Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №334/10709/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.10.2026 Справа № 334/10709/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/10709/25 Головуючий у 1-й інстанції: Коломаренко К.А.

Провадження № 22-ц/807/2182/26 Суддя-доповідач: Сакоян Д.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Сакояна Д.І.

суддів: Гончар М.С., Салтан Л.Г.

за участю секретаря судового засідання Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства оборони України, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2026 у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про встановлення факту перебування на утриманні,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника, адвоката Хмарського Р.Б., звернувся до суду з заявою про встановлення факту та просив встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на утриманні померлого військовослужбовця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 2013 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В обґрунтування заяви зазначив, що заявник за результатами медичних оглядів медико-соціальної експертної комісії з 2013 року визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи через захворювання колінних та тазостегнових суглобів, які діагностовано у нього з 2009 року, у тому числі за наслідками повторного медичного огляду МСЕК 03.11.2014. Цей статус встановлений заявнику безстроково. З народження і до теперішнього часу заявник проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своїми батьками ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , старшим братом ОСОБА_4 і двома сестрами - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Старша сестра заявника - ОСОБА_3 одружилась з ОСОБА_9 та переїхала мешкати до свого чоловіка. Батьки заявника - ОСОБА_10 і ОСОБА_6 померли ІНФОРМАЦІЯ_5 і 23.04.2017 відповідно. Після смерті батьків заявник разом зі своїми старшими братом ОСОБА_4 і сестрою ОСОБА_2 та сином останньої - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , залишились проживати однією сім`єю у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яку вони 22.09.2017 приватизували в рівних частках на кожного члена родини. В силу слабкого здоров`я заявник останні 12 років практично не може працювати і єдиним офіційним джерелом його доходу є державна соціальна грошова допомога, що призначається особам з інвалідністю, яка виплачується йому з 2013 року по теперішній час у мінімальному розмірі. Згідно з довідкою про отримання допомоги відділу опрацювання документації № 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 489/0401 від 25.11.2025, розмір щомісячної допомоги у період з липня 2025 року по листопад 2025 року складав 2361,00 грн. Таким чином, основним родичем, який протягом останніх дванадцяти років забезпечував заявника, у тому числі грошима на придбання продуктів харчування, ліків та матеріальною допомогою з оплати комунальних послуг був саме старший брат ОСОБА_4 , який в цей період працював на різних робочих спеціальностях, а також протягом 2024-2025 років проходив військову службу у Збройних Силах України. Другого вересня 2024 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 було призвано на військову службу по мобілізації в особливий період, після чого він був направлений спочатку до військової частини НОМЕР_2 (навчальний центр) для проходження базової загальновійськової підготовки, а в подальшому переведений для несення військової служби до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ). Двадцять восьмого жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання по захисту Батьківщини, поблизу н.п. Вишневе Ізюмського району Харківської області, в результаті скиду боєприпасу з ворожого БПЛА ОСОБА_4 отримав поранення тяжкого ступеня (вибухову травму, акубаротравму, цефалічний синдром, вогнепальні осколкові сліпі поранення спини в області тазу, лівої лопатки та лівого плеча). Після отриманого поранення ОСОБА_4 було евакуйовано до стабілізаційного пункту, де йому надано першу медичну допомогу, а в подальшому переведено до спеціалізованих медичних закладів міст Харкова, Києва, Тернополя та Запоріжжя. В ході лікування він переніс декілька хірургічних операцій, після чого за висновком ВЛК КНП «ЗОКЛ» ЗОР від 04.02.2025 ОСОБА_4 було рекомендовано надати відпустку для тривалого лікування після поранення протягом 60 календарних днів. На підставі вказаного висновку ВЛК та відповідного рапорту ОСОБА_4 , командиром військової частини НОМЕР_1 було оформлено відпускний квиток № 354 від 05.02.2025 щодо надання солдату ОСОБА_4 відпустки терміном на 60 діб з 05.02.2025 по 05.04.2025. У зв`язку з тяжким станом здоров`я ОСОБА_4 з моменту отримання вищевказаного поранення, тобто з 28.10.2024 по 06.03.2025 фактично безперервно проходив декілька курсів стаціонарного лікування після поранення тяжкого ступеня, у тому числі у період з 08.01.2025 по 06.03.2025 - у відділенні фізичної та реабілітаційної медицини КНП «ЗОКЛ» ЗОР. Після виписки з КНП «ЗОКЛ» ЗОР і прибуття 06.03.2025 додому, ОСОБА_4 04.04.2025 в останній день своєї відпустки раптово помер у себе вдома, причина смерті - гостра коронарна смерть. ОСОБА_4 за свого життя не був одружений, дітей не мав, фактично його родина складалась з сестри ОСОБА_2 і брата ОСОБА_1 , а також неповнолітнього племінника ОСОБА_11 . З вказаних членів однієї родини саме заявник за станом свого здоров`я практично не міг працювати протягом останніх дванадцяти років і весь цей час фактично знаходився на утриманні свого старшого брата ОСОБА_4 , який, зокрема, протягом вересня 2024 року - квітня 2025 року був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 і отримував відповідне грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду, збільшену до 100000,00 грн за період безпосередньої участі у бойових діях з відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України та за період лікування після тяжкого поранення, отриманого під час захисту Батьківщини. Зокрема, ОСОБА_4 на регулярній основі перераховував частину свого грошового забезпечення для утримання заявника, як свого молодшого брата - інваліда. З урахуванням захворювань заявника і вад його опорно-рухомого апарату (хода із значними болями тільки на короткі дистанції за допомогою милиці), що обмежує його життєдіяльність, грошові кошти ОСОБА_4 перераховував на банківський картковий рахунок своєї молодшої сестри ОСОБА_2 , яка вела спільне сімейне господарство, зокрема сплачувала рахунки за комунальні послуги, закупала продукти і готувала їжу для себе з сином ОСОБА_12 , та своїх братів - ОСОБА_4 і заявника. Це підтверджується даними банківської виписки АТ «Універсал Банк» з рахунка ОСОБА_2 , зокрема за період з січня 2024 року по квітень 2025 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_4 щомісяця перераховував їй грошові суми від 5000,00 грн до 20000,00 грн. Також згідно з банківською випискою АТ КБ «Приватбанк» в другому півріччі 2024 року ОСОБА_4 п`ять разів перераховував на картку заявника різні грошові суми від 350,00 грн до 1000,00 грн. Таким чином, сукупність вищевказаних обставин дає підстави для висновку, що на момент смерті старшого брата ОСОБА_4 заявник перебував на його утриманні, оскільки грошової соціальної допомоги по інвалідності (2361,00 грн на місяць), яка набагато нижче прожиткового мінімуму (загальний показник у 2025 році - 2920,00 грн) було вочевидь недостатньо для його проживання і харчування без допомоги членів своєї родини. Тобто, саме грошова допомога від старшого брата ОСОБА_4 була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Ці обставини можуть бути підтверджені самим заявником, його старшою сестрою ОСОБА_2 , а також показаннями свідків, які обізнані з життєвим укладом цієї родини. Встановлення юридичного факту перебування заявника на утриманні свого старшого брата ОСОБА_4 необхідне заявнику для отримання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, вирішення питання про виплату пенсії по втраті годувальника, а також одержання одноразової грошової допомоги після смерті старшого брата, пов`язаної з проходженням військової служби.

У поясненнях від 28.04.2026 Міністерство оборони України зазначило, що заявник не є особою, на яку розповсюджує свою дію ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, докази, які долучені до матеріалів справи, не свідчать про факт повного утримання заявника загиблим. Міністерство оборони України просило урахувати пояснення при вирішенні справи та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2026 заяву ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено факт утримання ОСОБА_1 на утриманні брата ОСОБА_4 з січня 2024 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 (резолютивна частина наведена в редакції оскаржуваного рішення), в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, заінтересована особа - Міністерство оборони України, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2026 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було надано належної юридичної оцінки суб`єктному складу учасників спірних правовідносин та нормативно-правовим обмеженням, встановленим спеціальним законодавством. Частиною другою статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» імперативно зафіксовано, що члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Наведеною нормою встановлюється виключний порядок визначення кола осіб, які юридично можуть кваліфікуватися як утриманці військовослужбовця для цілей соціально-правового захисту, призначення пенсії та отримання одноразової грошової допомоги, а саме за правилами, регламентованими Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Нормами частин 1 та 2 статті 30 Закону № 2262-XII встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, які перебували на їх утриманні. Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до осягнення 18 років (при цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків). Вказана норма характеризується високим ступенем імперативності та встановлює вичерпний перелік критеріїв для набуття повнолітнім братом померлого військовослужбовця правового статусу його утриманця:

- наявність факту непрацездатності (визнання особою з інвалідністю);

- встановлення інвалідності до досягнення особою 18-річного віку (інвалідність з дитинства);

- відсутність працездатних батьків.

З наданих заявником матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з Довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0289920 від 03.11.2014, заявник вперше був визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи 03.11.2014 у віці 31 рік, внаслідок захворювання, діагностованого у дорослому віці (2009 рік, 26 років). Отже, факт настання інвалідності до досягнення заявником 18 років відсутній. У силу імперативного припису п. «а» ч. 2 ст. 30 Закону № 2262-XII, повнолітній брат померлого військовослужбовця, чия інвалідність настала в дорослому віці, не може бути віднесений до кола непрацездатних членів сім`ї - утриманців, які мають право на соціальні гарантії та виплати після смерті військовослужбовця. Неврахування судом першої інстанції зазначеної спеціальної норми матеріального права призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення. З огляду на імперативні обмеження ст. 30 Закону № 2262-XII, заявник позбавлений суб`єктної спроможності набути статус утриманця військовослужбовця. Таким чином, констатація факту перебування на утриманні (навіть за умови його доведеності, що заперечується) позбавлена юридичного значення, оскільки не породжує для заявника жодних суб`єктивних прав чи юридичних наслідків.

Висновок суду першої інстанції про доведеність факту перебування заявника на утриманні в період з січня 2024 року по квітень 2025 року зроблено внаслідок поверхневого дослідження матеріалів справи та з порушенням правил оцінки доказів. Згідно з довідкою ГУ ПФУ в Запорізькій області № 489/0401 від 25.11.2025, заявник є отримувачем щомісячної державної соціальної допомоги особі з інвалідністю в розмірі 2361,00 грн. Незважаючи на твердження заявника про недостатність вказаного доходу через його невідповідність загальному прожитковому мінімуму, поза увагою суду залишилося те, що Законом України «Про Державний бюджет України» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, установлено саме на рівні 2361,00 грн. Тобто заявник забезпечується державою повним обсягом гарантованого законодавством прожиткового мінімуму для відповідної категорії громадян. Судове рішення обґрунтовано банківськими виписками, однак їх детальний аналіз спростовує висновки про наявність факту утримання. За випискою з рахунка заявника ОСОБА_1 , за весь восьмимісячний період військової служби брата зафіксовано лише 4 транзакції: 18.09.2024 - 995,00 грн; 19.09.2024 - 497,50 грн; 14.10.2024 - 348,25 грн; 23.12.2024 - 995,00 грн. Загальна сума перерахованих коштів: 2835,75 грн, що становить у середньому 354,46 грн на місяць. Зіставивши середньомісячну пряму допомогу від брата (354,46 грн) із власним доходом заявника (2361,00 грн), вбачається, що частка грошових коштів брата не перевищувала 15 % від загального бюджету заявника. Відповідно до правової позиції Верховного Суду епізодичні перекази, що складають незначну частку від власних доходів особи, не кваліфікуються як основне джерело засобів до існування, а становлять звичайну родинну підтримку (постанова від 13.01.2021 у справі № 592/17552/18). Судом першої інстанції в основу рішення покладено факт перерахування коштів померлим ОСОБА_4 сестрі ОСОБА_2 на загальну суму 157716,00 грн за період з січня 2024 року по квітень 2025 року. Судом зроблено припущення про призначення цих коштів для утримання заявника, що є порушенням ч. 6 ст. 81 ЦПК України, яка забороняє ґрунтувати доказування на припущеннях. У період з листопада 2024 по квітень 2025 року померлий ОСОБА_4 сам виступав особою з тяжким ступенем ураження здоров`я, яка потребувала стороннього догляду та фінансових витрат на лікування. Перераховуючи грошове забезпечення сестрі ОСОБА_2 , яка здійснювала догляд за ним та вела спільне господарство, померлий забезпечував покриття витрат на власне лікування, догляд, а також утримання спільного майна та неповнолітнього племінника. Жодних доказів наявність цільового призначення цих коштів саме на утримання заявника надано не було. Кваліфікація судом участі особи у витратах на спільний побут та власне лікування як повного утримання повнолітнього брата є процесуально та фактично необґрунтованою. У процесуальних документах заявником наголошується на бойовому пораненні брата, що створює хибне уявлення про наявність підстав для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000,00 грн згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 168. Водночас сповіщенням сім`ї ІНФОРМАЦІЯ_9 № С3/3911 від 14.04.2025 та лікарським свідоцтвом про смерть № 1969 від 05.04.2025 підтверджується, що солдат ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 за місцем проживання від загального захворювання - гострої коронарної смерті. Документами зафіксовано юридичний факт - смерть пов`язана із проходженням військової служби, але не пов`язана з захистом Батьківщини. У такому разі порядок виплати одноразової грошової допомоги регламентується ст. 16 Закону України № 2011-XII та здійснюється в розмірі 750 прожиткових мінімумів. Сформований Великою Палатою Верховного Суду у справі № 308/17634/23 підхід покладає на суд обов`язок детальної оцінки матеріально-правових підстав вимог, чого судом першої інстанції зроблено не було, оскільки заперечення Міністерства оборони України та докази відсутності права заявника на статус утриманця залишилися поза увагою суду.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2026 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 520/6518/17. Заявник з 2013 року є особою з інвалідністю ІІІ групи через захворювання суглобів. Як вбачається з матеріалів справи, єдиним офіційним джерелом його доходу є державна соціальна допомога особам з інвалідністю. Довідка Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 489/0401 від 25.11.2025 підтверджує, що у період з липня по листопад 2025 року йому щомісяця нараховувалась сума у розмірі 2361,00 грн. Таким чином, докази, які долучені до матеріалів справи, не свідчать про факт повного утримання заявника загиблим. Матеріали справи не підтверджують непрацездатність заявника, оскільки у висновку про умови та характер праці вказано, що заявнику протипоказано важкий фізичний труд та тривала ходьба. Таким чином встановлена ІІІ група інвалідності та висновки МСЕК ніяким чином не підтверджують доводи заявника та показання свідків про його непрацездатність. Відповідно до довідки МСЕК заявнику було встановлено загальне захворювання. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1338 від 15.11.2024 «Деякі питання запровадження оцінюванні повсякденного функціонування особи» ІІІ група інвалідності встановлюється особам, які мають помірний ступінь (1 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності людини, що зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами. Тобто постанова не встановлює обмеження щодо здійснення трудової діяльності заявника, як і довідка МСЕК. Виходячи з вищезазначеного, заявник має ІІІ групу інвалідності з обмеженням лише щодо важкої фізичної праці та тривалої ходьби, він відповідно до ст. 17 Закону № 875-ХІІ є працездатною особою, яка має спроможність самостійно забезпечувати себе засобами до існування. Отже, заявник не відповідає критеріям непрацездатності та утримання, визначеним ст. 30, 31 Закону № 2262-ХІІ. Враховуючи вищезазначене, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, заінтересована особа вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерства оборони України Шипотько М.М. не погодився із доводами апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що представник Міністерства оборони України жодного разу не прийняв участі в судових засіданнях по цій справі, при цьому тричі був відсутній у мережі під час спроб під`єднання його судом першої інстанції до відеоконференцій, що зазначено у судовому рішенні. Усі присутні учасники, включаючи заявника, та його сестер ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , були допитані під присягою і надали суду показання, що їх старший брат ОСОБА_4 власної родини не мав, їх рідні батьки померли, після чого ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , її син малолітній ОСОБА_12 та заявник приватизували батьківську квартиру на чотирьох в рівних частках і продовжили проживати однією родиною. У ОСОБА_4 своєї дружини і дітей ніколи не було. Саме ОСОБА_4 був основним годувальником в родині, зокрема заробляв грошові кошти. При цьому сестра ОСОБА_2 вела всі справи по домашньому господарству, включно з закупівлею продуктів, приготуванням їжі, оплатою комунальних платежів, а заявник не міг працювати через наявне у нього більше десяти років важке захворювання суглобів і виступав реципієнтом тієї допомоги, що надавали йому старший брат ОСОБА_4 і сестра ОСОБА_2 . При цьому, зокрема за період своєї військової служби, ОСОБА_4 регулярно перераховував грошові кошти для своєї родини саме через ОСОБА_2 , яка вела домашнє господарство, оскільки заявник через наявне у нього захворювання мав значні труднощі у пересуванні та іноді цілими днями не міг підводитись з ліжка. Ці обставини в повному обсязі були також підтверджені свідками, які не є родичами заявника - ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 . Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо перебування заявника на утриманні свого старшого брата, зокрема у період з січня 2024 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Фінансові витрати на лікування важкопораненого військовослужбовця ОСОБА_4 у повному обсязі забезпечувались державою під час його майже безперервного стаціонарного лікування у спеціалізованих закладах охорони здоров`я. Одночасно за період такого лікування йому у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення, що включало у себе як посадовий оклад за останньою займаною посадою, так і додаткову грошову винагороду з розрахунку 100000,00 грн на місяць. Саме з цих грошових коштів ОСОБА_4 здійснював перерахування матеріальної допомоги на банківську картку своєї сестри ОСОБА_2 , у тому числі для забезпечення базових потреб свого молодшого брата.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та його представник, адвокат Хмарський Р.Б., заперечували проти задоволення апеляційних скарг.

