Суд: Приморський районний суд м. Одеси
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 21 вересня 2026 р.
Справа: №522/18505/24-Е
Суддя: Донцов Д. Ю.
Справа № 522/18505/24-Е
Провадження № 2/522/4419/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді – Донцова Д.Ю.,
за участі секретаря судового засідання – Смокової А.В.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання об`єкта спільною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
До Приморського районного суду м. Одеси 22.10.2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єкта спільною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя.
Звертаючись до суду з позовом, Позивач просив визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наступне майно: автомобіль марки «NISSAN» модель «LEAF», 2014 року випуску, номер кузову: НОМЕР_1 ; автомобіль марки «LANDE ROVER» модель «RANGE ROVER», 2007 року випуску, номер кузову: НОМЕР_2 ; автомобіль марки «TOYOTA» модель «C-HR HYBRID», 2018 року випуску, номер кузову: НОМЕР_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частки вартості автомобіля марки «NISSAN» модель «LEAF», 2014 року випуску, номер кузову: НОМЕР_1 у розмірі 154 990 гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частки вартості автомобіля марки «LANDE ROVER» модель «RANGE ROVER», 2007 року випуску, номер кузову: НОМЕР_2 , у розмірі 255 495 гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частки вартості автомобіля марки автомобіль марки «TOYOTA» модель «C-HR HYBRID», 2018 року випуску, номер кузову: НОМЕР_3 у розмірі 486 640 гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви про залишення частини позовних вимог без розгляду, зазначено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 грудня 2007 року. Спірний автомобіль «NISSAN LEAF» придбано 04 липня 2017 року в період перебування сторін у шлюбі за його кошти та зареєстровано на ім`я відповідача. 15 червня 2024 року відповідач відчужила автомобіль без його відома та згоди, а одержані кошти використала у власних інтересах, а не в інтересах сім`ї. Вважаючи автомобіль спільним сумісним майном подружжя та виходячи з рівності часток сторін, позивач просить стягнути компенсацію за належну йому 1/2 частку його вартості. На підтвердження розміру компенсації посилається на звіт з незалежної оцінки, відповідно до якого вартість автомобіля становить 309 980 грн.
За результатами автоматизованого розподілу від 22.10.2024 року справа була передана на розгляд судді Чернявській Л.М.
Ухвалою суду від 30.10.2024 року по справі відкрито провадження у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 03.03.2025 року клопотання представника ОСОБА_1 про витребування доказів – задоволено.
Витребувано з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях належним чином засвідчені копії документів (в тому числі, але не виключно договорів купівлі-продажу, договорів комісії, заяв про проведення перереєстрації та інші), які підтверджують підстави реєстрації автомобіля марки «LANDE ROVER» модель «RANGE ROVER», 2007 року випуску, номер кузову: НОМЕР_2 , за ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Витребувано з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях інформацію та відповідне документальне підтвердження:
- чи було перереєстровано автомобіль «NISSAN» модель «LEAF», 2014 року випуску, номер кузову: НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на іншого власника? Якщо так, то надати інформацію на підставі яких документів здійснювалась перереєстрація вказаного транспортного засобу та на чиє ім`я відбулась перереєстрація?
- чи було перереєстровано автомобіль «LANDE ROVER» модель «RANGE ROVER», 2007 року випуску, номер кузову: НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на іншого власника? Якщо так, то надати інформацію на підставі яких документів здійснювалась перереєстрація вказаного транспортного засобу та на чиє ім`я відбулась перереєстрація?
Витребувано з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях інформацію та відповідне документальне підтвердження підстави реєстрації автомобіля марки «TOYOTA» модель «C-HR HYBRID», 2018 року випуску, номер кузову: НОМЕР_3 , за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
До суду 02.04.2025 року від Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях на виконання ухвали суду від 03.03.2025 року надійшла інформація. (а.с. 122-130 т. 1)
15.05.2025 року на підставі Розпорядження в.о. керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси призначено здійснити повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку із звільненням ОСОБА_4 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси у зв`язку із поданням заяви про відставку.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа надійшла до провадження судді Донцова Д.Ю.
Ухвалою суду від 21.05.2025 року справу суддею прийнято до свого провадження у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.06.2025 року.
У підготовче засідання 25.06.2025 року сторони не з`явилися, розгляд справи відкладено на 30.06.2025 року.
До суду 30.06.2025 року від представника ОСОБА_2 – адвоката Склярової Л.Ю. надійшли письмові пояснення, згідно яких просили у задоволені позову відмовити.
У підготовче засідання 30.06.2025 року сторони не з`явилися, розгляд справи відкладено на 18.08.2025 року.
У підготовче засідання 18.08.2025 року з`явилися представник ОСОБА_1 – адвокат Обертович Д.М. та представник ОСОБА_2 – адвокат Склярова Л.Ю.
Протокольною ухвалою суд залучив у якості третьої особи ОСОБА_3 та відклав розгляд справи на 08.10.2025 року.
До суду 02.10.2025 року від Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях на виконання ухвали суду від 03.03.2025 року надійшла інформація. (а.с. 207-209 т. 1)
У підготовче засідання 08.10.2025 року з`явилися представник ОСОБА_1 – адвокат Обертович Д.М. та представник ОСОБА_2 – адвокат Склярова Л.Ю.
Протокольною ухвалою суд оголосив перерву до 30.10.2025 року.
У зв`язку з замінуванням Приморського районного суду м. Одеси та евакуацією співробітників розгляд справи, призначений на 30.10.2025 року, відкладено на 19.11.2025 року.
До суду 30.10.2025 року від представника ОСОБА_2 – адвоката Склярової Л.Ю. надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що 03 липня 2023 року ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_5 договір позики та передав останньому 380 000 євро. Стверджує, що ці кошти належали подружжю на праві спільної сумісної власності, однак ОСОБА_1 приховав їх наявність та розпорядився ними без її згоди. Посилаючись на презумпцію спільності майна, набутого під час шлюбу, та рівність часток подружжя, визначає свою частку в зазначених коштах у розмірі 190 000 євро. Від цієї суми віднімає 3 373 євро, які визначає як вартість 1/2 частки відчуженого нею автомобіля «NISSAN LEAF», та просить стягнути різницю в розмірі 186 627 євро.
До суду 30.10.2025 року від представника ОСОБА_1 – адвоката Обертовича Д.М. надійшло клопотання про долучення доказів.
До суду 19.11.2025 року від представника ОСОБА_1 – адвоката Обертовича Д.М. надійшло клопотання про долучення доказів.
У підготовче засідання 19.11.2025 року сторони не з`явилися, розгляд справи відкладено на 17.04.2026 року.
До суду 17.04.2026 року від представника ОСОБА_1 – адвоката Обертовича Д.М. надійшло клопотання про залишення позовних вимог про .
- визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ) автомобіль марки «LANDE ROVER» модель «RANGE ROVER», 2007 року випуску, номер кузову: НОМЕР_2 ;
- витребування у ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ) автомобіль марки «LANDE ROVER» модель «RANGE ROVER», 2007 року випуску, номер кузову: НОМЕР_2 .
Подальший розгляд цивільної справи № 522/18505/24-Е здійснювати за наступними позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про:
- визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «NISSAN» модель «LEAF», 2014 року випуску, номер кузову: НОМЕР_1 ;
- стягнення з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за ? частки вартості автомобіля марки «NISSAN» модель «LEAF», 2014 року випуску, номер кузову: НОМЕР_1 у розмірі 154 990 (сто п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто) гривень 00 копійок;
- стягнення з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ) судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
У підготовче засідання 17.04.2026 року з`явилися представник ОСОБА_1 – адвокат Обертович Д.М. та представник ОСОБА_2 – адвокат Склярова Л.Ю.
Протокольною ухвалою суд прийняв заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду, зустрічний позов та відклав розгляд справи на 03.06.2026 року.
У підготовче засідання 03.06.2026 року сторони не з`явилися, розгляд справи відкладено на 25.08.2026 року.
У підготовче засідання 25.08.2026 року з`явилися представник ОСОБА_1 – адвокат Обертович Д.М. та представник ОСОБА_2 – адвокат Склярова Л.Ю.
