Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №128/2197/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/2197/25

Провадження № 22-ц/801/2251/2026

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокуСправа № 128/2197/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Служба у справах дітей Вінницької міської ради,

прокурор – Суходоля М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бездітної Тетяни Вячеславівни в інтересах ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Бондаренко О. І. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав та призначення опікуна.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка є бабусею малолітньої дитини — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мати дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після смерті матері дитина фактично проживає з бабусею за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою ОСББ «Першотравневе-98».

Батько дитини, ОСОБА_2 , з 2017 року участі у вихованні та утриманні дитини не бере, жодної допомоги не надає.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області у справі №128/1158/22 від 19 серпня 2022 року з нього стягнуто аліменти у розмірі 1/4 доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Виконавчі листи видані та перебувають у державного виконавця, однак заборгованість відповідача за аліментами на утримання дитини становить 121 584 грн станом на 30 квітня 2025 року, що підтверджується відповідною довідкою державного виконавця (додається).

ОСОБА_2 з 05 січня 2022 року відбував покарання в державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)», що підтверджується відповідною довідкою. Відповідач був засуджений за тяжкі злочини, не бере участі у вихованні доньки, не цікавиться її життям, не забезпечує належного фізичного та духовного розвитку дитини. Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться її життям, не спілкується з нею, не здійснює матеріальної підтримки. Дитина емоційно прив`язана до позивачки, має належні умови проживання та виховання.

У зв`язку із викладеним, з метою захисту прав та інтересів малолітньої дитини, ОСОБА_1 у заявленому позові просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 та призначити опікуном над малолітньою ОСОБА_3 її бабусю — ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 22 червня 2026 року позов було задоволено частково та вирішено позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому суд першої інстанції вважав доведеним ту обставину, що батько-відповідач по справі, свідомо ухилився від виховання дитини ОСОБА_3 , не забезпечує її матеріальні, інтелектуальні, культурні, духовні потреби, не цікавиться життям дитини, підготовкою до дорослого життя належним чином, як це передбачено ст.150-155 СК України, та самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, тому позов є доведеним та таким, що підлягає задоволенню.

Водночас суд зазначив, що встановлення опіки та піклування вирішується судом, коли під час розгляду інших спорів виявляється, що їх наслідком є залишення дітей без батьківського піклування. Оскільки предметом судового розгляду є вирішення питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , тому вимога про призначення опікуна є такою, що заявлена передчасно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, представник відповідача подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Панасюк О. С., Береговий О. Ю.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 липня 2026 року матеріли справи витребувано із суду першої інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2026 року апеляційну скаргу було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2026 року поновлено відповідачу строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі, зупинено дію рішення, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2026 року строк розгляду апеляційної скарги продовжено на п`ятнадцять днів, справу призначено до розгляду на 15 жовтня 2026 року о 10 год 00 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач взагалі не знав про дану справу, тому його процесуальні права були порушені. Він не міг подати ні заперечення ( відзив), ні надавати докази по справі ( свідки, документи), ні виконувати інші процесуальні дії відповідно до ЦПК. Ніхто йому не телефонував, не шукав, не повідомляв про суд.

Засідань комісії Служби у справах дітей ВМР не відбувалося, ніхто не досліджував обставин спілкування між ним та дитиною. Заяви які є від нього в матеріалах справи він не писав. Хто саме міг це зробити йому не відомо. Більш того, відповідач є юридично неграмотною особою, але заяви написані з посиланням на законодавство України, які він розписати не міг. Жодного разу відповідач не був присутнім на судовому засіданні. Отже, порушення процесуальних прав відповідача привели до винесення незаконного рішення по справі.

Незважаючи на те, що відповідач зі своєю померлою дружиною – ОСОБА_4 не перебували у зареєстрованому шлюбі у них були дружні відносини. Вони підтримували один одного, вели спільне господарство, поводили себе як повноцінне подружжя. Так, після народження дитини вона була відповідно до поданої заяви записана як дитина ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Відповідач повністю визнав свою дитину та поводив себе із нею як повноцінний батько.

З 05 січня 2022 року відповідач з незалежних від нього причин перебував в СІЗО УВП №1 (як запобіжний захід). Весь цей час він продовжував в телефонному режимі спілкуватися зі своєю дружиною та дитиною, однак взагалі не знав, що в цей час дружина подала на нього в суд для стягнення аліментів. З УВП №1 в матеріалах справи містяться відповідні довідки, які підтверджують що відповідач дійсно є затриманим. Отже, в цей час протягом 2022-2023 років навіть при великому бажанні відповідача бути повноцінним батьком для своєї дитини, утримувати її й матеріально забезпечувати, він цього зробити не міг.

Після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України і початку військового стану ОСОБА_4 разом з дитиною виїхали за кордон ( про що в позовній заяві навіть не зазначається). Весь цей час відповідач був з ними на зв`язку. Підтримував їх морально та духовно. Однак в подальшому дружина захворіла і померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після цього між відповідачем та бабусею дитини була розмова і вони домовилися, що дитина залишається проживати із нею, так як вона як жінка краще забезпечить їй належні умови. Окрім того, у відповідача продовжуються судові засідання в суді і ніхто не знає, що буде в подальшому. Тому з метою саме найкращих інтересів дитини відповідач розумів, що дитині буде краще проживати із бабусею.

Однак відповідач повністю забезпечував свою дитину усім необхідним. Сплачував за її речі, проводив із нею час, постійно був на зв`язку по телефону. Отже, фактично повноцінно виконував батьківські обов`язки. З матеріалів справи не вбачається чи суд взагалі з`ясовував питання щодо побачення батька з дитиною.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

В судовому засіданні відповідач та його представник апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені у ній підстави.

Прокурор в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, при цьому ними подано заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 26).

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (а. с. 28, 19).

Заочним рішенням Вінницького районного суду від 19 серпня 2022 року у справі №128/1158/22 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 було стягнуто аліменти на доньку у розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 червня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 9-10).

На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження №70547739 (а. с. 8, 7).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а. с. 24).

Відповідно до довідки ОСББ «Першотравневе-98» від 28 квітня 2025 року після смерті доньки онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з бабусею ОСОБА_1 (а. с. 25).

Відповідно до довідки № 3992 9297 5556 0923 сума пенсії ОСОБА_1 з листопада 2024 року по квітень 2025 року становить 22 922,44 грн (а. с. 15).

Відповідно до розрахунку заборгованості за аліментами по ВП №70547739 її розмір за період з червня 2022 року по квітень 2025 року становить 121 584 грн (а. с. 21-23).

Відповідно до довідки ДУ «Вінницька УВП (№ 1)» №4/79/41 від 26 серпня 2022 року ОСОБА_2 утримується в державній установі виконання покарань (№1)» з 05 січня 2022 року по теперішній час (а. с. 18).

Відповідно до довідки ДУ «Вінницька УВП (№ 1)» №7242 від 26 серпня 2022 року ОСОБА_2 за період з 05 січня 2022 року по теперішній час не працював, доходів від трудового використання не мав, будь-яких інших доходів не отримував, знаходиться на повному державному забезпеченні (а. с. 11).

Чоловік ОСОБА_1 – ОСОБА_5 – є власником 1/2 частки кімнати № НОМЕР_5 площею 12,7 кв. м у гуртожитку АДРЕСА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_6 від 04 серпня 2016 року. Співвласником іншої 1/2 кімнати є ОСОБА_6 (а. с. 30).

На а. с. 53, 54, 78, 79 містяться акт Служби у справах дітей Вінницької міської ради щодо обстеження житлово-побутових умов дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та висновок Служби у справах дітей Вінницької міської ради про недоцільність призначення ОСОБА_1 опікуном малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Оскільки рішення суду оскаржується лише у частині задоволення позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, у частині відмови у призначенні позивачки опікуном над онукою апеляційним судом не переглядається.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків з виховання та утримання доньки, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не дбає про неї та не спілкується з дитиною.

Отже, правовою підставою для позбавлення батьківських прав позивачка визначила п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Водночас тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та, залежно від обставин відповідної справи, вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів винної поведінки відповідача із ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас, як видно із матеріалів справи, Служба у справах дітей хоч і була залучена до участі при розгляді цієї справи, втім не досліджувала питання щодо доцільності або недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не надала жодного висновку.

Матеріали справи містять виключно акт Служби у справах дітей Вінницької міської ради щодо обстеження житлово-побутових умов дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та висновок Служби у справах дітей Вінницької міської ради про недоцільність призначення ОСОБА_1 опікуном малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

При цьому колегія суддів зауважує, що вказана у акті та висновку дата народження дитини не відповідає дійсній.

На переконання апеляційного суду, позивачкою не обґрунтовано яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту інтересів дитини та позитивно впливатиме на її подальше життя.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених СК України.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Апеляційний суд констатує, що позивачем не доведено обставин навмисного винного нехтування відповідачем батьківськими правами, необхідності застосування крайнього заходу втручання у права дитини на зростання в сім`ї, та підтримання зв`язків з батьком, неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.

Колегія суддів наголошує, що метою позбавлення батьків їх батьківських прав є захист дитини та обмеження присутності у її житті того із батьків, хто здатен заподіяти реальну непоправну шкоду її життю, здоров`ю та психологічному благополуччю, а не винесення формального судового рішення.

Натомість таких обставин позивачкою доведено не було.

Отже, суд першої інстанції зробив передчасний та необґрунтований висновок про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та без достатніх підстав задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пп. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382, 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки у задоволенні позовних вимог судом відмовлено, а апеляційна скарга підлягає задоволенню, понесені позивачкою судові витрати слід залишити за нею, а також необхідно стягнути з неї на користь відповідача понесені ним судові витрати на апеляційне оскарження рішення місцевого суду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Бездітної Тетяни Вячеславівни в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22 червня 2026 року в частині задоволення позовних вимог і розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у суді першої інстанції, залишити за нею.

У решті рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 22 червня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 816,80 грн сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повна постанова складена 19 жовтня 2026 року.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк