Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №465/3183/26 — Франківський районний суд м. Львова

465/3183/26

2/465/3672/26

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

19.10.2026 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Коліщук З.М.

при секретарі судового засідання Чабан Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстицї російської федерації про відшкодування моральної шкоди,

установив:

ОСОБА_1 пред`явила позов до держави російська федерація в особі міністерства юстицї російської федерації про відшкодування моральної шкоди, в якому просить стягнути на її користь 5 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, та покласти судові витрати на відповідача.

Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У обґрунтування позовних вимог посилається на те, що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та протягом 52 років проживала у місті Маріуполі Донецької області. До початку повномасштабного вторгнення російської федерації мала власне житло за адресою: АДРЕСА_1 , налагоджений побут, усталене коло спілкування та звичні умови життя.

Після 24 лютого 2022 року залишалася у Маріуполі, де внаслідок обстрілів та авіаційних ударів перебувала в умовах постійної небезпеки для життя і здоров`я. У будинку припинилося електро-, тепло- та водопостачання, був відсутній зв`язок.

Зі слів позивачки, 4 березня 2022 року через інтенсивні обстріли вона була змушена залишити квартиру на восьмому поверсі та разом із сусідами спуститися до підвалу. Надалі перейшла до підвального приміщення сусіднього будинку, де переховувалася разом з іншими мешканцями. Перебувала у переповненому приміщенні, спала на підлозі, потерпала від холоду, нестачі питної води, продуктів харчування та належних санітарно-гігієнічних умов.

Позивачка описує, що протягом тривалого часу чула вибухи, бачила зруйновані та пошкоджені будинки, загиблих людей, стихійні поховання біля житлових будинків. Відчувала страх загибелі під завалами, безпорадність та невизначеність щодо можливості залишити місто. Відсутність зв`язку з донькою посилювала її душевні переживання.

27 квітня 2022 року, потрапивши до своєї квартири, виявила вибиті вікна, пошкоджені меблі та сторонній металевий предмет у стіні.

Спроби виїхати з Маріуполя на підконтрольну Україні територію, за твердженням позивачки, були безрезультатними. На початку травня 2022 року вона залишила місто автобусом, після чого перебувала у місті Докучаєвську, де пройшла так звану «фільтрацію», яку сприйняла як принизливу процедуру. Надалі була переміщена на територію російської федерації.

За допомогою доньки та знайомого змогла організувати подальший виїзд через територію інших держав до Польщі, звідки у травні 2022 року прибула до Львова.

Зазначає, що після пережитого була фізично та емоційно виснаженою, втратила близько семи кілограмів ваги, потребувала допомоги близьких та лікування. Посилається на серцево-судинні захворювання, проблеми з нирками, порушення сну, тривожність та постійне відчуття небезпеки, яке посилюється під час повітряних тривог.

Після вимушеного переселення проживала у родичів, згодом у гуртожитку, неодноразово змінювала місце проживання. Із 13 травня 2022 року перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа. Є пенсіонеркою, отримує пенсію та допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Стверджує, що внаслідок дій відповідача втратила можливість проживати у власному житлі, підтримувати звичні соціальні зв`язки, відвідувати могили сина, чоловіка та інших рідних. До цього часу не може повернутися додому через тимчасову окупацію Маріуполя.

З огляду на характер, інтенсивність та тривалість пережитих страждань оцінює завдану їй моральну шкоду у 5 000 000 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач обставин та підстав позову не спростував, відзиву на позовну заяву не подав.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 15.04.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстицї російської федерації про відшкодування моральної шкоди, яка розглядається за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.06.2026 закрито підготовче провадження та призначити до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні в залі суду на 27.08.2026 о 10 год. 00 хв. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстицї російської федерації про відшкодування моральної шкоди.

У судове засідання позивач не з`явилась, подала заяву про здійснення розгляду справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила задоволити.

Відповідач повторно в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджуєтеся довідкою про доставку SMS повідомлення та судовою повісткою, проте про причини неявки суд не повідомив. Крім того, на його поштову адресу було направлено копію позовної заяви з додатками, однак до сьогоднішнього дня відзиву на позовну заяву подано не було, заяву до суду про розгляд справи без його участі не надходило.

При таких обставинах суд визнав неявку відповідача неповажною та розглянув справу у його відсутності, провівши на підставі вимог ст. 281 ЦПК України заочний розгляд справи.

Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч.1 ст.280 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області.

До вимушеного переселення з 15.08.2003 її зареєстрованим місцем проживання була адреса: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади від 24.07.2025 №2025/010086439.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.07.2023 номер витягу 339576481 зазначена квартира належить позивачці на праві власності.

Факт повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року, ведення бойових дій у Маріуполі, масштабного руйнування його житлової та цивільної інфраструктури у 2022 році є загальновідомими обставинами та відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України не потребує доказування.

Водночас загальновідомість зазначених подій не підміняє встановлення обставин їхнього впливу на конкретну особу.

Довідкою від 13 травня 2022 року № 1330-5001578659 підтверджується взяття ОСОБА_1 на облік як внутрішньо переміщеної особи із зазначенням місця фактичного проживання у АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки від 6 травня 2025 року № 1330-5003674694 місцем фактичного проживання позивачки зазначено: АДРЕСА_3 .

Наведені документи підтверджують факт переміщення позивачки з Маріуполя та тривале проживання поза місцем її попереднього постійного проживання.

Позивачка є пенсіонеркою, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 від 7 липня 2020 року. Відомості про її пенсійне забезпечення та отримання допомоги на проживання підтверджуються довідкою про отримання (неотримання) допомоги від 06.11.2025 №26309-2075, витягом з Пенсійного Фонду України станом на 05.03.2026 щодо складових пенсійної виплати, випискою щодо відомостей за звітний місяць

Із медичних документів, а саме ультразвукового обстеження від 25.05.2022, 26.05.2022, аналізу крові від 25.05.2022, ехокардіографії від 05.07.2022, огляду кардіолога від 20.07.2022, мамо графічного дослідження від 12.10.2022, ультразвукове обстеження вен нижніх кінцівок, аналіз крові від 16.09.2025, вбачається, що ОСОБА_1 встановлено діагноз хронічний холецистит, гіпертонія ускладнена, ознаки кардіосклерозу, миготливої аритмії, помірна дилатація лп, легка мітральна недостатність, недостатність тк. атеросклероз аортального клапана, аорто склероз, виражені атеросклеротичні зміни артерій обох н.к, на момент огляду ознак тромбозу не виявлено.

Зазначені медичні документи суд ураховує як докази стану здоров`я позивачки та її потреби в медичній допомозі. Водночас сам факт виявлення захворювань після вимушеного переселення без відповідного медичного обґрунтування не дає підстав стверджувати, що кожне з них виникло виключно внаслідок дій відповідача.

Обставини перебування позивачки під обстрілами, проживання в укриттях, нестачі води та їжі, проходження «фільтрації» і маршруту виїзду викладені нею в позовній заяві.

Сукупність досліджених судом доказів підтверджує, що внаслідок збройної агресії російської федерації та подій у Маріуполі позивачка була вимушена залишити місце постійного проживання, переселитися до іншого регіону України, змінити звичний уклад життя та протягом тривалого часу позбавлена можливості повернутися додому.

Спірні правовідносини виникли з приводу відшкодування моральної шкоди, яку позивачка пов`язує із зазначеними діями відповідача та їхніми наслідками для її життя.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до статей 3, 28 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а кожен має право на повагу до його гідності.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Одним зі способів захисту є відшкодування моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода може полягати, зокрема, у фізичному болю та стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, душевних стражданнях у зв`язку з протиправною поведінкою щодо особи, а також знищенням чи пошкодженням її майна.

Розмір грошової компенсації визначається з урахуванням характеру правопорушення, глибини страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини заподіювача та інших істотних обставин. Суд повинен дотримуватися вимог розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім передбачених законом випадків.

Для покладення відповідальності суд установлює наявність моральної шкоди, протиправність поведінки відповідача, причинний зв`язок між цією поведінкою та шкодою, а також вирішує питання вини відповідно до застосовних норм права.

Частиною 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Таким чином, виходячи з приведеного аналізу законодавчих актів та міжнародних договорів, Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо того, що вчинивши збройну агресію проти України та окупувавши частину її території, російська федерація порушила його право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку, а також право на соціальний і міжнародний порядок, при якому можуть бути повністю здійснені права і свободи, викладені у Загальній декларації прав людини.

Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 270 ЦК України відносить до особистих немайнових прав фізичної особи, зокрема, право на життя, охорону здоров`я, свободу та особисту недоторканність, повагу до гідності, недоторканність житла, вільний вибір місця проживання та свободу пересування.

Частиною дев`ятою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації, покладено на російську федерацію як державу, що здійснює окупацію.

Вирішуючи питання юрисдикції, суд ураховує статті 76, 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» та правові висновки Верховного Суду щодо незастосування судового імунітету російської федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої її збройною агресією проти України.

У постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 Верховний Суд визнав можливість розгляду українським судом позову фізичної особи до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією. Аналогічний підхід відображений у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц.

У цій справі позов стосується шкоди, завданої фізичній особі на території України внаслідок збройної агресії відповідача, тому посилання на судовий імунітет не перешкоджає розгляду спору судом України.

Питання судового імунітету та питання належного повідомлення відповідача мають самостійне процесуальне значення. Відсутність необхідності отримувати згоду російської федерації на участь у справі не усуває обов`язку суду забезпечити її повідомлення про розгляд справи.

За статтями 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України кожен доказ оцінюється щодо належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів — щодо достатності та взаємного зв`язку.

Наведені норми підлягають застосуванню, оскільки предметом спору є саме грошова компенсація індивідуальних немайнових втрат позивачки.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Оцінивши досліджені докази в сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Унаслідок збройної агресії російської федерації позивачка була вимушена залишити Маріуполь, у якому проживала протягом 52 років, власне житло та звичне соціальне середовище. Вимушене переселення, необхідність пристосовуватися до нових умов і тривала неможливість повернутися додому спричинили їй глибокі душевні страждання, які тривають дотепер.

Суд ураховує, що на початок повномасштабного вторгнення позивачці виповнилося 73 роки. Її похилий вік, стан здоров`я та потреба в допомозі близьких істотно ускладнили подолання наслідків пережитого. Втрата відчуття безпеки, усталених життєвих зв`язків і можливості відвідувати могили рідних поглиблюють її моральні переживання.

Наявність моральної шкоди оцінюється на підставі всієї сукупності доказів і не потребує обов`язкового підтвердження психологічною експертизою. Для її компенсації також не вимагається встановлення того, що кожне захворювання позивачки виникло виключно внаслідок дій відповідача, оскільки вимушене переселення та тривале порушення звичного укладу життя є самостійними джерелами душевних страждань.

Причинний зв`язок між діями відповідача та встановленими немайновими втратами полягає в тому, що саме збройна агресія і тимчасова окупація Маріуполя змусили позивачку залишити домівку та позбавили можливості повернутися до попереднього способу життя.

Визначаючи розмір відшкодування, суд ураховує характер правопорушення, глибину та багаторічну тривалість страждань, вік і стан здоров`я позивачки, істотність вимушених змін у її житті та невизначеність перспектив повернення додому. Моральні втрати не мають точного грошового еквівалента, тому відсутність математичного розрахунку не є підставою для зменшення компенсації.

За сукупністю встановлених обставин суд визнає заявлену суму 5 000 000 грн співмірною завданій моральній шкоді та такою, що відповідає вимогам розумності і справедливості.

Неподання відповідачем відзиву не розцінюється як визнання позову. Висновок про задоволення позовних вимог у повному обсязі ґрунтується на оцінці досліджених доказів та встановлених судом обставин.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки позов заявлено до держави-агресора про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією та вимушеним переселенням.

За подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 та не більше п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У 2026 році максимальний розмір такого збору становить 16 640 грн.

Ціна позову становить 5 000 000 грн, один відсоток від якої перевищує встановлену законом максимальну ставку. Отже, судовий збір, який підлягав би сплаті за відсутності пільги, становить 16 640 грн.

Оскільки позов задоволено повністю, відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави належить стягнути судовий збір у розмірі 16 640 грн.

Доказів понесення інших судових витрат учасниками справи не подано, тому підстав для їх розподілу немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 289, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстицї російської федерації про відшкодування моральної шкоди – задовольнити.

Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (вул. Житня, будинок, 14, будівля 1, м. москва, російська федерація) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі у розмірі 5 000 000 (п`ять мільйонів) гривень 00 коп.

Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (вул. Житня, будинок, 14, будівля 1, м. москва, російська федерація) на користь держави Україна понесені судові витрати по справі, а саме судовий збір в розмірі 16640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення відповідачем може бути подана заява про його перегляд.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (вул. Житня, будинок, 14, будівля 1, м. москва, російська федерація).

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя Коліщук З.М.