Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №753/2279/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/2279/26

провадження № 2/753/6093/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Котвицького В.Л.,

за участю секретаря: Рабчевської К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 13.02.2010 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , під час перебування у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився спільний син - ОСОБА_3 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.10.2025 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Позивач разом з дитиною перебувають у Федеральній Республіки Німеччина з початком повномаштабного вторгнення російської федерації та займається вихованням дитини самостійно, постійно приділяє увагу щоденним потребам сина, намагаючись задовольнити бажання дитини задля забезпечення фізіологічного та психологічного розвитку дитини. Позивач не працює, оскільки працевлаштування на території Федеративної Республіки Німеччини потребує знання мови, відвідує мовні курси, отримує державну соціальну допомогу від Федеративної Республіки Німеччина у розмірі 1 000 євро (після обов`язкових відрахувань), як вказує, що близько половини з яких витрачає виключно для забезпечення достатнього рівня життя, виховання, відпочинку та розвитку спільного сина. Інша частина отриманої соціальної допомоги йде на сплату страхування, проїзду та забезпечення власних потреб. Вік спільної дитини - 10 років вказує на те, що з кожним днем потреби дитини зростають і дитина потребує значно більшої участі та уваги батьків. Станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою позивач заявляє, що немає жодної домовленості з відповідачем про щомісячне матеріальне забезпечення спільного сина, що і спонукало останню на звернення до суду.

Ухвалою суду від 27.02.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження.

До суду надійшов відзив від відповідача, в якому він заперечував та не підтримував викладене в позовній заяві.

23.04.2026 у судовому засіданні сторона позивача просила відкласти розгляд справи для ознайомлення з матеріалами справи.

06.05.2026 до суду відповідачем подано клопотання про слухання справи за його відсутності та про визнання позовних вимог позивача в частинні стягнення аліментів, проте просив відмовити суд у прийнятті рішення щодо судових витрат на правничу допомогу, мотивуючи їх завищеним розміром.

11.06.2026 до суду надійшла заява від представника позивача про розгляд справи за її та позивача відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , яке видане 02.09.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 3250.

Відповідно до пунктів 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини ООН від 20.11.1989, яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII та яка набула чинності для України 27.09.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В статті 51 Конституції України задекларовано, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з найкращого забезпечення дітей.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ст.ст. 181, 191 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до закону батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Відповідно до статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення (п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів).

При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 77-80 ЦПК України про їх належність, допустимість, достовірність та достатність. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

При цьому, згідно зі статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Беручи до уваги викладене, з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів дитини, враховуючи вік дитини, працездатний вік відповідача, зважаючи на те, позивач визнав позовні вимоги про стягнення з нього аліментів на дитину, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача та необхідність визначити розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на утримання дитини, в частці від заробітку (доходу) в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів - їх розмір може бути зменшено або збільшено за рішенням суду (частина перша стаття 192 Сімейного кодексу України).

Згідно зі статтею 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Як вбачається, позов був зареєстрований судом 03.02.2026. Таким чином, аліменти слід призначити з 03.02.2026.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідачем подано заперечення щодо стягнення з нього витрат на правничу допомогу, в якому просить суд відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу зазначаючи про те, що дана справа не є складною та не потребує вагомих витрат часу та коштів, також приймаючи добровільну участь в утриманні дитини, а також що на даний час він офіційно не працює, при тому утримує свою матір яка є інвалідом ІІ групи відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів №221/25/2311/ВТ.

Оскільки заява про ухвалення додаткового рішення, в тому числі щодо витрат на правничу допомогу є процесуальною заявою учасника справи, а не просто поданням доказів, то до неї застосовуються загальні правила подання заяв, а не лише правила про докази.

Враховуючи що позивач та представник позивача не скористались правом надання відзиву/заперечення щодо вмотивованого розрахунку витрат на правничу допомогу, а також те що відповідач визнав позовні вимоги, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч. 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Із акта № 1 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 2025-12-04/1 від 04 грудня 205 року який був укладений між адвокатом Забуга Аллою Іванівною та ОСОБА_1 вбачається, що витрати позивача на професійну правничу допомогу склали 22000,00 грн.

Визначаючи час на надання вищенаведених послуг та видів правничої допомоги, суд виходить із наявності у адвоката повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв`язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.11.2021 по справі № 910/7520/20.

Оцінюючи розмір витрат на оплату послуг адвоката, який становить 22000,00 грн., на предмет їх відповідності критеріям, визначеним ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд звертає увагу на його очевидну невідповідність складності справи.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 766/7206/20, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, представником позивача не було доведено обґрунтованість розміру витрат за наданні послуги та їх співмірність відповідно до складності справи, оскільки спір відноситься до категорії справ незначної складності, отже підготовка цієї справи до розгляду в суді та супровід справи в судових засіданнях не потребувала значних затрат часу, великого обсягу юридичної і технічної роботи.

Зважаючи на викладене, дотримуючись балансу інтересів обох сторін в умовах дії воєнного стану в Україні, зважаючи на майновий стан відповідача, з огляду на відсутність заперечень з боку представника позивача, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, та враховуючи складність справи, витрачений адвокатом час, існуючі ринкові ціни адвокатських послуг, суд доходить висновку, що розмір гонорару, визначений позивачем і його адвокатом, є завищеним, а також необґрунтованим та непропорційним з огляду на предмет спору, а тому загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню із відповідача, становить 5000,00 грн.

За таких обставин відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача понесені витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, у розмірі 5000,00 грн.

На підставі ст.ст. 21, 24, 110-112 Сімейного кодексу України та керуючись ст.ст. 4, 10, 12-13, 76-80, 133, 141, 206, 263-265, 268, 354,355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на утримання ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) аліменти у розмірі 1/3 частки з усіх видів доходу, заробітку ОСОБА_2 , щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 03.02.2026 та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на надання правничої допомоги у сумі 5000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Л. Котвицький