригування раніше визначених планових обсягів.

Наданий позивачем «Фінансовий стан» підтверджує, що як відповідні планові обсяги, так і обсяг 1 294 куб. м за листопад 2023 року були враховані при здійсненні грошових нарахувань.

За таких обставин ,надані позивачем докази не дають можливості встановити, що при формуванні заявленої до стягнення заборгованості раніше визначені планові обсяги були належним чином приведені у відповідність до подальших фактичних даних Оператора ГРМ.

Матеріали справи також не містять доказів проведення позивачем передбаченого пунктом 23 розділу III Правил постачання природного газу та пунктом 4.4 Типового договору звіряння фактичного обсягу споживання з даними Оператора ГРМ та відповідного перерахунку раніше визначених планових обсягів.

Крім того, недостовірність окремих обсягів, покладених в основу нарахувань позивача, безпосередньо підтверджується самим Оператором ГРМ. Так, у відповіді АТ «ОДЕСАГАЗ» №771 від 06.04.2026 року зазначено, що у лютому 2025 року в базі даних Оператора ГРМ стався технічний збій, унаслідок якого за особовим рахунком відповідача було зафіксовано обсяг споживання 502 куб. м замість фактичних 117 куб. м. Оператор ГРМ також повідомив, що облік розподіленого та спожитого природного газу приведено у відповідність до фактичних показів лічильника.

Разом з тим із фінансового стану, наданого позивачем, вбачається, що за лютий 2025 року при визначенні нарахувань було враховано саме 502,32 куб. м. природного газу.

Необхідність приведення обсягів, визначених за плановими величинами, у відповідність до подальших фактичних даних узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 лютого 2020 року у справі №661/4385/18, у якій суд касаційної інстанції виходив із того, що у разі визначення обсягів споживання за плановими величинами після отримання фактичних показників засобу обліку обсяг спожитого природного газу підлягає приведенню у відповідність до фактичного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину лише з огляду на твердження сторони про її існування. Така обставина має бути доведена таким чином, щоб висновок про її існування з урахуванням поданих доказів був більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким чином, сам по собі фінансовий стан позивача не може бути достатнім доказом наявності у відповідача заборгованості у заявленому розмірі, оскільки містить обсяги, визначені за плановими величинами, щодо яких не підтверджено проведення подальшого коригування, а також обсяг, недостовірність якого прямо встановлена Оператором ГРМ.

Позивач, посилаючись у позовній заяві на необхідність отримання від Оператора ГРМ відомостей щодо контрольних показників лічильника та фактичних обсягів споживання, відповідних доказів до матеріалів справи не подав. Натомість надані відповідачем документи Оператора ГРМ ставлять під сумнів достовірність вихідних даних, покладених позивачем в основу розрахунку заборгованості.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності, суд враховує, що розрахунок заявленої позивачем заборгованості ґрунтується на вихідних даних щодо обсягів споживання природного газу, достовірність яких належними доказами не підтверджена.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів проведення передбаченого договором та Правилами постачання природного газу коригування обсягів, визначених за плановими величинами, після отримання фактичних даних Оператора ГРМ. Водночас «Фінансовий стан», на який позивач посилається як на підтвердження боргу, містить обсяг споживання, сформований унаслідок підтвердженого Оператором ГРМ технічного збою.

Відтак, наданий позивачем розрахунок не підтверджує належним чином ані обсяги природного газу, покладені в основу нарахувань, ані заявлений розмір заборгованості.

При цьому за відсутності належних та достовірних вихідних даних щодо обсягів природного газу визначити інший розмір заборгованості на підставі наявних у справі доказів не вбачається можливим.

Отже, позивачем не доведено належними та достатніми доказами наявність у відповідача заборгованості за спожитий природний газ саме у заявленому до стягнення розмірі 28 376,95 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 247, 263–265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожитий природний газ - залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19 жовтня 2026 року, у зв`язку з перебуванням судді в щорічній основній відпустці.

Суддя: