Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №560/6338/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/6338/26

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

19 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожні Машини" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожні Машини" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожні Машини" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій просило визнати протиправною та скасувати постанову по справі про застосування адміністративно-господарського штрафу серії ОПШ №090968 від 01.04.2026, винесену начальником Управління державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.07.2026 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що дозвіл на участь у дорожньому русі великовагового транспортного засобу має індивідуально визначений характер і поширюється лише на прямо зазначені в ньому параметри руху, зокрема маршрут. Фактичне перевезення за товарно-транспортною накладною № 17 від 12.03.2026 між с. Міцівці та с. Довжок, на думку суду, не відповідало маршруту дозволу, який починається з пункту пропуску «Ягодин». Таке використання дозволу поза межами його дії суд прирівняв до відсутності дозволу. Суд також визнав необґрунтованими доводи позивача про необхідність урахування похибки засобу вимірювальної техніки та про відсутність нормативу навантаження для чотиривісних напівпричепів. Відсутність підпису оператора вагового комплексу в довідці про результати габаритно-вагового контролю суд оцінив як неістотне процедурне порушення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Дорожні Машини» подало апеляційну скаргу. У ній воно просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, а також стягнути з відповідача сплачений судовий збір. Апелянт посилається на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. На його думку, маршрут у дозволі - це перелік автомобільних доріг, проїзд якими погоджено для конкретного транспортного засобу. Жодна норма Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів не вимагає починати рух виключно з першого пункту маршруту. Фактичний рух від с. Міцівці (автомобільна дорога Н-03) до с. Довжок, як стверджує скаржник, відбувався лише дорогами, переліченими в дозволі. Ці населені пункти, за його твердженням, прямо зазначені в пункті 3 дозволу. Скаржник також вказує, що постанова Верховного Суду у справі № 440/5873/23, на яку послався суд першої інстанції, ухвалена в іншій категорії спорів і не містить наведеного судом формулювання. Крім того, зафіксована повна маса 52,9 т перевищує визначену дозволом масу 52,00 т лише на 0,9 т (близько 1,7 %), що перебуває в межах допустимої похибки ваг до 2 %. Отже, на думку апелянта, відсутні подія і склад порушення, передбаченого абзацом 17 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Укртрансбезпека подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила щодо доводів і мотивів такої скарги та просила залишити оскаржуване судове рішення без змін. Відповідач вважає, що дозвіл є індивідуальним адміністративним актом, виданим для конкретного перевезення за визначених умов. Предметом контролю, на його думку, є відповідність фактичного перевезення умовам дозволу, а не лише факт його пред`явлення. Перевезення за товарно-транспортною накладною № 17 від 12.03.2026 відповідач розцінює як окреме внутрішнє перевезення, яке не охоплюється погодженим маршрутом, що починається від пункту пропуску «Ягодин». Протилежне тлумачення, за його твердженням, дозволяло б необмежено використовувати один дозвіл для будь-яких перевезень окремими ділянками доріг. Щодо похибки відповідач зазначає, що ваговий комплекс був допущений до експлуатації у встановленому порядку. Апелянт не довів його несправності, а закон не передбачає зменшення результатів вимірювання на величину максимальної похибки. Положення дозволу щодо допустимої маси, на думку відповідача, взагалі не підлягали застосуванню, оскільки перевезення здійснювалося поза його умовами.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, 05.03.2026 Департамент патрульної поліції Національної поліції України видав ТОВ «Дорожні Машини» дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, № 2026-13850001-3497НГ, строком дії з 06.03.2026 по 16.03.2026. Дозвіл виданий на транспортний засіб MAN, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом TAD, д.н.з. НОМЕР_2 , вантаж - «техніка». Ним визначено маршрут руху та граничні параметри: довжина - 22,00 м, ширина - 3,49 м, висота - 4,49 м, загальна вага автопоїзда з вантажем - 52,00 т, навантаження на найбільш навантажену вісь - 11,00 т, без супроводження.

12.03.2026 о 16 год. 20 хв. посадова особа Укртрансбезпеки на підставі направлення на рейдову перевірку № 002649 від 06.03.2026 провела рейдову перевірку зазначеного транспортного засобу. Перевірка відбувалася на автомобільній дорозі Н-03, 270 км (об`їзна м. Дунаївці Хмельницької області), і включала габаритно-ваговий контроль.

Водій здійснював перевезення дорожньої фрези згідно з товарно-транспортною накладною № 17 від 12.03.2026, у якій пунктом навантаження зазначено «Н-03, с. Міцівці, Хмельницька область», а пунктом розвантаження - «Н-03, с. Довжок, Кам`янець-Подільський район».

Зважування проведено вагами автомобільними для зважування в русі 20ВА-Д-2-1 WWS-0,9, зав. № 2125. Зафіксовано такі навантаження на осі: 1 — 5,75 т, 2 — 4,57 т, 3 — 7,06 т, 4 — 8,61 т, 5 - 8,76 т, 6 - 8,93 т, 7 - 9,22 т. Повна маса транспортного засобу становила 52,9 т. Результати оформлено довідкою № ДЗ 006388 від 12.03.2026 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, та талоном № 321 від 12.03.2026.

що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті 12.03.2026 здійснено рейдову перевірку транспортного засобу ТОВ "Дорожні Машини".

За результатами перевірки складено акт № 069199 від 12.03.2026 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт та акт № 005622 від 12.03.2026 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів. У них зафіксовано, що загальна маса транспортного засобу 52,9 т перевищує нормативно допустиму масу 40,0 т на 32,25 %. Навантаження на строєну вісь 26,91 т перевищує нормативне значення 22 т на 28,14 %. Як порушену норму зазначено пункт 22.5 Правил дорожнього руху.

24.03.2026 позивач звернувся до відповідача з клопотанням № 24032026/1 про скасування акта рейдової перевірки, долучивши до нього копію дозволу № 2026-13850001-3497НГ та копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів.

У подальшому відповідачем 01.04.2026 була винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 090968 про стягнення з ТОВ «Дорожні Машини» адміністративно-господарський штраф у сумі 51000,00 грн, за порушення вимог п. 22.5 Постанови КМУ від 10.10.2001 №1306, відповідальність за яке передбачена абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Не погоджуючись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду із цим позовом.

У відповідності до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас за приписами частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та пропорційно.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відносини у сфері автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до статті 6 цього Закону державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Порядок проведення таких перевірок визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Абзацом 17 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III встановлено відповідальність автомобільного перевізника за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу.

Отже, за змістом цієї норми при перевезенні неподільного вантажу відповідальність настає лише за сукупності двох умов: 1)перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків; 2) здійснення перевезення без відповідного дозволу.

За наявності відповідного дозволу перевезення неподільного вантажу з параметрами, що перевищують нормативні, є правомірним.

Сторони спору не заперечують, що вантаж (дорожня фреза) є неподільним вантажем.

Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі такого дозволу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 № 2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 (далі - Правила № 30), передбачено таке.

Рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданого перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Пунктом 25 Правил № 30 заборонено проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без такого дозволу або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд.

Порядком здійснення габаритно-вагового контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 (далі - Порядок № 879), визначено зміст дозволу на рух.

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 цього Порядку дозвіл на рух - єдиний уніфікований документ, що видається уповноваженим органом відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами" (Офіційний вісник України, 2001 р., № 3, ст. 75), після внесення в установлених порядку і розмірі плати за проїзд таких транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому визначаються умови експлуатації транспортних засобів протягом певного часу за встановленим маршрутом і який дає право на проїзд за таких умов.

Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), встановлено нормативні вагові параметри транспортних засобів, зокрема гранично допустиме навантаження на одиночну вісь - 11 т, на здвоєні осі - 16 т, на строєні осі - 22 т. Рух транспортних засобів із перевищенням цих параметрів допускається на умовах, визначених Правилами № 30.

Отже, за нормативним визначенням дозвіл на рух надає право на проїзд конкретного транспортного засобу на визначених у ньому умовах - протягом певного часу, за встановленим маршрутом та з визначеними габаритно-ваговими параметрами.

Щодо дії дозволу на спірне перевезення, колегія суддів вважає за доцільне зауважити про наступне.

Сторони не заперечують, що на момент рейдової перевірки дозвіл № 2026-13850001-3497НГ був чинним (строк дії - з 06.03.2026 по 16.03.2026). Дозвіл виданий саме на той автопоїзд, який перевірявся, і на вантаж - техніку. Судом встановлено, що до винесення оскаржуваної постанови, копія дозволу перебувала в розпорядженні відповідача.

Водночас сторона відповідача, обґрунтовуючи правомірність заявленої позиції, вказує не про відсутність відповідного дозволу у позивача, дозволу, а про те, що спірне перевезення не охоплювалося його умовами в частині маршруту.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що фактичний маршрут перевезення «не має жодного зв`язку з початковою точкою маршруту» та що автомобільна дорога Н-03 «хоч і може згадуватись у дозволі фрагментарно, але не як самостійний маршрут перевезення між зазначеними в ТТН пунктами».

Отже, суд першої інстанції фактично визнав, що дорога, на якій здійснювалося перевезення і на якій проведено перевірку (Н-03, 270 км, об`їзна м. Дунаївці), входить до погодженого дозволом маршруту.

Апелянт стверджує, що маршрут дозволу включає ділянку «Н-03 - об`їзна Дунаївців - виїзд на Р86 - Р86 - виїзд на Р48 - Р48 - виїзд на Р24 - Р24 - Довжок», а населені пункти навантаження і розвантаження прямо визначені в дозволі. Відповідач ці обставини не спростував. Доказів того, що автопоїзд рухався дорогами, не передбаченими дозволом, відповідач не надав.

Колегія суддів зазначає, що ні Закон № 2344-III, ні стаття 33 Закону № 2862-IV, ні Правила № 30, ні Порядок № 879 у наведених сторонами та судом першої інстанції положеннях не містять таких вимог стосовно того, що рух великовагового транспортного засобу за дозволом має розпочинатися виключно з першого географічного пункту маршруту та щодо того, що рух має відбуватися суцільним рейсом до кінцевого пункту.

Нормативне визначення дозволу (підпункт 5 пункту 2 Порядку № 879) пов`язує його дію з часом, маршрутом та умовами експлуатації. Воно не пов`язує дію дозволу з конкретними пунктами навантаження та розвантаження, зазначеними в товарно-транспортній накладній.

Висновок суду першої інстанції та доводи відзиву про окреме внутрішнє перевезення, яке прирівнюється до відсутності дозволу, ґрунтуються на тлумаченні, що розширює підстави юридичної відповідальності порівняно з прямо визначеними законом. Відповідач не навів норми права, яка б встановлювала такий наслідок. Аргумент відповідача про можливість необмеженого використання дозволу не враховує, що дія дозволу обмежена визначеним у ньому строком, транспортним засобом, вантажем, маршрутом і граничними параметрами.

Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції обґрунтував свій висновок посиланням на постанову Верховного Суду у справі № 440/5873/23.

Водночас обставини справи № 440/5873/23 та справи № 560/6338/26 не є релевантними, а правові висновки Верховного Суду у справі № 440/5873/23 не є застосовними до цих правовідносин. За таких обставин колегія суддів вважає, що посилання суду першої інстанції на згадану постанову не може слугувати обґрунтуванням висновку про припинення дії дозволу щодо спірного перевезення.

Посилання суду першої інстанції на статтю 48 Закону № 2344-III також не підтверджує правомірності оскаржуваної постанови. Позивача притягнуто до відповідальності не за відсутність документів, на підставі яких здійснюється перевезення, а за абзацом 17 частини 1 статті 60 цього Закону.

Щодо габаритно-вагових параметрів, слід вказати про таке.

За результатами зважування повна маса автопоїзда становила 52,9 т, що на 0,9 т (приблизно 1,7 %) перевищує визначену дозволом загальну вагу автопоїзда з вантажем 52,00 т. Навантаження на кожну з осей (найбільше - 9,22 т) не перевищувало визначеного дозволом навантаження на найбільш навантажену вісь - 11,00 т.

Підпунктом 11 пункту 2 Порядку № 879 прямо передбачено, що габаритно-вагові параметри транспортного засобу при точному габаритно-ваговому контролі визначаються з урахуванням похибки вимірювального обладнання. Отже, урахування похибки є нормативною вимогою до визначення параметрів, а не «довільним коригуванням» результатів. З цієї причини колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та доводами відзиву про протилежне.

Позивач стверджує, що зважування проведено вагами для зважування в русі 20ВА-Д-2-1 WWS-0,9 класу точності 2 з похибкою до 2 % згідно з ДСТУ OIML R 134-1:2010. Відповідач цю метрологічну характеристику не спростував і доказів іншої величини похибки не надав. Похибка в 2 % від виміряної маси 52,9 т становить понад 1 т, що перевищує різницю між виміряною масою та визначеною дозволом (0,9 т). Таким чином, відповідач не довів поза розумним сумнівом, що повна маса автопоїзда перевищувала параметри, визначені дозволом.

Водночас в акті № 005622 від 12.03.2026 та в оскаржуваній постанові відсоток перевищення (32,25 %) визначено щодо нормативної маси 40,0 т без урахування виданого дозволу. Саме цей показник став підставою для кваліфікації за абзацом 17 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III. Перевищення навантаження на строєну вісь (28,14 %) за своїм розміром узагалі не досягає порогу «понад 30 відсотків», визначеного цією нормою.

Отже, відповідач не довів наявності обов`язкової ознаки порушення, передбаченого абзацом 17 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, - перевезення неподільного вантажу без відповідного дозволу. Відповідач застосував санкцію, не врахувавши всі обставини, що мали значення для прийняття рішення, зокрема наявність, чинність та зміст дозволу № 2026-13850001-3497НГ, тобто з порушенням критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 КАС України. Він також не виконав обов`язку доказування, покладеного на нього частиною 2 статті 77 КАС України.

Враховуючи наведене, доводи апелянта щодо відсутності дозволу як підстави відповідальності колегія суддів вважає вирішальними. Висновки суду першої інстанції щодо застосування функціонального підходу до визначення навантаження на групи осей і щодо неістотності відсутності підпису оператора вагового комплексу на результат вирішення спору не впливають.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу серії ОПШ № 090968 від 01.04.2026 є протиправною та підлягає скасуванню. Суд першої інстанції дійшов протилежного висновку внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). Колегія суддів надала оцінку всім істотним доводам апеляційної скарги та відзиву на неї, які мають значення для вирішення спору. Інші доводи сторін не впливають на висновки суду по суті спору.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За правилами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які пов`язані з розглядом справи і документально підтверджені, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, ухвалює нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на це, витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпеки.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожні Машини" задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожні Машини» задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу серії ОПШ № 090968 від 01.04.2026, винесену начальником Управління державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожні Машини» (вул. Тернопільська, буд. 13, кімн. 6, м. Хмельницький,Хмельницька область, 29000, код ЄДРПОУ 41134310) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 39816845) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 6656 грн (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість грн).

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.