Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №314/2426/13-ц — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 06.10.2026 Справа № 314/2426/13-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 314/2426/13-ц Головуючий у І інстанції:Мануйлова Н.Ю.

Провадження № 22-ц/807/537/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Огійченко Євгенії Валеріївни на заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на майно,

У С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позову зазначено, що 20.02.2008 ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали кредитний договір № ZPV0GK0000000006, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 124450 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 20.02.2028.

За Кредитним договором, позичальник ОСОБА_2 зобов`язаний щомісяця в період сплати надавати Банку кошти для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором, станом на 27.02.2013 ОСОБА_2 має заборгованість у розмірі 1437771,18 доларів США, з них: 96729,55 доларів США - заборгованість за кредитом; 24141,66 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 778,66 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 15245,26 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 31,29 доларів США штраф (фіксована частина), 6844,76 доларів США - штраф (процентна складова).

Для забезпечення повернення кредитних коштів за кредитним договором 20.02.2008 ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали Договір іпотеки № ZPV0GA0000000006, за яким відповідач надала в іпотеку нерухоме майно – будинок, загальною площею 316,80 м2, житловою площею 128,20 м2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно належить іпотекодавцю - відповідачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.01.2008, обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 757500 грн. У відповідності до ст.6 Закону України «Про іпотеку», іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки.

Посилаючись на означені обставини, ПАТ КБ «Приватбанк» просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPV0GK0000000006 від 20.02.2008 в розмірі 143771,18 доларів США, що за курсом 7,99 станом на 27.02.2013 складає 1148731,69 грн, звернути стягнення на житловий будинок загальною площею 316,80 м2, житловою площею 128,20 м2 та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмету вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дії, необхідних для продажу предмету іпотеки, виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входить питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку. Також банк просив стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою від 11 жовтня 2013 року Вільнянський районний суд Запорізької області задовольнив заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» та залишив без розгляду позовну вимогу банку про виселення.

Заочним рішенням від 11 жовтня 2013 року Вільнянський районний суд Запорізької області позов задовольнив.

Звернув стягнення на будинок загальною площею 316,80 кв.м, житловою площею 128,20 кв.м. та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості в сумі 143771,18 доларів США, що за курсом 7,99 станом на 27.02.2013 складає 1148731,69 грн за кредитним договором № ZPV0GK0000000006 від 20.02.2008, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки № ZPV0GA0000000006 від 20.02.2008 Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дії, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Також суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 3441 грн судових витрат.

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2013 року.

Ухвалою від 19 червня 2025 року Вільнянський районний суд Запорізької області прийняв до розгляду вищезазначену заяву та ініціював розгляд справ про відновлення втраченого судового провадження у справі № 314/2426/13-ц.

Ухвалою від 22 липня 2025 року Вільнянський районний суд Запорізької області постановив відновити втрачене судове провадження в цивільній справі за єдиним унікальним номером 314/2426/13-ц, відновивши такі документи:

- копію позовної заяви Публічного Акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – ОСОБА_2 , про звернення стягнення;

- копію клопотання про витребування судом довідки про склад сім`ї та реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеку;

- копію розрахунку заборгованості за договором №оZPV0CA0000000006 від 20-02-2008 укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_2 , станом на 27-02-2013;

- копію довідки про встановлення офіційного курсу гривні до іноземною валюти станом на 27.02.2013;

- копію вимоги № 30.1.0/2-991 від 30.11.2012;

- копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового повідомлення, виплату поштового переказу;

- реєстр поштових відправлень претензії боржникам/ поручителям;

- копію квитанції «Укрпошта»;

- копію кредитного договору № ZPV0CA0000000006;

- копію (мовою оригіналу) РАСПОРЯЖЕНИЕ о выдаче долгосрочного кредита Жилье под залог недвижимости 20 февраля 2008г);

- копію договору іпотеки двадцятого лютого дві тисячі восьмого року;

- копію паспорту ОСОБА_2 ;

- копію довідки з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України (ЄДРПОУ) АА № 241170;

- копію Банківської ліцензії №22 від 05 жовтня 2011 року;

- копію Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 №054809;

- копію Статуту (нова редакція) ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КЛМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК»;

- копію платіжного доручення № IHN97В07V9 від 27-02-2013 на суму UAН 3441,00.

- копію платіжного доручення № IHN97В07V9 від 27-02-2013 на суму UAН 114,70 ;

- копію платіжного доручення № IHN97В07V9 від 27-02-2013 на суму UAН 114,70 ;

- копію Додатка №1 до кредитного договору № ZPV0CA0000000006 від 20-02-2008 ЗАГАЛЬНА ВРТІСТЬ КРЕДИТУ;

- копію Додатку № 2 до кредитного договору № ZPV0CA0000000006 від 20-02-2008 ГРАФІК ПОГАШЕННЯ КРЕДИТУ ;

- копію витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно;

- копію Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ №717315;

- копія Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ №717314;

- копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ;

- ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 06.06.2013 у справі №3 14/2426/13-ц (провадження№2/314/647/2013) про відкриття провадження у справі;

- ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 11.10.2013 у справі № 314/2426/13-ц (провадження№2/314/647/2013) про залишення вимоги про виселення без розгляду;

- заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2013 року у справі № 314/2426/13-ц (провадження№2/314/647/2013).

Ухвалою від 25 листопада 2025 року Вільнянський районний суд Запорізької області заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишив без задоволення.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Огійченко Є.В. – подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2013 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд ухвалив рішення без належного повідомлення відповідача про дату та час судового засідання. Фактично, про наявність заочного рішення вона дізналася тільки 01 травня 2025 року, оскільки жодних повісток вона не отримувала, є майновим поручителем, а не основним боржником.

Заперечуючи проти позовних вимог наголошувала, що висновки рішення суду суперечать позиції ВП ВС від 12.06.2019, викладеній у справі №205/578/14-ц та від 29.05.2019 у справі 310/11024/15-ц, у яких зазначено: Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій собі на підставі договору купівлі-продажу у порядку визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій собі на підставі договору купівлі-продажу у порядку визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту незалежно від того, чи просить позивач встановити у рішенні суду право продати предмет іпотеки від імені іпотекодержателя, чи від імені іпотекодавця.

Крім того, матеріали справи не містять належного розрахунку заборгованості, сума заборгованості у вимозі не відповідає сумі боргу, заявленій у позові, оскільки застосування штрафу та пені є одним видом цивільної відповідальності, що виключає їх одночасне застосування. До кредитного договору не надано графіку погашення кредиту.

ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Огійченко Є.В. – зазначає, що недоведений розмір заборгованості прямо впливає на наслідки судового рішення щодо відчуження майна на підставі іпотечного договору, позбавляючи відповідача можливості повернення залишку коштів власниці будинку після продажу будинку та задоволення вимог кредитора, або самостійного викупу свого будинку за суму боргу боржника та застосувати інші можливі дії з вирішення спірного питання.

Також заявниця наголошує, що ОСОБА_2 у 2024 році уклав з позивачем договір про врегулювання заборгованості, сплатив суму, погоджену сторонами та отримав довідку про відсутність заборгованості, а тому на момент апеляційного перегляду припинена сама матеріально-правова підстава для існування заочного рішення.

Звертає увагу суду на ухвали від 11.09.2025 та 25.11.2025 , зі змісту яких вбачається, що ТОВ «Сонмакс Авто» є добросовісним набувачем предмету іпотеки, проте факти відчуження майна у 2016 та 2025 роках, та залучення ТОВ «Сонмакс Авто» як учасника справи, не може бути підставою для збереження в силі рішення, ухваленого з порушенням фундаментальних правових гарантій.

13 лютого 2026 року до апеляційного суду надійшов відзив ТОВ «Сонмакс Авто» на апеляційну скаргу, в якому товариство заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення. Зазначає, що оскільки законом установлено вказаний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як в судовому (примусовому), так і в досудовому порядку, кваліфікація його лише як позасудового способу звужує дійсний зміст вказаної норми, чим порушуються право особи на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Враховуючи зазначене, а також те, що АТ «КБ «Приватбанк» неодноразово звертався до позичальника та Іпотекодержателя з вимогами про погашення боргу, та повідомлялось про намір звернути стягнення на заставне майно, а також дії, як позичальник так і Іпотекодавця щодо неотримання поштової кореспонденції, після отримання першої вимоги, яка передувала зверненню до суду та наявність в іпотекодержателя закріпленого законом права на звернення до суду із вказаною вимогою, вважаю, що реалізація Іпотекодержателем свого права на продаж предмета іпотеки шляхом надання йому права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві за рішенням суду на підставі частини першої статті 38 Закону № 898-IV та, враховуючи що продаж предмета іпотеки був здійснений задовго до оскарження рішення суду Іпотекодавцем, вважаю, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення. В іншому випадку це спотворює вимоги закону, а саме частини першої статті 38 Закону № 898-IV та фактично змінює його положення (правила), що є недопустимим, оскільки у такому разі з`являються нові правила, які не приймалися уповноваженим законодавчим органом державної влади, яким є Верховна Рада України, та протирічить закону, що прийнятий у встановленому порядку, та забезпечує захист прав іпотекодержателя і сформульований з дотриманням вимог як статті 6 Конвенції, так і статті 64 Конституції України. Крім того, з моменту звернення до суду та до 2024 року як і позичальник так і Іппотекодавець не цікавилися станом свого боргу та отриманих банком рішень щодо заставного майна. Крім того, 27.11.2018 (тобто за спливом 5 років після ухвалення рішення про звернення стягнення на майно, забезпечене іпотекою) Вільнянським районним судом Запорізької області ухвалене судове рішення у справі № 314/1713/18 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення, яким позов задоволено та виселено ОСОБА_1 , яка проживає у житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яке заявниця не оскаржувала. Також, ТОВ «Сонмакс Авто» звертає увагу суду на той факт, що, позичальнику ОСОБА_2 було достеменно відомо про розгляд справи про виселення, а відповідно й про наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки яке, власне й стало підставою позову про виселення, що підтверджує заява представника банку про відкладення розгляду справи від 06.09.2018 у зв`язку з можливим мирним врегулюванням спору. Отже, з викладеного вбачається, що, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 достеменно було відомо про проведення банком дій щодо звернення стягнення на іпотечне майно та їх виселення.

06 липня 2026 року до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Огійченко Є.В., в яких вона зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів кредитної заборгованості. Так, розрахунок заборгованості не містить даних про фактично здійснені платежі Боржником до дня звернення до суду: дати, суми та напрям їх зарахування. Матеріали справи містять лише вимогу Банку від 30.11.2012, якою визначено «прострочену заборгованість» у розмірі 39149,80 дол. США. Водночас у позові Банк просив звернути стягнення в рахунок 143771,18 дол. США. Суд першої інстанції включив до суми, у рахунок якої звернув стягнення на предмет іпотеки, пеню у розмірі 15 245,26 дол. США, штраф у фіксованій частині 31,29 дол. США та штраф у процентній складовій 6 844,76 дол. США. При цьому суд не встановив ані конкретних фактів порушення, ані періодів прострочення, ані договірних підстав, які б дозволяли віднести пеню та кожну складову штрафу до різних самостійних правопорушень.

06 липня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» також надав додаткові пояснення, до яких долучив заяву ОСОБА_4 від 06.09.2023 про перегляд розміру заборгованості з урахуванням внесення 8000 доларів США; Договір про врегулювання заборгованості ZPV0GА0000000006 від 07.11.2024 за кредитним договором № ZPV0GА0000000006 від 07.11.2024; Виписки по рахункам, відкритим на виконання договору № ZPV0GА0000000006 від 20.02.2008, в яких відображені усі погашення та списання за кредитним договором № ZPV0GА0000000006 від 20.02.2008. Банк додатково зазначає, що позичальнику до укладення Договору про врегулювання заборгованості за кредитним договором № ZPV0GА0000000006 від 07.11.2024 було відомо про реалізацію заставного майна, оскільки кошти від реалізації в розмірі 56057.61 Доларів США надійшли на рахунок 12.07.2018.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник – адвокат Огійченко Є.В. наполягали на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та відмовіі в задоволенні позову.

Представники АТ КБ «ПриватБанк»: Таран Р.М. та Ніколаєнко О.М., а також представник третьої особи – Маловічко Г.А. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просили залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Так, відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно з частиною п`ятою статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження вжиття судом першої інстанції інших заходів з метою виклику в судове засідання відповідача.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі "Гурепка проти України (N 2)" (заява N 38789/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішенні від 13 грудня 2011 року у справі "Трудов проти Росії" (заява N 43330/09) ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

З огляду на вищевикладене, оскільки матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, враховуючи положення ст. 376 ЦПК України, в цій справі наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового.

У цій справі суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували сторони, що

Згідно з п.1.1, 8.1 кредитного договору № ZPV0GK0000000006, укладеного 20.02.2008 між Банком та третьою особою ОСОБА_2 , позивач надав позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 20.02.2008 до 20.02.2028 у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 124450 доларів США: 99500,00 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 24950 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми виданого кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п.8.2. даного Договору строком до 11 листопада 2016 року.

ОСОБА_2 зобов`язувався щомісяця в період сплати з 10 до 15 числа сплачувати Банку кошти у сумі 1141,23 доларів США згідно з графіком погашення кредиту.

Відповідно до п. 5.1, 8.4 Договору при порушенні ОСОБА_2 зобов`язань з погашення кредиту, він повинен сплачувати Банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні.

Згідно з п. 2.3.7 Договору Банк має право достроково стягувати заборгованість за кредитом шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Для забезпечення повернення кредитних коштів за Договором, 20.02.2008 між Банком та відповідачем ОСОБА_1 укладений Договір іпотеки № ZPV0GA0000000006, за яким відповідач надала в іпотеку нерухоме майно - будинок загальною площею 316,80м2, житловою площею 128,20 м2 який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.01.2008.

За умовами Договору іпотеки відповідач зобов`язується перед іпотекодержателем повернути кредит, сплатити проценти за його користування, винагороду, комісію, пеню в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору. У відповідності до Договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, отримати задоволення за рахунок заставленого майна.

За розрахунком заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором станом на 27.02.2013, заборгованість складає 1437771,18 доларів США, з них: 96729,55 доларів США - заборгованість за кредитом; 24141,66 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 778,66 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 15245,26 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 31,29 доларів США штраф (фіксована частина), 6844,76 доларів США - штраф (процентна складова).

Матеріалами справи також підтверджено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» від 31.11.2012 за № 30.1.0.0/2-991 направив ОСОБА_2 та ОСОБА_5 письмову вимогу про виконання зобов`язання за кредитним договором від 20.02.2008 № ZPV0GK0000000006 зі сплати заборгованості, яка складала 39149,80 доларів США. За цією вимогою боржникам пропонувалося в тридцятиденний строк сплатити вказану заборгованість.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про іпотеку» в редакції станом на час розгляду справи в суді першої інстанції, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення

суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цей об`єкт.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору . У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За положеннями ст. ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Так, у цій справі встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_2 та ОСОБА_5 письмову вимогу про виконання зобов`язання за кредитним договором від 20.02.2008 № ZPV0GK0000000006 від 31.11.2012 за № 30.1.0.0/2-991, яку вони отримали 25 січня 2013 року (а.с. 66 т. 8).

Так, аналізуючи вказану вимогу, апеляційний суд зауважує, що вказана вимога містить інформацію про наявність заборгованості в розмірі 39149,80 доларів США. Жодної іншої суми заборгованості вимога не містить.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, у лютому 2013 року, банк зазначав про заборгованість у розмірі 143771,18 доларів США, про що суд зазначив у резолютивній частині рішення.

За розрахунком заборгованості банку, наданим до позову, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором станом на 27.02.2013 складає 1437771,18 доларів США, з них: 96729,55 доларів США - заборгованість за кредитом; 24141,66 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 778,66 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 15245,26 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 31,29 доларів США штраф (фіксована частина), 6844,76 доларів США - штраф (процентна складова).

Колегія суддів зауважує, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Системний аналіз наведеної норми права свідчить про те, що одночасне застосування штрафу і пені, які є одним видом цивільно-правової відповідальності, за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, суперечить положенням, закріпленим у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Проте, колегія суддів зауважує, що розрахунок заборгованості банку містить складові заборгованості ОСОБА_2 за пенею за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 15245,26 доларів США, а також штрафів: 31,29 доларів США (фіксована частина), 6844,76 доларів США - штраф (процентна складова).

