Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №280/7661/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 15 жовтня 2026 р.

Справа: №280/7661/25

Суддя: Круговий О.О.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/7661/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Шлай А.В., Малиш Н.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.01.2026 в адміністративній справі №280/7661/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

01.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29 грудня 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період 19 липня 2022 року по 12 червня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у Повному обсязі), за період з 29 грудня 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 12 червня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.01.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 73043.20 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.12.2017 по 19.01.2023.

В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є неспівмірним та несправедливим, що суперечить принципу пропорційності, закріпленому у Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012. Вказано про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Наказом Командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.12.2017 №326 старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №280/7893/23 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.12.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язаноВійськову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.12.2017 включно, за весь час затримки виплати.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №280/7893/23 набрало законної сили 02.01.2024.

30 липня 2025 року на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №280/7893/23 ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 72993,20 грн.

Покликаючись на не нарахування та не виплату середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі, з вимогою вчинити дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.

Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 30.12.2017 по 19.01.2023 слід обмежити до розміру нарахованої індексації - 73043,20 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Приписами статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача - 02 жовтня 2018 року та в попередній редакції Закону №3248-IV від 20 грудня 2005 року (далі - Закон №3248-IV)) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Отже, аналізуючи положення вказаних правових норм, колегія суддів зазначає, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX (з 19 липня 2022 року) положення статті 117 КЗпП України (в попередній редакції) втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію цієї статті.

Тобто, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.

При цьому, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону №3248-IV та були припинені на момент чинності дії цієї статті в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції), а у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми цієї статті (у новій редакції Закону №2352-IX).

Тобто, спірний період щодо стягнення середнього заробітку у цій справі та застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України умовно варто поділити на 2 частини: до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Закону №2352-IX) та після запроваджених до неї змін, що діють з 19 липня 2022 року.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 17.03.2026 у справі № 580/9134/23, які враховуються судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як видно з матеріалів справи, остаточний розрахунок мав бути проведений із позивачем 29.12.2017– в день звільнення.

Натомість, належні до виплати суми в загальному розмірі 72993.20 грн були виплачені лише 30.07.2025.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні слід розділити: з 30.12.2017 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.

Так, Військова частина НОМЕР_1 у довідці від 18.09.2025 № 323 зазначила, що на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”, середній заробіток працівника за останні 2 місяці становить: жовтень 2017 року - 7 682,00 грн.; листопад 2017 року - 7 682,00 грн. Розрахунок середньої заробітної плати здійснено на підставі: нарахованого грошового забезпечення за розрахунковий період: 15 364,00 грн; кількості відпрацьованих днів: 61 день; середньоденного грошового забезпечення: 251,87 грн.

Щодо періоду за час затримки розрахунку з 30.12.2017 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (включно), який становить 1662 календарних дні, суд зазначає, що загальна сума середнього грошового заробітку за час затримки розрахунків при звільненні за цей період склала 418 607,94 (1662 х 251,87) грн.

За час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 ( з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 19.01.2023 (6 місяців згідно з ст. 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового заробітку за час затримки розрахунків при звільненні становить 46 595,95 грн., оскільки 251,87 грн. х 185 календарних днів, які є періодом затримки розрахунку при звільненні.

Отже, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 465203,89грн.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що до всього періоду невиплати позивачу середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні слід застосувати критерії співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування.

Як встановлено з довідки військової частини № 327 від 22.09.2025, позивачу при звільненні виплачено грошове забезпечення в сумі 16 106,19 грн. Згідно довідки № 326 від 22.09.2025 на виконання рішення суду позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 73043,20 грн.

Тобто, загальна сума належних позивачеві при звільненні виплат складає 89 149,39 грн., із затримкою було виплачено 73043,20 грн., тобто частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат складає 18,07%, а частка коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат 81,93 %

Беручи до уваги викладене, сума середнього заробітку позивача підлягає зменшенню пропорційно до розміру невиплачених сум, тобто позивачу має бути виплачено 81,93 %, адже саме такий відсоток становить заборгованість відповідача на день звільнення порівняно із загальною сумую, що підлягала виплаті у зв`язку зі звільненням позивачки.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 30.12.2017 по 19.01.2023 із застосуванням коефіцієнту зменшення складає 465203,89 грн. х 81,93% = 381141,55грн.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказана сума значно перевищує розмір невиплачених при звільненні коштів, тому є необґрунтованою та підлягає зменшенню. При цьому, слід врахувати, що при звільненні позивач не ініціював спір з відповідачем щодо невиплати належної позивачу індексації грошового забезпечення, а за захистом своїх прав звернувся лише у 2024 році (більш ніж через 5 років після звільнення).

Тому, з огляду на всі встановлені обставини, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 30.12.2017 по 19.01.2023 слід обмежити до розміру нарахованої індексації - 73043,20 грн.

Отже, сума, яку постановив стягнути суд першої інстанції, визначена з урахуванням наведеного, у зв`язку з чим висновки останнього щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є правильним.

Що стосується посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.03.2026 по справі № 420/9470/25, які враховуються судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

З матеріалів справи видно, що виплата заборгованості була проведена позивачу 30.07.2025.

В свою чергу, відповідно до конверту, яким адміністративний позов було надіслано до суду першої інстанції 23.08.2025, тобто протягом місячного строку, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.

Інші доводи позивача, що викладені в апеляційній скарзі до уваги колегією суддів не приймаються, тому як не мають правового значення для вирішення справи, в тому числі з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari.» (заява №49684.99 від 27.09.2001) (п.30), у якому ЄСПЛ відзначив, що: незважаючи на те, що §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди мотивувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311 ст. 315, ст. 316, ст. 321, 325 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.01.2026 в адміністративній справі №280/7661/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя О.О. Круговий

суддя А.В. Шлай

суддя Н.І. Малиш

Оригінал: reyestr.court.gov.ua