Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №420/28239/23
Суддя: Осіпов Ю.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/28239/23
Головуючий І інстанції: Дубровна В.А.
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у місті Херсоні ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 27.11.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Корабельної районної у місті Херсоні ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
16.10.2023р. ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Корабельної районної у місті Херсоні ради, в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Корабельної районної у місті Херсоні ради стосовно не нарахування та невиплати їй допомоги на проживання як внутрішньо переміщеній особі згідно з «Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332);
- зобов`язати Корабельну районну у місті Херсоні раду здійснити призначення, нарахування та виплату їй допомоги на проживання відповідно до «Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка, яка до початку збройної агресії російської федерації проживала у с.Кринки Олешківської міської територіальної громади Херсонської області, у березні 2022р. перемістилась до м.Херсона та 24.04.2022р. через мобільний застосунок «Дія» подала заяву про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і про надання допомоги на проживання. Однак, довідка в застосунку сформована не була, а після тривалого листування з уповноваженими органами допомогу їй призначено лише з 01.06.2023р. з посиланням на технічні обмеження Єдиної інформаційної системи соціальної сфери. На думку позивачки, оскільки вона звернулась за допомогою до 30.04.2022р., вона має право на її отримання за період, починаючи з дати первинного звернення.
Відповідач відзив на позов до суду першої інстанції не надав.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Корабельної районної у м.Херсоні ради (Управління праці та соціального захисту населення) стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 допомоги на проживання як внутрішньо переміщеній особі за період з 24.04.2022р. по 31.05.2023р. згідно з «Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332). Зобов`язано Корабельну районну у м.Херсоні раду (Управління праці та соціального захисту населення) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги на проживання як внутрішньо переміщеній особі за період з 24.04.2022р. по 31.05.2023р. відповідно до вказаного вище Порядку. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Корабельної районної у місті Херсоні ради до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у місті Херсоні ради 22.12.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні даного судового рішення, не повністю з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у зв`язку із чим просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2025р. та ухвалити нове рішення з урахуванням наведених ним обставин.
Зокрема, апелянт зазначає, що рішенням Управління від 17.10.2023р. позивачці донараховано допомогу на проживання за період з 01.05.2022р. по 31.05.2023р., яку виплачено у жовтні 2023р. Затримка у призначенні допомоги, як стверджує апелянт, зумовлена не його бездіяльністю, а тим, що довідка через застосунок «Дія» не була сформована, а Єдина інформаційна система соціальної сфери тривалий час не дозволяла реєструвати особову справу раніше 01.06.2023р., тоді як ДП «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України» лише з травня 2022р. надало можливість призначення допомоги.
Крім того, апелянт наголошує, що з 01.07.2025р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2025р. №765 повноваження з нарахування та виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам передані органам Пенсійного фонду України, Управління таких повноважень не має та не отримує фінансування, головним розпорядником коштів є Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України, розпорядником другого рівня - Департамент соціального розвитку Херсонської обласної державної адміністрації, у зв`язку з чим просив залучити до участі у справі як відповідачів зазначений Департамент та Головне управління Пенсійного фонду України.
Позивачка відзив на апеляційну скаргу до суду не надала.
Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
22.01.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована та проживала у с.Кринки Олешківської міської територіальної громади Херсонської області.
25.04.2022р. наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 затверджено «Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022р.», до якого, з-поміж інших, було віднесено Олешківську міську територіальну громаду Херсонського району Херсонської області. Згідно з Переліком тимчасово окупованих російською федерацією територій України, затвердженим наказом цього Міністерства від 22.12.2022р. №309, Олешківська міська територіальна громада є тимчасово окупованою з 24.02.2022р.
У березні 2022р. ОСОБА_1 перемістилась до м.Херсона, і вже 24.04.2022р. за допомогою мобільного застосунку «Дія» подала заяву про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та про виплату допомоги на проживання.
25.04.2022р. позивачка отримала повідомлення про реєстрацію її як внутрішньо переміщеної особи, однак сама довідка в застосунку не сформувалась.
Листом Міністерства соціальної політики України від 21.11.2022р., наданим на звернення позивачки від 26.09.2022р., повідомлено, що відомості про неї в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб відсутні, однак, з огляду на подання нею у квітні 2022р. заяви через застосунок «Дія», Управлінню соціальної політики Херсонської міської ради запропоновано вжити заходів щодо виплати їй допомоги.
Листом ДП «Дія» Міністерства цифрової трансформації України від 03.02.2023р. позивачці роз`яснено порядок звернення до органу соціального захисту населення, а листом Департаменту соціального розвитку Херсонської обласної державної адміністрації від 14.06.2023р. №1367-П/09 - запропоновано повторно подати заяву про взяття на облік.
10.08.2023р. позивачка звернулась до Корабельної районної у місті Херсоні ради із заявою про надання допомоги на проживання, а 11.08.2023р. отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6521-5002903334.