Аналогічну точку зору у судовому засіданні висловили заінтересовані особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання інші учасники справи до апеляційного суду не з`явились.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Приписами ч. 5 ст. 367 ЦПК України визначено, що якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення першої інстанції зазначеним вище вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що заявником належними та допустимими доказами не підтверджено факт його перебування на утриманні брата за період з 2013 року по грудень 2023 року. До вказаного висновку суд дійшов в тому числі дослідивши відомості про доходи ОСОБА_4 за період з 2013 року, з яких вбачається відсутність відомостей про будь-які доходи за період з 2015 року по жовтень 2018 року, з лютого 2019 року по січень 2020 року, в березні-червні 2020 року, в березні-червні 2021 року, та з лютого 2022 року по лютий 2024 року. При цьому доводи представника заявника про неофіційне працевлаштування ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Тобто відсутні відомості про надання в цей період грошових коштів ОСОБА_4 на утримання ОСОБА_1 . Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що належними та допустимими доказами, які є достатніми і достовірними, доведено той факт, що ОСОБА_1 перебував на утриманні свого брата ОСОБА_4 в період з січня 2024 року по день його загибелі - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Апеляційний суд із наведеними мотивами задоволення заяви погоджується лише частково.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним братом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується наступними доказами:

- копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 07.06.1983, у якому батьками ОСОБА_1 зазначені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 14);

- копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 23.04.1975, у якому батьками ОСОБА_4 зазначені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 25).

ОСОБА_3 , є рідною сестрою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_16 серії НОМЕР_5 , а також свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 від 24.09.1993, згідно з яким відбулась зміна прізвища ОСОБА_16 з « ОСОБА_17 » на « ОСОБА_18 » (т. 1 а.с. 88, 89).

ОСОБА_2 є рідною сестрою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_19 серії НОМЕР_7 , а також свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_8 від 01.09.2022, згідно з яким відбулась зміна прізвища ОСОБА_19 з « ОСОБА_17 » на « ОСОБА_20 » (т. 1 а.с. 80, 81).

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є сином ОСОБА_21 та, відповідно, племінником ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_9 від 31.07.2008 (т. 1 а.с. 87).

Матір заявника - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що свідчить видане повторно свідоцтво про смерть серії НОМЕР_10 від 21.06.2025 (т. 1 а.с. 92).

Батько заявника - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , помер ІНФОРМАЦІЯ_12 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_11 від 24.04.2017 (т. 1 а.с. 93).

Згідно зі свідоцтвом на житло № НОМЕР_12 від 22.09.2017, районною адміністрацією Запорізької міської ради по Дніпровському району посвідчено, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності в рівних долях ОСОБА_4 (1/4), ОСОБА_1 (1/4), ОСОБА_21 (1/4), ОСОБА_11 (1/4) (т. 1 а.с. 20).

Другого вересня 2024 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 був призваний на військову службу по мобілізації в особливий період, після чого він був направлений спочатку до військової частини НОМЕР_2 (навчальний центр) для проходження базової загальновійськової підготовки, а в подальшому переведений для несення військової служби до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_13 від 02.09.2024 (т. 1 а.с. 36-41).

Під час виконання бойового завдання по захисту Батьківщини, поблизу н.п. Вишневе Ізюмського району Харківської області, в результаті скиду боєприпасу з ворожого БПЛА, 28.10.2024 ОСОБА_4 отримав поранення, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 про обставини травми від 04.11.2024 (т. 1 а.с. 42).

Після отриманого поранення ОСОБА_4 було евакуйовано до стабілізаційного пункту, де йому надано першу медичну допомогу, про що свідчить довідка форми № 100 (т. 1 а.с. 43).

У подальшому, відповідно до довідки та копій виписок медичних закладів ОСОБА_4 переведено до спеціалізованих медичних закладів міст Харкова, Києва, Тернополя та Запоріжжя (т. 1 а.с. 44-76).

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії КНП «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради № 1032 від 04.02.2025, ОСОБА_4 було рекомендовано надати відпустку для тривалого лікування після поранення протягом 60 календарних днів, на підставі чого командиром військової частини НОМЕР_1 було оформлено відпускний квиток № 354 від 05.02.2025 щодо надання солдату ОСОБА_4 відпустки терміном на 60 діб з 05.02.2025 по 05.04.2025 (т. 1 а.с. 77-79).

У період з 08.01.2025 по 06.03.2025 ОСОБА_4 проходив декілька курсів стаціонарного лікування після поранення тяжкого ступеня у відділенні фізичної та реабілітаційної медицини КНП «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради, про що свідчать виписки з медичної карти стаціонарного хворого (відділення фізичної та реабілітаційної медицини) № 666 від 04.02.2025, № 3056 від 19.02.2025, № 4264 від 06.03.2025 (т. 1 а.с. 58-70).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 1969 від 05.04.2025 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_14 від 05.04.2025 (т. 1 а.с. 22-24).

За змістом сповіщення сім`ї № СЗ/3911 від 14.04.2025, виданого ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 сповіщається про те, що солдат ОСОБА_4 , колишній стрілець-номер обслуги 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_13 , перебуваючи на лікуванні, помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у себе в помешканні. Причина смерті: гостра коронарна смерть (смерть пов`язана з проходженням військової служби, але не пов`язана з захистом Батьківщини) (т. 1 а.с. 21).

Згідно з відповіддю Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 1819/06.10-01-31 від 24.06.2026, відсутні актові записи про шлюб ОСОБА_4 та народження у ОСОБА_4 дітей (т. 2 а.с. 58-59).

Відповідно до виписного епікризу з історії хвороби № 1087, виданого Кардіологічним відділенням міської клінічної лікарні № 9, заявнику ОСОБА_1 встановлено діагноз: остеоартроз, асептичний некроз голівок обох стегон (т. 1 а.с. 16).

Заявник ОСОБА_1 визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0289920 від 03.11.2014 (т. 1 а.с. 15).

Згідно з довідкою № 204 від 16.03.2026 ОСОБА_1 перебуває на обліку у сімейного лікаря КНП «Правобережний центр» з діагнозом: Двобічний коксартроз ІІІ ступеня, загострення; інтенсивний больовий синдром; порушення функції опори та ходи; з 17.03.2026 по 31.03.2026 знаходиться на амбулаторному лікуванні в умовах стаціонару вдома (т. 1 а.с. 231).

Відповідно до довідки № б/н від 13.04.2026, ОСОБА_1 перебуває на обліку у сімейного лікаря КНП «Правобережний центр» з діагнозом: Двобічний коксартроз ІІІ ступеня; інтенсивний больовий синдром; порушення функції ходи; продовжує лікування в умовах стаціонару вдома (т. 2 а.с. 40).

За змістом довідки № б/н від 11.05.2026, ОСОБА_1 перебуває на обліку у сімейного лікаря КНП «Правобережний центр» з діагнозом: Двобічний коксартроз ІІІ ступеня з вираженим порушенням функції опори та ходи; інтенсивний больовий синдром; потребує амбулаторного лікування та планового оперативного лікування (т. 2 а.с. 41).

У довідці про отримання допомоги відділу опрацювання документації № 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 25.11.2025 № 489/0401 зазначено, що розмір щомісячної допомоги у період з липня 2025 року по листопад 2025 року складав 2361,00 грн щомісяця (т. 1 а.с. 18).

Згідно з інформацією про доходи за період часу з 2013 року по час його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка надійшла від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ОСОБА_4 отримав заробітну плату (доходи) за 2013 рік в загальному розмірі 13620,46 грн: за 2014 рік - 13934,18 грн; за 2015 рік - 0,00 грн; за 2018 рік - 10397,73 грн; за 2019 рік - 600,00 грн; за 2020 рік - 38738,39 грн; за 2021 рік - 44107,65 грн; за 2022 рік - 6600,00 грн (лише в січні місяці); за 2023 рік - 0,00 грн; за 2024 рік - 354218,85 грн (т. 2 а.с. 54-55).

Як видно з відповіді № 3097983 від 29.07.2026 з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, ОСОБА_2 всього отримано: за 2019 рік - 24970,00 грн; за 2020 рік - 15526,00 грн; за 2023 рік - 77142,44 грн; за 2024 рік - 93545,02 грн; за 2025 рік - 115642,00 грн (т. 2 а.с. 79-82).

За змістом виписки по рахунку ОСОБА_2 , на її рахунок зараховано кошти від ОСОБА_22 в період з 09.01.2024 по 09.04.2025 у загальному розмірі 157716,00 грн (т. 1 а.с. 85-86).

Згідно з відповіддю № 3097975 від 29.07.2026 з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, ОСОБА_1 всього отримано: за 2015 рік - 4808,28 грн; за 2019 рік - 18440,00 грн; за 2020 рік - 21157,00 грн; за 2021 рік - 21818,00 грн; за 2022 рік - 24868,00 грн; за 2023 рік - 25200,00 грн; за 2024 рік - 28332,00 грн; за 2025 рік - 14271,11 грн; за 2026 рік - 47148,73 грн (т. 2 а.с. 71-76).

Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 (інформація про окремі транзакції), відкритого в АТ КБ «Приватбанк», зарахування коштів від ОСОБА_4 відбувалось: 18.09.2024 в розмірі 995,00 грн; 19.09.2024 в розмірі 497,50 грн; 14.10.2024 в розмірі 348,25 грн; 23.12.2024 в розмірі 995,00 грн (т. 1 а.с. 19).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що вона сусідка ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_12 (сина ОСОБА_25 ). Раніше з ними ще проживали батьки, проте матір давно померла, батько також нещодавно помер. Зазначила, що ОСОБА_23 не працював, оскільки вже більше п`яти років має інвалідність. Працював лише старший брат ОСОБА_24 , з яким на заводі працював її чоловік. Всі кошти йшли на лікування ОСОБА_23 . ОСОБА_25 завідувала домашнім господарством. Чи передавав ОСОБА_24 банківську картку ОСОБА_25 не бачила, проте ОСОБА_25 говорила, що ОСОБА_24 допомагає фінансово. ОСОБА_24 давав гроші ОСОБА_23 , але які суми їй не відомо. Востаннє ОСОБА_24 працював на птахофабриці. У вересні 2024 року ОСОБА_24 мобілізували, а потім повідомив, що в нього травма хребта. Заходила до ОСОБА_24 привітати його з днем народження, а на наступний день він помер.

Свідок ОСОБА_14 зазначив, що він сусід ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_12 (сина ОСОБА_25 ). Вже 10 років проживає з ними по сусідству, ОСОБА_23 завжди з палицею, отримує пенсію три тисячі. Він, як сусід, допомагає родині з гуманітарною допомогою. Коли у ОСОБА_23 загострення по його хворобі, він може бути лежачий та взагалі не вставати. ОСОБА_26 керувала ОСОБА_25 , ОСОБА_24 допомагав. ОСОБА_24 працював, а ОСОБА_25 все планувала по дому. У ОСОБА_24 не було ані дружини, ані дітей. Його сім`я це брат та сестра. В цій сім`ї панувала повна довіра, вони ніколи не сварились. ОСОБА_23 не може працювати, йому треба допомагати жити. ОСОБА_24 відігравав велику фінансову роль в цій родині. Приблизно у 2024 році ОСОБА_24 призвали на службу, потім з ним довго не було зв`язку, а пізніше він зателефонував та повідомив, що не відчуває ніг. Він довго їздив по госпіталях, лікувався. Коли ОСОБА_24 не стало, ОСОБА_23 зателефонував та попросив купити води чи хліба (точно не пам`ятає).

Свідок ОСОБА_15 суду показала, що її сім`я товаришує з родиною ОСОБА_17 . ОСОБА_24 допомагав грошима ОСОБА_25 та ОСОБА_23 . ОСОБА_23 має інвалідність, не може сам себе обслужити, отримує пенсію дві тисячі. Господарством займалася ОСОБА_25 , ОСОБА_24 допомагав фінансово та міг давати свою банківську карту ОСОБА_25 . ОСОБА_24 призвали на службу у 2024 році, він отримав поранення, а у 2025 році ОСОБА_24 помер.

При вирішенні питання необхідності встановлення факту перебування заявника на утриманні брата, слід було керуватись наступним.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у ч. 1 ст. 315 ЦПК України.

Частина перша статті 315 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених ч. 2 ст. 315 ЦПК України, - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- чинне законодавство не передбачає іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такими критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 та від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22.

Предметом розгляду в цій справі є встановлення факту перебування заявника на утриманні рідного брата ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 . Метою встановлення цього юридичного факту заявник зазначив призначення та отримання ним як особою, що перебувала на утриманні загиблого, одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пенсії по втраті годувальника.

За змістом ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (чинній на дату смерті ОСОБА_4 ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби (п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначав, що особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.

Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби не може становити менше 15 млн. гривень.

Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється особам, зазначеним в особистому розпорядженні загиблих осіб, зазначених у п. 1-1-2 цієї постанови, або особам, зазначеним у ч. 4 ст. 118-1 Кодексу цивільного захисту України, ч. 4 ст. 98 Закону України «Про Національну поліцію» та п. 4 ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням положень абзаців четвертого і п`ятого цього пункту.

За змістом ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають:

- діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

- вдова (вдівець);

- батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

- внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

- жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

- утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються:

а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;

в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю.

Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року;

г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати;

д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Дружина (чоловік) годувальника, померлого внаслідок причин, зазначених у пункті «а» статті 20 цього Закону, має право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до пункту «д» частини четвертої цієї статті незалежно від того, працює (проходить військову службу) вона (він) чи ні.

Тобто непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, брати:

1) які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років, водночас братам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;

2) незалежно від віку і працездатності, якщо він зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (ч. 1 ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 (у редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_4 ).

Положення п. 9 Порядку № 975 встановили, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у пп. 1-3 п. 4 цього Порядку, належать, зокрема, утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Пункт 20 Порядку № 975 визначає перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога.

Зокрема особи, які не були членами сім`ї загиблого, але перебували на його утриманні, додають до заяви рішення суду, що підтверджує факт перебування заявника, який є членом сім`ї загиблого (померлого), на його утриманні, який визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», або іншого документа, що є підставою для встановлення факту перебування на утриманні та призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до зазначеного Закону.

Для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На цьому також наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у п. 75 постанови від 11.02.2026 у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25).

Системний аналіз наведеного вище законодавства дає підстави для висновку, що на дату смерті ОСОБА_4 законодавець передбачив, що повнолітній брат загиблого військовослужбовця має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, якщо він був утриманцем загиблого, тобто мав право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Водночас право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до зазначеного Закону повнолітній брат має у випадку, якщо, в розумінні цього закону, був непрацездатним членом сім`ї загиблого військовослужбовця та перебував на його утриманні.

