Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №953/11934/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/11934/24 Головуючий суддя І інстанції Дяченко О. М.

Провадження № 22-ц/818/3986/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРО-1» в особі представника Гончарова Олександра Володимировича на рішення Київського районного суду Харківської області від 24 березня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРО-1» про виплату грошової компенсації,-

в с т а н о в и в :

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Коломойцев М.М. звернувся до суду через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-1" про виплату грошової компенсації.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «МЕТРО-1» з 12.04.2017 по 01.10.2024, звідки звільнений наказом № 5к від 30.09.2024. Згідно вказаного наказу постановлено до виплати компенсацію невикористаних відпусток 93 кал. дні за період роботи з 12.04.2017 по 23.02.2022 (з 24.02.2022 по дату звільнення компенсація не підлягає нарахуванню, що вказано у наказі та проти чого не заперечуємо). Отже, відповідач сам вказав про право позивача на компенсацію невикористаних відпусток 93 кал. дні за період роботи з 12.04.2017 по 23.02.2022, в цій частині спору немає.

Однак, на час звільнення позивача, відповідач не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних відпусток.

Оскільки відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок при звільненні, позивач просив стягнути на його користь:

1. грошову компенсацію за 93 невикористані календарні дні основних щорічних відпусток за період роботи з 12.04.2017 по 23.02.2022 у розмірі 24 459,93 грн;

2. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 56 276,22 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТРО-1» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 93 невикористані календарні дні основних щорічних відпусток за період роботи з 12.04.2017 по 23.02.2022 в розмірі 24 459,93 грн.

Стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТРО-1» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у розмірі 56 276,22 грн.

Стягнуто з ТОВ «МЕТРО-1» на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, представник відповідача ТОВ «Метро-1» - адвокат Гончаров О.В. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати, новим рішенням у задоволенні позову відмовити.

Скарга мотивована тим, що суд жодним чином не врахував той факт, що з 24.02.2022 року по день свого звільнення, (а саме 01 жовтня 2024 року) Позивач – ОСОБА_1 ніяким чином не здійснював своїх службових повноважень, на зв`язок не виходив, про причини відсутності жодним чином не повідомляв (даний факт зазначений у Наказі №5к від 01.10.2024 року, який наявний у матеріалах справи).

Представник Позивача у позовній заяві зазначив, що ним було направлено адвокатський запит до Відповідача з питання повідомлення інформації щодо нарахування виплати Позивачу, проте матеріали справи містять лише фото-копію конверта, без доказів його направлення, без копії інформації, що міститься в ньому, без опису вкладення до листа, крім того, у матеріалах справи відсутня квитанція про оплату відправки даного конверту.

З огляду на це, враховуючи належність, допустимість, достатність доказів, даний конверт не може бути оцінений Судом, як доказ. Отже, враховуючи, що Позивач не працював у день звільнення, в подальшому ні особисто, ні через представника не звертався до Відповідача з пред`явленням будь-яких вимог, зокрема, і з вимогою про розрахунок.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Але, оскільки обов`язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником, який не працював у день звільнення, поставлений в залежність від наявності вимоги про такий розрахунок, вести мову про порушення прав та інтересів працівника за умови відсутності вимоги працівника про розрахунок є передчасним.

У випадку, якщо працівник подає позов, не здійснивши пред`явлення вимоги про розрахунок на підставі частини першої статті 116 КЗпП, то відсутні підстави для звернення до суду з метою захисту порушеного права, адже факт такого порушення не встановлений відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки для встановлення факту порушення права Позивач до моменту пред`явлення позову до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільнені повинен був пред`явити вимогу про розрахунок до Відповідача.

Суд першої інстанції взяв до уваги виключно безпідставне посилання представника позивача на заробітну плату, нараховану у 2021 році, як на розрахунковий період для обчислення середнього заробітку та проігнорував, що даний Порядок НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ права працівника самостійно обирати будь-який розрахунковий період, як базу для розрахунку середнього заробітку, оскільки обчислення середнього заробітку у спірних правовідносинах здійснюється відповідно до Порядку №100, який передбачає визначення розрахункового періоду виходячи з останніх двох календарних місяців, що передують звільненню По-друге, Суд першої інстанції фактично застосував інше поняття, а саме: «останні два місяці отримання доходу», хоча Порядок №100 містить єдине поняття для цього ряду спірних правовідносин, а саме: «останні два місяці роботи», які в свою чергу не є тотожними.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, що не перешкоджає розгляду скарги відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, перевіривши її доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене рішення суду не зовсім відповідає.

Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність вимог позивача в частині стягнення компенсації за 93 невикористані календарні дні основних щорічних відпусток, та погодився з його розрахунком, який наведений в уточненій позовній заяві від 11.12.2025, згідно якому сума компенсації за невикористані дні відпустки становить 24 459,93 грн (263,01 грн. х 93 дні = 24 459,93 грн). Такий висновок відповідає матеріалам справи та нормам права.

При цьому суд також обґрунтовано погодився із розрахунками позивача за період затримки розрахунку при звільненні з дати звільнення позивача 01.10.2024 та вказав, що він обмежений шістьма місяцями згідно норми ст.117 КЗпП в редакції, яка діє з 19.07.2022, внаслідок чого розмір середнього заробітку за час затримки складає 56 276,22 грн (309,21 грн х 182 дні).

Проте суд помилково вважав, що цей строк має розраховуватися з дня отримання вимоги позивача про повний розрахунок, яка була зазначена у його листі до відповідача, який був надісланий до звернення до суду з позов.

При цьому суд не зазначив доказів, на підставі яких він вважає доведеним факт надсилання позивачем (його представником) зазначеного листа. У матеріалах справи відсутні передбачені у ст. 76 ЦПК України докази на підтвердження цього факту. В цій частині доводи скарги знайшли своє підтвердження.

Разом з тим, за відсутності досудової вимоги про вказаний шестимісячний строк, його слід рахувати з дати звернення до суду з позовом (вручення ухвали про відкриття провадження), оскільки відповідач остаточного розрахунку з виплати заявленої у позові грошової компенсації за невикористану відпустку не провів на день ухвалення рішення по справі, яке наразі оскаржується, не провів.

Таким чином, інші доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

До таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов, виходячи з наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно зі ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Відповідно до ст. 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. (ст. 2 Закону України «Про відпустки»).

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено можливість грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки. Так, частиною 1 передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про відпустки» особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством.

Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження №61-23170сво18).

Згідно ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 207/1385/16-ц, від 19 листопада 2024 року в справі № 759/17721/21, зазначено про те, що в справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця.

Відповідно до КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем, зокрема щодо виплати належних працівникові сум, покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника) (постанова Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 758/9515/23).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, а саме з копії трудової книжки, заповненої 12.04.2017 року 03.11.2003 (серія БТ-І №3542777) вбачається, що 12.04.2017 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу до ТОВ «Метро-1» на посаду контролера відділу контролю.

Згідно із копією наказу №5к від 01 жовтня 2024 року про припинення трудового договору, виданого директором ТОВ "Метро-1» ОСОБА_2 позивача звільнено з роботи за угодою сторін (п.1 ч.1ст. 36 КЗпП України).

У зв`язку з цим, позивач 24 грудня 2024 року звернувся до суду з позовом про стягнення грошової компенсації за 93 невикористані календарні дні основних щорічних відпусток за період роботи з 12.04.2017 по 23.02.2022 року

Відповідно до копії наказу №5к компенсація відпустки складає 93 дні. Зазначено період з 24.-2.2022 по 01.10.2024 року неявка з інших причин, компенсація не нараховується.

У постанові від 27.01.2020 у справі № 682/3060/16-ц Верховний суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід уважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлася). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту, коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.

Відповідач зазначає, та не заперечується позивачем, що ОСОБА_1 у день звільнення не працював.

Твердження позивача, що ним було направлено адвокатський запит до відповідача з питання повідомлення інформації щодо нарахування виплати позивачу не можуть бути належним та допустимим доказом звернення позивача до відповідача, оскільки всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України вони належними і допустимим доказами не підтверджені.

Так, матеріали справи містять копію конверта (а.с.10), без надання копії інформації, яка в ньому міститься, без опису вкладення до листа. Окрім цього, зазначений конверт було повернуто позивачу без вручення адресату з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд дійшов висновку, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення працівника і умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Оскільки у даному випадку позивач скористався своїм правом та звернувся до відповідача не безпосередньо, а через суд з відповідним позовом, тому час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту, коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви. Такі вимоги принципу правової визначеності.

З урахуванням того, що згідно матеріалів справи відповідачу вперше стало відомо про заявлені до нього вимоги про розрахунок у день вручення позову 05 березня 2025 року, - саме з цієї дати слід відраховувати період затримки розрахунку при звільненні.

Щодо розрахунку суми.

Відповідно до статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Порядок обчислення середньої заробітної плати для визначення розміру такої компенсації врегульований Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок № 100).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки. Такий же правовий підхід неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема у постановах від 10 травня 2019 року у справі № 825/1893/16, від 28 вересня 2022 року у справі № 580/251/21 та від 03 квітня 2024 року у справі № 500/7831/21.

Період затримки розрахунку при звільненні з дати отримання відповідачем позову 05.03.2025 обмежено шістьма місяцями нормою ст.117 КЗпП в редакції, яка діє з 19.07.2022, що у денному еквіваленті складає фактично 182 дні, що відповідає зазначеному у вказаній нормі права строку шість місяців.

Відповідно до довідки ОК 5, останніми двома місяцями отримання позивачем доходу є листопад 2021 (30 календ. дн.) у сумі 8839,73 грн. та грудень 2021 (31 календ. дн) у сумі 10022,35 грн.

Колегія суддів зауважує, що довідка ОК-5 — формується за будь-який період, починаючи з 2000 року. Містить дані щодо суми заробітку для обчислення пенсії, визначення страхового стажу, сплати страхових внесків (див. додаток № 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 18.06.2014 № 10-1, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 липня 2014 р.з а № 785/25562).

Щомісяця або щокварталу підприємства, установи, організації та фізичні особи-підприємці (ФОП), які мають найманих працівників, подають до Державної податкової служби (ДПС) обов`язкову звітність — Об`єднаний звіт з ПДФО та ЄСВ.

Згідно з п. 4 ч. 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№ 2464-VI). всі платники єдиного внеску (роботодавці), до яких належить відповідач, зобов`язані подавати звітність про нарахування ЄСВ.

У згаданій довідці ОК-5 зазначені лише ті доходи позивача, які йому нараховував та виплачував відповідач.

З наведених підстав колегія суддів відхиляє доводи скарги щодо неправильного розрахунку стягнутих судом грошових сум, які є обґрунтованими, та відповідають зазначеному порядку.

Дійсно, сума календарних днів у двох останніх місяцях отримання позивачем доходу, становить 61 кал.дн. Сума заробітної плати за два останні місяці отримання позивачем доходу становить 8839,73 грн. + 10022,35 грн. =18 862,08 грн., тобто середньоденна заробітна плата позивача становить 309,21 грн (після округлення).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки складає 56 276,22 грн (309,21 грн Х 182 дні).

Доказів того, що відповідачем виконано вимоги закону щодо повного розрахунку з позивачем при звільненні, у розмірі зазначеному в позовній заяві, матеріали справи не містять.

Інші аргументи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та без належного встановлення обставин, які мають суттєве значення для справи, неправильним дослідженням та оцінки доказів, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України, є підставою для частково задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРО-1» в особі представника Гончарова Олександра Володимировича задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду Харківської області від 24 березня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 19 жовтня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді - О.В.Маміна.

О.Ю.Тичкова.