Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №380/13061/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/13061/25 пров. № А/857/46723/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року (головуючий суддя Кравців О.Р.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Львів, у справі №380/13061/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

25 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в якому просив: визнати протиправними дії Комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо відмови у наданні відстрочки від мобілізації ОСОБА_1 на підставі абзацу (за наявності) - пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; зобов`язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_4 надати відстрочку від мобілізації ОСОБА_1 на підставі абзацу (за наявності) - пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем під час подання заяви про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не виконано вимоги Порядку №560 та не надано документи згідно з переліком встановленим Додатком №5 до Порядку №560, оскільки до заяви позивач долучив копію акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду №16, проте в ньому вказано, що його форма та зміст відповідає Додатку №8 до Порядку №930.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року скасувати та позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд, фактично, зробив взаємовиключний висновок: визнав, що акт надано, але зазначив, що він за формою відповідає Додатку №8 до Порядку №930, а не Додатку №5 до Порядку №560, і тому вважає, що документ неналежний. Проте змістовно обидві форми (№8 Порядку №930 і №8 Порядку №560) є аналогічними — вони підтверджують той самий факт: здійснення постійного догляду. Закон не зобов`язує використовувати виключно одну форму, затверджену певною постановою КМУ. Відтак суд першої інстанції дійшов хибного висновку про невиконання позивачем вимог Порядку №560, оскільки акт про встановлення факта постійного догляду, наданий до заяви, відповідає змісту документа, передбаченого пунктом 9 Додатку №5 до Порядку №560, та є належним доказом здійснення постійного догляду відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставні, просив таку відхилити.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 06.03.2025 засобами поштового зв`язку надіслав до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву від 05.03.20205 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До заяви позивач долучив копії: паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; довідок про присвоєння ідентифікаційного коду; свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 ; пенсійного посвідчення ОСОБА_3 ; довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААВ №732320; висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №36; довідки ЛКК №36; свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 ; акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду №16; відомості про зареєстрованих у житловому приміщення осіб №416/08-19; тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 .

Відповідач листом від 13.03.2025 повідомив позивача, що за результатами розгляду поданої позивачем заяви комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 протокольним рішенням №10 від 13.03.2025 ухвалила рішення про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Причини відмови: подано неповний пакет документів відповідно до «постанови №560 від 16.05.2024 КМУ.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Нормами статті 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.

Вказане кореспондується також з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), який визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Також, Закон №2232-XII визначає загальні засади проходження військової служби в Україні.

Статтею 1 Закону №2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі – Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Військовий обов`язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-XII).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до сьогодні.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Згідно з статтею 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі – Закон №3543-XII) відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Президент України: приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

Перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (частина 7 статті 23 Закону №3543-XII).

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі – Положення №154, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, окрім іншого: оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Пунктом 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Таким чином, до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.

З огляду на викладене відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації разом з долученими документами повинен прийняти рішення за результатами розгляду такої заяви.

В розвиток аналізу спірних правовідносин та мотивів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період в (редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі – Порядок №560).

Пунктами 56-60 Порядку №560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 56).

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворим батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), у випадках, передбачених пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку (додаток 4), про відсутність інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати постійний догляд за хворим батьком чи матір`ю дружини (чоловіка). Військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, не зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку (додаток 4), інформацію про інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати постійний догляд.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач 06.03.2025 засобами поштового зв`язку подав до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву від 05.03.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До заяви позивач долучив копії: паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; довідок про присвоєння ідентифікаційного коду; свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 ; пенсійного посвідчення ОСОБА_3 ; довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААВ №732320; висновку про наявність когнітивних порушення у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №36; довідки ЛКК №36; свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 ; акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду №16; відомості про зареєстрованих у житловому приміщення осіб №416/08-19; тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 .

Комісія ІНФОРМАЦІЯ_4 за результатами розгляду поданої позивачем заяви ухвалила протокольне рішення №10 від 13.03.2025 про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , зазначивши підставу: подано не повний пакет документів відповідно до постанови КМУ №560 від 16.05.2024.

Водночас апеляційний суд зазначає, що перелік документів, що подається військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» затверджено Додатком №5 до Порядку №560.

Так, відповідно до пункту 9 Додатку №5 зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду подають:

для особи, яка потребує постійного догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд);

для особи, яка зайнята постійним доглядом за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб та свідоцтво про народження дружини (чоловіка), документи, що підтверджують неможливість здійснення постійного догляду дружиною (чоловіком) або іншим працездатним членом сім`ї (висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу іншого працездатного члена сім`ї в постійному догляді або свідоцтво про смерть такого члена сім`ї, або витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про визнання безвісно відсутнім або рішення суду про оголошення його померлим), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Тобто, у разі подання військовозобов`язаним зайнятим постійним доглядом за хворою матір`ю заяви про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до такої заяви долучається:

довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ;

документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд);

документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

При цьому, Додатком №8 до Порядку №560 встановлено форма та зміст акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Як це убачається з матеріалів справи, позивач до заяви від 05.03.2025 долучив копію акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду №16 (арк.спр.21).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що наданий акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду №16 повністю відповідає вимогам форми та змісту акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду передбачених Додатком №8 до Порядку №560, а зазначення на ньому про те, що акт відповідає Додатку №8 до Порядку №930 означає тільки те, що він виготовлений відповідно до Додатку 8 до Порядку №560, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 р. № 930.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що позивачем під час подання заяви про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» виконано вимоги Порядку №560 та надано документи згідно з переліком встановленим Додатком №5 до Порядку №560, тому дії відповідача щодо відмови у наданні відстрочки з покликанням на подання неповного пакету документів відповідно до постанови КМУ №560 від 16.05.2024 без ідентифікації такої неповноти, є протиправними.

Верховний Суд у постанові від 25.10.2022р. у справі № 200/13288/21 зазначив: що «виходячи з аналізу ч.2 ст.2 КАС України, для отримання захисту прав (свобод, інтересів) особи у порядку адміністративного судочинства необхідно встановити факт порушення суб`єктом владних повноважень певних прав у сфері публічно-правових відносин;

-виходячи з аналізу ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто, особа яка звертається до суду з адміністративним позовом самостійно визначає предмет спору, підстави позову та способи захисту порушених прав;

-виходячи з аналізу ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тобто, адміністративний суд розглядає спір в межах предмету спору та визначеного позивачем способу захисту. Водночас, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, то для повного, належного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд може вийти за межі заявлених позовних вимог та обрати інший спосіб захисту порушеного права».

Конституційний Суд України у своїх рішенням неодноразово висловлював правовий висновок про те, що гарантування ефективного поновлення в правах забезпечується, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, яке за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та здійснюється на основі принципу верховенства права; держава має запровадити таку процедуру перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.

Водночас, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд апеляційної інстанції враховує викладений у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 висновок про те, що правова процедура ("fair procedure" - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, водночас в досліджуваному випадку протокольне рішення №10 від 13.03.2025 про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 належно не обґрунтовано.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У цій справі Суд також звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції також враховано правові висновки ВС, викладені у постанові від 11 вересня 2023 року у справі № 420/14943/21 в яких зазначено, «…що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

З огляду на вищезазначене Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є:

1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;

2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення;

3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб?єкта владних повноважень;

4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;

5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права…».

Суд апеляційної інстанції аналізуючи протокольне рішення доходить переконання, що таке не містить оцінки фактичним обставинам та поданим документам, у такому відсутні обґрунтовані мотиви відмови, а лише загальне посилання на «так як подано не повний пакет документів відповідно до постанови КМУ №560 від 16.05.2024», а тому таке рішення не відповідає критеріям, яким повинні відповідати рішення суб`єктів владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Отже, виходячи з аналізу ч.2 ст.9 КАС України, розглядаючи дану адміністративну справу в межах предмету спору та визначеного позивачем способу захисту, суд апеляційної інстанції констатує, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, а тому вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав позивача від порушень з боку відповідача скасувавши протиправне протокольне рішення №10 від 13.03.2025 про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин та правового регулювання враховуючи те, що відповідач належним чином не обґрунтував своє рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде покладення на відповідача обов`язку розглянути заяву позивача від 05 березня 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про часткове задоволення позовних вимог з виходом за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинні бути доведені стороною у справі. При цьому, складність справи є не єдиним критерієм для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження розміру та реальності понесення позивачем витрат на правничу допомогу, адвокат подав такі документи: 1. Копія договору про надання правничої допомоги. 2. Копія заяви про прийняття до розгляду заяви. 3. Копія додатку № 70/25 до договору про надання правової допомоги. 4. Копія довідки про отримання оплати за професійну правничу допомогу. 5. Копія акта про прийняття наданих послуг. 6. Копія рахунку № 70/25-1 від 03.11.2025 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що представником позивача заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу на суму 10 000 грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, з врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката встановлених частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що заяву про стягнення витрат на правничу допомогу необхідно задовольнити частково та стягнути на користь позивача 5 000 грн таких витрат.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, позивачем сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 968,96 грн та за подання апеляційної скарги у сумі 1 453,44 грн, які підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі №380/13061/25 скасувати та позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Скасувати протокольне рішення №10 від 13.03.2025 комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 березня 2025 року із поданими документами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. та за подання апеляційної скарги у сумі 1 453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн 44 коп., а також витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяТ. І. Шинкар

суддіО. І. Довга

І. І. Запотічний