Протокольною ухвалою суд закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду по суті на 25.08.2026 року.
Представник ОСОБА_1 – адвокат Обертович Д.М. просив первісний позов задовольнити.
Представник ОСОБА_2 – адвокат Склярова Л.Ю. просила задовольнити зустрічний позов.
По справі оголошено перерву до 10.09.2026 року.
У судове засідання 10.09.2026 року з`явилися представник ОСОБА_1 – адвокат Обертович Д.М. та представник ОСОБА_2 – адвокат Склярова Л.Ю.
Представник ОСОБА_1 – адвокат Обертович Д.М. просив первісний позов задовольнити.
Представник ОСОБА_2 – адвокат Склярова Л.Ю. просила задовольнити зустрічний позов.
Суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного висновку.
За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.ч. 1 - 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судом встановлено, що 09 грудня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб у Другому відділі реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 759. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_7 ». Зазначені обставини підтверджуються повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_7 , виданим 28 травня 2008 року.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року у справі № 522/19640/23 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Постановою Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року зазначене рішення змінено в частині положення щодо дітей, у частині розірвання шлюбу рішення залишено без змін.
У період перебування сторін у шлюбі було придбано автомобіль «NISSAN LEAF», 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , який зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 із присвоєнням державного номерного знаку « НОМЕР_8 ». Реєстрація автомобіля за відповідачем підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 . Відповідно до долученої роздруківки з вебсайту UNDA, 04 липня 2017 року щодо цього автомобіля проведено операцію з перереєстрації на нового власника за договором купівлі-продажу.
Із роздруківки відомостей з вебсайту UNDA за VIN автомобіля вбачається, що 15 червня 2024 року автомобіль перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу із присвоєнням державного номерного знаку « НОМЕР_10 ».
У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 зазначила, що автомобіль «NISSAN LEAF» набуто сторонами під час шлюбу, та підтвердила його відчуження нею. Половину вартості цього автомобіля вона врахувала при визначенні розміру заявлених зустрічних вимог.
Згідно зі звітом з незалежної оцінки транспортного засобу, складеним ПП «Дельта-Консалтинг» 01 жовтня 2024 року, ринкова вартість автомобіля «NISSAN LEAF», VIN: НОМЕР_1 , станом на 30 вересня 2024 року становить 309 980 грн. Половина визначеної у звіті вартості становить 154 990 грн.
Судом також досліджено додану до матеріалів справи копію позовної заяви ОСОБА_2 від 13 листопада 2023 року, поданої до суду в м. Марбелья, Королівство Іспанія, щодо врегулювання відносин між батьками та дітьми, разом із перекладом українською мовою. У пункті четвертому викладу фактичних обставин цієї заяви зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинили сімейні відносини та проживають окремо з 17 червня 2023 року. Судовим актом від 25 січня 2024 року зазначений позов прийнято до розгляду, що підтверджується наданою копією цього акта та його перекладом.
26 червня 2023 року між ОСОБА_8 , як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено письмовий договір позики. Відповідно до пункту 1.1 договору позикодавець передає у власність позичальника власні грошові кошти в розмірі 420 000 євро, а позичальник зобов`язується повернути таку саму суму в порядку та на умовах, визначених договором. Пунктом 1.2 договору цільове призначення позики визначено як «для власних потреб Позичальника».
За умовами розділу 2 договору позика надається одноразово в готівковій формі, а передача коштів позичальнику на території Королівства Іспанія здійснюється через його уповноваженого представника. Пунктом 3.1 договору передбачено обов`язок повернути повну суму позики протягом одного року з дня її отримання або за першою вимогою позикодавця.
Згідно з розпискою від 01 липня 2023 року ОСОБА_1 отримав у м. Марбелья, Королівство Іспанія, 420 000 євро, наданих ОСОБА_8 на виконання договору позики від 26 червня 2023 року. У розписці він підтвердив обов`язок повернути кошти до 01 липня 2024 року або за першою вимогою позикодавця.
ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Марбелья, Королівство Іспанія, між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_5 , як позичальником, укладено договір позики. Відповідно до пункту 1.1 договору позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 380 000 євро, а позичальник зобов`язується повернути таку саму суму в порядку та на умовах, визначених договором. Пунктом 1.2 цільове призначення позики визначено як надання коштів для власних потреб позичальника.
Згідно з пунктами 2.1-2.4 договору позика надається одночасно з його підписанням, у готівковій формі, одноразово та є безпроцентною. Позичальник зобов`язується після отримання коштів видати позикодавцю розписку. Пунктом 3.1 договору передбачено обов`язок позичальника повернути повну суму позики не пізніше одного року з дня укладення договору.
У розписці від 03 липня 2023 року ОСОБА_5 підтвердив отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 380 000 євро на виконання договору позики від цієї ж дати та зобов`язався повернути їх до 03 липня 2024 року. Розписка містить підпис ОСОБА_5 .
У наданій копії нотаріального акта від 03 липня 2023 року, протокол № 3844, складеного нотаріусом м. Марбелья Мануелем де Чуррука і Гарсія де Фуентес, зазначено, що особи учасників встановлено за пред`явленими документами, а договір підписано ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у присутності нотаріуса. Документ українською мовою та його іспанську версію включено до нотаріального акта. Іспанську версію також підписано перекладачем.
У письмовій заяві від 15 травня 2026 року ОСОБА_8 зазначила, що є матір`ю ОСОБА_1 , мала власні грошові заощадження, сформовані, зокрема, внаслідок відчуження належного їй майна, та погодилась надати сину позику в розмірі 420 000 євро. Повідомила, що 26 червня 2023 року підписала два примірники договору та передала кошти і примірники договору представнику сина на ім`я ОСОБА_9 для подальшої передачі ОСОБА_1 . Також зазначила, що згодом отримала підписаний обома сторонами примірник договору та розписку сина про отримання коштів. Справжність підпису ОСОБА_8 на заяві засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М., реєстровий № 1692.
У позовній заяві, поданій до іспанського суду, ОСОБА_2 посилалася на позику в розмірі 380 000 євро як на обставину, що характеризує фінансове становище ОСОБА_1 . Зокрема, зазначала про наявність у нього права вимоги на цю суму, яку він мав отримати до 03 липня 2024 року. У переліку додатків до позовної заяви під № 10 зазначено договір позики від 03 липня 2023 року.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 повідомила, що копію договору позики від 03 липня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , ОСОБА_2 отримала від свого адвоката у Королівстві Іспанія.
До матеріалів справи також долучено копію заяви від 13 травня 2026 року, поданої адвокатом Франсиско Хав`єром Сесілією Серверою в інтересах ОСОБА_1 до суду в м. Марбелья щодо обставин отримання та використання ОСОБА_2 копії договору позики від 03 липня 2023 року. Направлення цієї заяви 13 травня 2026 року підтверджується наданим документом інформаційної системи LexNET.
Предметом первісного та зустрічного позовів є поділ майна подружжя.
Норми права, які підлягають застосуванню.
Відповідно до ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Спільна сумісна власність - це власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.
Статтею 57 СК України встановлено, що майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка зокрема є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України).
У ст. 60 СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Аналізуючи вказані норми матеріального права в сукупності, суд вбачає, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини виходячи зі ст. 70 СК України, є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком. При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні положення викладені у ч. 2 ст. 372 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір між ними може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. 60 СК України); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ч. 4 ст. 368 ЦК України); майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів (ст. 175 СК України); земельні ділянки членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними (ст. 89 ЗК України); квартира (будинок), передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), у їх спільну сумісну власність (ч. 2 ст. 8 Закону № 2482-ХІІ); приміщення загального користування, опорні конструкції багатоквартирного будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у багатоквартирному житловому будинку - належать співвласникам будинку (ч. 2 ст. 382 ЦК України); майно, набуте жінкою та чоловіком за час спільного проживання однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК України).
Як роз`яснено в п.п. 23, 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. (ст. 61 СК України).
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.
Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17, від 30.06.2021 року у справі № 334/4220/18, від 07.07.2021 року у справі № 760/18983/16, від 23.02.2023 року у справі № 405/3776/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17.
Як установлено судом, автомобіль «NISSAN LEAF», 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , набуто 04 липня 2017 року, тобто в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. Спільний характер цього майна також випливає зі змісту зустрічної позовної заяви, у якій ОСОБА_2 враховує половину вартості автомобіля при визначенні розміру своїх вимог до ОСОБА_1 .
Реєстрація транспортного засобу на ім`я ОСОБА_2 сама по собі не змінює правового режиму майна, набутого подружжям за час шлюбу, та не надає їй виключного права на нього.
Отже, спірний автомобіль набуто сторонами на праві спільної сумісної власності подружжя. Подальше розірвання шлюбу не припинило цього права та не позбавило ОСОБА_1 права вимагати поділу спільного майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 підтвердила набуття автомобіля «NISSAN LEAF» під час шлюбу та його подальше відчуження нею. При визначенні розміру зустрічних вимог вона врахувала половину вартості цього автомобіля, віднявши її від суми, яку просила стягнути зі ОСОБА_1 . Такий розрахунок свідчить про врахування самим відповідачем належної позивачу частки у вартості відчуженого автомобіля.
Отже, спільний правовий режим автомобіля, його відчуження відповідачем та необхідність урахування належної позивачу половини його вартості випливають як із досліджених доказів, так і зі змісту зустрічної позовної заяви. За встановлених обставин майнове право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації вартості його частки у відчуженому спільному майні.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц сформульовано висновок, що в разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого та пов`язаної із цим неможливості встановити його дійсну ринкову вартість визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями й технічними характеристиками майна на час розгляду справи. Таким чином, розмір компенсації визначається виходячи з дійсної вартості майна, а не лише із суми, за яку його відчужено одним із подружжя.
На підтвердження вартості спірного автомобіля позивач надав звіт з незалежної оцінки транспортного засобу, складений ПП «Дельта-Консалтинг» 01 жовтня 2024 року. Відповідно до зазначеного звіту ринкова вартість автомобіля «NISSAN LEAF», VIN: НОМЕР_1 , станом на 30 вересня 2024 року становить 309 980 грн. Заявлений позивачем розмір компенсації за 1/2 частку вартості автомобіля становить 154 990 грн, що відповідає половині визначеної у звіті вартості.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 – адвокат Склярова Л.Ю. заперечувала проти наданого ОСОБА_1 звіту про оцінку автомобіля, посилаючись на необхідність проведення експертизи та додаткової реєстрації звіту. При цьому вона не конкретизувала, яку саме реєстрацію мав пройти звіт та які вимоги щодо його оформлення було порушено.
Оцінюючи заперечення ОСОБА_2 щодо використання звіту з незалежної оцінки для визначення вартості спірного автомобіля, суд виходить із того, що сама відсутність висновку судового експерта не є підставою для відхилення іншого допустимого доказу, який містить відомості про вартість майна.
Відповідно до ч. 1 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.
Отже, звіт про оцінку майна є передбаченим законом документом, який може досліджуватися судом як письмовий доказ. Його доказове значення визначається змістом, дотриманням вимог до проведення та оформлення оцінки, а також результатами дослідження в сукупності з іншими доказами.
Суд також враховує, що ОСОБА_2 не надано іншого звіту про оцінку або висновку експерта, не обґрунтовано іншу ринкову вартість автомобіля та не заявлено клопотання про призначення судової експертизи для її визначення. Заперечення її представника в судовому засіданні стосувалися необхідності проведення експертизи замість оцінки та додаткової реєстрації звіту, однак не містили конкретного спростування визначеної оцінювачем вартості автомобіля.
Крім цього, у зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 послалася на звіт з незалежної оцінки автомобіля, складений 01 жовтня 2024 року, та використала його результати для розрахунку власних позовних вимог. Зокрема, ОСОБА_2 визначила вартість автомобіля в євро та вартість його половини в розмірі 3 373 євро, яку відняла від заявленої половини спірних коштів - 190 000 євро, визначивши суму до стягнення у розмірі 186 627 євро.
Отже, результати оцінки, проти використання якої заперечувала її представник у судовому засіданні, були покладені самою ОСОБА_2 в основу визначення розміру зустрічних позовних вимог. Суд враховує цю обставину при оцінці змісту та обґрунтованості заперечень щодо доказового значення звіту.
У пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 зазначено, що суди попередніх інстанцій установили вартість автомобіля на підставі звіту про незалежну оцінку, складеного суб`єктом оціночної діяльності. Відхиляючи заперечення відповідача в касаційному провадженні, Велика Палата врахувала, зокрема, те, що він не надав доказів іншої вартості автомобіля та не просив призначити судову товарознавчу експертизу.
Звіт, наданий у цій справі, складено 01 жовтня 2024 року з визначенням ринкової вартості автомобіля станом на 30 вересня 2024 року, тобто безпосередньо перед зверненням позивача до суду в жовтні 2024 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Отже, підготовка та подання звіту разом із позовом відповідають установленому процесуальним законом порядку подання доказів. Сама обставина складання звіту до відкриття провадження не є підставою для його відхилення.
Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши наданий звіт у сукупності з іншими матеріалами справи та запереченнями сторони відповідача, суд бере визначену в ньому ринкову вартість автомобіля в розмірі 309 980 грн за основу для розрахунку компенсації. Наведені представником відповідача заперечення щодо виду документа та необхідності його додаткової реєстрації не спростовують визначеного у звіті розміру вартості автомобіля.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Частиною 5 ст. 71 СК України передбачено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно з ч. 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Відповідно до ч. 3 ст. 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Застосовуючи наведені положення, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20. Велика Палата роз`яснила, що згоду на одержання компенсації повинен надати той із подружжя, на чию користь вона присуджується. Згода іншого з подружжя на виплату такої компенсації не є обов`язковою. Правила щодо попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються вимог про припинення права відповідача на частку у спільній власності за статтею 365 ЦК України. Натомість вимога позивача про стягнення на його користь компенсації замість його власної частки не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду.
У цій справі ОСОБА_1 просить стягнути компенсацію вартості належної йому частки в автомобілі, відчуженому ОСОБА_2 без його згоди. Звернення з такою вимогою виражає його згоду на одержання грошової компенсації. Оскільки автомобіль відчужено відповідачем, поділ цього транспортного засобу між сторонами в натурі неможливий. За встановлених обставин захист майнового права позивача здійснюється шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації вартості його частки у відчуженому спільному майні.
З урахуванням рівності часток сторін у спільному майні та визначеної у наданому звіті вартості автомобіля суд доходить висновку про задоволення первісного позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 1/2 частку вартості автомобіля «NISSAN LEAF», 2014 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , у розмірі 154 990 грн.
Щодо правового режиму коштів, які є предметом зустрічних позовних вимог, суд враховує такі положення законодавства.
Наведені положення ст. 60 СК України встановлюють презумпцію спільності майна, набутого подружжям за час шлюбу. Водночас ця презумпція може бути спростована належними доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 викладено висновок, що один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Отже, для застосування зазначеної норми суд має встановити не лише окреме проживання сторін, а й фактичне припинення шлюбних відносин та набуття спірного майна за час такого проживання.
Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 4 ст. 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
Таким чином, передання коштів у позику спричиняє перехід права власності на них до позичальника та виникнення у позикодавця права вимагати повернення суми позики. Правовий режим такого права вимоги підлягає оцінці з урахуванням правового режиму переданих коштів.
Застосовуючи наведені положення до обставин цієї справи, суд враховує, що для визначення правового режиму спірних коштів значення мають не лише дата їх передання ОСОБА_5 та перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а й джерело одержання цих коштів, час їх набуття ОСОБА_1 та стан фактичних шлюбних відносин сторін на той момент.
У постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 127/15091/18 Верховний Суд зазначив, що при визначенні правового режиму майна необхідно з`ясовувати підстави та час його набуття, джерело коштів, а також обставини окремого проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. У зазначеній справі Верховний Суд погодився з визнанням особистою приватною власністю майна, набутого за час такого проживання, зокрема за кошти, запозичені в цей період не в інтересах сім`ї. Отже, набуття майна за запозичені кошти саме по собі не визначає його спільного правового режиму. Відповідна оцінка має здійснюватися з урахуванням часу, джерела та обставин набуття майна.
