Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №240/28005/25
Суддя: Моніч Б.С.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/28005/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
19 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 28.11.2025 №064250011684 про відмову в призначенні та виплаті пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 21.11.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся до органу Пенсійного фонду України із відповідною заявою про призначення пенсії за віком на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зі зниженням пенсійного віку згідно зі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 28.11.2025 №064250011684 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 .
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 з 21.11.2025 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду в даній справі.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , має посвідчення серії НОМЕР_1 громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Коростенським МРВ УМВС України в Житомирській області 16.04.1997, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
21 листопада 2025 року позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та 28 листопада 2025 року прийнято рішення №064250011684 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з відсутністю права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з не підтвердженням факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років.
У оскаржуваному рішенні вказано, що підтверджений період проживання заявника в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 0 років 08 місяців 13 днів.
Крім цього зазначено, що:
- до страхового стажу зараховано всі періоди;
- надано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 21.04.1995 (3 категорії);
- при визначенні періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, згідно з довідкою від 21.10.2025 №15661, виданою Виконавчим комітетом Коростенської міської ради Житомирської області, щодо реєстрації та постійного проживання в м.Коростень Житомирської області з 15.02.1992 по 04.02.2000 та з 20.07.2000 по 21.10.2025, не зараховано період проходження строкової військової служби з 15.02.1992 по 18.04.1992, згідно з довідкою від 15.10.2025 №57, виданою ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки не можливо встановити місцезнаходження військової частини.
Листом від 02.12.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача, що за результатами перегляду його заяви про призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" прийнято рішення від 28.11.2025 про відмову у її призначенні.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 (з моменту аварії на ЧАЕС) по 16.06.1989, та з 19.04.1992 по 01.01.1993, що в сукупності становить 3 роки 10 місяців 5 днів (3 роки 1 місяць 22 дні + 8 місяців 14 днів). Тобто термін проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить понад 3 роки, що є достатнім для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить 33 роки 0 місяців 19 днів (19.04.1992 по 04.02.2000 та з 20.07.2000 по 21.10.2025), в тому числі станом на 01.01.1993 - 0 років 08 місяців 13 днів. З урахуванням викладеного Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 28.11.2025 №064250011684, позивачу відмовлено в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку за заявою від 21.11.2025у зв`язку з не підтвердженням факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 не менше 3 років.
Крім того, під час розгляду спірних правовідносин по суті судом першої інстанції здійснено фактичне втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність рішення суду першої інстанції та просив відмовити в її задоволенні.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування2 від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV.
В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №769-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Статтею 55 Закону №796-ХІІ визначені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 зазначеного Закону №796-ХІІ встановлено, зокрема, що:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-ХІІ прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з пунктом 13 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про прокуратуру" та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи. Порядок фінансування пенсій, призначених відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлюється зазначеними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ.
У постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 року у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23 Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зменшення пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зменшення пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Як свідчать матеріали справи, а саме довідка від 27.10.2025 №2089, видана Коростенським міським ліцеєм №6, ОСОБА_1 навчався в Коростенській середній школі №6 міста Коростень, Житомирської області з 01.09.1979 по 16.06.1989.
Відповідно до атестату про середню освіту Серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 дійсно у 1989 році закінчив повний курс середньої загальноосвітньої школи №6 міста Коростень, Житомирської області.
Верховний Суд у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 зазначив, що оскільки навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду.
Законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова №106).
Відповідно до Постанови №106, м. Коростень включене у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, та відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, період з 26.04.1986 (з моменту аварії на ЧАЕС) по 16.06.1989, що становить 3 роки, 1 місяць, 22 дні, повинен бути врахований позивачу до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до довідки про період проживання на території, яка згідно Постанови КМУ №106 від 23.07.1991 віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона) від 21 жовтня 2025 року №15661, яка видана Відділом реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Коростенської міської ради, ОСОБА_1 постійно проживав та був зареєстрований в м. Коростені, Житомирської області:
- з 15.02.1992 по 04.02.2000 по АДРЕСА_1 ;
- з 20.07.2000 по теперішній час (момент видачі довідки) по АДРЕСА_2 .
При визначенні періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, згідно з довідкою від 21.10.2025 №15661, відповідачем не зараховано період проходження строкової військової служби з 15.02.1992 по 18.04.1992, згідно з довідкою від 15.10.2025 №57, виданою ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки не можливо встановити місцезнаходження військової частини.
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 15.10.2025 №57, ОСОБА_1 проходив військову службу в ЗС у період з 13.11.1989 по 18.04.1992, військове звання - матрос.
Відповідна інформація про вказаний період проходження військової служби також підтверджується записами у військовому квитку ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 від 13.11.1989, та записом у трудовій книжці серії НОМЕР_5 від 11.05.1992.
Верховним Судом у постановах від 29.01.2020 у справі №572/245/17 та від 17.06.2020 у справі №572/456/17 сформовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
У постанові від 19.09.2019 у справі №556/1172/17 Верховний Суд сформував висновок, згідно з яким виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Отже, період перебування особи (навчання, роботи, військової служби) на території, яка не віднесена до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, не може бути зарахований до періоду проживання (навчання та період роботи, військової служби) в зоні гарантованого добровільного відселення.
З наданих позивачем документів неможливо встановити відомості про місце розташування військової частини, де він проходив військову строкову службу.
Таким чином, суд першорї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що період проходження позивачем строкової військової служби з 15.02.1992 по 18.04.1992 не може бути зарахований до періоду проживання (навчання та період роботи, військової служби) в зоні гарантованого добровільного відселення.
Водночас, як встановлено судом, позивач постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 (з моменту аварії на ЧАЕС) по 16.06.1989, та з 19.04.1992 по 01.01.1993, що в сукупності становить 3 роки 10 місяців 5 днів (3 роки 1 місяць 22 дні + 8 місяців 14 днів).
Тобто термін проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить понад 3 роки, що є достатнім для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Як слідує з оскаржуваного рішення, на день звернення із заявою про призначення пенсії вік позивача становить 54 роки 01 місяць, страховий стаж особи становить 35 років 10 місяців 29 днів, період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить 33 роки 0 місяців 19 днів.
Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 28.11.2025 №064250011684 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку, його скасування та зобов`язання Головного управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 з 21.11.2025 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду в даній справі.
Щодо доводів скаржника про дискреційні повноваження пенсійного органу суд зазначає наступне.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов (що є у спірному випадку) відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Крім цього спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.
Положенням ч.3 ст.245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою належного захисту порушених прав позивача слід зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення пенсії позивачу.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМоніч Б.С.
СуддіБіла Л.М. Гонтарук В. М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua