Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №344/22203/24 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/22203/24

Провадження № 2/344/401/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої – судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з Петришин Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення завданої майнової шкоди –

В С Т А Н О В И В:

Кріушина Люція Володимирівна (надалі – також «Позивач») в особі уповноваженого представника звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі – також «Відповідач») про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на її користь 1 258 525,00 грн. завданої шкоди, яка спричинена загорянням автомобіля марки «Cadillac Escalade», д.н.з. НОМЕР_1 за фактом виникнення пожежі, яка мала місце 26 січня 2024 року. Просить також стягнути з Відповідача на її користь витрати зі сплати судового збору в сумі 12 585,00 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. та 4 775,40 грн. витрат на проведення експертизи.

Позовні вимоги мотивовано тим, що внаслідок проведення завідомо неякісних ремонтних робіт транспортного засобу на станції технічного обслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (власником якого є ФОП ОСОБА_2 ), які базувалися на укладеному між сторонами усного договору підряду (ремонтні роботи щодо заміни чотирьох бензинових форсунок, промивки газових форсунок на стенді (8 шт.), калібрування газових форсунок на стенді (8 шт.), комп`ютерної діагностики) – 26 січня 2024 року, після виїзду автомобіля зі станції технічного обслуговування, відбулося загоряння автомобіля «Cadillac Escalade», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить Позивачці.

Причиною виникнення пожежі автомобіля згідно замовленого Позивачем висновку експерта, як зазначено у позовній заяві, є тепло, отримане від більш розігрітого або розжареного предмету (вузли і агрегати двигуна) в результаті розгерметизації паливної системи та витікання палива. Розмір завданої автомобілю Позивача шкоди становить 1 258 525,00 грн., яку Позивач просить стягнути з Відповідача, як особи, з вини якої відбулося загоряння транспортного засобу.

Посилаючись в якості правових підстав позову на норми цивільного законодавства щодо договору підряду, статті 22, 1165, 1166 Цивільного кодексу України, Позивач просить стягнути з Відповідача матеріальну шкоду, яка спричинена загорянням автомобіля.

В судових засіданнях представник Позивач позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити в повному обсязі. В подальшому подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник Відповідача – Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 – на адресу суду подав Відзив на позов, у якому проти позовних вимог заперечив та просив у їх задоволенні відмовити.

Так, заперечуючи проти позову, представник Відповідача у відзиві покликається на те, що від ОСОБА_1 25.01.2024 року та 26.01.2024 року жодних замовлень Відповідачу ФОП ОСОБА_2 щодо технічного обслуговування і/або ремонту колісних транспортних засобів не надходило.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів про те, що ФОП ОСОБА_2 надавав послуги щодо технічного обслуговування і/або ремонту транспортного засобу марки «Cadillac Escalade», д.н.з. НОМЕР_1 .

В судовому засіданні представник Відповідач проти позову заперечував з викладених у відзиві підстав. В подальшому направив до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , який, як він зазначив, є довіреною особою ОСОБА_1 , товаришем її чоловіка, повідомив суду, що саме він передавав транспортний засіб марки «Cadillac Escalade», д.н.з. НОМЕР_1 на СТО для ремонту бензинових форсунок і газової установки.попередньо саме на вказаній СТО робили сертифікацію газової установки, а саму газову установку встановлювали в іншому місці.

На запит працівників СТО ним, свідком, було придбано відповідні запасні деталі. Забравши автомобіль після ремонту, свідок поїхав до ОСОБА_4 , по дорозі здійснив заправку автомобіля газом. вже тоді відчував запах бензину. Проїхавши 1-2 км, побачив полум`я з під-капоту та зупинився. Викликав пожежну допомогу, також гасив полум`я власним вогнегасником. після цього, свідок зателефонував на СТО, вони сказали везти автомобіль до них. Помістивши автомобіль на евакуатор, свідок відвіз його на СТО.

Також свідок повідомив, що спочатку працівники СТО просили мирно владнати дану ситуацію, однак досягти будь-якого результату примирення не вдалося. Додатково зазначив, що особу на ім`я « ОСОБА_5 », якого свідок вважав директором СТО, він знає 10 років.

У зв`язку з відсутністю у матеріалах справи невирішених заяв чи клопотань представників сторін, неподання ними будь-яких інших заяв чи клопотань, зважаючи на факт надання представниками сторін пояснень по суті спору, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, Суд вважає за можливе завершити розгляд справи без участі сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 06.12.2019 року. Основний вид діяльності – 45.20 «Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів».

Посилаючись на те, що між Позивачем та Відповідачем було укладено усний договір підряду, на підставі якого проводилися технічні роботи з транспортним засобом (ремонтні роботи щодо заміни чотирьох бензинових форсунок, промивки газових форсунок на стенді (8 шт.), калібрування газових форсунок на стенді (8 шт.), комп`ютерної діагностики), які проведено працівниками Відповідача неякісно, що в подальшому при експлуатації автомобіля спричинило загоряння транспортного засобу та завдання Позивачці матеріальної шкоди, Позивач звернулася до суду з даним позовом.

В якості правових підстав позову представник Позивача покликається на норми цивільного законодавства, що регулюють укладення договору підряду, норми щодо відшкодування матеріальної шкоди.

Так, відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (надалі – «ЦК України») правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Статтею 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (стаття 843 ЦК України).

Згідно зі статтею 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Статтею 865 ЦК України визначено, що за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір побутового підряду є публічним договором.

До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Вимоги щодо форми договору побутового підряду визначено статтею 866 ЦК України.

Договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору.

Відсутність у замовника цього документа не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору або його умов.

Права замовника у разі істотного порушення підрядником договору побутового підряду визначено статтею 872 ЦК України.

Якщо підрядником були допущені істотні відступи від умов договору побутового підряду або інші істотні недоліки в роботі, виконаній із матеріалу замовника, він має право вимагати за своїм вибором:

1) виготовлення іншої речі з однорідного матеріалу такої самої якості;

2) розірвання договору та відшкодування збитків.

У разі виявлення інших відступів від умов договору або інших недоліків у роботі замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного усунення цих недоліків у розумний строк або відшкодування його витрат на усунення недоліків чи відповідного зменшення плати.

Вимога про безоплатне усунення недоліків роботи, виконаної за договором побутового підряду, які можуть становити небезпеку для життя або здоров`я замовника та інших осіб, може бути пред`явлена замовником або його правонаступником протягом десяти років з моменту прийняття роботи, якщо у встановленому законом порядку не передбачені більш тривалі строки (строки служби). Така вимога може бути пред`явлена незалежно від того, коли виявлено ці недоліки, у тому числі й при виявленні їх після закінчення гарантійного строку.

У разі невиконання підрядником цієї вимоги замовник має право протягом цього ж строку вимагати повернення частини ціни, сплаченої за роботу, або відшкодування його витрат на усунення недоліків.

Так, в ході судового розгляду справи стороною Позивача за допомогою належних та допустимих доказів не доведено існування між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 зобов`язальних правовідносин, які б випливали з договору підряду.

Доказів укладення між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 договору підряду (побутового підряду), зокрема, квитанції або іншого документу, що підтверджує укладення договору ремонту/технічного обслуговування транспортного засобу, доказів оплати підрядних робіт Позивачем не надано. Відповідач такі обставини заперечує.

Надані Позивачем висновки щодо причин загоряння автомобіля, вартості завданої Позивачці матеріальної шкоди, заява в правоохоронні органи не є належними доказами, що підтверджують факт укладення вищевказаних видів цивільно-правових договорів саме між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

Отже, посилання Позивача в якості правових підстав позову на норми цивільного законодавства, що регулюють укладення договору підряду є безпідставним, оскільки ним не доведено наявності зобов`язальних відносин між ним та Відповідачем.

При цьому, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №910/17324/19, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1).

Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85). З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43) та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85).

Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 86)).

В позовній заяві в якості правових підстав позовних вимог представником Позивача також зазначено норми ст. ст. 22, 1166 ЦК України, тобто норми деліктного права.

Зокрема, у позовній заяві та в судових засіданнях представник Позивача покликався на те, що внаслідок неналежного проведення ремонтних/обслуговуючих робіт з автомобілем Позивача відбулося його загорання за кілька кілометрів після виїзду зі станції технічного обслуговування Відповідача, що, в результаті, спричинило Позивачці шкоду у наведеному в позові розмірі.

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди у позадоговірних (деліктних) зобов`язаннях.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за завдану шкоду.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини завдавача шкоди.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач має довести факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана особі і майну громадянина або завдана майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Розглядаючи спір про відшкодування завданої шкоди, суд повинен з`ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв`язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.

До істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, а відповідач має спростувати наявність своєї вини.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 564/973/19, провадження №61-17828св20.

Як роз`яснено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

В постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №242/4773/17 суд касаційної інстанції зазначив: «цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов`язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду».

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголосив, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі №401/1944/22, провадження № 61-10115св23 від 10 листопада 2023 року.

На підтвердження позовних вимог про відшкодування шкоди Позивачем надано суду:

- висновок експерта №СЕ-19/109-24/14653-АВ від 11.11.2024 року (том 1, а.с.9-20), відповідно до якого вартість матеріального збитку завдана ОСОБА_1 внаслідок пошкодження (загоряння) автомобіля марки «Cadillac Escalade», д.н.з. НОМЕР_1 за фактом виникнення пожежі, яка мала місце 26 січня 2024 року, становила 1 258 525 грн. 00 коп.

- висновок експерта №ЕД-19/109-24/1661-ПТ від 15.04.2024 року (том 1, а.с.21-31), в якому зазначено, що осередок пожежі в автомобілі «Cadillac Escalade», д.н.з. НОМЕР_1 знаходився в передній частині автомобіля в підкапотному просторі в районі силового агрегату. Причиною виникнення пожежі легкового автомобіля марки «Cadillac Escalade», д.н.з. НОМЕР_1 послужило тепло, отримане від більш розігрітого або розжареного предмета (вузли і агрегати двигуна) в результаті розгерметизації паливної системи та витіканні палива.