Заявник ОСОБА_1 на час загибелі брата був повнолітнім, він став особою з інвалідністю після досягнення 18 років, тобто не відноситься до категорії непрацездатних осіб, які мають право отримання пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тож відсутні правові підстави для задоволення заяви про встановлення факту перебування на утриманні загиблого брата.

Наведені вище висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, сформованими у постановах від 31.03.2026 у справі № 754/15529/24, від 08.04.2026 у справі № 274/5542/24. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 26.05.2026 у справі № 748/3246/25.

Суд першої інстанції зазначені обставини залишив без належної правової оцінки. За встановлених апеляційним судом обставин, саме по собі встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні брата ОСОБА_4 , навіть за умови його належного доказового підтвердження, не призвело б до досягнення мети, яку переслідував заявник при зверненні до суду.

Разом із тим, оскільки в оскаржуваному рішенні судом надавалась оцінка змістовному наповненню питання утримання, з якою не погодились апелянти, апеляційний суд вважає за необхідне відповісти на питання чи правильно суд оцінив наявні у справі докази щодо перебування ОСОБА_1 на утриманні брата ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що заявником належними та допустимими доказами не підтверджено факт його перебування на утриманні брата за період з 2013 року по грудень 2023 року. Місцевий суд підставно урахував відомості про доходи ОСОБА_4 за вказаний період часу.

Водночас суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що належними та допустимими доказами, які, на його переконання, є достатніми і достовірними, доведено той факт, що ОСОБА_1 перебував на утриманні свого брата ОСОБА_4 в період з січня 2024 року по день його загибелі - ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У цій частині викладений у рішенні висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи. Як видно з матеріалів справи, заявник факт утримання під час розгляду справи доводив письмовими доказами та показаннями свідків. Місцевий суд, частково задовольняючи заяву, послався на те, що з виписок по банківським рахункам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка, як встановлено з показів свідків веде господарство, оскільки ОСОБА_1 маломобільний, грошові кошти на рахунок ОСОБА_2 від померлого ОСОБА_4 надходили в період з 09.01.2024 по 09.04.2025, а на рахунок ОСОБА_1 - у вересні, жовтні та грудні 2024 року. Тобто загалом в період з січня 2024 року по квітень 2025 року підтверджено факт утримання ОСОБА_1 його братом ОСОБА_4 .

Апеляційний суд із наведеною оцінкою доказів не погоджується з огляду на таке.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним основним джерелом засобів для існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді витрат на утримання житла, його ремонті, сплату комунальних платежів, купівлі продуктів харчування, речей першої необхідності тощо. Тому отримання особою інших виплат не можуть бути перешкодою для визнання факту перебування її на утриманні.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Частково задовольняючи вимоги заяви, вирішальне значення суд першої інстанції надав тому, що ОСОБА_2 здійснювала ведення спільного господарства, оскільки заявник через стан здоров`я є маломобільним, а грошові кошти від ОСОБА_4 надходили на її рахунок протягом тривалого часу. Проте колегія суддів вважає, що наведені обставини не є достатніми для висновку про перебування заявника на утриманні померлого брата в розумінні ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Так, установивши, що ОСОБА_1 отримував державну соціальну допомогу у зв`язку з інвалідністю, суд першої інстанції правильно зазначив, що наявність у заявника самостійного джерела доходу не виключає можливості встановлення факту перебування на утриманні іншої особи. Разом із тим суд залишив поза увагою, що за таких обставин необхідним є встановлення не лише самого факту надання матеріальної допомоги, а й того, що така допомога мала постійний характер і була основним джерелом засобів до існування заявника. Суд першої інстанції правильно навів відповідний правовий висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 22.05.2019 у справі № 520/6518/17, однак фактично не застосував його до встановлених обставин справи, оскільки не здійснив порівняння розміру допомоги, яку заявник отримував від померлого, з іншими його доходами.

З матеріалів справи видно, що протягом 2024 року ОСОБА_1 отримав доходи в загальному розмірі 28332,00 грн, що становить 2361,00 грн на місяць. Водночас за відомостями банківської виписки протягом 2024 року ОСОБА_4 здійснив на рахунок заявника лише чотири перекази грошових коштів на загальну суму 2835,75 грн. Таким чином, документально підтверджений розмір матеріальної допомоги, отриманої заявником від брата протягом 2024 року, становив близько десяти відсотків його власного річного доходу. Безумовно, наведена обставина не виключає можливості надання заявнику іншої матеріальної допомоги, у тому числі шляхом оплати його харчування, лікування та інших необхідних витрат, однак у такому разі суд повинен був установити характер, періодичність та хоча б орієнтовний розмір такої допомоги, а також з`ясувати, чи переважала вона за своїм значенням інші джерела засобів до існування заявника. Натомість суд першої інстанції, встановивши факт надходження на рахунок ОСОБА_2 від ОСОБА_4 грошових коштів у загальному розмірі 157716,00 грн, фактично ототожнив зазначені перекази з утриманням заявника. При цьому судом встановлено, що у спільному житловому приміщенні проживали четверо осіб, які вели спільне господарство, а ОСОБА_2 здійснювала придбання продуктів харчування, оплату комунальних послуг та забезпечення інших побутових потреб родини. За таких обставин грошові кошти, які перераховував ОСОБА_4 сестрі, могли використовуватися для забезпечення потреб як усіх членів родини, у тому числі самого ОСОБА_4 , який був співвласником квартири та проживав у ній, так і окремо когось із них. Суд першої інстанції не встановив, яка саме частина цих коштів витрачалася на особисті потреби ОСОБА_1 , чи була така допомога систематичною та чи становила вона основне джерело засобів до його існування. Не наведено в оскаржуваному рішенні й мотивів, з яких суд дійшов висновку, що кошти, перераховані на рахунок ОСОБА_2 , слід розглядати саме як допомогу заявнику, а не як участь ОСОБА_4 у фінансуванні спільного сімейного господарства.

