Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №438/12/26 — Бориславський міський суд Львівської області

Суд: Бориславський міський суд Львівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про позбавлення батьківських прав

Дата: 15 жовтня 2026 р.

Справа: №438/12/26

Суддя: Слиш А. Т.

Справа № 438/12/26

Провадження 2/438/188/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16 жовтня 2026 року Бориславський міський суд Львівської області у складі:

головуючого-судді Слиша А.Т.,

за участі секретаря судового засідання Кекош Н.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Садлівської О.П.,

представника відповідача - адвоката Андрейків Х.І.,

представника третьої особи Ваверчак О.П.,

прокурора Дубіль О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у справі загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовними вимогами до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та зміну способу аліментів.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 18 червня 2011 року, який розірвано рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 21 лютого 2013 року. Зазначене рішення вступило 04 березня 2013 року.

У шлюбі народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час є неповнолітньою та проживає разом з позивачкою та виховується нею.

Відповідач ОСОБА_2 з початку 2013 року свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню доньки ОСОБА_4 , взагалі не цікавиться її життям, здоров`ям та вихованням.

Відповідно до рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 21 лютого 2013 року з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі частки з усіх доходів щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31 січня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідач сплачує аліменти періодично із затримками та виключно примусовому порядку.

Позивач, посилаючись на те, що перебуває у відпустці по догляду за дітьми, які не досягли трьох річного віку, враховуючи значне подорожчання вартості життя, позивачу важко повноцінно утримувати спільну із відповідачем дитину з особливими потребами, просить змінити спосіб стягнення аліментів визначений рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 21 лютого 2013 року у розмірі частки з усіх доходів щомісячно на тверду грошову суму у розмірі 7000 гривень щомісячно.

Посилаючись на вказані обставини, норми чинного законодавства, просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 29 січня 2026 року позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, відповідачу надано термін для подання відзиву на позов.

Проведення підготовчого судового засідання неодноразово відкладалось у зв`язку із заявленими клопотаннями відповідача, а також у зв`язку із неявкою останнього у судове засідання, про причину своєї неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, суд вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності відповідача.

24 квітня 2026 року в системі «Електронний суд» представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Андрейків Х.І. подано відзив на позов. В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначає, що відповідач жодним чином не ухилявся від утримання дитини, з моменту відкриття виконавчого провадження регулярно сплачує аліменти, не має заборгованості зі сплати аліментів. Не заперечує щодо зміни способу аліментів, згідний сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 7000 гривень щомісячно.

Відповідач неодноразово звертався до позивачки з проханням надавати можливість поспілкуватись з донькою, проте позивач не сприяє спілкування відповідача з донькою, пояснюючи, що донька не знає батька. Проте відповідач бажає брати участь у вихованні дитини не лише матеріально, але й шляхом участі у житті доньки.

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Садлівська О.П. позов підтримали, посилаючись на обставини, що в ньому викладені, просили позов задовольнити.

Представник відповідача адвокат Андрейків Х.І. у судовому засіданні позовні вимоги в частині позбавлення батьківських прав заперечила повністю, заславшись на обставини викладені у відзиві на позовні вимоги. В частині зміни способу стягнення аліментів визнала повністю.

Представник третьої особи Ваверчак О.П. та прокурор Дубіль О.І. у судовому засіданні заславшись на недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача, просять суд у задоволенні позовних вимог в частині позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, представника третьої особи, прокурора та свідків, з`ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши докази, прийшов до наступного висновку.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст.165 СК України).

Положеннями частини 1 та 2 статті 3 Конвенції про права дитини (прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року і підписаної Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Вирішуючи позовні вимоги, суд керується наступними нормами чинного законодавства.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно ст.18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти - інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків з сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною, а також в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Також у ст.7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами 2 та 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (про що стверджує позивач у цій справі); 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України року встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 цієї ж статі - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12.02.2024 у справі № 202/1931/22, від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20, від 18.02.2021 у справі № 645/920/19.

ВС у справі №459/3411/18 в постанові від 29.09.2021 вказав, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (SAVINY v. UKRAINE, № 39948/06, § 50, ЄСПЛ, від 18 грудня 2008 року).

Аналізуючи доводи позивача, якими обґрунтовуються позовні вимоги, щодо позбавлення батьківських прав

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Іванівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області від 14 січня 2012 року (а.с.9)

Довідкою, виданою приватним підприємством «Борислав-Комфорт» від 26 листопада 2023 року за №370, підтверджено що позивач ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 разом із доньками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . (а.с.10)

Довідкою з місця праці позивача підтверджено, що позивач ОСОБА_1 перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 10 січня 2024 року (а.с.11)

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 21 лютого 2013 року у справі №438/77/13-ц, яке вступило в законну силу 04 березня 2013 року, шлюб між сторонами розірвано. (а.с.12-13)

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 21 лютого 2013 року у справі №438/90/13-ц, яке вступило в законну силу 05 березня 2013 року, стягнуто з відповідача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно , але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31 січня 2013 рокуі до досягнення дитиною повноліття. (а.с.14)

Копією розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданої Петропавлівського відділу виконавчої служби Синельниківському районі Дніпропетровської області від 20 серпня 2024 року за №28.19-34/74611 стверджено про відсутність заборгованості зі сплати аліментів станом на 20 серпня 2024 року, відповідно аналогічною довідкою від 02 вересня 2025 року №77548 стверджено про наявність заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 вересня 2025 року у розмірі 12011, 90 гривень.

На час розгляду справи, враховуючи визнання позивачем обставин про відсутність заборгованості зі сплати аліментів, судом встановлено в порядку ч.1 ст.82 ЦПК України відсутність заборгованості відповідача зі сплати аліментів.

Враховуючи діагноз, зазначений у медичному висновку №66 про дитину інваліда віком до 18 років - розумова відсталість легкого ступеня - значне порушення поведінки, (а.с.23) донька сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка через певні особливості розвитку, стан здоров`я або життєві обставини потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки. Відповідно суд був позбавлений можливості заслухати думку неповнолітньої дитини, яка потребує додаткових потреб її думки щодо заявлених позовних вимог.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Бориславської міської ради Львівської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області від 18 червня 2026 року №126 комісія вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 стосовно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи що доказів, які б свідчили про свідоме нехтування своїми обов`язками відповідачем у вихованні дитини не отримано.

Разом з тим, у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повністю заперечили обставини викладені у вищезазначеному висновку.

Зокрема, свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні надала наступні показання, що колишній зять самоусунувся від вихованні її внучки ОСОБА_4 . Практично відразу після народження останньої. З часу переїзду на проживання доньки свідка, позивача у справі у м.Борислав, ні разу не відвідував внучку. Лише сплачував аліменти у примусовому порядку. На лікування дитини взагалі коштів не давав. Внучка ОСОБА_3 за свідомого життя ні разу не бачила відповідача та враховуючи її певні особливості розвитку, отримає значну психологічну травму коли побачить біологічного батька навіть у телефоні.

Свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , у судовому засіданні надали показання, проте, що часто тривалий час підтримують дружні стосунки з позивачем у справі ОСОБА_1 . Починаючи з початку 2013 року неодноразово відвідували сім`ю позивача за адресою АДРЕСА_1 . Допомагали позивачці у побуті, у догляді за її донькою. При цьому ні разу не бачили відповідача біля дитини, не знають, як останній виглядає.

Приймаючи встановлені обставини на підстав наявних в матеріалах справи доказів, в межах заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. 164 СК України, підставами для позбавлення батьківських прав батьків є: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Отже, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16 Постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб , які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавленні батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12.02.2024 року у справі № 202/1931/22 (провадження № 61-14340св23), від 07.02.2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 18.02.2021 року у справі № 645/920/19 (провадження № 61-15290св20) та інші).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 30.06.2020 року (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, впершу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 19.02.2024 року у справі № 159/2012/23, від 19.02.2024 року у справі № 159/2012/23, від 17.01.2024 року у справі № 735/308/21, від 22.11.2023 року у справі № 320/4384/18, від 12.09.2023 року у справі № 213/2822/21 та інших.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06.10.2021 року у справі № 320/5094/19, від 21.04.2022 року у справі № 756/15048/20, від 22.11.2023 року у справі № 320/4384/18).

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23), від 10.11.2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 07.02.2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21) та інших.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Проте, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 22.07.2026 року у справі № 638/4326/24 підтвердив, що сплата аліментів у примусовому порядку сама по собі не свідчить про належне виконання батьківських обов`язків, а багаторічне свідоме самоусунення від виховання дитини, відсутність будь-яких реальних дій для підтримання сімейних зв`язків та інші встановлені у справі обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення батьківських прав з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок органу опіки та піклування Бориславської міської ради Львівської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області від 18 червня 2026 року №126 року про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ухилення від виконання батьківських обов`язків не містить переконливих висновків щодо недоцільності позбавлення батька батьківських прав, яким він керувався при прийнятті рішення.

Сам факт заперечення проти позбавлення його батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що висновки викладені у висновку не узгоджуються з іншими доказами наявними в матеріалах справи.

Посилання висновку органу опіки та піклування на звернення представника відповідача під час розгляду справи по суті до органу опіки та піклування про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною у спосіб телефонного або онлайн спілкування, на переконання суду не свідчить, про участь відповідача у житті дитини.

Суд критично ставиться до заперечень відповідача щодо позбавлення його батьківських прав та намагань переконати суд у належному ставленні до виконання батьківських обов`язків. Наявними в матеріалах справи та дослідженими під час судового розгляду доказами в своїй сукупності та взаємозв`язку доводиться свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом тривалого часу, як стверджується позивачем та не заперечується представником відповідача з початку 2013 року.

Заперечення відповідача щодо позбавлення його батьківських прав відносно дитини, відстоювання позиції про належне ставлення останнього до виконання своїх батьківських обов`язків суд розцінює як намагання уникнути такого виду цивільно-правової відповідальності як позбавлення батьківських прав.

Будь-яких достатніх доказів, у їх сукупності, на підтвердження виконання відповідачем покладених на нього батьківських обов`язків з виховання, утримання, прийняття участі у житті дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суду не надано.

При вищевикладених обставинах, дослідивши та надавши оцінку усім доказам наявним в матеріалах справи в цілому, так і кожному доказу окремо, суд вважає встановленим, що відповідач ОСОБА_2 , не виконує покладені на нього обов`язки з виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не приймає участі в матеріальному утриманні і забезпеченні дитини, що свідчить про ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до нього.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що у відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Суд задовольняє позов виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Рішення зі спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення».

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При вирішенні даного позову судом враховуються обставини, норми ст. 164 Сімейного Кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», свідоме ухилення відповідача від спілкування з донькою, а тому суд вважає, що в судовому засіданні позовні вимоги знайшли своє підтвердження, обґрунтовані доказами і підлягають задоволенню.

Щодо вимог про зміну способу стягнення аліментів слід зазначити наступне.

Відповідно ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Статтями 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Крім того, ратифікувавши у 1991 році Конвенцію про права дитини 1989 року, Україна прийняла на себе міжнародно-правові зобов`язання по здійсненню міжнародних стандартів прав дитини, відповідно з якими вона повинна забезпечити добробут, охорону здоров`я, житло, освіту для кожної дитини без будь-якої дискримінації, забезпечити якнайкраще здійснення інтересів і прав дитини в усіх сферах суспільного життя. Норми цієї Конвенції, відповідно до ст. 9 Конституції України діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.

Відповідно до ч. 3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частина перша ст. 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З правового аналізу вищезазначених норм матеріального права вбачається, що Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження; ст. 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Ураховуючи зміст ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ст. 183, 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, визначених ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, тому зміна розміру аліментів може мати під собою і зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі, та навпаки). Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс14.

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду. Аналогічна правова позиція визначена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13.

Частиною 4 ст.273 ЦПК України передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів ґрунтуються на недостатності суми фактично стягуваних аліментів для забезпечення потреб дитини. У будь-якому випадку, відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України право обирати та змінювати спосіб стягнення аліментів на утримання дітей належить їх стягувачу.

Аналізуючи зміст наведених вище норм законодавства суд зважує на те, що, присуджуючи аліменти, суд має чітко зазначити спосіб їх стягнення: у частці від доходу або у твердій грошовій сумі. Мінімальний розмір аліментів - законодавча гарантія, яка застосовуються незалежно від рішення суду.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини в частині зміни способу стягнення аліментів з частки від заробітку (доходу) платника аліментів на тверду грошову суму та враховуючи визнання в цій частині позовних вимог відповідачем, підлягає до задоволення, оскільки саме одержувач аліментів наділений правом вибору способу стягнення аліментів. Така зміна способу стягнення аліментів буде відповідати інтересам перш за все малолітньої дитини сторін у справі, а також відповідатиме засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Визначаючи розмір стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, суд враховує обов`язок обох батьків утримувати дітей до повноліття, розмір гарантованого законодавством України прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, те, що відповідач є особою працездатного віку та має можливість надавати матеріальну допомогу, а неповнолітня дочка сторін ОСОБА_3 вочевидь потребує такої допомоги зі сторони батька.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно з пунктом 14 частини другої статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Таким чином, згідно зі ст. 141 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, то стягненню з відповідача в користь позивача підлягають понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок та в дохід держави судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 13, 19, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд , -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Змінити спосіб стягнення аліментів, що визначений рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 21 лютого 2013 року у справі №438/90/13-ц, яке вступило в законну силу 05 березня 2013 року, про стягнення з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 частини (однієї чверті) всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на тверду грошову суму в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стягнення аліментів у зміненому порядку проводити щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, і до повноліття дитини.

У зв`язку з задоволенням позову про збільшення розміру аліментів, припинити з дня набрання рішенням законної сили, подальше примусове виконання рішення Бориславського міського суду Львівської області від 21 лютого 2013 року у справі №438/90/13-ц.

В разі наявності заборгованості за вказаним рішенням суду у справі 438/90/13-ц проводити стягнення нарахованої заборгованості по аліментах до повного виконання.

Стягнути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок та в дохід держави судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Андрій СЛИШ

Оригінал: reyestr.court.gov.ua