Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: за участю органів доходів і зборів
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №580/3558/26
Суддя: Ключкович Василь Юрійович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/3558/26 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 8 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ГРАД-ІНВЕСТ" до Державної податкової служби України, третя особа Головне управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2026 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Град-Інвест» з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової служби України від 17 листопада 2025 року № 31/Ж10/99-00-04-03-04/34817027, яким на підставі пункту 118-1.3 статті 118-1 Податкового кодексу України застосовано штрафну санкцію у розмірі 342 575,00 грн за несвоєчасне подання звіту про підзвітні рахунки за Загальним стандартом звітності (CRS) за 2024 рік.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 13 жовтня 2023 року господарська діяльність позивача як компанії з управління активами була фактично зупинена у зв`язку з рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 жовтня 2023 року № 1135 про зупинення дії ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу, прийнятим за власним зверненням позивача, спричиненим наслідками повномасштабного вторгнення. Одночасно засновниками позивача протоколом № 8 від 12 жовтня 2023 року прийнято рішення про тимчасове зупинення господарської діяльності товариства на час дії воєнного стану.
Позивач також вказує, що відповідальні працівники товариства перебували за межами України, що унеможливило підготовку та подання звітності у встановлений законом строк, а одразу після отримання від Головного управління ДПС у Черкаській області листів від 29 вересня 2025 року про надання пояснень позивач у найкоротший строк - 3 жовтня 2025 року та 6 жовтня 2025 року подав звіти CRS за 2024 рік як щодо себе, так і щодо ПНЗВІФ «МСМ», активами якого він управляє.
На переконання позивача, наведені обставини свідчать про об`єктивну неможливість своєчасного виконання податкового обов`язку у розумінні підпункту 69.1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, а також про наявність обставин непереборної сили (форс-мажору) у розумінні підпункту 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 ПК України, що виключає притягнення позивача до фінансової відповідальності.
Крім того, позивач посилається на непропорційність застосованої санкції.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 8 липня 2026 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Град-Інвест» задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової служби України від 17.11.2025 № 31/Ж10/99-00-04-03-04/34817027.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Державна податкова служба України звернулась до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального права, тому просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04.08.2026 у справі № 580/3558/26 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «КУА «ГРАД-ІНВЕСТ» у повному обсязі; справу розглядати за участі представника ДПС, завчасно повідомивши про дату, час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що рішення суду є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, також в порушення чинного законодавства не з`ясовані всі обставини справи, не досліджені та не враховані надані до суду докази, а тому наведені порушення призвели до необ`єктивного, неправильного та незаконного вирішення справи.
4 вересня 2026 року та 11 вересня 2026 року до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Град-Інвест».
Розглянувши клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Як вбачається з поданого клопотання представника відповідача, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що предмет доказування вимагає проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб. Зокрема, заявник не повідомляє про обставини та докази, що підлягають з`ясуванню у апеляційним судом у судовому засіданні, наявність додаткових пояснень або клопотань про допит свідків.
Колегія суддів також враховує відсутність клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні та прийняття судом першої інстанції рішення у порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, враховуючи безпекову ситуацію у місті Києві, відсутність клопотання позивача, колегія суддів дійшла послідовного висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду апеляційним судом в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «КУА «Град-Інвест» (код ЄДРПОУ 34817027) зареєстроване 19.01.2007 та здійснювало ліцензійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі безстрокової ліцензії серії АД № 034433 від 26.06.2012.
Листами від 29.09.2025 № 23017/23-00-07-08-07 та № 23018/23-00-07-08-07 «Про надання пояснень» Головне управління ДПС у Черкаській області повідомило позивача про неподання звіту CRS за 2024 рік.
03.10.2025 та 06.10.2025 позивач подав до контролюючого органу звіти про підзвітні рахунки за Загальним стандартом звітності (CRS) за 2024 рік (№ 429841595 від 03.10.2025 та № 429851042 від 06.10.2025), а також надав пояснення й документи на підтвердження зупинення господарської діяльності, зокрема рішення НКЦПФР № 1135 та протокол зборів учасників № 8.
31.10.2025 ДПС України складено акт № 31/Ж5/99-00-04-03-04/34817027 про результати камеральної перевірки, яким установлено несвоєчасне подання позивачем звітів CRS за 2024 рік з простроченням 95 та 98 календарних днів відповідно (граничний термін подання - 30.06.2025).