Із позовної заяви, поданої від імені ОСОБА_2 до суду Королівства Іспанія 13 листопада 2023 року, вбачається, що сама позивачка зазначала про припинення шлюбних відносин зі ОСОБА_1 та їх окреме проживання з 17 червня 2023 року. Отже, ці відомості були викладені нею до пред`явлення зустрічного позову в цій справі та стосувалися фактичного стану відносин сторін у період, що передував виникненню спірних майнових правовідносин.
Суд також враховує зміст заявлених ОСОБА_2 у цьому позові вимог щодо регулювання взаємовідносин між батьками та дітьми, зокрема встановлення графіка зустрічей дітей із батьком та стягнення аліментів на їх утримання. У позовній заяві вона зазначала, що проживає разом із дітьми, тоді як ОСОБА_1 проживає за іншою адресою. Наведені нею обставини та зміст заявлених вимог узгоджуються з її повідомленням про фактичне припинення шлюбних відносин та окреме проживання сторін із 17 червня 2023 року і в сукупності з іншими встановленими судом обставинами додатково підтверджують висновок про припинення ведення сторонами спільного господарства.
Суд оцінює зазначений документ як письмовий доказ змісту попередньої процесуальної позиції ОСОБА_2 у сукупності з поясненнями ОСОБА_1 та іншими матеріалами справи. Зокрема, у письмовій заяві від 15 травня 2026 року ОСОБА_8 повідомила, що наприкінці весни 2023 року син розповів їй про припинення сімейних відносин із дружиною, а кошти були потрібні йому для облаштування житла та здійснення господарської діяльності в Іспанії.
Оцінивши наведені докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що не пізніше 17 червня 2023 року сторони фактично припинили шлюбні відносини та проживали окремо. Подальше формальне збереження зареєстрованого шлюбу до його розірвання судом не виключає застосування частини шостої статті 57 СК України до майна, набутого після фактичного припинення цих відносин.
Джерело коштів, на яке посилається ОСОБА_1 , підтверджується договором позики від 26 червня 2023 року, укладеним із ОСОБА_8 , та розпискою від 01 липня 2023 року. За цими документами він одержав у позику 420 000 євро із зобов`язанням повернути відповідну суму позикодавцю. Пунктом 1.2 договору визначено цільове призначення позики: для власних потреб позичальника.
У письмовій заяві від 15 травня 2026 року ОСОБА_8 також описала власні дії щодо підписання договору та передання 420 000 євро представнику сина для їх подальшого передання ОСОБА_1 . Відповідні відомості в частині суми позики та обставин її надання узгоджуються зі змістом договору і розписки.
Оцінюючи пояснення ОСОБА_1 про використання частини отриманої від матері позики для надання позики ОСОБА_5 , суд враховує послідовність цих правовідносин: одержання 420 000 євро підтверджено розпискою від 01 липня 2023 року, а передання 380 000 євро ОСОБА_5 договором і розпискою від 03 липня 2023 року. Однакова валюта, співвідношення сум та незначний проміжок часу між їх одержанням і переданням у сукупності зі змістом письмових документів підтверджують пояснення ОСОБА_1 щодо джерела спірних коштів.
Таким чином, суд установив, що кошти, передані ОСОБА_5 , походили з позики, одержаної ОСОБА_1 після фактичного припинення шлюбних відносин сторін для власних потреб. Висновок про їх особистий правовий режим ґрунтується на сукупності обставин їх набуття.
За встановлених обставин надані ОСОБА_1 докази спростовують презумпцію спільності спірних коштів. Тому сам факт укладення договору з ОСОБА_5 до судового розірвання шлюбу не є достатньою підставою для включення 380 000 євро до складу спільного майна подружжя. Відповідно, відсутні матеріально-правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 частини цієї суми в порядку поділу спільного майна.
Крім того, суд оцінює відповідність заявленої грошової вимоги правовій природі майнового права, яке виникло внаслідок виконання договору позики від 03 липня 2023 року.
