Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №333/6590/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 13.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 333/6590/26 Головуючий у 1 інстанції Круглікова А. В.

Провадження № 22-ц/807/2108/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

членів колегії: суддів: Бредуна Д.С., Сакояна Д.І.,

за участю секретаря судового засідання: Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 04 серпня 2026 року про забезпечення позову за заявою ОСОБА_3 у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Штабовенко Денис Всеволодович, до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

16.06.2026 ОСОБА_3 звернулася до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і житловим приміщенням, в якій просила суд:

- зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок знести самочинно збудоване нерухоме майно (нову забудову) на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:03:036:0066, шляхом демонтажу зведених конструкцій, що примикають до житлового будинку літ. А, житлової прибудови літ. А3-2 та приведення земельної ділянки до стану, що існував до початку будівельних робіт;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відшкодування майнової шкоди, завданої руйнуванням даху та конструктивних елементів житлового будинку літ. А, житлової прибудови літ. А3-2 за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 50000,00 грн.

Разом із позовом ОСОБА_3 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила заборонити ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам здійснювати будь-які будівельні, монтажні, демонтажні та інші роботи на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, щодо об`єкта будівництва, що зводиться в межах цієї ділянки безпосередньо вздовж межі з суміжною земельною ділянкою позивача до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначала, що навесні 2026 року відповідач розпочав знесення (демонтаж) будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , та нове будівництво на зазначеній земельній ділянці, без отримання будівельного паспорту забудови земельної ділянки, без подання повідомлення про початок будівельних робіт та без будь-якого іншого документа, що надає право на виконання будівельних робіт.

Факт відсутності будівельного паспорту підтверджується листами Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 15.05.2026 за № 03-09/Б-0228 та № 03-09/Б-0249, в яких прямо зазначено: «будівельний паспорт на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , не надавався».

При цьому будівництво ведеться без відступу від межі суміжної земельної ділянки, що є порушенням п. 6.1.41 ДБН Б2.2.-12:1008 «Планування та забудова території».

Внаслідок проведення демонтажних і будівельних робіт на ділянці АДРЕСА_1 (без дотримання будівельних норм і без узгодження з суміжними власниками) позивачу завдано реальної майнової шкоди: зруйновано дах житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , власником якого вона є.

Позивач вважав, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, а для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль. Покликанням цього забезпечення є збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті спору.

18.06.2026 ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя було відмовлено у задоволені заяви про забезпечення позову.

22.07.2026 постановою Запорізького апеляційного суду вказана ухвала була скасована та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 04 серпня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено; заборонено ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам здійснювати будь-які будівельні, монтажні, демонтажні та інші роботи на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, щодо об`єкта будівництва, що зводиться в межах цієї ділянки безпосередньо вздовж межі з суміжною земельною ділянкою позивача до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно виник спір, предметом якого є зобов`язання відповідача знесення самочинно збудованого нерухомого майна (нової забудови) шляхом демонтажу зведених конструкції, які примикають до будинку позивача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач зверталась до Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради та отримала відповідь від 15.05.2026 №0309/Б0228, де зазначено, що відповідно до даних містобудівного кадастру Департаменту, який ведеться згідно із ст. 22 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності та п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 559 «Про містобудівний кадастр» забудову земельної ділянки за адресою: будівельний паспорт АДРЕСА_1 , не надавався.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 19 серпня 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що заборона будь-яким іншим особам та самій власниці вчиняти будь-які дії на власній приватній землі є грубим порушенням ст. 319 ЦК України. Суд першої інстанції при повторному розгляді безпідставно ігнорував свій власний попередній висновок, сформульований в ухвалі від 18.06.2026, де прямо зазначалося, що «зазначені процесуальні дії можна розцінювати як невиправдане обмеження майнових прав відповідача».

Заборона проводити будь-які роботи на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , стосується житлового будинку та інших господарських споруд, які знаходяться на земельній ділянці, кадастровий номер 2310100000:03:036:0066, належать на праві власності відповідачці, а не лише прилеглої до суміжного будинку позивача ділянки чи конкретних споруд.

Повна зупинка будь-яких ремонтних, будівельних чи консерваційних робіт під час осінньо-зимового періоду призведе до руйнування уже зведених, належних відповідачу будівельних конструкцій від впливу атмосферних опадів, що спричинить невідворотну та значну майнову шкоду.

Зазначена заборона створює загрозу розморожування систем, затікання фундаменту, руйнування від атмосферних опадів вже зведених конструкцій та існуючого житлового будинку. Заборона «будь-яких робіт» унеможливлює проведення заходів з консервації будівництва та захисту власного майна від негоди.

Позивач, вимагаючи повної зупинки робіт, не надала жодного фінансового гарантування відшкодування можливих збитків ОСОБА_1 , які виникнуть через простій та пошкодження опадами будівельних матеріалів/конструкцій.

Вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову не можуть вважатися співмірними позовним вимогам та порушують право користування своєю власністю.

Предметом позову ОСОБА_3 є вимога немайнового характеру у виді зобов`язання знести самочинно збудоване нерухоме майно. У разі задоволення судом такого позову, виконання рішення суду полягає у фізичному знесенні (демонтажі) збудованого об`єкта. Продовження або зупинення будівельних робіт жодним чином не унеможливлює юридичну та фактичну можливість знесення об`єкта в майбутньому, якщо суд прийме відповідне рішення по суті спору.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Бредун Д.С., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 20 серпня 2026 року матеріали справи витребувано у суду першої інстанції.

28 серпня 2026 року матеріали зазначеної справи надійшли до апеляційного суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02 вересня 2026 року відкрито провадження, наданий строк на подання відзиву.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02 вересня 2026 року апеляційна скарга призначена до розгляду.

04 вересня 2026 року представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає доводи відповідача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Заборона стосується самочинного будівництва, право на яке у відповідача відсутнє, а тому не є обмеженням її майнових прав.

У матеріалах справи міститься чинне, не оскаржене відповідачем рішення Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 20.07.2026 про відмову у видачі будівельного паспорта, яким компетентний орган встановив, зокрема: наявність ознак заблокованої забудови за відсутності мінімально допустимої площі ділянки (137 м? замість необхідних 150 м?); недотримання відстані від об`єкта до червоної лінії вулиці (2,2 м замість мінімум 3 м); недотримання мінімального відступу від межі суміжної земельної ділянки (менше 3 м). Із доданої самим апелянтом схеми намірів забудови також вбачається, що площа нового об`єкта (65,37 м?) більш ніж удвічі перевищує площу існуючого будинку (31,8 м?), а фактичні відступи від межі суміжної ділянки позивача становлять лише 1,1–1,2 м, що прямо порушує пункт 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019.

Фактичні ж відступи, які можна побачити на світлинах, що є в матеріалах справи, складають не більше 0,2-0,3 метри. За таких обставин заборона продовжувати роботи, що здійснюються з порушенням вимог законодавства, не може вважатися невиправданим обмеженням законних майнових прав відповідача, оскільки права на здійснення будівництва в такому вигляді у неї немає.

Захід забезпечення позову є співмірним та стосується конкретного об`єкта будівництва, а не всієї земельної ділянки.

Доводи скарги про те, що заборона нібито паралізує всю земельну ділянку і унеможливлює побутове утримання майна, ремонт покрівлі чи заміну вікон, ґрунтуються на розширювальному тлумаченні резолютивної частини ухвали всупереч її системному змісту.

Позасудові механізми зупинення робіт, що ведуться з порушенням будівельних норм, наразі недоступні, і саме забезпечення позову є єдиним дієвим способом захисту прав позивача до вирішення спору по суті.

У судовому засіданні представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Інші учасники справи у судове засідання повторно не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

При цьому повістки на ім`я відповідачки ОСОБА_1 були скеровані як на її поштову адресу, так і її представникам – ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Представник відповідачки ОСОБА_5 звернулася до апеляційного суду з заявою про відкладення судового засідання, посилаючись на її зайнятість у місцевому суді при розгляді іншої цивільної справи. ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_2 , ОСОБА_4 з заявами про відкладення не зверталися.