Крім того, до розрахунку заборгованості банк включив також комісію, а графік погашення платежів містить також графу «винагорода за резервування».

Так, п. 8.1 Кредитного договору містить умову, зокрема, про винагороду за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за про ведення додаткового моніторингу згідно з п. 8.2.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зробив висновок, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок, тому є нікчемними.

З огляду на вищевикладене, включення до розрахунку заборгованості сплати комісії та винагороди за резервування ресурсів є також неправомірними.

Надані ОСОБА_2 квитанції про сплату кредиту (т. 3 а.с. 64-83) підтверджують сплату заборгованості упродовж 2009-2010 років, крім того сам банк підтвердив внесення платежів до серпня 2011 року.

Однак, за наданими Банком доказами неможливо перевірити, з яких конкретних операцій сформовано залишок тіла кредиту у розмірі 96729,55 доларів США, процентів у розмірі 24141,66 доларів США та комісії у розмірі 778,66 доларів США, а також порядок урахування здійснених позичальником платежів. Відсутність такої перевірки унеможливлює встановлення правильності похідних нарахувань пені та штрафів, а відповідно і загальної суми заборгованості в розмірі 143771,18 доларів США, про яку ставерждував банк.

Тому колегія суддів доходить висновку про те, що наданий Банком розрахунок заборгованості станом на 27.02.2013 не підтверджує розмір заборгованості, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що п. 29 Договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: - переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» або - продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця, у т.ч. отримати витяг з Державного реєстру права власності на нерухоме майно.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України).

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя(частина третя статті 33 Закону).

З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки(частина друга статті 36 Закону).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції встановив, що сторони погодили іпотечне застереження, а саме визначили у договорі іпотеки обидва передбачені частиною третьою статті 36 Закону способи задоволення вимог іпотеко держателя: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, та продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу

У постанові від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).

Крім того, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону. Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили (передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону).

Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду свідчать про наявність підстав для відмови в задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.

Доводи третьої особи про обізнаність відповідача про наявність заочного рішення, колегія суддів не приймає, оскільки вони не підтверджені належними доказами.

Колегія суддів зауважує, що факт того, що будинок був перепроданий кілька разів не може бути підставою для дії незаконного рішення, ухваленого з порушенням фундаментальних правових гарантій. Незаконне рішення не стає законним від того, що воно «встигло породити наслідки». Правова визначеність досягається не утриманням дефектного акта, а його виправленням у процедурі правосуддя. ЄСПЛ у рішенні у справі Brumarescu v. Romania (заява № 28342/95, рішення від 28.10.1999, § 61) наголосив, що принцип правової визначеності вимагає стабільності остаточних рішень, але не означає збереження рішень, ухвалених із явним порушенням Конвенції. Аналогічний підхід сформульовано у справах Salov v. Ukraine (заява № 65518/01, рішення від 06.09.2005) та Sutyazhnik v. Russia (заява № 8269/02, рішення від 23.07.2009), де Суд підкреслив, що відступ від принципу res judicata є виправданим саме тоді, коли йдеться про виправлення фундаментальної судової помилки. Ці стандарти імплементовані у практиці Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 05.06.2019 у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19) та постанові від 08.02.2022 у справі № 1227/8971/2012 (провадження № 14-198звц-21), де наголошено, що принцип правової визначеності не може виправдовувати збереження в силі явно незаконного судового акта, а, навпаки, вимагає його виправлення в належній судовій процедурі.

Окрім того, апеляційний суд зауважує, що учасники справи не заперечували, що ОСОБА_5 проживала у спірному будинку аж до червня 2025 року, а виписка з рахунку ОСОБА_2 свідчить про те, що банк нараховував йому платежі за договором аж до листопада 2024 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2013 року не можна вважати законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим, його слід скасувати та ухвалити в цій справі нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Огійченко Євгенії Валеріївни – задовольнити.

Заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2013 року – скасувати. Ухвалити в цій справі нову постанову, якою:

«У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на майно – відмовити.»

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 16 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді