Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №380/23232/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/23232/24 пров. № А/857/46840/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року (головуючий суддя – Кравців О.Р.) постановлену у порядку письмового провадження в м. Львів у справі № 380/23232/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала на розгляді адміністративна справа №380/23232/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду 22.05.2025 у справі №380/23232/24 скасовано. Провадження у справі №380/23232/24 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - закрито.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 4 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.05.2024 №45/975, про призначення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , одноразової грошової допомоги, як членам сім`ї померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 сержанта ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сумі 1240500 грн. Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , які подані з метою отримання виплати одноразової грошової допомоги, як членам сім`ї загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 сержанта ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 15000000 грн, з урахуванням висновків суду.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали заяву про встановлення судового контролю за виконання рішення суду в якій просили зобов`язати Міністерство оборони України подати до Львівського окружного адміністративного суду письмовий звіт про виконання рішення суду у справі №380/23232/24. В обґрунтування заяви вказали, що рішення суду належним чином не виконано. ІНФОРМАЦІЯ_4 14.07.2026 доведено до відома позивачів про протокольне рішення засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум від 19.06.2026 №19/с відповідно до якого документи, подані позивачами, повернуті до ІНФОРМАЦІЯ_5 для звернення до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України з метою перегляду постанови 16 регіональної військово-лікарської комісії. Вважають, що вказане рішення не свідчить про виконання постанови суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення судового контролю та подання звіту про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 у справі №380/23232/24.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що постанова суду апеляційної інстанції фактично виконано відповідачем, а позивачі не погоджуються із обставинами, які не були предметом дослідження при розгляді справи по суті і щодо яких постановою суду при зобов`язанні суб`єкта владних повноважень до вчинення дій не викладалися відповідні висновки. Суд першої інстанції зазначив, що вирішення порушених питань можливе шляхом ухвалення рішення суду за наслідком розгляду вимог у порядку позовного провадження, а не в порядку статті 382 КАС України.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, просять ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року про відмову у задоволені заяви про встановлення судового контролю та подання звіту про виконання рішення суду скасувати та її вимоги задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд мав перевірити не лише факт здійснення відповідачем певних процесуальних дій після ухвалення постанови апеляційного суду, а чи відповідають ці дії змісту та обсягу обов`язку, покладеного на відповідача судовим рішенням, та чи враховані при цьому правові висновки суду. Суд першої інстанції фактично ототожнив «повторний розгляд» із виконанням рішення. Висновок суду про те, що постанову апеляційного суду виконано лише тому, що відповідач повторно розглянув документи, фактично позбавляє правового значення тієї частини постанови апеляційного суду, якою визначено необхідність здійснити повторний розгляд з урахуванням позиції суду. Суб`єкт владних повноважень не вправі виконувати судове рішення формально, вчиняючи лише зовнішньо подібну до визначеної судом дію, але не виконуючи її змістовного обов`язку. Обов`язковість судового рішення означає обов`язковість не пише його резолютивної частини як формального припису, а й виконання визначеного судом способу захисту порушеного права з урахуванням правових висновків, які стали підставою для такого рішення. Відтак саме в межах судового контролю суд повинен був встановити, чи відповідають фактичні дії відповідача тому способу виконання, який визначений постановою апеляційного суду.

Враховуючи положення статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та подану заяву про встановлення судового контролю по виконанню судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На виконання приписів статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».

На підставі аналізу статей 3, 8, частин 1, 2 статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статей 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 року № 4094-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.

При цьому, згідно із пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-IX, справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Так, згідно із частиною 1 статті 382 КАС України (в редакції Закону № 4094-IX), суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1-3 статті 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року по справі № 160/5259/20.

Водночас, як обставини, що можуть свідчити про невиконання рішення суду відповідачем-суб`єктом владних повноважень потрібно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Апеляційним судом встановлено, що постанова суду апеляційної інстанції у справі №380/23232/24 відповідачем виконано та розглянуто повторно заяви позивачів та долучених до них документів, поданих з метою отримання виплати одноразової грошової допомоги, як членам сім`ї загиблого військовослужбовця, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 15000000 грн, з врахуванням висновків суду апеляційної інстанції

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що за результатами розгляду справи №380/23232/24 суд апеляційної інстанції зобов`язав відповідача саме розглянути повторно заяви позивачів та долучених до них документів, подані з метою отримання виплати одноразової грошової допомоги, як членам сім`ї загиблого військовослужбовця, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 15000000 грн.

Так, підставою звернення позивачів до суду із заявою про встановлення судового контролю є прийняте, на виконання рішення суду, за результатами розгляду їхніх заяв рішення відповідача від 19.06.2026 №19/с, яким документи позивачів повернуті на доопрацювання до ІНФОРМАЦІЯ_5 для звернення до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України з метою перегляду рішення штатної 16 регіональної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті сержанта ОСОБА_5 з урахуванням висновків суду.

Водночас з аналізу прийнято на виконання рішення суду рішення Міністерства оборони України від 19.06.2026 №19/с убачається, що при прийнятті такого враховано висновки суду, зокрема щодо змісту поданих для отримання одноразової грошової допомоги документів, який містив суперечності щодо причин та підстав захворювання та смерті військовослужбовця, як це було встановлено судом, а також обставинами за яких захворювання (смерть) настали, а саме: «під час проходження військової служби»/«пов`язане з захистом Батьківщини». При прийняття рішення також Міністерством оборони України враховано приписи п.21.9 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, за якими визначення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми), що призвело до смерті військовослужбовця, особи, звільненої з військової служби, проводиться штатними ВЛК та приписи п. 2.3.4 Положення за якими ЦВЛК має право розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.

Отже, в даному випадку постанова суду апеляційної інстанції фактично виконано відповідачем, а позивачі не погоджуються із обставинами, які не були предметом дослідження при розгляді справи по суті і щодо яких постановою суду при зобов`язанні суб`єкта владних повноважень до вчинення дій не викладалися відповідні висновки.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

За таких обставин, з врахуванням статті 316 КАС України, прецедентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції, правильно встановлено обставини справи та додержано норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року у справі № 380/23232/24 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддяТ. І. Шинкар

суддіО. І. Довга

І. І. Запотічний