За договором та розпискою ОСОБА_5 передано 380 000 євро із зобов`язанням повернути їх ОСОБА_1 . Отже, після передання коштів у ОСОБА_1 виникло право вимоги до позичальника. Сам договір підтверджує існування позикового зобов`язання, а не збереження переданої суми у власності чи розпорядженні позикодавця.
У постанові Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 роз`яснено, що належність права вимоги за договором позики до спільного майна подружжя зумовлює виникнення спільного права вимоги. Таке право є подільним, а суд може здійснити його поділ шляхом визнання за іншим із подружжя відповідної частки у цьому праві.
Натомість, ОСОБА_2 прямо визначила предметом зустрічного позову виключно грошові кошти та просить стягнути зі ОСОБА_1 186 627 євро, розраховані як половина суми позики за вирахуванням визначеної нею компенсації за автомобіль. Вимог про поділ права вимоги до ОСОБА_5 або визнання за нею частки в такому праві не заявлено. Заявлена вимога також не обґрунтована одержанням ОСОБА_1 коштів унаслідок повернення позики.
Саме виникнення у позикодавця права вимоги до третьої особи не створює його обов`язку виплатити іншому з подружжя половину номінальної суми позики. Для задоволення такої грошової вимоги необхідна відповідна матеріально-правова підстава, якої за встановлених у цій справі обставин немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оцінюючи доводи ОСОБА_2 про приховування спірних коштів та розпорядження ними без її згоди, суд виходить із того, що врахування вартості майна, відчуженого або використаного одним із подружжя проти волі іншого та не в інтересах сім`ї, передбачає належність такого майна до спільної сумісної власності подружжя. Тому зазначені доводи підлягають оцінці з урахуванням установленого судом правового режиму коштів, переданих за договором позики від 03 липня 2023 року.
За результатами дослідження доказів суд установив, що ці кошти належали ОСОБА_1 особисто, а презумпцію їх спільності спростовано. Відповідно, передання їх ОСОБА_5 не становило розпорядження спільним майном сторін. За таких обставин доводи ОСОБА_2 про приховування коштів та відсутність її згоди на їх передання не обґрунтовують права на одержання частини їх вартості в порядку поділу спільного майна подружжя.
З огляду на встановлений особистий правовий режим коштів, переданих за договором позики від 03 липня 2023 року, та відсутність у ОСОБА_2 права на частину цих коштів суд доходить висновку про відмову в задоволенні її зустрічного позову про стягнення зі ОСОБА_1 186 627 євро.
Щодо розподілу судових витрат.
Позивачем за первісним позовом при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2 16 740,40 грн.
Після залишення частини позовних вимог без розгляду предметом вирішення суду залишилися вимоги про визнання автомобіля «NISSAN LEAF» об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення компенсації за 1/2 частку його вартості.
З урахуванням вартості автомобіля в розмірі 309 980 грн, заявленої компенсації в розмірі 154 990 грн та подання позову через підсистему «Електронний суд» розмір судового збору за ці вимоги становить 3 719,76 грн: (309 980 грн + 154 990 грн) ? 1 % ? 0,8.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки первісний позов задоволено повністю, то зі ОСОБА_2 підглядає стягненню судовий збір на користь ОСОБА_1 у розмірі 3 719,76 грн.
Оскільки у зустрічному позові відмовлено, то судові витрати, понесені ОСОБА_2 , не підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 268 ЦПК України та у зв`язку з великою навантаженістю у Приморському районному суді м. Одеси та у головуючого судді, датою складення судового рішення є 16.10.2026 року.
Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 316, 317, 319, 321, 391, 392 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 61, 63, 65, 69-72 СК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 15, 76, 77, 79-81, 89, 95, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єкта спільною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) автомобіль марки «NISSAN», модель «LEAF», 2014 року випуску, номер кузову: НОМЕР_1 .
Стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за 1/2 частки вартості автомобіля марки «NISSAN» модель «LEAF», 2014 року випуску, номер кузову: НОМЕР_1 у розмірі 154 990 (сто п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто) гривень 00 копійок.
Стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 3 719 (три тисячі сімсот дев`ятнадцять) гривень 76 копійок.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя – залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 16.10.2026 року.
Суддя: Донцов Д.Ю.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua