Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №260/6210/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/6210/25 пров. № А/857/47519/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Плеханова З.Б.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород о 12 год. 07 хв. 16 жовтня 2025 року, повне судове рішення складено 23 жовтня 2025 року, у справі № 260/6210/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

01.08.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі – Управління), просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 2107380-2413-0708-UA21120190000082169 від 01.05.2025, винесене Головним управлінням ДПС у Закарпатській області, щодо нарахування земельного податку в сумі 27 258,37 грн.; зобов`язати Головне управління ДПС у Закарпатській області внести зміни до інтегрованої картки платника та скасувати незаконно нараховане податкове зобов`язання.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також, встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Суд першої інстанції вказав, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує саме цю земельну ділянку для проведення господарської діяльності, а не приміщення, яке на такій ділянці знаходиться та є окремим об`єктом оподаткування. Суд першої інстанції дійшов висновку, що твердження позивача про те, що на земельній ділянці розташований майновий комплекс, який використовується у господарській діяльності, не є достатнім доказом фактичного використання земельної ділянки в господарській діяльності, адже використовуватися повинна сама земельна ділянка, а не будівлі які на ній розташовані.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що саме на контролюючому органі лежить обов`язок доведення правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, а за відсутності достатніх доказів правомірності рішення податкового органу це рішення підлягає скасуванню. Скаржник вказує, що податковий орган виніс оскаржуване ППР на підставі Акта про неможливість проведення перевірки № 416 від 22.09.2025, який за своєю правовою природою не є актом перевірки у розумінні ст. 86 ПКУ. Скаржник зазначає, що винесення податкового повідомлення-рішення без належного акта перевірки є грубим порушенням процедури адміністрування податків та робить таке рішення нікчемним ab initio (з моменту винесення). Зазначає, що не отримував під підпис направлення №4592, №4593, №4615 та накази №988-п від 05.11.2024 і №860-п від 17.09.2025, що є грубим порушенням ст.79, 81 ПКУ та ст.126 КАС. Скаржник також звертає увагу, що суд зобов`язаний надати оцінку всім доказам у сукупності. Скаржник зазначає, що ФОП 3 групи веде спрощений облік доходів і не зобов`язаний вести первинні документи в обсязі юридичної особи. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не визнав встановленим, що земельна ділянка фактично використовується для виробничої діяльності.

Управління подало відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує саме цю земельну ділянку для проведення господарської діяльності, а не приміщення, яке на такій ділянці знаходиться та є окремим об`єктом оподаткування. Вважає, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження отримання прибутку від використання вказаної земельної ділянки у своїй господарській діяльності ані до позовної заяви, ані до апеляційної скарги.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт господарювання фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування, як платник єдиного податку 3 групи, 5%.

Видами діяльності згідно КВЕД є 16.10 «Лісопильне та стругальне виробництво»; 31.09 «Виробництво інших меблів»; 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Відповідно до поданої ОСОБА_1 податкової декларації платника єдиного податку третьої групи обсяг отриманого доходу за І півріччя 2025 року складає 8 198,00 гривень.

Види підприємницької діяльності у звітному періоді: КВЕД 16.10 «Лісопильне та стругальне виробництво», 31.09 «Виробництво інших меблів», 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію орендованого нерухомого майна».

10.09.2024 ОСОБА_1 надіслав на адресу начальника ГУ ДПС у Закарпатській області заяву у якій просив провести звірку даних щодо: земельного податку, що перебувають у власності платника податку код 2080206158, кадастрові номери 2122483300:01:002:0023, 2122483300:01:002:0022, розміру, права на користування пільгою із сплати податку, розміру ставки податку, нарахованої суми податку, граничного терміну сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом (п.102.1 ПКУ). Дата взяття на облік платника податків 07.06.2017. Номер взяття на облік платника податків НОМЕР_1 .

В подальшому працівниками ГУ ДПС у Закарпатській області було проведено фактичну перевірку. Здійснений виїзд за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами проведеної фактичної перевірки встановлено, що за вказаною адресою провадження господарської діяльності не зафіксовано. Крім цього, на території відсутнє будь-яке обладнання, яке могло би свідчити про провадження господарської діяльності в цілому (акт неможливості проведення перевірки додається). Також не надано доказів, які б підтверджували зв`язок між земельною ділянкою з кадастровим номером 2122483300:01:002:0022, загальною площею 1,2343 га, цільове призначення 11.02 «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» та фотоматеріалами, які додав позивач.

За наслідками проведеної фактичної перевірки, Головне управління ДПС у Закарпатській області 01.05.2025 сформовало податкове повідомлення-рішення №2107380-2413-0708-UA21120190000082169, яким визначена сума податкового зобов`язання: земельний податок з фізичних осіб, код платежу 18010700; сума платіжного зобов`язання 27 258,37 гривень.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким що порушує конституційні права, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з підпунктом 14.1.147. пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Пунктом 287.1 статті 287 ПК України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Згідно з пунктом 274.1 статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території, встановлюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування (пунктом 284.1 статті 284 ПК України).

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Отже, обов`язок сплачувати плату за землю у формі земельного податку, покладається на власника земельних ділянок, разом з тим, підставою для нарахування земельного податку, його розмір та умови внесення, встановлюються органами місцевого самоврядування на території яких знаходяться земельні ділянки на підставі рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Позивач вказує, що звільнений від нарахування, сплати та звітності з земельного податку, оскільки є платником єдиного податку 3-ї групи та використовує земельні ділянки для своєї господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва

Таким чином, умовою несплати земельного податку фізичною особою-підприємцем, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, є те, що такий суб`єкт господарювання, який є власником земельної ділянки, використовує цю землю для ведення своєї господарської діяльності. Для звільнення позивача від податкового зобов`язання з податку на землю, йому необхідно підтвердити безпосереднє використання належної йому земельної ділянки у своїй підприємницькій діяльності з врахуванням виду здійснюваної ним діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Так, правове співвідношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 жовтня 2026 року у справі № 120/16104/25.

Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі № 820/3628/17 виснував, що «умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності, а не приміщення, яке на такій ділянці знаходиться. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов не встановлена.»

У свою чергу, підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З системного аналізу зазначених правових норм убачається, що для надання пільг платнику єдиного податку потрібно наявність двох умов: 1) використання позивачем власної земельної ділянки у своїй господарській діяльності; 2) наявність у нього статусу платника єдиного податку І-ІІІ групи.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач зареєстрований як суб`єкт господарювання фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування, платник єдиного податку 3 групи, 5%. Видами діяльності згідно КВЕД є 16.10 «Лісопильне та стругальне виробництво»; 31.09 «Виробництво інших меблів»; 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Відповідно до поданої позивачем податкової декларації платника єдиного податку третьої групи, обсяг отриманого доходу за І півріччя 2025 року складає 8 198 гривень. Види підприємницької діяльності у звітному періоді: КВЕД 16.10 «Лісопильне та стругальне виробництво», 31.09 «Виробництво інших меблів», 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію орендованого нерухомого майна».

Суд апеляційної інстанції, досліджуючи питання фактичного використання земельної ділянки у господарській діяльності позивача з метою застосування звільнення від сплати земельного податку, встановив, що дані позивачем документи не підтверджують використання земельної ділянки як окремого об`єкту господарювання, а лише свідчать про фактичне використання у господарській діяльності належних позивачу приміщень (нежитлової будівлі), а не земельної ділянки.

Проте, позивачем до матеріалів справи не надано жодних первинних документів, які б підтверджували фактичне використання зазначеної земельної ділянки у господарській діяльності. Не спростовують вказаного й долучені до матеріалів справи фото світлини.

Щодо доданих позивачем фотоматеріалів, на яких зображено здійснення діяльності на майновому комплексі суд апеляційної інстанції зазначає, що жодних первинних документів бухгалтерського обліку, які б підтверджували фактичне використання саме земельної ділянки у провадженні господарської діяльності, надано не було.

Твердження позивача про те, що на земельній ділянці розташований майновий комплекс, який використовується у господарській діяльності, на переконання суду апеляційної інстанції не є самодостатнім достатнім доказом фактичного використання земельної ділянки в господарській діяльності, адже використовуватися повинна сама земельна ділянка, а не будівлі які на ній розташовані.

Водночас, з метою перевірки факта використання земельної ділянки з кадастровим номером 2122483300:01:002:0022 у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 , Головним управлінням ДПС у Закарпатській області на підставі наказу від 17.09.2025 №860-п «Про проведення фактичної перевірки» та направлень від 06.11.2024 №4067, №4068/07-16-07-05 здійснено виїзди для проведення фактичної перевірки об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу.

У ході перевірочних заходів, які відбулися 18 та 19 вересня 2025 року, було зафіксовано відсутність Позивача за вказаною адресою, а також відсутність будь-яких ознак здійснення господарської діяльності.

На об`єкті перевірки не виявлено обладнання, техніки чи іншої інфраструктури, яка могла б свідчити про наявність виробничих процесів або використання земельної ділянки у підприємницькій діяльності. Факт неможливості проведення фактичної перевірки та відсутності діяльності підтверджено Актом від 22.09.2025 №416/07-16-24-07-03, а також фотоматеріалами, що є складовою частиною акту.

Крім цього, слід зауважити, що перевірка зазначеного об`єкта проводилася повторно.

Матеріали такої фактичної перевірки, долучені до справи, також засвідчили відсутність господарської діяльності за цією адресою та завершилися складанням акта про неможливість її проведення.

Таким чином, результати обох перевірок послідовно та однозначно підтверджують один і той самий факт – відсутність діяльності ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не подано належних та достатніх доказів, які б підтверджували господарське використання саме земельної ділянки з кадастровим номером: 2122483300:01:002:0022. Водночас аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту, при цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем не підтверджено використання земельної ділянки у власній господарській діяльності, тому контролюючим органом правомірно нараховано зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб, як наслідок оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно та відсутні підстави для скасування такого.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави відмови у задоволенні позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 260/6210/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяТ. І. Шинкар

суддіО. І. Довга

І. І. Запотічний