Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №522/9627/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/9627/26

Провадження № 2/522/8666/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

19 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі під головуванням Шенцевої О.П. розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 29.05.2026 надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог позивачем вказано, що 29.07.2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір № 75985614. Проте, зобов`язання за договором відповідач не виконує.

27.01.2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу № 10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» за плату належні йому права Вимоги, а ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» приймає належні ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» права Вимоги до Боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі № 75985614.

Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право грошової вимоги до Відповідача в сумі 13 625,20 грн., з яких:

4 000,00 грн.- заборгованість за тілом кредиту;

9 552,00 грн. - заборгованість по відсотках;

9,20 грн. – нараховані 3%;

64,00 грн. - інфляційні збитки.

Позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості, а також сплачений судовий збір в розмірі 3328,00 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 9 000,00 грн.

Ухвалою суду від 02.07.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цивільним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.07.2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 75985614.

Відповідно до зазначеного договору, ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» надав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 4000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кошти, сплатити проценти за користування та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Інші істотні умови договору: строк позики 30 днів.

Грошові кошти в розмірі 4000,00 гривень на виконання вищезазначеного договору були надані Відповідачу, про що свідчить Довідка від 29.07.2021 року про перерахування коштів.

27.01.2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу № 27/01/2022, у відповідності до умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» за плату належні йому права Вимоги, а ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» приймає належні ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» права Вимоги до Боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі № 75985614.

ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право грошової вимоги до Відповідача в сумі 13 625,20 грн., з яких: 4000,00 грн.- заборгованість за тілом кредиту; 9552,00 грн. - заборгованість по відсотках; 9.20 грн. – нараховані 3%; 64,00 грн. – інфляційні збитки.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав умови договору, чим порушив право позивача на кошти за договором позики та суд вважає, що виниклі спірні правовідносини регулюються наступними нормами права.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором № 75985614 від 29.07.2021 року в розмірі 4000,00 грн.

Так, відповідно до умов Договору загальна заборгованість за кредитом складає 13 625,20 грн.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 75985614 від 29.07.2021, заборгованість відповідача становить 13 625,20 грн., з яких:

4 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту;

9 552,00 грн. - заборгованість по відсотках;

9,20 грн. – нараховані 3%;

64,00 грн. - інфляційні збитки.

Разом з тим, щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів, суд враховує, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Суд вважає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг.

Водночас, доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Вказана правова позиція викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18, від 26.05.2021 року у справі №204/2972/20.

Разом з тим, розрахунок заборгованості, доданий представником позивача до позовної заяви, не є первинним обліковим бухгалтерським документом, його зміст не відповідає Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", як наслідок, не може бути доказом наявності заборгованості, яку просить стягнути позивач.

Поряд з цим, позивачем не надано виписки по особовому рахунку відповідача чи довідки про рух грошових коштів на рахунку позичальника, які є первинними документами та належним підтвердженням використання кредитних коштів, наявності та розміру заборгованості.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів про заборгованість відповідача перед позивачем, а наданий до позовної заяви розрахунок заборгованості достовірно не вказує на розмір невиконаного відповідачем зобов`язання.

Виходячи з викладеного, в іншій частині позовні вимоги також не доведені, тому не можуть бути задоволені.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

За таких обставин, з огляду на зазначене,оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Крім того, статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподіл між сторонами судових витрат.

У відповідності до ч.ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір, який був сплачений позивачем при поданні позову.

В зв`язку з тим, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за подання позовної заяви в сумі 977,01 грн. (Розрахунок судового збору: 4000,00 (сума заборгованості, яка підлягає стягненню): 13625,20 (ціна позову) х 3328 грн. (сума судового збору) = 977,01 гривень).

Разом з тим, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою ( п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3ст. 137 ЦПК України).

Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу надано: договір про надання правничої допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024, укладений між Адвокатським Об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та Витяг з Акту № 21 від 30.04.2026 про надання правничої допомоги за договором №01-07/2024 від 01.07.2024р, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 9 000,00 грн та складається з наступного:

- 1 500,00 грн.- надання усної консультації з вивчення документів;

- 3 000,00 грн. – складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18,від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витратна професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи слідує, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 9000,00 грн. є явно завищеним та неспівмірним з витраченим часом.

Заявлена позивачем сума не може бути безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Отже, на переконання суду, дана справа не є складною, письмові докази сторонами протягом розгляду справи не долучались, експертизи не призначались, свідки не допитувались, особливих суттєвих зусиль дана справа не потребувала.

Враховуючи викладене, оцінивши рівень витрат представника позивача на правничу допомогу, а також співмірність витрат зі складністю предмета спору, виходячи із критеріїв розумності та пропорційності оплати послуг адвоката, з огляду на тривалість розгляду справи, обсяг виконаних робіт, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу частково у розмірі 1000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,4,10,11-13,19,43,49,76-82,258-259,263-264,265,268,280-289,354 ЦПК України; ст.ст.1,3,16,509,512,526,530,610-612,625,626,628,629,638,639,1054 ЦК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, адреса: 01133, місто Київ, вул. Мечникова, будинок 3, офіс 306) заборгованість за кредитним договором № 75985614 від 29.07.2021 року в розмірі 4000 гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, адреса: 01133, місто Київ, вул. Мечникова, будинок 3, офіс 306) витрати по сплаті судового збору у сумі 977,01 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, адреса: 01133, місто Київ, вул. Мечникова, будинок 3, офіс 306) витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя: