Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №120/11067/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/11067/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна

Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.

19 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Виконавчого комітету Жмеринської міської ради до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.

В межах позовної заяви позивачем оскаржується вимога відповідача про усунення порушень від 03.07.2026 №260211-14/1847-2026.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову. Так, позивач просить забезпечити позов шляхом зупинення вимоги до набрання законної сили рішенням у цій справі. Заява про забезпечення позову мотивована тим, що оскаржуваною вимогою Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області встановлено для Виконавчого комітету Жмеринської міської ради строк усунення порушень до 03.08.2026, який закінчиться значно раніше, ніж суд ухвалить рішення у справі по суті. Позивач також зазначає, що вимога є очевидно протиправною та в разі невжиття заходів забезпечення він буде змушений фактично виконати вимоги відповідача (які включають цілий комплекс оспорюваних земельних, цивільно-правових та фінансово-бюджетних вимог на значні суми), що зробить подальший судовий розгляд позбавленим сенсу, а також призведе до порушення майнових прав третіх осіб та неправомірних видатків з місцевого бюджету.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року в задоволенні заяви Виконавчого комітету Жмеринської міської ради про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, Виконавчий комітет Жмеринської міської ради Вінницької області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення адміністративного позову. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 КАС України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

З аналізу наведених правових норм висновується, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Крім того, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі №826/10936/18, від 30.09.2019 року у справі №826/10936/18, від 22.11.2019 року у справі №640/18007/18.

В той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 року (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Отже, положеннями статті 151 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних обставин, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

Верховний Суд в постанові від 21.11.2018 року у справі №826/8556/17 зазначив, що необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих саме позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 року у справі №826/9263/17.

Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним аргументом для необхідності вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Дана правова позиція також була викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 року у справі №826/13306/18.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Дослідивши доводи заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що обставини правомірності/протиправності дій Державної аудиторської служби України щодо прийняття оскаржуваної вимоги можуть бути встановлені лише за результатами розгляду справи по суті та дослідженні усіх доказів, наданих як позивачем так і відповідачем.

Отже, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідача може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.

В свою чергу, з огляду на предмет оскарження, заявник не надав доказів незворотності наслідків виконання вимоги відповідача про усунення порушень від 03.07.2026 №260211-14/1847-2026, щодо можливості істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених/оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, без вжиття заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява про встановлення заходів забезпечення позову не містить обґрунтування щодо ситуації, яка може скластися та при якій для відновлення прав позивача у подальшому необхідно буде докласти значних зусиль та витрат або взагалі їх відновлення стане неможливим.

Колегія суддів зазначає про те, що в ході розгляду заяви про забезпечення позову існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника, не виявлено.

Враховуючи вищевикладене, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подана позивачем заява про забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийСапальова Т.В.

СуддіШидловський В.Б. Капустинський М.М.