Колегія суддів також враховує, що ОСОБА_2 , яка здійснювала ведення спільного домашнього господарства, мала самостійні джерела доходу, що підтверджується відомостями Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, згідно з якими протягом 2024 року вона отримала доходи в загальному розмірі 93545,02 грн. Отже, забезпечення побутових потреб членів родини здійснювалося за умов наявності декількох джерел фінансування. При цьому матеріали справи не містять достатніх відомостей, які б дозволяли встановити, за рахунок яких саме коштів та в якому обсязі забезпечувалися особисті потреби заявника. За таких обставин сам факт перерахування ОСОБА_4 грошових коштів сестрі, яка вела спільне господарство, не дає достатніх підстав для висновку про те, що саме його допомога була основним і постійним джерелом засобів до існування ОСОБА_1 .

Колегія суддів враховує, що утримання особи не обов`язково повинно здійснюватися шляхом безпосередньої передачі їй грошових коштів, а може полягати в забезпеченні продуктами харчування, оплаті лікування, житлово-комунальних послуг та інших необхідних витрат. Однак незалежно від способу надання такої допомоги обов`язковою умовою встановлення факту перебування на утриманні є доведеність її постійного та основного значення для існування конкретної особи. Наведених обставин судом першої інстанції належним чином не встановлено.

Що стосується показань допитаних свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , то вони дійсно підтвердили факт спільного проживання членів родини, незадовільний стан здоров`я заявника, ведення домашнього господарства ОСОБА_2 та надання ОСОБА_4 фінансової допомоги.

Разом із тим показання зазначених свідків мають переважно загальний характер та не містять конкретних відомостей, які дозволяли б установити розмір матеріальної допомоги, що надавалася саме заявнику, її співвідношення з його власними доходами та основне значення для забезпечення засобів до існування.

Зокрема, свідок ОСОБА_13 , зазначивши про надання ОСОБА_4 грошових коштів заявнику, водночас пояснила, що розмір таких коштів їй невідомий, а про фінансову допомогу з боку ОСОБА_4 вона дізналася, зокрема, зі слів ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_14 підтвердив, що ОСОБА_4 відігравав значну фінансову роль у родині, проте не повідомив конкретних обставин, які б дозволяли визначити обсяг матеріального забезпечення саме заявника.

Аналогічно свідок ОСОБА_15 зазначила про надання ОСОБА_4 грошової допомоги сестрі та брату, однак не конкретизувала її розміру та періодичності.

При цьому колегія суддів не ставить під сумнів достовірність показань зазначених свідків щодо відомих їм обставин життя родини, проте вважає, що такі показання у сукупності з іншими доказами не підтверджують усіх необхідних умов для встановлення заявленого юридичного факту.

З урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 січня 2021 у справі № 592/17552/18, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт надання померлим матеріальної допомоги члену своєї родини не є достатнім для встановлення факту перебування останнього на утриманні. Така допомога повинна мати постійний характер та бути основним джерелом засобів до існування особи. Натомість установлені у цій справі обставини свідчать про надання ОСОБА_4 матеріальної допомоги заявнику та іншим членам родини, проте не підтверджують, що саме ця допомога була для ОСОБА_1 постійним та основним джерелом засобів до існування. За відсутності доказів зазначених обставин надана допомога не може бути кваліфікована як утримання у розумінні ст. 31 Закону № 2262-XII, а свідчить лише про здійснення матеріальної підтримки в межах родинних відносин.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність факту перебування ОСОБА_1 на утриманні померлого брата, та не перевірив належним чином юридичного значення встановлення такого факту з огляду на мету звернення заявника до суду.

Доводи заявника про неучасть представника Міністерства оборони України в судових засіданнях суду першої інстанції також не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки неявка належним чином повідомленої заінтересованої особи до судового засідання сама по собі не свідчить про визнання нею обставин, на які посилається заявник, та не звільняє суд від обов`язку перевірити належність, допустимість, достовірність і достатність поданих доказів відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заяви не можна визнати законним та обґрунтованим.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом справи, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

У постанові від 30.09.2020 у справі № 263/1265/18 Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на особливості розгляду справ окремого провадження судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом таких справ у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.01.2026 у справі № 947/37166/23, у якій зазначено, що положення ч. 7 ст. 294 ЦПК України виключають можливість покладення на заявника обов`язку з відшкодування судового збору, сплаченого особою, яка подала апеляційну скаргу.

Оскільки ця справа розглядається в порядку окремого провадження, судовий збір, сплачений Міністерством оборони України та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області за подання апеляційних скарг, незалежно від результатів їх розгляду відшкодуванню не підлягає та залишається за апелянтами.

Керуючись ст. 367, 374, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Міністерства оборони України та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2026 - задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2026 у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про встановлення факту перебування на утриманні - відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 19.10.2026.

Головуючий Д.І. Сакоян

Судді М.С. Гончар

Л.Г. Салтан