25.08.2023р. листом Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у місті Херсоні ради позивачку повідомлено про те, що відповідна довідка через застосунок «Дія» сформована не була, однак Міністерством цифрової трансформації України сформовано перелік внутрішньо переміщених осіб по району 6523, що дає право на призначення допомоги з березня 2022р. Оскільки з технічних причин Єдина інформаційна система соціальної сфери не дає змоги реєструвати особові справи раніше 01.06.2023р., допомогу розраховано з 01.06.2023р. у розмірі - 2000 грн. щомісячно, а особова справа перебуває на контролі до надання розробниками системи технічної можливості призначення допомоги за попередній період.
Позивачка, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що позивачка перемістилась з тимчасово окупованої території та звернулась за допомогою до 30.04.2022р., тобто відповідала умовам її надання за Порядком №332, а відсутність у відповідача технічної можливості зареєструвати особову справу раніше 01.06.2023р. не може бути підставою для невиконання державних гарантій соціального захисту внутрішньо переміщених осіб.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з наведеними висновками суду 1-ї інстанції, разом із тим вважає, що обраний судом спосіб відновлення порушеного права позивачки потребує уточнення, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII, норми якого застосовуються в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону №1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону №1706-VII регламентовано те, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Як визначено ч.ч.1,2 ст.4 Закону №1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 цього Закону. Підставою ж для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені у ст.1 цього Закону, на момент їх виникнення.
За приписами ч.2 ст.7 Закону №1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п.2 «Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332 в редакції, чинній на квітень 2022р.) допомога надавалась особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м.Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022р. №204.
Херсонська область входила до зазначеного переліку.
Пунктом 3 Порядку №332 (у тій же редакції) встановлено, що допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 грн.; для інших осіб - 2000 грн. Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням. Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30.04.2022р. включно, надається починаючи з березня 2022р.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.04.2022р. №457 п.3 Порядку №332 доповнено положеннями, за якими починаючи з травня 2022р. допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), перелік яких затверджується Мінреінтеграції за погодженням з Міноборони.
У відповідності до п.6 Порядку №332, для отримання допомоги внутрішньо переміщена особа заповнює заяву, яка формується засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія.
Згідно з п.п.8-10 Порядку №332, перевірка відомостей, зазначених у заяві, проводиться під час її формування, а також подання засобами Порталу Дія. Список внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги, формується Мінцифри на підставі поданих заяв та надається ДП «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики», яке включає інформацію про таких осіб до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб і формує реєстри для виплати допомоги.
Таким чином, право на допомогу на проживання за квітень 2022р. виникало в особи, яка перемістилась з території, визначеної п.2 Порядку №332, та звернулась за допомогою засобами Порталу Дія до 30.04.2022р. включно, при цьому така допомога виплачувалась за повний місяць незалежно від дати звернення.
З травня 2022р. право на допомогу зберігалось за особами, які перемістились з територіальних громад, включених до відповідного переліку Мінреінтеграції.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання призначення та виплати державних соціальних допомог, соціальних стипендій органами Пенсійного фонду України» від 25.06.2025р. №765 визначено, що з 01.07.2025р. призначення та виплата державних соціальних допомог, у тому числі спірної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, здійснюються органами Пенсійного фонду України; структурні підрозділи з питань соціального захисту населення передають органам Пенсійного фонду України особові справи одержувачів за актами приймання-передачі, а також передбачено прийняття рішень про виплату сум державних соціальних допомог, не отриманих своєчасно з вини структурних підрозділів.
З матеріалів даної справи вбачається, що позивачка перемістилась із території Олешківської міської територіальної громади, яка є тимчасово окупованою з 24.02.2022р., та 24.04.2022р., тобто до 30.04.2022р., звернулась за допомогою засобами Порталу Дія у спосіб, який передбачений п.6 Порядку №332.
Більше того, саме Управління у листі від 25.08.2023р. визнало, що ОСОБА_1 включена до сформованого Мінцифри переліку внутрішньо переміщених осіб, що дає право на призначення допомоги з березня 2022р.
Несформованість довідки у застосунку «Дія» не залежала від позивачки і не може позбавляти її права, передбаченого п.3 Порядку №332.
Разом із тим, до апеляційної скарги Управлінням долучено роздруківку з електронної особової справи ОСОБА_1 , лист ДП «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України» від 20.10.2023р. №П-24005.3/23/20636.9 та лист Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 13.11.2023р., з яких чітко вбачається, що після надання розробником програмного забезпечення технічної можливості призначення допомоги з травня 2022р. Управлінням позивачці донараховано допомогу за період з 01.05.2022р. по 31.05.2023р. з розрахунку 2000 грн. на місяць, яку виплачено у жовтні 2023р.
Водночас, відомостей про нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги за квітень 2022р. матеріали справи не містять, а сам апелянт визнає, що донарахування за період до травня 2022р. не проводилось.
