Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:
Дата: 15 жовтня 2026 р.
Справа: №380/2452/25
Суддя: Ільчишин Надія Василівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/2452/25 пров. № А/857/27934/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Носа С.П.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року (судді Мричко Н.І., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/2452/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України в якому просить визнати неправомірним та скасувати рішення начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” ІНФОРМАЦІЯ_3 лейтенанта ОСОБА_2 , про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону України від 14.12.2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 14.12.2024 начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (типу А), відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_4 лейтенантом ОСОБА_3 прийнято рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України з причин наявності відомостей про перебування позивача у розшуку відповідно до пункту 17 «Порядку проведення громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.24.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Основного Закону.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон №1710-VI).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - це державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
У статті 4 Закону №1710-VI встановлено, що прикордонний контроль організується та здійснюється на засадах: 1) законності; 2) відкритості; 3) забезпечення поваги до людської гідності та рівності осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; 4) здійснення його виключно спеціально підготовленими з цією метою військовослужбовцями та працівниками Державної прикордонної служби України; 5) вибірковості контрольних заходів на підставі оцінки ризиків.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 6 Закону № 1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (частина 1 статті 7 Закону №1710-VI).
Частина 1 статті 14 Закону № 1710-VI передбачає, що громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону № 1710-VI).
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу (частина 3 статті 14 Закону №1710-VI).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII).
Стаття 1 Закону № 3857-XII передбачає, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених згаданим законом, та в`їхати в Україну.
Стаття 2 Закону №3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: - паспорт громадянина України для виїзду за кордон; - дипломатичний паспорт України; - службовий паспорт України; - посвідчення особи моряка; - посвідчення члена екіпажу; - посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Згідно зі статті 3 Закону №3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України..
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VІІІ від 12.05.2015 (далі - Закон №389-VІІІ), відповідно до статті 1 якого, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч.2 ст.2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Згідно пункту 1 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб. Відповідно до п.3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст.8 Закону №389-VІІІ.
Воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Отже, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 №724) затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Правила перетинання державного кордону громадянами України), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (далі Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Зважаючи на викладені положення, враховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», гарантоване статтею 33 Конституцією України право вільно залишати територію України під час воєнного стану може бути обмежене.
Понятійний апарат Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини другої, третьої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Часткова мобілізація може проводитися в окремих місцевостях держави, а також стосуватися певної частини національної економіки, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення (частина п`ята статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов`язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
Станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні тривала загальна мобілізація, яка, в частині призову, полягала у призові військовозобов`язаних, резервістів.
Суд звертає увагу на положення частини дев`ятої статті 1 вказаного Закону, згідно з яким щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:
1) допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
2) призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
3) військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
4) військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
5) резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Суд висновує, що належність громадянина України до тієї чи іншої категорії полягає у наявності у нього певної групи прав та обов`язків, тобто перебування у відповідному правовому статусі допризовника, призовника, військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста.
Як встановлено судом на підставі матеріалів справи, позивач в позовній заяві зазначає, що на підтвердження мети поїздки надав: - закордонний паспорт; - тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 , виданого військовим комісаріатом ТВО начальника 1 відділу Червоноградського РТЦК від 17.09.2021; - витяг є Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів №189632-30052024.
Згідно наявного витягу сформованого 06.09.2024 Державної служби України з питань безпеки на транспорті №169 від 17.03.2023, ОСОБА_1 позивачу у справі надано дозвіл на міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів).
Суд зазначає, що системне тлумачення положень Указу Президента від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та пункт 6 частини першої статті 8 Закону України № 389-VIII свідчить, що військове командування (Генеральний штаб Збройних Сил України, командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управління оперативних командувань, командири військових з`єднань, частини Збройних Сил України, Державна прикордонна служба України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національна гвардія України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) уповноважене запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених Указом Президента України про введення воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Так, 14.12.2024 начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (типу А), відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_4 лейтенантом ОСОБА_3 прийнято рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України з причин наявності відомостей про перебування позивача у розшуку відповідно до пункту 17 «Порядку проведення громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період», затвердженого постановою КМУ №560 від 16.05.2024.
Інших підстав щодо відмови позивачу у перетині державного кордону, не підтвердження мети поїздки чи не повноти документів в рішенні не зазначено.
Суд звертає увагу, що єдиною причиною відмови позивачу у перетині кордону стала наявність відомостей про перебування позивача у розшуку відповідно до пункту 17 «Порядку проведення громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період», затвердженого постановою КМУ №560 від 16.05.2024.
Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що відповідач-апелянт не надав доказів про перебування позивача ОСОБА_1 у розшуку відповідно до пункту 17 «Порядку проведення громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період», затвердженого постановою КМУ , як не додано таких і до апеляційного суду№560 від 16.05.2024.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 витребувано від Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_3 відомості про перебування в розшуку ОСОБА_1 відповідно до пункту 17 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, які стали підставою відмови позивачу у перетині державного кордону України станом на 14.12.2024.
Однак, як встановлено судом ІНФОРМАЦІЯ_5 вимоги ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 не виконав.
Разом з тим, позивач долучив до матеріалів справи Витяг №189632-30052024 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів від 30.05.2024 з якого видно, що ОСОБА_1 не перебуває у розшуку (графа: «подання щодо розшуку в Національну поліцію».
Також, відповідно до витягу (наявний у матеріалах справи) з інформаційно-аналітичної систем «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», відомості щодо перебування позивача у розшуку відсутні.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
У постанові від 12.11.2024 у справі №380/11916/22 Верховний Суд зробив висновки, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства. Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи частини 5 статті 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” ІНФОРМАЦІЯ_3 лейтенанта ОСОБА_2 , про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону України від 14.12.2024 є протиправним та підлягає скасуванню, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України – залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі №380/2452/25 – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
С.П. Нос
Повне судове рішення складено 16.10.26
Оригінал: reyestr.court.gov.ua