Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №380/15852/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/15852/25 пров. № А/857/39934/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати і виплатити одноразову грошову винагороду (суддя суду І інстанції: Брильовський Р.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 23.09.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

03.08.2025р. (згідно із відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції – 04.08.2025р.) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000 грн. на підставі абз.4 п.4 постанови Кабінету Міністрів /КМ/ України № 153 від 11.02.2025р. «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 грн. на підставі абз.4 п.4 постанови КМ України № 153 від 11.02.2025р. «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (а.с.1-3).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.12 і на звороті).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2025р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.27-29).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.32-35).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що позивач звільнений 22.01.2025р. з військової служби за станом здоров`я внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини (бойового поранення), а тому на нього поширюються приписи постанови КМ України № 153 від 11.02.2025р. «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Виникла ситуація вказує на дискримінаційний підхід щодо позивача, не відповідає нормам Конституції України і ст.ст.9, 16-1Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Також суд не дотримався вимог ч.2 ст.6, ст.ст.77, 90, 246 КАС України.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.56-59).

У свою чергу, апелянт подав до апеляційного суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому просив врахувати судову практику вирішення аналогічних спорів (а.с.63-64).

Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу під час мобілізації у травні 2022 року в умовах дії правового режиму воєнного стану, запровадженого Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до довідки № 40/35/9/1-4781 від 15.07.2023р. позивач з 06.05.2022р. по 14.08.2022р., з 22.08.2022р. по 13.09.2022р., з 28.10.2022р. по 31.10.2022р., з 11.02.2023 по 13.03.2023р., з 12.04.2023р. по 16.04.2023р. брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в районі м.Слов`янськ Донецької обл. (а.с.7).

Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 733991 від 29.11.2024р. позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності (а.с.6 і на звороті).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 23 (по стройовій частині) від 22.01.2025р. виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 , який здав справи і обов`язки за посадою стрільця 1-го відділення 3-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) 2-го стрілецького батальйону, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації та військового стану, звільненого відповідно до пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 (за станом здоров`я) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройних Сил України, згідно наказу командира військової частин № 6 о/с (по особовому складу) від 22.01.2025р. та направлено для взяття на військовий облік до Тернопільської обл. (а.с.4-5).

Позивач звернувся із запитом на публічну інформацію від 03.08.2025р. про надання інформації, згідно якого просив надати інформацію щодо включення його до списків осіб, яким підлягає виплата одноразової винагороди, передбаченої постановою КМ України № 153 від 11.02.2025р. у зв`язку із пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини (а.с.21).

Листом № 50/02/12-Л-92-Аз від 08.08.2025р. відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати одноразової винагороди, передбаченої постановою КМ України № 153 від 11.02.2025р., оскільки станом на дату набрання чинності цієї постанови позивач не проходив військову службу (а.с.22 і на звороті).

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно вимог постанови КМ України № 153 від 11.02.2025р. для виплати одноразової грошової допомоги мають бути дотримані такі умови: виплата здійснюється особам віком до 25 років, які до набрання чинності цією постановою були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану та безпосередньо брали участь у бойових діях на території України, у тому числі на тимчасово окупованих територіях, на лінії бойового зіткнення або на території держави-агресора, за умови, що сумарна тривалість такої участі становить не менше шести місяців. Якщо строк участі у бойових діях становить менше шести місяців, винагорода надається згідно пропорційного розрахунку. Водночас, якщо скорочена тривалість участі у бойових діях зумовлена отриманням поранень, травм, контузій, каліцтв, захворювань, пов`язаних із захистом України, або перебуванням та звільненням з полону (крім випадків добровільної здачі), винагорода виплачується у повному обсязі. Разом із тим, передбачено виняток: виплата винагороди не здійснюється військовослужбовцям, які двічі або більше притягувалися до кримінальної відповідальності, неодноразово притягувалися до адміністративної відповідальності за військові правопорушення або перебувають під дією дисциплінарних стягнень, строк яких не закінчився.

Таким чином, оскільки станом на дату набрання чинності згаданої постанови позивач не проходив військову службу та не був діючим військовослужбовцем, тому правові підстави для виплати згаданої допомоги є відсутніми.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Предметом спору в цій справі є право позивача як колишнього військовослужбовця, який був призваний у віці 24 років під час мобілізації в умовах воєнного стану, в подальшому звільненого з військової служби через бойове поранення, на отримання одноразової винагороди.

Правовою підставою для отримання такої винагороди позивач вказує норми абз.4 п.4 постанови КМ України № 153 від 11.02.2025р.

Також позивач вважає, що в разі непоширення на нього норм згаданої постанови виникає дискримінаційне становище.

Під час вирішення розглядуваного спору колегія суддів враховує наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-ХІІ).

Частиною 3 ст.1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

11.02.2025р. КМ України прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (надалі - Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Згідно з п.3 Постанови № 153 установлено, що

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до п.4 Постанови № 153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Розглядаючи справу колегія суддів встановила, що у травні 2022 року позивач прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації в період запровадження воєнного стану; на дату прийняття на військову службу останньому виповнилось повних 24 роки.

Наказами командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 6 о/с (по особовому складу) від 22.01.2025р. та № 23 (по стройовій частині) від 22.01.2025р. позивача звільнено з військової служби відповідно до пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 ( за станом здоров`я) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройних Сил України, а також виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Отже, станом на дату набрання чинності Постанови № 153 (13.02.2025р.) та на дату звернення щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової винагороди (03.08.2025р.) позивач не проходив військову службу та не був діючим військовослужбовцем.

Відповідно до абз.4 п.4 Постанови № 153 дійсно однією з вимог для отримання одноразової грошової допомоги є проходження військової служби; серед учасників експериментального проекту не зазначені особи, які звільнилися з військової служби до набрання чинності Постановою № 153.

Окрім цього, Постанова № 153 не передбачає механізму обліку та включення до списків на отримання спірної винагороди осіб, які проходили і були звільнені з військової служби до набрання нею чинності.

Таким чином, норми Постанови № 153 стосуються діючих військовослужбовців, що стверджується буквальним розумінням її змісту.

Підтвердженням викладеного також є мета прийняття цієї постанови – реалізація експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Пільги, якими користується позивач як ветеран війни - учасник бойових дій, визначені ст.ст.9, 16 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; норми вказано Закону не перебувають у суперечності із Постановою № 153.

Окрім цього, згідно фактичних обставин справи позивач не звертався до відповідача з вимогою про нарахування і виплату спірної винагороди; долучений до справи інформаційний запит лише стосується надання публічної інформації, а виниклі правовідносини на підставі нього регулюються приписами Закону України «Про доступ до публічної інформації».

В частині тверджень апелянта про наявність дискримінаційного становища колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до ст.1 Закону України № 5207-VI від 06.09.2012р. «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:

1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;

2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;

3) повагу до гідності кожної людини;

4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Згідно з положеннями ст.6 наведеного Закону відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах «Карсон та інші проти Сполученого Королівства», «Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії»). Суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія «інші ознаки» поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто, відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід`ємними, вродженими та незмінними характеристиками (рішення у справі «Петерка проти Чеської Республіки»).

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Проте, проходження військової служби має свої особливості та специфіку; законодавством закріплено право на пільги діючих військовослужбовців та звільнених зі служби осіб, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що врегулювання умов виплати одноразової грошової винагороди згідно постанови КМ України № 153 від 11.02.2025р. є проявом дискримінації - розрізненим ставленням до особи притаманною їй певною персональною ознакою. Проходження військової служби та звільнення з неї не можна вважати персональною ознакою в розумінні поняття дискримінації, а різне регулювання умов соціального захисту (забезпечення) - визнавати обмеженням у реалізації або користуванні правами та свободами.

Отже, позивачем не наведено доводів, які б дозволили обґрунтовано припустити, що має місце різниця у ставленні до військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, саме через будь-яку наявну в них персональну ознаку, а тому доводи позивача про наявність дискримінаційного ставлення є необґрунтованими.

За таких умов обставин заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, а тому не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

В силу приписів ч.2 ст.317 КАС України законне, обгрунтоване та правильне по суті і справедливе рішення не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань, тому колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку про те, що наведені апелянтом обставини вирішення спору без надання заперечень на відзив на позов не призвели до неправильного вирішення справи, а відтак не можуть слугувати достатньою підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Колегія суддів відхиляє інші доводи апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, щодо порушення норм процесуального права, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

З огляду на результат розгляду апеляційної скарги та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати на стадії апеляційного оскарження згідно вимог ст.139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2025р. в адміністративній справі № 380/15852/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяР. М. Шавель

суддіН. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 19.10.2026р.