На тлі цього, колегія суддів враховує, що допомогу позивачці призначено лише з 01.06.2023р., а донарахування за період з 01.05.2022р. по 31.05.2023р. було здійснено рішенням Управління від 17.10.2023р., тобто вже після звернення позивачки до суду (16.10.2023р.) та майже через півтора роки після виникнення права на допомогу.
Допомога ж за квітень 2022р. позивачці не нарахована і не виплачена дотепер.
Таким чином, на час звернення до суду право позивачки на допомогу за весь спірний період було порушене, а тому суд 1-ї інстанції цілком обґрунтовано визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати допомоги за період з 24.04.2022р. по 31.05.2023р.
Подальше донарахування частини сум не скасовує протиправності бездіяльності, яка тривала до цього моменту.
Разом із цим, позивачка не повідомила суд про часткову виплату допомоги, а відповідач відзиву не подав, у зв`язку з чим суд першої інстанції, вирішуючи справу за наявними матеріалами (ч.6 ст.162 КАС України), зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити допомогу за весь період без урахування вже виплачених сум.
Таке формулювання створює ризик повторної виплати однієї і тієї самої допомоги за період з 01.05.2022р. по 31.05.2023р. та не відповідає вимогам ч.4 ст.245 КАС України, адже спосіб захисту має забезпечувати реальне відновлення порушеного права, а не призводити до надмірної виплати бюджетних коштів.
Враховуючи положення ч.2 ст.9 КАС України, колегія суддів вважає необхідним викласти абз.3 резолютивної частини рішення суду таким чином, щоб нарахування та виплата допомоги за спірний період здійснювались з урахуванням сум, виплачених на підставі рішення Управління від 17.10.2023р.
За встановлених судом обставин, це означає, що невиконаним залишається обов`язок стосовно нарахування та виплати допомоги за квітень 2022р., яка у відповідності до п.3 Порядку №332 виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що питання допомоги за березень 2022р. предметом цього спору не було, а суд апеляційної інстанції переглядає справу лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги суб`єкта владних повноважень.
Доводи ж апелянта про відсутність технічної можливості призначити допомогу за період до травня 2022р. колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані. Ні Закон №1706-VII, ні Порядок №332 не ставлять право особи на допомогу в залежність від налаштувань програмного забезпечення, яке є лише інструментом реалізації встановлених нормативними актами гарантій.
Як слушно зазначив суд першої інстанції, відповідно до принципу «належного урядування» державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків (п.70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011р. у справі «Рисовський проти України»). Ризик же будь-якої помилки державного органу має покладатись на саму державу і не може усуватись за рахунок приватних осіб (п.71 того ж рішення).
Зміст вищевказаного листа ДП «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України» від 20.10.2023р. про можливість призначення допомоги лише з травня 2022р. (в апеляційній скарзі очевидно помилково зазначено «з 01.05.2025р.») стосується лише технічних можливостей програмного забезпечення і не скасовує права позивачки на допомогу за квітень 2022р., яке прямо передбачене п.3 Порядку №332.
Не є підставою для скасування рішення і посилання апелянта на те, що він не є розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, а також не отримує власних доходів. Організація фінансування соціальних виплат між розпорядниками бюджетних коштів є внутрішнім питанням держави і не впливає на обсяг права особи на встановлену державою допомогу.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. у справі «Кечко проти України» (п.23) зазначив, що держава не може посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання своїх зобов`язань, що випливають з законодавства.
Що стосується передачі з 01.07.2025р. повноважень з призначення та виплати допомоги на проживання органам Пенсійного фонду, то дана обставина не впливає на оцінку правомірності бездіяльності, яка мала місце у 2022-2023р.р., коли саме відповідач через свій виконавчий орган здійснював відповідні повноваження.
Також не може бути задоволене прохання апелянта про залучення до участі у справі як відповідачів Департаменту соціального розвитку Херсонської обласної державної адміністрації та органу Пенсійного фонду України, оскільки згідно з ч.3 ст.48 КАС України заміна неналежного відповідача або залучення співвідповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а відповідно до ч.5 ст.308 КАС України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були заявлені в суді першої інстанції.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано відповідачем при розгляді справи судом першої інстанції.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи, адже судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У силу вимог п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або ж зміни рішення є:
1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції фактично дійшов обґрунтованого висновку про протиправність бездіяльності відповідача, разом із тим, внаслідок неповного з`ясування обставин справи обрав неналежний спосіб відновлення порушеного права позивачки, що є підставою для часткової зміни резолютивної частини рішення суду 1-ї інстанції.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у місті Херсоні ради - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року - змінити та викласти абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції:
Зобов`язати Корабельну районну у місті Херсоні раду (Управління праці та соціального захисту населення) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги на проживання як внутрішньо переміщеній особі за період з 24.04.2022 року по 31.05.2023 року у відповідності до вимог «Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року №332), з урахуванням сум, виплачених за період з 01.05.2022 року по 31.05.2023 року.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 19.10.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: В.А. Голуб
В.О. Скрипченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua