Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №560/6838/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/6838/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В.

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

19 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

Позивач звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди як військовослужбовцю, який приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації, з січня по липень 2023 року включно, у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно участі у бойових діях на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та зобов`язання вчинити відповідні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу у спірний період не в повному обсязі виплачена додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням хмельницького окружного адміністративного суду від 03.08.2026 у задоволенні позову відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та забезпечувала здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо у районах виконання бойових завдань в період здійснення таких заходів.

Позивач вказує, що з січня 2023 року по кінець липня 2023 року приймала безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, в зв`язку з чим набула право на виплату додаткової винагороди на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Однак, грошове забезпечення позивачеві виплачено не в повному обсязі, а саме в період за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2023 року не було нараховано та виплачено додаткову винагороду в розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно участі у бойових діях за період проходження позивачем військової служби у вищезазначений період у військовій частині НОМЕР_1 .

Важаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у журналі бойових дій НОМЕР_2 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 інв. №139 дск від 27.02.2022 відсутні записи про виконання бойових (спеціальних) завдань позивачем за період з 01.01.2023 по 31.01.2023.

У зв`язку із внесенням змін до наказу МОУ №260 з 01.02.2023 виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень здійснюється за виконання конкретних завдань. Лише факт перебування позивача у складі зведеного резерву, в його тимчасовому пункті дислокації, як на КСП підрозділу так і в складі тилового забезпечення не є підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень пропорційно часу такого перебування, так як це відноситься до всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій, за що передбачена виплата додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказала, що позивач з січня 2023 року по кінець липня 2023 року приймала безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, в зв`язку з чим набула право на виплату додаткової винагороди на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Однак, грошове забезпечення позивачеві виплачено не в повному обсязі, а саме в період за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2023 року не було нараховано та виплачено додаткову винагороду в розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно участі у бойових діях за період проходження позивачем військової служби у вищезазначений період у Військовій частині НОМЕР_1 . Ведення журналу бойових дій, складання донесень і рапортів, підготовка та видання наказів про виплату додаткової винагороди є службовим обов`язком командування військової частини, а не військовослужбовця. Апелянт не має доступу до цих документів і не може впливати на повноту та своєчасність їх оформлення.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив відмовити в її задоволенні.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою-третьою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з абзацами першим, другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та від 24 лютого 2022 року № 69 “Про загальну мобілізацію” Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 168, пунктом 1 якої, у редакції станом на 07 березня 2022 року, визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168” Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII “Про Збройні Сили України” (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розд. І п. 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29.

За пунктом 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року № 248/1298 (яке діяло до 01 червня 2022 року) під терміном “безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів” (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем:

бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;

бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно- розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).

Згідно з пунктом 2 Окремого доручення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року № 248/1298 на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:

100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);

30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби).

За пунктом 3 Окремого доручення від 25 березня 2022 року № 248/1298 райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.

Згідно з пунктом 4 Окремого доручення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298 командирам військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку № 1 до цієї телеграми.

Пунктом 5 Окремого доручення Міністра оборони України від 25 березня 2022 року № 248/1298 передбачено, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) (далі - військові частини) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року № 43 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168” до пункту 1 внесено зміни, зокрема: слова “військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,”, “співробітникам Служби судової охорони,” виключено та після слів “перебуваючи безпосередньо в районах” доповнено словами “їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора,”.

Подібна регламентація визначена і в Окремому дорученні від 23 червня 2022 року № 912/з/29.

Крім того, наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за №177/39233 (який застосовується з 01 лютого 2023 року) внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: “XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану”.

За пунктом 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;

на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;

з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

50 000 гривень - тим, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)) затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30 000 гривень.

Згідно з пунктом 3 розділу ХХХІV Порядку № 260 райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 4 розділу ХХХІV Порядку № 260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Вирішальним для правильного вирішення цього спору є встановлення не лише факту проходження позивачем військової служби у спірний період та перебування у районах виконання бойових завдань, а й обставин виконання нею конкретних бойових (спеціальних) завдань, з якими нормативне регулювання пов`язує право на отримання додаткової винагороди в підвищеному розмірі - 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у відповідних діях і заходах.

Отже, сам по собі факт проходження військової служби, перебування у складі військового підрозділу, залученого до виконання завдань в умовах воєнного стану, або виконання службових обов`язків у районі ведення бойових дій не є достатнім для висновку про наявність права на виплату додаткової винагороди саме в розмірі 100 000 грн. Для виникнення такого права необхідна сукупність передбачених нормативними актами умов, зокрема виконання відповідних бойових (спеціальних) завдань та належне документальне підтвердження участі військовослужбовця в їх виконанні.

При цьому колегія суддів наголошує, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168, має спеціальний характер, а її виплата в підвищеному розмірі обумовлена не лише особливими умовами проходження військової служби, а й характером фактично виконуваних завдань. Тому обставини, які підтверджують загальне залучення військовослужбовця до заходів з оборони держави, не можуть автоматично ототожнюватися з виконанням кожного з тих завдань, за які пунктом 2 розділу XXXIV наказу МОУ № 260 передбачено виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн.

Щодо доводів апелянта про те, що виконання завдань у складі зведеного резерву, готовність до посилення або заміни підрозділів першого ешелону, а також участь у заходах з оборони відповідних ділянок свідчать про право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн, колегія суддів зазначає таке.

Перебування підрозділу у складі резерву та його призначення для посилення або заміни підрозділів, які безпосередньо виконують завдання на передньому краї, характеризують організацію застосування військ і визначають можливі напрями подальшого використання такого підрозділу. Проте ці обставини самі по собі не підтверджують, що кожен військовослужбовець відповідного підрозділу впродовж усього спірного періоду виконував саме ті бойові (спеціальні) завдання, за які передбачено виплату додаткової винагороди в підвищеному розмірі.

Для вирішення цього спору необхідно встановити конкретний зміст завдань, фактично виконаних позивачем, періоди їх виконання та відповідність таких завдань умовам пункту 2 розділу XXXIV наказу МОУ № 260. Саме по собі посилання на бойове призначення підрозділу, його оперативне підпорядкування або перебування в районі ведення бойових дій не замінює необхідності встановлення зазначених обставин щодо безпосередньо позивача.

Колегія суддів також враховує, що нормативне регулювання передбачає документальне підтвердження участі військовослужбовця у відповідних діях і заходах на підставі бойових наказів (розпоряджень), журналів бойових дій та рапортів (донесень) командирів підрозділів про участь конкретних військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Такі документи дають змогу встановити не лише загальне призначення підрозділу, а й конкретні обставини виконання завдань окремим військовослужбовцем у відповідний період.

Відтак доводи апеляційної скарги щодо необхідності врахування бойового призначення НОМЕР_2 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , його перебування у районах виконання бойових завдань та залучення до забезпечення оборони не спростовують необхідності встановлення факту виконання позивачем конкретних завдань, які відповідно до чинного нормативного регулювання надають право на додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо січня 2023 року, колегія суддів зазначає, що відповідно до встановлених судом обставин позивачу за цей місяць було виплачено додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн. Водночас у журналі бойових дій НОМЕР_2 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 інв. № 139 дск від 27.02.2022 відсутні записи про виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у період з 01.01.2023 по 31.01.2023, а рапорти щодо виплати їй додаткової винагороди в розмірі 70 000 грн за цей період до командування військової частини не надходили.

За таких обставин, за відсутності належних доказів виконання позивачем у січні 2023 року конкретних бойових (спеціальних) завдань, які є підставою для виплати додаткової винагороди в підвищеному розмірі, сам факт її перебування у складі зведеного резерву та проходження військової служби в районі виконання завдань не є достатнім для покладення на відповідача обов`язку нарахувати й виплатити додаткову винагороду в розмірі 70 000 грн за цей місяць.

Щодо періоду з лютого по липень 2023 року колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дослідив наявні у справі витяги з журналу бойових дій НОМЕР_2 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 інв. № 25 дск від 19.02.2023 та встановив відомості про виконання позивачем окремих завдань 07.02.2023, 08.02.2023, 13.02.2023, 16.02.2023 і 07.03.2023.

Зазначені записи були враховані судом першої інстанції на користь позивача та визнані достатніми для висновку про наявність підстав для виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн пропорційно часу виконання відповідних завдань. Як установив суд, за ці дні позивачу було виплачено додаткову винагороду в розмірі 70 000 грн додатково до винагороди в розмірі 30 000 грн, унаслідок чого загальний розмір виплати за відповідні дні становив 100 000 грн.

Отже, суд першої інстанції не залишив поза увагою наявні документальні відомості про виконання позивачем окремих завдань, а надав їм оцінку та врахував під час визначення обсягу права позивача на підвищену додаткову винагороду. Водночас інших записів у журналі бойових дій підрозділу про виконання позивачем у спірний період завдань, які є підставою для виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн, судом не встановлено.

За таких обставин самі лише твердження апелянта про неповноту оцінки доказів не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність документального підтвердження виконання позивачем інших кваліфікуючих завдань у спірний період. Для задоволення позовних вимог у заявленому обсязі необхідно встановити конкретні обставини виконання таких завдань у відповідні дні або періоди, а не обмежуватися загальним посиланням на залучення військової частини до бойових дій.

Колегія суддів бере до уваги доводи апелянта про те, що ведення журналів бойових дій, складання рапортів та оформлення інших документів щодо участі військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань належить до обов`язків відповідних посадових осіб військового управління, а сам військовослужбовець не завжди має доступ до таких документів.

Разом із тим, ці доводи не можуть самі по собі бути достатньою підставою для висновку про наявність у позивача права на виплату додаткової винагороди в підвищеному розмірі за весь заявлений період. Відсутність певного документа не повинна автоматично ототожнюватися з відсутністю факту виконання завдання, однак і самі твердження про неналежне документальне оформлення участі у бойових діях не підтверджують виконання конкретних завдань, передбачених пунктом 2 розділу XXXIV наказу МОУ № 260.

Вирішуючи спір, суд має оцінити наявні докази в їх сукупності та встановити, чи підтверджують вони обставини, з якими законодавство пов`язує право на відповідну виплату. Водночас обов`язок військової частини вести належний облік виконання бойових завдань і оформлювати документи не означає, що за відсутності в матеріалах справи доказів, які підтверджують відповідні завдання, суд може вважати їх виконання доведеним лише з огляду на загальну обстановку або бойове призначення підрозділу.

Щодо доводів про неправильний розподіл тягаря доказування колегія суддів зазначає, що у спорах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності своєї поведінки покладається на відповідача у випадках і межах, визначених процесуальним законом. Водночас це правило не звільняє суд від обов`язку встановити фактичні обставини спору на підставі належних і допустимих доказів та не означає, що будь-яке твердження позивача про виконання бойових завдань має визнаватися доведеним за відсутності підтвердження відповідних обставин.

Судом досліджено документи щодо проходження позивачем військової служби та виплати їй додаткової винагороди, а також витяги з журналу бойових дій, які містили відомості про виконання нею окремих завдань. За результатами оцінки цих доказів суд установив обставини, що давали підстави для виплати підвищеної винагороди за конкретні дні, та врахував відповідні виплати, здійснені відповідачем. Водночас доказів виконання позивачем інших завдань, які б відповідали умовам виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн, у межах установлених судом обставин не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що право на додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн має визначатися з урахуванням фактичного виконання військовослужбовцем конкретних бойових (спеціальних) завдань та документального підтвердження відповідних обставин. Установлені судом обставини підтверджують наявність підстав для виплати позивачу такої винагороди за окремі дні, за які відповідні суми їй уже виплачено, однак не підтверджують наявності підстав для додаткового нарахування та виплати заявленої суми за решту спірного періоду.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у заявленому обсязі. Доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є обґрунтованим і законним.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМоніч Б.С.

СуддіГонтарук В. М. Біла Л.М.