Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №314/456/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 13.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 314/456/25 Головуючий у 1 інстанції Кононенко І.О.

Провадження № 22-ц/807/2058/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Бредуна Д.С., Сакояна Д.І.,

секретаря судового засідання: Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в особі представника Пасічник Олени Миколаївни, на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Нововасилівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області, третя особа: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Агрофірма «Україна» про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

28 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Вільнянського районного суду міста Запоріжжя суду з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Нововасилівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок смерті відкрилась спадщина у вигляді земельних ділянок та недоотриманої пенсії, в зв`язку чим вона звернулася до приватного нотаріуса Черкун В.І. Запорізького міського нотаріального округу, яка завела спадкову справу 189/2024 від 14.11.2024, але у зв`язку з тим, що не надано оригінал документу, що посвідчують право власності на земельні ділянки площею 7,0499 га, кадастровий номер 2324582200:03:002:0047, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район (до об`єднання Приазовський район), Воскресенська сільська рада; та площею 7,0500 га, кадастровий номер 2324582200:03:002:0050, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район (до об`єднання Приазовський район), Воскресенська сільська рада; нотаріус постановою від 20.12.2024 року відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, тому просила суд визнати право власності на ці земельні ділянки а також недоотриману пенсію у розмірі 114412,96 грн.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 липня 2026 року позов задоволено; визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельні ділянки та недоотриману пенсію, а саме: на земельну ділянку площею 7,0499 га, кадастровий номер 2324582200:03:002:0047, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, Воскресенська сільська рада; на земельну ділянку площею 7,0500 га, кадастровий номер 2324582200:03:002:0050, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, Воскресенська сільська рада; на недоотриману пенсію у сумі 114412,96 грн; стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії за період, яка належала за життя ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 114412,96грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 11 серпня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, просило скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 липня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник апелянта зазначив, що ОСОБА_3 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримувала пенсію. За життя ОСОБА_3 не зверталася з заявою про поновлення пенсійних виплат.

За змістом ч. 1 ст. 46 Закону України № 1058 передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Отже, розмір недоотриманої пенсії розраховується з дня звернення спадкоємця із заявою та виплачується не більше ніж за три роки.

Враховуючи вищезазначене, апелянт вважав, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення винесене з порушенням норм процесуального прав та матеріального права, вважає, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії: судді Бредун Д.С., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 12 серпня 2026 року справу витребувано у суду першої інстанції.

18 серпня 2026 року справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою від 21 серпня 2026 року справу повернуто до суду першої інстанції на доопрацювання, надано строк для усунення недоліків.

10 вересня 2026 року справа повернута до Запорізького апеляційного суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15 вересня 2026 року відкрито провадження.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15 вересня 2026 року справу призначено до розгляду.

20.09.2026 на апеляційну скаргу надійшов відзив, в якому представник позивача просив апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування доводів зазначає, що існування заборгованості перед спадкодавцем підтверджено самим Пенсійним фондом та не заперечується відповідачем. Після видачі свідоцтва про право на спадщину право на вказані грошові кошти перейшло до позивача. Доводи апелянта фактично зводяться до спроби поставити під сумнів вже оформлене спадкове право, хоча Пенсійний фонд визнав наявність відповідної суми, надав довідку нотаріусу для оформлення спадщини та не оскаржував свідоцтво про право на спадщину у встановленому законом порядку. Предметом спору не є непризначення чи поновлення пенсії, а виплата вже визначеної суми, яка належала померлому пенсіонеру та увійшла до складу спадщини. Фактично Пенсійний фонд одночасно визнає наявність недоотриманої пенсії та заперечує право спадкоємця на її отримання, що є взаємовиключними твердженнями. Посилання апелянта на те, що спадкодавець не зверталась за поновленням виплати пенсії, не має правового значення для правильного вирішення спору.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, з заявами про відкладення розгляду не зверталися, представник апелянта та представник позивачки надали заяви щодо розгляду апеляційної скарги у їхню відсутність.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шестидесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, представник позивача – у відзиві на апеляційну скаргу, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

В силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши зак онність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ч. 1 ст. 381 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає, зважаючи на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 09.07.2024 Оріхівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (свідоцтво серія НОМЕР_1 ).

Позивач ОСОБА_1 є донькою померлої, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 31.12.1987 року відділом РАЦС міськвиконкому м. Запоріжжя та свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Приазовського районного управління юстиції Запорізької області 23.06.2009.

Внаслідок смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у вигляді земельних ділянок, зокрема, земельна ділянка площею 7,0499 га, кадастровий номер земельної ділянки 2324582200:03:002:0047, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район (до об`єднання Приазовський район), Воскресенська сільська рада; та земельна ділянка площею 7,0500 га, кадастровий номер земельної ділянки2324582200:03:002:0050, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район (до об`єднання Приазовський район), Воскресенська сільська рада, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав, де вказано власником ОСОБА_3 , документи подані для реєстрації відомості з ДЗК номер 9014261 та 9013795, відповідно видані 25.03.2019 видавник Державний земельний кадастр, тип речового права право власності.

Згідно спадкової справи позивач ОСОБА_1 вчасно, 14.11.2024 подала заяву про прийняття спадщини за законом, інші спадкоємці спадщину не прийняли.

Крім того, згідно листа від 25.12.2024 ГУ Пенсійного фонду в Запорізькій області недоотримана пенсія спадкодавця ОСОБА_3 становить 114412,96 грн.

Згідно листа Нововасилівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області від 18.12.2024 територія цієї ради окупована, тому копію заповіту ОСОБА_3 не має можливості надати.

Зрештою, позивачка так і не отримала вищезазначену суму недоотриманої спадкодавцем пенсії в порядку спадкування та звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вважав, що позивачка у встановленому законом порядку набула право власності на недоотриману пенсію розміром 114412,96 грн, що залишилася після смерті її матері ОСОБА_3 , після смерті останньої спадщину прийняла позивачка по справі в порядку спадкування за законом, відповідач та треті особи проти позову не заперечували, інших спадкоємців немає, в справі наявна постанова про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії що є підставою для задоволення позову.

За наведеного, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та, серед іншого, прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки суму недоотриманої пенсії, яка увійшла до складу спадщини, розміром 114412,96 грн.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є законним.

Матеріали справи однозначно свідчать про те, що на теперішній час між апелянтом існує спір щодо права позивачки на отримання суми недоотриманої пенсії її матір`ю в розмірі 114412,96 грн, яка увійшла до складу спадщини.

Інші вимоги, що були задоволені судом першої інстанції, зокрема, в частині визнання права власності на земельні ділянки, не порушують жодних прав апелянта.

При цьому апелянт, хоч і просив скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі, однак не навів жодних заперечень проти висновків суду в частині визнання за позивачем права власності на земельні ділянки.

Спірні правовідносини врегулюванні наступними нормами права.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до Європейської соціальної хартії (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

За п.14-4 Розділу XV прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до п.10 «Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території», особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться за умови неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат.

Ці положення були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №299, набрали чинності лише 20 березня 2025 року, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин щодо пенсійних виплат ОСОБА_3 на які вона мала право на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки відповідно до ст. 58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, нормативно-правові акти регулюють лише ті відносини, які виникли після набрання ними чинності.

Натомість відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у ч. 2 ст. 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст ч. 3 ст. 52 Закону №1058-IV узгоджується зі змістом ст. 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Положення ч. 2, 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості – переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20).

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі №608/1189/14-а зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Як свідчить аналіз положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу (або рішення суду) про припинення виплати пенсії ОСОБА_3 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 за життя перебувала на окупованій території.

Однак, за змістом п.2 Постанови КМУ № 457 від 16 квітня 2022 року «Про підтримку окремих категорій населення, яке постраждало у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» для осіб, які проживають у населених пунктах, які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), нарахування і виплата всіх належних соціальних виплат (пенсій, соціальних допомог, пільг та субсидій тощо) продовжуються в повному обсязі з урахуванням особливостей, визначених постановами Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2022 р. № 162 «Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період введення воєнного стану» від 07 березня 2022 р.,№ 214 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги та пільг на період введення воєнного стану», із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 р. № 258, та від 07 березня 2022 р. № 215 «Про особливості нарахування та виплати грошових допомог, пільг та житлових субсидій на період дії воєнного стану», а змістом яких невиплачені суми пенсій, грошової допомоги включаються до виплати у наступних виплатних періодах.

Припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом (шляхом «призупинення», а не припинення, і без оформлення необхідного для цього «рішення» компетентного органу), та не оскарження дій відповідача спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсійних виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Таким чином, призначена пенсія померлому, яка йому не нараховувалась та не виплачувалась, не позбавляє його спадкоємців можливості її успадкувати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 (провадження №61-11268сво20).

Згідно зі ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення ст. 1227 ЦК України доводить, що:

– цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

– право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (ст. 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту – смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї – спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до ст. 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (ст. 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (ст. 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (ст. 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

– право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на пенсію). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень ст. 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Суд першої інстанції вважав встановленим, що грошова сума була нарахована спадкоємцеві та визначена відповідачем, виходячи зі змісту довідки ГУ ПФУ в Запорізькій області від 25 грудня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_3 перебувала на обліку в цьому управлінні та померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а після її смерті залишилася недоотримана пенсія в сумі 114412,96 грн.

Апеляційний суд цілком погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру майна спадкового, що, серед іншого, складається з пенсійних коштів, та не бере до уваги зміст цієї довідки щодо можливості зменшення розміру недоотриманої пенсії в залежності від дат звернення до Пенсійного фонду особи, яка має правона спадщину із оформленим свідоцтвом про праву на спадщину, вважаючи їх обумовленими суб`єктивним трактування норм закону, яке скероване виключно на позбавлення права власності на майно, що належало спадкодавцю на час його смерті.

Доводи апелянта, які ґрунтуються на ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є безпідставними, оскільки дана правова норма також розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та не стосується правовідносин щодо спадкування. Припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень ст. 1227 ЦК України, ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини у справі, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача та його представника, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Апеляційний суд на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги.

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

В силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, такі докази, передбачені ч.2, 3 ст. 367 ЦПК України, які б могли бути узяті судом до уваги за неможливості подання їх суду першої інстанції, у цій справі відсутні та позивачем апеляційному суду не надані.

Згідно із ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі відмови апелянтові у задоволенні його апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області – залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 липня 2026 року у цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови складений 19 жовтня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам справи для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: Д.С. Бредун

Суддя: Д.І. Сакоян