Суд зауважує, що вказані документи підтверджують місце виникнення та причину загорання автомобіля марки «Cadillac Escalade», д.н.з. НОМЕР_1 , яке мало місце 26.01.2024 року, а також вартість завданої власнику автомобіля шкоди, пов`язаної із його загорянням.

Однак, вказані висновки експерта не містять даних про те, що загоряння автомобіля марки «Cadillac Escalade», д.н.з. НОМЕР_1 , яке мало місце 26.01.2024 року, перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з протиправними діями Відповідача ОСОБА_2 , чи діями працівників СТО, яке є власністю ОСОБА_2 .

Суд також зауважує, що до матеріалів справи стороною Позивача не надано доказів на підтвердження того, що СТО, на якому, за твердженнями сторони Позивача, відбувалося ремонтно-діагностичне обслуговування автомобіля Позивачки 25 чи 26 січня 2024 року, належить саме Відповідачу ОСОБА_2 .

Однак, оскільки у відзиві на позов представник Відповідача обставини наявності у Відповідача СТО за зазначеною у позовній заяві адресою не заперечив, Суд вважає вказану обставину такою, яку стороною Відповідача не спростовано.

Також в ході розгляду даної справи Судом було задоволено клопотання представника Позивача про витребування доказів та витребувано у Слідчого відділу Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області належним чином завірені документи, які зібрано за результатами розгляду поданої ОСОБА_1 заяви про кримінальне правопорушення у червні 2024 року.

На виконання вимог ухвали суду слідчим відділом повідомлено, що згідно ІКС ІПНП України в Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області звернення ОСОБА_6 та ОСОБА_3 з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , зареєстровано в ЄО від 26.06.2024 року №19854 та розглянуте згідно Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідь.

Зокрема, 29.07.2024 року Позивачці ОСОБА_1 та громадянину ОСОБА_3 було надано відповіді (том 1, а.с.129,130), за змістом яких заявників повідомлено про відсутність підстав для внесення зазначених у заяві відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Доведено до їх відома, що в ході опрацювання даного звернення отримати пояснення у осіб, на яких подано скаргу, не представилось за можливе, оскільки усі працівники СТО одноголосно, в категоричній формі, відмовилися надавати будь-які пояснення. У зв`язку з цим заявникам рекомендовано звертатися із судовим позовом в порядку цивільного судочинства.

Крім того, за клопотанням сторони Позивача Судом неодноразово здійснювався виклик в статусі свідків громадян ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які, за твердженням представника Позивача, здійснювали ремонтно-обслуговуючі роботи з транспортним засобом Позивача 25-26.01.2024 року. Однак, вказані особи до суду не з`явилися, повістки про їх виклик поверталися на адресу суду з підстав «за закінченням терміну зберігання» та «за відсутністю адресата».

Будь-яких інших заяв чи клопотань стороною Позивача не заявлялося.

Пояснення свідка ОСОБА_3 , який підтвердив викладені у позовній заяві обставини, Суд вважає неналежним доказом, оскільки вказана особа була законним користувачем транспортного засобу марки «Cadillac Escalade», д.н.з. НОМЕР_1 , і саме він був безпосереднім учасником всіх спірних правовідносин 26.01.2024 року, існування яких доказується в даній цивільній справі, а також заявником до правоохоронних органів, – а тому даний свідок не може вважатися незацікавленою особою, а його покази, які не підтверджуються будь-якими іншими матеріалами справи, не можуть бути покладені в основу рішення суду.

Суд також зауважує, що стороною Позивача не надано суду доказів оплати на рахунок ФОП ОСОБА_2 вартості проведених ремонтних робіт автомобіля, які вони доводять.

Будь-які інші докази, які б підтверджували обґрунтованість позовних вимог – в матеріалах справи відсутні.

У зв`язку з викладеним, Суд приходить до висновку про те, що в ході розгляду справи стороною Позивача не доведено належними та допустимим доказами, що саме Відповідача ФОП ОСОБА_2 є завдавачем шкоди Позивачу, або особою, відповідальною за завдану їй шкоду.

Іншими словами, протиправність поведінки Відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою – стороною Позивача не доведено.

Будь-які докази, які б підтверджували такі обставини – в матеріалах справи відсутні.

Сам факт наявності шкоди та її розміру автоматично не є підставою для висновку про наявність підстав для покладення обов`язку щодо її відшкодування саме на Відповідача.

Щодо посилання представника Позивача в позовній заяві на норму статті 1165 ЦК України, якою визначено порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи – Суд зауважує, що фактична та юридична мотивація такої правової підстави позовних вимог – в позовній заяві взагалі відсутня. На обставини неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи представник Позивача не покликався.

Отже, в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати залишаються за Позивачем.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. 22, 1166 ЦК України керуючись ст. ст. 13, 81, 82, 141, 247, 263-265, 268, 273, 279, ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення завданої майнової шкоди – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.10.2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.