Вирок від 13 жовтня 2026 р. у справі №569/15769/21 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/15769/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.06.2021 за №12021180000000180 по обвинуваченню:

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Березівка, Корецького району, Рівненської області, зареєстрованого та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою спеціальною освітою, працюючого стоматологом ПК «Нікодент », одруженого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.307, ч.2 ст.307 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 , порушуючи порядок встановлений ст. ст.4, 6, 7 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», маючи умисел на незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут психотропних речовин, з корисливих мотивів за невстановлених розслідуванням обставин та встановлений час, незаконно придбав та зберігав при собі з метою збуту психотропну речовину - «метамфетамін», яку близько 15 год. 40 хв.04.06.2020 перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , в ході проведення оперативної закупівлі, незаконно збув ОСОБА_6 , за 500 гривень у прозорому поліетиленовому сліп пакетику у формі кристалічної речовини білого кольору, яка відповідно до висновку експерта №2.1/712/20 від 19.08.2020, є психотропною речовиною - «метамфетамін» загальною масою 0,0329 г, обіг якої обмежено відповідно до списку 2 таблиці 2 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою КМУ №770 від 06.05.2000.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_4 , порушуючи порядок встановлений ст. ст.4, 6, 7 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», маючи умисел на незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут психотропних речовин, діючи повторно з корисливих мотивів за невстановлених розслідуванням обставин в невстановлений час, незаконно придбала та зберігала при собі з метою збуту психотропну речовину - «метамфетамін», яку близько 17 год. 00 хв.30.12.2020 перебуваючи у під`їзді будинку АДРЕСА_3 , в ході проведення оперативної закупівлі, повторно незаконно збув ОСОБА_6 , за 500 гривень у прозорому поліетиленовому сліп пакетику у формі кристалічної речовини білого кольору, яка відповідно до висновку експерта №СЕ-19/118-21/18-МРВ від 06.01.2021, є психотропною речовиною - «метамфетамін» загальною масою 0,0115 г, обіг якої обмежено відповідно до списку 2 таблиці 2 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою КМУ №770 від 06.05.2000.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , в інкримінованих кримінальних правопорушеннях вину визнала повністю. Суду пояснив, що дійсно у зазначений період часу, місці, вказану вище психотропну речовину - «метамфетамін» незаконно збув двічі малознайомій особі за 500 гривень, отримавши незаконний прибуток в сумі 1000 гривень. Дану психотропну речовину отримав у своє розпорядження від невідомої для неї особи.

Розкаявся у вчиненому, не погодився у судових дебатах з позицією прокурора, щодо призначення йому показання із реальним позбавленням волі. Спільно із захисником просить суд призначити йому покарання із застосуванням ст.. 69 КК України, призначити більш м`якого покарання ніж передбачено законом, та звільнити від відбування покарання із встановленням випробувального терміну, тобто на підставі ст..75 КК України. При цьому взяти до уваги його хворобливий стан здоров`я – видалення щитовидної залози та виховання спільно із дружиною трьох неповнолітніх дітей.

В зв`язку із не запереченням учасниками судового провадження, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом з`ясовано правильність розуміння зазначених обставин та їх зміст, відсутність сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що інкриміновані кримінальні правопорушення вчинено саме обвинуваченим.

Зазначене повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до ч. 1ст. 337 КПК України.

Отже, пояснення обвинуваченого узгоджуються із іншими встановленими досудовим розслідуванням та судовим розглядом обставинами кримінального провадження, про що повідомив прокурор, та не заперечується стороною захисту.

Ураховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_4 , дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують його особу, дійшов висновку, щодо доведеності винуватості поза розумним сумнівом, у вчиненні ним інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307 КК України, які виразилися у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, а також у незаконному збуті психотропної речовини; за ч.2 ст. 307 КК України які виразилися у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, а також у незаконному збуті психотропної речовини, вчиненими повторно.

Обставини справи, встановлені даним вироком, а саме, місце, час, спосіб вчинення та наслідки злочину, форма вини i мотиви злочину ніким з учасників судового розгляду, в тому числі обвинуваченим ОСОБА_4 не оспорюються.

Відповідно до ст.12 КК України вчинені обвинуваченим кримінальні правопорушення відносяться до тяжких.

При призначенні покарання суд у відповідності до ст.65 КК України виходить із ступеня тяжкості вчиненого діяння, особи винного, обставин, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Як випливає із змісту ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

За змістом роз`яснення п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України випливає, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.

Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено є не лише кара, а й виправлення засудженого.

З урахуванням наведених положень законодавства при призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_4 вчинив злочин, що Законом України про кримінальну відповідальність віднесений до категорії тяжких кримінально караних діянь, яке посягає на загальносуспільні інтереси, такі, як здоров`я людини, що проголошено Основним Законом України як найвища соціальна цінність, обставини його вчинення та особу винного, яка є має постійне місце проживання, на диспансерному обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась.

Отже до обставин, що пом`якшують покарання, згідно ст.66 К України, суд відносить щире каяття, яке виражається у визнанні винуватості в обсязі обвинувачення, ставленні обвинуваченого до скоєного, активне сприяння розкриттю злочину, оскільки такі обставини підтверджені в ході розгляду кримінального провадження.

Тому, визнаючи щире каяття та сприяння суду у встановленні фактичних обставин справи, а органу досудового розслідування - у розкритті злочину, суд визнає обставинами, пом`якшуючими покарання обставинами, суд знаходить за можливе віднести до таких обставин і незначний розмір збутого, з урахуванням того, що визнане судом доведеним обвинувачення не містить інформації про фактичне споживання будь-ким з фізичних осіб шкідливих речовин.

Обставин, що обтяжують покарання згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Обставини, що характеризують особу обвинуваченого, становлять предмет доказування в кримінальному провадженні, вони обов`язково враховуються при вирішенні питання про вид та розмір показання, можливість звільнення від його відбування.

Під особою обвинуваченого треба розуміти сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

На підставах передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання , що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як зазначено, у статті 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною.

Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України .

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі

необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.

Положеннями ст. 75 КК України передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної

відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема у справі Довженко проти України ) зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При вирішенні питання про можливість на підставі вироку суду звільнити обвинувачену від відбування покарання, суд перш за все враховує внормовані статтею 75 КК України підстави звільнення від відбування покарання, відповідно до якого, суд може прийняти рішення, про звільнення від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання при призначенні, зокрема, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Так, обвинувачений ОСОБА_4 , вперше вчинив кримінально каране діяння, має на утриманні спільно із дружиною, трьох неповнолітніх дітей – ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження.

ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності притягується вперше, у лікарів нарколога та психіатра під спостереженням не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно. В ході розгляду провадження йому було проведено хірургічну операцію з видалення щитовидної залози, що підтверджується медичними документами.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе без відбування покарання, але в умовах постійного контролю за його поведінкою органами пробації, а тому на підставі ст.75 КК України його необхідно звільнити від відбування покарання з випробуванням та покладенням певних обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Перешкоди для застосування згаданого інституту звільнення від відбування покарання за формальними критеріями, що передбачені статтею 75 КК України, щодо ОСОБА_4 відсутні. Наведені судом обставини і дані про особу винного є цілком сприятливими для прийняття такого рішення.

При цьому, з урахуванням викладеного, необхідно призначити ОСОБА_4 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, відповідно до ч.1 ст. 70 КК України.

Окрім того, суд вважає за можливе не призначати обвинуваченому додаткове покарання у виді конфіскації майна, що відповідає вимогам ст.77 КК України та роз`ясненням, наведеним у абз. 3 п. 19 Постанови ПВС України № 7 від 24.10.2003 року;Про практику призначення судами кримінального покарання; про те, що у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням додаткове покарання у виді конфіскації майна, не застосовується, оскільки статтею 77 КК України передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня.

Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з ст. 61 Конституції, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов`язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.

Застосування згаданого інституту звільнення від відбування покарання, яке, як зазначено, має бути індивідуальним щодо кожної особи, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання, призначеного ОСОБА_4 ..

Наведені міркування дають суду підстави, дійти висновку про недоцільність застосування до обвинуваченого за вироком найбільш суворого заходу примусу, без надання особі можливості виправлення без ізоляції від суспільства.

Невжиття ж звільнення від покарання з випробуванням лише з мотивів тяжкості вчиненого злочину та суворості передбаченого за нього покарання є таким, що суперечить засадам кримінального провадження, які проголошують верховенство права, законність, справедливість.

З урахуванням всіх цих обставин у сукупності з відомостями про особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що обвинувачений на теперішній час загрози для суспільства не становить, має міцні соціальні зв`язки, соціально адаптований, підстав очікувати продовження обвинуваченим вчинення правопорушень судом не встановив.

Оскільки призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, повинні бути відповідні скоєному, тобто необхідним і достатнім для виправлення особи дає суду достатні підстави визнати, що забезпечити виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 , можливо без реального відбування ним покарання - без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за його поведінкою та виконанням покладених обов`язків органами пробації протягом трьохрічного іспитового строку, який сам втілює в собі погрозу реального відбування призначеного покарання у разі невиконання обвинуваченим умов випробування, що є необхідним і достатнім обмеженням прав і свобод його, з метою захисту суспільства і буде відповідати принципу Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод - пропорційності обмеження прав людини і легітимної мети покарання та невідворотності покарання.

Згідно ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь держави, документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Із ОСОБА_4 , на користь держави, підлягають стягненню процесуальні витрати на залучення експертів - 2 942 (дві тисячі дев`ятсот сорок дві) гривні 10 копійок .

Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до ст..100 КПК України, а саме:

метамфетамін 0,0329г., 0,0115г. (спец. Пакет №2844271; №2844006) квитанція №1011(965) №;327, електронну вагу; банківські картки (в пакеті НПУ ЕХР0224224) які зберігаються в кімнаті речових доказів Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області, необхідно знищити.

Письмові докази (документи), DVD – R диски, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Накладений арешт на речовий доказ – мобільний телефон «Xiaomi Redmi 7» відповідно ухвали слідчого судді Рівненського міського суду від 4 лютого 2021 року підлягає скасуванню та залишити у власності ОСОБА_9 .

Цивільний позов не заявлений.

Застосований до ОСОБА_4 запобіжний захід - домашній арешт втратив дію 28 липня 2021 року.

Керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст.307, ч.2 ст.307 КК України, та призначити йому покарання:

-за ч.1 ст. ст. 307 КК України у виді позбавлення волі строком на чотири роки;

-за ч.2 ст.307 КК України із застосуванням ст.. 69 КК України призначити більш

м`яке покарання, ніж передбачено законом у виді позбавлення волі строком на п`ять років.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, більш суворим, визначити остаточне покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі строком на п`ять років.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробовуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю в три роки.

Відповідно до ст. 76 КК України, на звільненого від відбування покарання з випробовуванням ОСОБА_4 , суд покладає такі обов`язки;

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Застосований запобіжний захід - домашній арешт до ОСОБА_4 втратив дію 28 липня 2021 року.

Речові докази: метамфетамін 0,0329г., 0,0115г. (спец. Пакет №2844271; №2844006) квитанція №1011(965) №;327, електронну вагу; банківські картки (в пакеті НПУ ЕХР0224224) які зберігаються в кімнаті речових доказів Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області – знищити.

Письмові докази (документи) ,DVD –R диски, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Цивільний позов не заявлений,

Накладений арешт на речовий доказ – мобільний телефон «Xiaomi Redmi 7» відповідно ухвали слідчого судді Рівненського міського суду від 4 лютого 2021 року – скасувати та залишити у власності ОСОБА_9 .

Стягнути із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в АДРЕСА_1 , на користь держави, процесуальні витрати в сумі - 2 942 (дві тисячі дев`ятсот сорок дві) гривні 10 копійок в зв`язку із залученням експертів для проведення судових експертиз.

Відповідно до ч. 2ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

В іншій частині, відповідно до ст. 395 КПК України, вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області.

Відповідно до ст. 532 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1