Повідомлення про припинення повноважень представників ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у цій справі відсутні.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), повторність неявки апелянта та її трьох представників, колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Відводів, самовідводів у справі не заявлено.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами дійсно виник спір, предметом якого є зобов`язання відповідача знесення самочинно збудованого нерухомого майна (нової забудови), шляхом демонтажу зведених конструкції, що примикають до будинку позивача.

Позивач зверталась до Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради та отримала відповідь від 15.05.2026 №0309/Б0228 де зазначено, що відповідно до даних містобудівного кадастру Департаменту, який ведеться згідно із ст. 22 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності та п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 559 «Про містобудівний кадастр», будівельний паспорт на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , не надавався.

Задовольняючи вимоги заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснює будівельні роботи без отримання будівельного паспорта та без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що прямо суперечить вимогам ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та свідчить про ознаки самочинного будівництва в розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України.

А тому вважав, що забезпечення позову є співмірним та спрямоване на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується :

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину, а також має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто, з наведеної вище норми випливає, що такими є випадки, коли захист інтересів позивача потребує індивідуального підходу, передбаченого спеціальними законами або міжнародними угодами.

Як роз`яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та мають бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

З наведеного випливає, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому заявник не зобов`язаний подавати суду докази.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен установити наявність реального, а не абстрактного ризику утруднення ефективного захисту права позивача, перевірити зв`язок обраного заходу із предметом спору, його необхідність, адекватність та співмірність, а також оцінити, чи забезпечує такий захід баланс інтересів сторін і чи не спричиняє він невиправданого обмеження прав відповідача.

За змістом статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову і дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам за умови дотримання вимог закону, будівельних норм і правил, а також цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Разом із тим право власника земельної ділянки на забудову не є абсолютним та має здійснюватися з дотриманням прав і законних інтересів власників суміжних земельних ділянок. Саме по собі посилання відповідачки на право власності не виключає можливості застосування тимчасових обмежень, якщо вони необхідні для запобігання подальшому порушенню прав іншої особи та відповідають критеріям, установленим процесуальним законом.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій проводяться будівельні роботи, та житловим приміщенням, розташованими поруч із земельною ділянкою з домоволодінням позивачки.

Позивачка пов`язує порушення своїх прав саме з будівництвом, розташованим уздовж межі суміжних земельних ділянок, та стверджує про пошкодження покрівлі її будинку внаслідок проведення таких робіт.

За таких обставин заявлений захід забезпечення позову безпосередньо пов`язаний із предметом спору, оскільки спрямований на тимчасове збереження наявного стану спірних правовідносин до вирішення справи по суті та запобігання можливому подальшому порушенню прав позивачки.

Важливим є й те, що заборона, установлена судом першої інстанції, стосується не всієї господарської діяльності відповідачки та не будь-яких робіт на всій земельній ділянці безвідносно до предмета спору, а будівництва, розташованого безпосередньо вздовж межі із суміжною земельною ділянкою позивачки.

Тобто за своїм призначенням та обсягом цей захід має локальний характер і спрямований на недопущення подальших змін саме в тій частині об`єкта, з якою позивачка пов`язує порушення своїх прав.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою не доведено неможливості виконання майбутнього рішення суду, не можуть бути оцінені ізольовано від іншої підстави забезпечення позову, прямо передбаченої частиною другою статті 149 ЦПК України, у виді істотного ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених прав.

Для застосування забезпечення позову закон не вимагає доведення того, що виконання майбутнього судового рішення за будь-яких обставин стане абсолютно неможливим. Достатньою може бути наявність обґрунтованого ризику, що продовження спірних робіт призведе до подальшої зміни об`єкта, збільшення обсягу можливих порушень або необхідності вжиття додаткових заходів для відновлення порушеного права.

У цій справі позивачка посилається не лише на ймовірність майбутнього порушення, а й на вже завдане, за її твердженням, пошкодження покрівлі її будинку внаслідок будівельних робіт на суміжній ділянці.

За наявності матеріалів, які підтверджують обставини проведення робіт і характер зазначеного пошкодження, такі доводи можуть свідчити про реальний ризик подальшого порушення прав позивачки у разі продовження робіт до вирішення спору по суті.

При цьому на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не повинен остаточно встановлювати правомірність будівництва, наявність або відсутність усіх необхідних дозвільних документів, факт порушення будівельних норм чи остаточно визначати відповідальність відповідачки за пошкодження майна.

Ці обставини належать до предмета доказування під час розгляду справи по суті.

Відповідь Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 15 травня 2026 року № 309/50228 щодо невидачі будівельного паспорта сама по собі не є безумовним доказом самочинності будівництва або незаконності всіх виконуваних робіт. Водночас вона підлягає оцінці в сукупності з іншими матеріалами справи під час вирішення питання про наявність достатніх підстав для тимчасового обмеження відповідних робіт.

Не заслуговує на безумовне прийняття й довід апеляційної скарги про необхідність завершення будівельних робіт до початку осінньо-зимового періоду.

Апеляційний суд ураховує, що тимчасова заборона проведення робіт може створювати для відповідачки певні незручності та майнові наслідки. Проте сам факт настання осінньо-зимового періоду не свідчить автоматично про неспівмірність заходу забезпечення позову. Для належної оцінки цього доводу мають значення конкретні обставини: які саме роботи залишилися незавершеними, чи є вони необхідними для безпечної експлуатації будівлі, чи пов`язані вони безпосередньо з частиною об`єкта вздовж спірної межі та чи існують менш обтяжливі способи запобігти можливій шкоді для обох сторін.

Якщо відповідачка доводить необхідність виконання невідкладних робіт, спрямованих виключно на забезпечення безпеки будівлі, запобігання її пошкодженню або захист від несприятливих погодних умов, ці обставини можуть бути предметом окремого звернення до суду першої інстанції з належним обґрунтуванням необхідності уточнення, зміни або скасування застосованого заходу забезпечення позову.

Водночас загальне посилання на потребу завершити будівництво до осінньо-зимового періоду саме по собі не спростовує наявності ризиків, на запобігання яким спрямовано забезпечення позову.

Доводи апелянта про порушення права власності відповідачки також не є достатньою підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Тимчасове обмеження права на проведення певних робіт не тотожне позбавленню права власності на земельну ділянку чи будівлю або забороні користуватися ними. Його правомірність залежить від законної мети, необхідності та співмірності обмеження, а також від наявності належного зв`язку із предметом спору

У цьому випадку застосований захід має тимчасовий характер, спрямований на збереження можливості ефективного захисту прав позивачки та діє до набрання законної сили судовим рішенням у справі. Він не вирішує наперед питання про належність майна, законність будівництва чи обґрунтованість позовних вимог і не позбавляє відповідачку права доводити свою позицію під час розгляду справи по суті.

Разом із тим апеляційний суд наголошує, що забезпечення позову не може перетворюватися на спосіб попереднього задоволення позовних вимог або на невиправдану заборону використання майна. Тому правова оцінка обраного заходу має здійснюватися з урахуванням його фактичного обсягу та конкретних обставин справи, а не лише формального посилання на можливість порушення прав суміжного землевласника.

У межах перегляду оскаржуваної ухвали апеляційний суд виходить із того, що встановлена судом першої інстанції заборона пов`язана з предметом спору та має запобіжний характер. Наведені апелянтом доводи не спростовують висновку про необхідність тимчасового збереження існуючого стану спірних правовідносин до вирішення справи по суті, за умови підтвердження матеріалами справи обставин, на які посилалася позивачка як на підставу для забезпечення позову.

Отже, з огляду на характер заявлених вимог, місце розташування спірного будівництва, твердження про пошкодження суміжного майна та спрямованість обраного заходу на недопущення подальшого можливого порушення прав позивачки, апеляційний суд не вбачає достатніх підстав для скасування оскаржуваної ухвали лише з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

При цьому висновки щодо правомірності будівництва, дотримання будівельних норм і правил, наявності необхідних документів, факту та причин пошкодження майна, а також щодо наявності підстав для задоволення позову мають бути зроблені судом першої інстанції під час розгляду справи по суті на підставі повного та всебічного дослідження доказів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин апеляційний суд доходить висновку, що підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не встановлено, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись статтями 149, 150, 367, 375, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , – залишити без задоволення.

Ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 04 серпня 2026 року у цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 19 жовтня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: Д.С. Бредун

Суддя Д.І. Сакоян