На підставі зазначеного акта 17.11.2025 прийнято податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 31/Ж10/99-00-04-03-04/34817027, яким на підставі пункту 118-1.3 статті 118-1 ПК України до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 342 575,00 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся за їх захистом до суду з цим позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції вказав, що застосування до позивача штрафної санкції у розмірі 342 575,00 грн за формальне порушення строку подання звіту, вчинене за відсутності будь-якої фактичної господарської діяльності позивача, підзвітних рахунків та операцій за ними, за умови подальшого добровільного усунення порушення, не відповідає критерію пропорційності та вимогам обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, установленим пунктами 3 та 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначив, що під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не спростував доводів позивача та не навів переконливих мотивів, які б виключали застосування до спірних правовідносин підпункту 69.1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України та підпункту 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 ПК України.
За таких обставин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПС України від 17.11.2025 № 31/Ж10/99-00-04-03-04/34817027 не відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у контексті яких суд має надавати оцінку рішенням суб`єктів владних повноважень, а тому суд визнав його протиправним та скасував.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України у апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.
Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Спірним податковим повідомленням-рішенням від 17 листопада 2025 року №31/Ж10/99-00-04-03-04/34817027 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Град-Інвест» застосовано штрафні санкції у сумі 342 575,00 грн за несвоєчасне подання звіту про підзвітні рахунки за Загальним стандартом звітності (CRS) за 2024 рік на підставі пункту 118-1.3 статті 118-1 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 14.1.257-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансовий агент - будь-яка особа (крім фізичної особи), яка відповідає визначенню звітної фінансової установи України, у значенні, наведеному в Угоді FATCA, та/або підзвітної фінансової установи відповідно до Багатосторонньої угоди CRS та Загального стандарту звітності CRS, та яка відповідно до цього Кодексу зобов`язана застосовувати заходи належної комплексної перевірки до фінансових рахунків, подавати звіт про підзвітні рахунки до контролюючого органу, виконувати інші обов`язки та нести відповідальність за порушення цих обов`язків у порядку, встановленому законом.
Для цілей Багатосторонньої угоди CRS особи, які зобов`язані виконувати обов`язки фінансових агентів (є підзвітними фінансовими установами), визначаються відповідно до правил зазначеної Угоди, Загального стандарту звітності CRS та нормативно-правових актів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для реалізації Багатосторонньої угоди CRS.
Пунктом 39-3.4.1 статті 39-3 Податкового кодексу України визначено, що фінансові агенти зобов`язані щороку, до 1 липня, подавати до контролюючого органу звіт про підзвітні рахунки; звітним періодом вважається попередній календарний рік, якщо Угодою FATCA або Багатосторонньою угодою CRS не встановлено інші правила.
Відповідальність за несвоєчасне подання фінансовим агентом звіту про підзвітні рахунки передбачена пунктом 118-1.3 статті 118-1 Податкового кодексу України, згідно з яким несвоєчасне подання фінансовим агентом звіту про підзвітні рахунки тягне за собою накладення штрафу у розмірі 0,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за кожний календарний день несвоєчасного подання звіту про підзвітні рахунки, але не більше 100 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
За фактичними обставинами справи, відповідний звіт про підзвітні рахунки за Загальним стандартом звітності (CRS) за 2024 рік мав бути поданий позивачем до 1 липня 2025 року.
Натомість, такий звіт було подано у жовтні 2025 року, що свідчить про пропуск строку, передбаченого приписами пункту 39-3.4.1 статті 39-3 Податкового кодексу України.
На обґрунтування своєї позиції позивач посилається на об`єктивну неможливість своєчасного виконання податкового обов`язку у розумінні підпункту 69.1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а також на наявність обставин непереборної сили (форс-мажору) у розумінні підпункту 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 Податкового кодексу України, що виключає притягнення до фінансової відповідальності.
Надаючи оцінку наведеним обставинам, колегія суддів керується наступним.
Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Наказом Міністерства фінансів України від 30.08.2023 №468 затверджено Порядок взяття на облік та зняття з обліку фінансових агентів, які є підзвітними фінансовими установами для цілей багатосторонньої угоди компетентних органів про автоматичний обмін інформацією про фінансові рахунки та загального стандарту звітності та належної перевірки інформації про фінансові рахунки (далі - Порядок № 468).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Град-Інвест» (код ЄДРПОУ 34817027) зареєстроване 19 січня 2007 року, здійснює ліцензійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі безстрокової ліцензії серії АД № 034433 від 26 червня 2012 року та перебуває на обліку Державної податкової служби України як фінансовий агент з 18 грудня 2023 року.
Підпунктом 69.1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України передбачено, що в разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів подання звітності та/або документів, у тому числі передбачених статтею 39-3 цього Кодексу, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Крім того, підпунктом 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 ПК України передбачено звільнення платника податків від фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору).
Порядок зупинення дії ліцензій ліцензіатів у період дії воєнного стану визначено рішенням НКЦПФР від 04.08.2022 № 1056 «Щодо зупинення дії ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках у період дії воєнного стану» (далі - Рішення № 1056).
Пунктом 2 Рішення № 1056 встановлено, що під час дії воєнного стану НКЦПФР може своїм рішенням тимчасово, до дати закінчення дії воєнного стану, зупиняти дію ліцензії, зокрема: з підстав, передбачених пунктом 3 цього рішення, які можуть свідчити про виникнення суттєвих ризиків для діяльності на ринках капіталу (тобто у зв`язку з порушеннями ліцензіата); або у випадку отримання мотивованого звернення ліцензіата з проханням про зупинення дії ліцензії(й) цього ліцензіата.
Отже, Рішення № 1056 прямо розрізняє дві самостійні та юридично відмінні підстави зупинення дії ліцензії - примусову (у зв`язку з порушеннями ліцензіата) та добровільну (за вмотивованим зверненням самого ліцензіата, викликаним об`єктивними обставинами воєнного стану).
Із листа НКЦПФР від 13.10.2023 № 11/01/11197 вбачається, що рішення № 1135 прийнято Комісією за результатом розгляду звернення позивача від 22.09.2023 № 2, тобто саме на підставі другої з наведених підстав - мотивованого звернення ліцензіата, а не у зв`язку зі встановленням будь-яких порушень з боку позивача. Це істотно спростовує будь-яке припущення про те, що зупинення ліцензії позивача мало примусовий або пов`язаний із протиправною поведінкою позивача характер, і підтверджує, що саме НКЦПФР як компетентний державний регулятор оцінив наведені позивачем обставини воєнного стану як реальні, об`єктивні та достатні для зупинення ліцензії - тобто ті самі критерії реальності й об`єктивності обставин, яких вимагає правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 20.05.2026 у справі № 440/2265/24.
Пунктом 8 Рішення № 1056 прямо передбачено, що з дати зупинення дії ліцензії ліцензіату забороняється здійснювати будь-які операції, крім випадків надання НКЦПФР окремих дозволів для здійснення операцій на відповідний запит ліцензіата, та, для окремих видів діяльності (депозитарної діяльності депозитарної установи, адміністрування недержавних пенсійних фондів), операцій, передбачених окремими підпунктами розділу IV Порядку № 982, до кола яких діяльність з управління активами інституційних інвесторів не віднесена. Отже, для ліцензіатів, які здійснюють діяльність з управління активами (як позивач), спеціальне правило воєнного часу, встановлене пунктом 8 Рішення № 1056, передбачає безумовну заборону на здійснення будь-яких операцій з дати зупинення ліцензії, а не обмежений режим збереження відносин з наявними клієнтами, на який посилається відповідач з посиланням на загальні положення розділу IV Порядку № 982.
Оскільки Рішення № 1056 є спеціальним нормативним актом, прийнятим саме для регулювання відносин у період дії воєнного стану, і не передбачає для позивача винятків, які б дозволяли продовжувати ведення фінансових рахунків чи вчинення операцій за ними, доводи відповідача про формальне збереження за позивачем можливості вести фінансові рахунки в розумінні Загального стандарту звітності CRS не відповідають дійсному правовому регулюванню, застосовному до позивача, і не спростовують встановленої судом об`єктивної неможливості позивача провадити діяльність, включно з операціями за підзвітними рахунками, у спірний період. Доказів надання НКЦПФР позивачу окремого дозволу на здійснення будь-яких операцій у матеріалах справи немає, і відповідачем такі докази не надані.
Як установлено судом, зупинення дії ліцензії позивача рішенням НКЦПФР від 12.10.2023 № 1135 та призупинення господарської діяльності було безпосереднім наслідком запровадження в Україні воєнного стану: із листа позивача від 22.09.2023 № 2 вбачається, що звернення до регулятора мотивовано виключно наслідками введення військового стану, зниженням ділової активності в регіоні та об`єктивною неможливістю реалізації активів фонду за ринковою вартістю в умовах воєнного стану. Одночасно із зупиненням ліцензії засновниками позивача протоколом № 8 від 12.10.2023 прийнято рішення про зупинення господарської діяльності товариства на весь період дії воєнного стану.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 20.05.2026 у справі № 440/2265/24 метою відповідних процедур звільнення платника податків від виконання податкових обов`язків є убезпечення платників, які постраждали від збройної агресії російської федерації, від негативних наслідків об`єктивної неможливості виконати такі обов`язки, за умови, що обставини такої неможливості є реальними та об`єктивними, а не формальними, і підтверджують втрату можливості здійснювати господарську діяльність унаслідок бойових дій. У зазначеній постанові Верховний Суд визнав, що військові дії є законною підставою для зупинення ліцензії відповідним рішенням регулятора і, як наслідок, для припинення діяльності товариства, - висновок, що прямо кореспондує обставинам справи.
За таких обставин вірним є висновки суду першої інстанції про те, що позивач був об`єктивно, а не формально, позбавлений можливості своєчасно виконати податковий обов`язок щодо подання звіту CRS за 2024 рік, а тому підпадає під дію підпункту 69.1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 08.05.2025 у справі № 460/20441/23, непереборна сила унеможливлює виконання зобов`язання в принципі, незалежно від зусиль та матеріальних витрат, яких сторона могла докласти, а не лише ускладнює його виконання чи робить економічно невигідним.
Матеріалами справи підтверджено, що виконання позивачем обов`язку з подання звітності CRS у визначений законом строк було об`єктивно унеможливлено зупиненням ліцензії та фактичним припиненням діяльності товариства, а не лише ускладнено.
На переконання суду, після отримання листів контролюючого органу від 29.09.2025 позивач у найкоротший строк - 03.10.2025 та 06.10.2025 - подав відповідні звіти CRS за 2024 рік, що свідчить про добросовісність його поведінки та відсутність умислу на ухилення від виконання податкового обов`язку.
При вирішенні даного спору, суд виходить з того, що до моменту прийняття рішення уповноваженим органом про зупинення дії ліцензії, позивачем здійснювалось подання відповідних звітів до відповідача, за час зупинення дії ліцензії нових підзвітних рахунків не відкривалось та подання таких звітів не призвело до змін у регулюванні відносин позивача та відповідача, а отже в даному випадку відсутнє настання негативних наслідків у балансі, що передбачено пунктом 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Суд враховує, що застосування до позивача штрафної санкції у розмірі 342 575,00 грн за формальне порушення строку подання звіту, вчинене за відсутності будь-якої фактичної господарської діяльності позивача, підзвітних рахунків та операцій за ними, за умови подальшого добровільного усунення порушення, не відповідає критерію пропорційності та вимогам обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, установленим пунктами 3 та 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не спростував доводів позивача та не навів переконливих мотивів, які б виключали застосування до спірних правовідносин підпункту 69.1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України та підпункту 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 ПК України.
За таких обставин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2025 року № 31/Ж10/99-00-04-03-04/34817027 не відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у контексті яких суд має надавати оцінку рішенням суб`єктів владних повноважень, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (зокрема, рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97).
У п. 96 рішення у справі «Вагнер та J.M.W.L. проти Люксембургу» (Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg, №76240/01) та у п. 72 рішення у справі «Фабрі проти Франції» (Fabris v. France, №16754/08) ЄСПЛ підкреслив, що навіть якщо суди не зобов`язані викладати мотиви відмови стосовно кожного доводу сторін, вони не звільнені від обов`язку розглядати їх належним чином і надавати оцінку основним наданим доводам. Крім того, якщо ці доводи стосуються прав і свобод, що гарантовані Конвенцією і протоколами до неї, національні суди повинні розглядати їх в обов`язковому порядку і з особливою ретельністю, тому що йдеться про засади принципу субсидіарності.
На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 8 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
О.М. Кузьмишина
Оригінал: reyestr.court.gov.ua