Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №240/9507/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/9507/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов Сергій Вікторович

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

19 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії періодів роботи з 01.02.1991 по 17.07.1992 та з 03.08.1992 по 24.11.1992;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати періоди роботи з 01.02.1991 по 17.07.1992 та з 03.08.1992 по 24.11.1992 до страхового стажу.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.06.2026 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу при призначенні пенсії періодів роботи з 01.02.1991 по 17.07.1992 та з 03.08.1992 по 24.11.1992.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.02.1991 по 17.07.1992 та з 03.08.1992 по 24.11.1992.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Ухвалюючи згадане рішення суд першої інстанції виходив з того, що спірні записи у трудовій книжці позивача про звільнення завірені печатками підприємств та працівниками відділів кадрів. Відсутність у записі реквізитів наказу про звільнення та наявність виправлень у записі про звільнення суд оцінив як формальні недоліки. Такі недоліки допущені з вини роботодавця і не можуть бути підставою для позбавлення особи права на зарахування фактично відпрацьованих періодів до страхового стажу. Крім того, суд зазначив, що пенсійний орган у разі сумнівів наділений правом перевірити достовірність відомостей та витребувати відповідні документи.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Житомирській області подало апеляційну скаргу. Апелянт вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та за неповного з`ясування обставин справи. Він просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач отримує пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчислену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка. Записи до неї мають вноситися на підставі наказу (розпорядження) та точно відповідати його тексту. Виправлені відомості мають відповідати оригіналу наказу або іншому документу підприємства. На думку апелянта, записи, внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, до страхового стажу не враховуються.

Скаржник наголошує, що Період роботи з 01.02.1991 по 17.07.1992 (записи 13– 14) не зараховано, оскільки у трудовій книжці відсутній наказ про звільнення. Період з 03.08.1992 по 24.11.1992 (записи 15– 16) не зараховано, оскільки запис про звільнення містить виправлення. Документів, що підтверджують ці періоди відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, позивач, за твердженням апелянта, не надавав. На обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 439/1148/17.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

15.12.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з питань пенсійного забезпечення.

Розглянувши заяву та надані документи, Головне управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача, що його страховий стаж складає 28 років 10 місяців 23 дні. До страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності, згідно записів трудової книжки, а саме: з 01.02.1991 по 17.07.1992 (запис 13-14), оскільки в трудовій книжці відсутній наказ про звільнення; з 03.08.1992 по 2411.1992 (запис 15-16) - запис про звільнення містить виправлення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи, позивач звернувся до суду з цим позовом.

У відповідності до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Суди також перевіряють, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. За періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку страховий стаж обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким законодавством є, зокрема, Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічно, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1– 3 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами є, зокрема, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати. Ці документи приймаються також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

З аналізу наведених норм вбачається, що потреба в додатковому підтвердженні стажу іншими документами виникає за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у разі, якщо записи є неправильними чи неточними. Водночас ці норми не встановлюють, що будь-який недолік оформлення запису в трудовій книжці автоматично виключає відповідний період із страхового стажу.

Спірні записи про звільнення позивача внесені до трудової книжки у 1992 році. На той час порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).

Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), на яку також посилається апелянт, прийнята після внесення спірних записів.

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення — у день звільнення. Такі записи повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Запис про звільнення завіряється печаткою.

Відповідно до пункту 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис.

Отже, обов`язок належного оформлення записів у трудовій книжці, зокрема зазначення реквізитів наказу про звільнення та внесення виправлень у встановленому порядку, нормативно покладено на роботодавця, а не на працівника.

Як встановлено судом, записи про звільнення позивача у спірні періоди завірені печатками підприємств та працівниками відділів кадрів. Відповідач не ставив під сумнів сам факт роботи позивача у спірні періоди. Підставою для незарахування стажу стали виключно недоліки оформлення записів: відсутність реквізитів наказу про звільнення (запис 14) та наявність виправлень у записі про звільнення (запис 16). Водночас, доказів, які б спростовували факт перебування позивача у трудових відносинах у зазначені періоди, матеріали справи не містять.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 зазначив, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у її трудовій книжці. Записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником. Недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи до стажу.

У постанові від 19.12.2019 у справі № 370/541/17 Верховний Суд виснував, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу. Визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Наведені правові висновки стосуються подібних правовідносин.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 439/1148/17 колегія суддів відхиляє. За змістом, викладеним в апеляційній скарзі, у ній зроблено висновок про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність додаткового підтвердження виникає у разі відсутності в ній відповідних записів. Цей висновок не суперечить висновкам суду першої інстанції. У спірних правовідносинах записи про роботу позивача в трудовій книжці наявні, а записи про звільнення завірені печатками підприємств.

Колегія суддів також враховує, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV органам Пенсійного фонду надано право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії. У необхідних випадках пенсійні органи можуть перевіряти обґрунтованість видачі таких документів та достовірність поданих відомостей. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 64 Закону № 1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями.

Крім того, пункт 3.3 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам у одержанні відсутніх документів для призначення пенсії. Зазначений Порядок затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Таким чином, за наявності сумнівів щодо достовірності записів у трудовій книжці позивача відповідач мав законодавчо визначені засоби для їх усунення, проте такі не використав. Тому доводи апелянта про те, що позивач не подав додаткових документів на підтвердження спірних періодів, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Неналежне оформлення записів роботодавцем та невикористання пенсійним органом власних повноважень щодо перевірки не можуть мати наслідком обмеження права особи на соціальний захист.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач цього обов`язку не виконав і не довів, що незарахування спірних періодів до страхового стажу позивача відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності ГУ ПФУ в Житомирській області щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 01.02.1991 по 17.07.1992 та з 03.08.1992 по 24.11.1992. Колегія суддів також погоджується з тим, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача зарахувати зазначені періоди до страхового стажу.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.