Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №160/3615/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/3615/26

(суддя Ільков В.В., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року у справі №160/3615/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 16 лютого 2026 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, згідно з яким, просить:

- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, щодо не зарахування до пільгового стажу за Списком №1 періодів трудової діяльності з 01.07.2013 по 30.04.2014 рр., з 01.05.2014 по 02.08.2016 рр., з 03.08.2016 по 11.02.2019 рр., з 12.02.2019 по 01.10.2021 рр. ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №1, періоди трудової діяльності з 01.07.2013 по 30.04.2014 рр., з 01.05.2014 по 02.08.2016 рр., з 03.08.2016 по 11.02.2019 рр., з 12.02.2019 по 01.10.2021 рр. на ТОВ «ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА» згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 31.10.2021 року № 17;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області витрати на надання правової допомоги у розмірі 7000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору.

Позов обґрунтовано тим, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2026 року за №047250028226 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідач безпідставно не зарахував періоди роботи позивача з 01.07.2013 по 30.04.2014 рр., з 01.05.2014 по 02.08.2016 рр., з 03.08.2016 по 11.02.2019 рр., з 12.02.2019 по 01.10.2021.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Суд, визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2026 року за №047250028226 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №1, періоди трудової діяльності з 01.07.2013 по 30.04.2014 рр., з 01.05.2014 по 02.08.2016 рр., з 03.08.2016 по 11.02.2019 рр., з 12.02.2019 по 01.10.2021 рр. на ТОВ «ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА» згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 31.10.2021 року № 17.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.01.2026 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, згідно положень пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому судовому рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.

Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 798,72 гривень.

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судові витрати - на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 гривень. У іншій частині - відмовив.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не може нести відповідальність за те, що на довідці від 18.07.2024 року № 7 зроблені підписи однією посадовою особою, на яку відповідно до Наказу №4 від 01.08.2022 року покладено обов`язки й головного бухгалтера та начальника кадрів. Всі обов`язки щодо доказування правильності внесення відомостей до уточнюючих документів покладено на відповідальних осіб підприємства, на якому працював позивач.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області оскаржило його в апеляційному порядку з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що доданими документами до пільгового стажу (за Списком №1) не враховано періоди роботи у «ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА» місцезнаходження підприємства: місто Нікополь, проспект Трубників, 56, юридична адреса: смт. Солоне, вулиця Гагаріна, 26 з 01.07.2013 по 30.04.2014, з 01.05.2014 по 02.08.2016, з 03.08.2016 по 11.02.2019, з 12.02.2019 по 01.10.2021 згідно пільгової довідки №17 від 31.10.2021, оскільки довідка не відповідає вимогам додатку 5 до пункту 20 Порядку №637, а саме підписана посадовою особою (заступником директора виконавчого з кадрових, економічних та правових питань) довіреність або інший документ на право підпису не долучено. Витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи та обсягом робіт, який виконує адвокат під час підготовки та направлення до суду позовної заяви.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася із заявою від 26.01.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 – IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058).

Звернення розглядалося за принципом екстериторіальності спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2026 року № 047250028226, ОСОБА_1 було відмовлено у призначені пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058, у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу 7 років 6 місяців, а саме: «Пільговий стаж особи (за Списком №1) не підтверджено в установленому порядку.

Результати розгляду документів, доданих до заяви (зміст документів та відомостей):- за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.- за доданими документами до пільгового стажу (за Списком №1) не враховано періоди роботи у ТОВ «ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА» місцезнаходження підприємства: місто Нікополь, проспект Трубників, 56, юридична адреса: смт. Солоне, вулиця Гагаріна, 26 з 01.07.2013 по 30.04.2014, з 01.05.2014 по 02.08.2016, з 03.08.2016 по 11.02.2019, з 12.02.2019 по 01.10.2021 згідно пільгової довідки №17 від 31.10.2021, оскільки довідка не відповідає вимогам додатку 5 до пункту 20 Порядку №637, а саме підписана посадовою особою (заступником директора виконавчого з кадрових, економічних та правових питань) довіреність або інший документ на право підпису не долучено».

Із вказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2026 року № 047250028226 позивач не погоджується тому звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 114 Закону №1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Частиною 3 ст. 114 Закону №1058 визначено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Водночас пільговий стаж, роботи обчислюється з урахуванням Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок №383).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Відповідно до пункту 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, у тому числі уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, наказу про проведення атестації на відповідному робочому місці, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Зазначене відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду, яка викладено, зокрема, у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 31 березня 2020 року у справі №678/65/17, від 02 грудня 2021 року у справі №263/9464/16-а тощо.

Як вбачається зі змісту спірного рішення, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1 стала недостатність пільгового стажу, визначеного законом.

До матеріалів справи надано копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 16.02.1993, відповідно до якої позивач у період з 01.07.2013 по 30.04.2014 рр., з 01.05.2014 по 02.08.2016 рр., з 03.08.2016 по 11.02.2019 рр., з 12.02.2019 по 01.10.2021 рр., працювала в ТОВ «ВСМПО ТИТАН Україна»

Згідно з матеріалами справи в підтвердження наявності пільгового стажу роботи позивачем надано до пенсійного органу довідку №17 від 31.10.2021 року, яка була надана роботодавцем ТОВ «ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА», з якої вбачається, що ОСОБА_1 працювала: 1. В період з 01.07.2013 року по 30.04.2014 року у Трубоволочильному цеху за професією чистильник металу, відливків, виробів та деталей сухим кварцовим піском. Виконувала роботу чистильника металу, відливків, виробів та деталей, зайнята очищенням металу, металевих деталей та виробів сухим кварцовим піском, що передбачено Списком №1 розділ ХХІІІ, код КП 23, підстава Постанова КМУ № 36 від. 16.01.2003 року; 2. В період з 01.05.2014 року по 02.08.2016 року у Трубному виробництві за професією чистильник металу, відливків, виробів та деталей сухим кварцовим піском. Виконувала роботу чистильника металу, відливків, виробів та деталей, зайнята очищенням металу, металевих деталей та виробів сухим кварцовим піском, що передбачено Списком № 1 розділ XXIII, код КП 23, підстава Постанова КМУ № 36 від. 16.01.2003 року; 3. В період з 03.08.2016 року по 11.02.2019 року у Трубному виробництві піском. Виконувала роботу чистильника металу, відливків, виробів та деталей, зайнята очищенням металу, металевих деталей та виробів сухим кварцовим піском, що передбачено Списком №1 розділ ХХІІІ, Постанова КМУ № 461 від 24.06.2016 року; 4. В період 12.02.2019 року по 01.10.2021 року у Трубному цеху за професією чистильник металу, відливків, виробів та деталей сухим кварцовим піском.

Позивач виконувала роботу чистильника металу, відливків, виробів та деталей, зайнята очищенням металу, металевих деталей та виробів сухим кварцовим піском, що передбачено Списком №1 розділ ХХІІІ, підстава Постанова КМУ № 479 від 04.07.2017 року.

Відпрацьовано: 8 років 2 місяці 30 днів.

Довідка №17 від 31.10.2021 року містить інформацію, яка повинна міститися у довідці відповідно до Порядку № 637.

Щодо посилання на невідповідність уточнюючої довідки додатку 5 Постанови №637, колегія суддів зазначає, що довідка №17 від 31.10.2021 року, яка була надана роботодавцем ТОВ «ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА», підписана заступником виконавчого директора з кадрових, економічних та правових питань, головним бухгалтером та начальником ВРП. Вказана довідка містять печатки підприємств.

Однак Пенсійний орган не взяв до уваги цю довідку через те, що вона підписана посадовою особою ((заступником виконавчого директора з кадрових, економічних та правових питань), оскільки довіреність або інший документ на право підпису не долучено.

Суд зауважує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи пільгової довідки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки в оформленні пільгової довідки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність оформлення довідок. Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників.

Колегія суддів зазначає, що такі дефекти уточнюючої довідки, як невідповідність додатку 5 Порядку № 637, а саме сумніви пенсійного фонду щодо наявності повноважень у підписантів уточнюючої довідки, не може позбавляти особу права на пенсію, адже періоди та пільговий характер роботи позивача у спірні періоди підтверджені як записами у трудовій книжці позивача, яка в силу законодавства є основним документом, що підтверджує страховий та пільговий стаж, так й уточнюючою довідкою, якою підтверджено пільговий характер роботи та періоди такого пільгового стажу.

Також слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною першою статті 101 Закону № 1788-XII що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, ГУ ПФУ у Донецькій області таким правом не скористалося.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2026 року за №047250028226 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №1, періоди трудової діяльності з 01.07.2013 по 30.04.2014 рр., з 01.05.2014 по 02.08.2016 рр., з 03.08.2016 по 11.02.2019 рр., з 12.02.2019 по 01.10.2021 рр. на ТОВ «ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА» згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 31.10.2021 року № 17.

Щодо доводів апеляційної скарги про не співмірність заявлених до відшкодування сум витрат на правничу допомогу у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: договір про надання правничої допомоги від 10.02.2026 року; акт про надання правової допомоги від 16.02.2026 року, на підтвердження повноважень адвоката, суду надано оригінал ордеру на представлення інтересів, копії посвідченого адвокатом свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДП №4250 від 22.04.2019 року, посвідчення адвоката.

Частина перша статті 139 КАС України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 134 КАС України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Так, питання можливості зменшення розміру витрат на правничу допомогу неодноразово досліджувався Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом.

Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави для висновку, що такі документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених стороною на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові у справі №910/12876/19.

Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 18 травня 2022 року у справі №640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21.

Також, у постанові від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України та ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Так, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 28 жовтня 2021 року у справі №160/15983/20, від 27 квітня 2023 року у справі №280/4115/20.

Така ж правова позиція була викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі №902/347/18, від 22 листопада 2019 року у справі №910/906/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, де зазначено, що оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві було зазначено про те, що попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач планує понести у зв`язку із розглядом справи складається з витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7000 грн (а.с.7).

В свою чергу, у відзиві на позовну заяву, відповідач зазначає про не доведення позивачем факту понесення розміру правничої допомоги у цій справі та її не співмірність.

Враховуючи наявність клопотання відповідача про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, яке беззаперечно свідчить про не згоду відповідача із заявленою до відшкодування сумою правничої допомоги у цій справі та враховуючи складність цієї справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді, затрачений ним час на надання таких послуг, критерій «неминучості» понесення визначеного адвокатом розміру правничої допомоги у цій справі, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апеляційної скарги та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу у цій справі є 2000 грн.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року у справі №160/3615/26 – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов

суддя В.А. Шальєва