Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №440/3065/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №440/3065/25

Суддя: Присяжнюк О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р.Справа № 440/3065/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 р. (постановлену суддею Супрун Є.Б.) в справі № 440/3065/25 за заявою ОСОБА_1 , поданої в порядку ст. 378 КАС України, в справі № 440/3065/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачу додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. за час перебування на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров`я з 21.02.2024 р. по 22.11.2024 р., зобов`язавши Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 грн. за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я з 21.02.2024 р. по 22.11.2024 р.; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачу грошового забезпечення за останньою займаною посадою у повному обсязі за період з травня 2024 року по листопад 2024 року, зобов`язавши Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за останньою займаною посадою у повному обсязі за період з травня 2024 року по листопад 2024 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 р., яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2026 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України щодо ненарахування ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. за час перебування на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров`я з 21.02.2024 р. по 22.11.2024 р.; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 грн. за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я з 21.02.2024 р. по 22.11.2024 р.; в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення, в якій просив: змінити спосіб виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 р. у справі № 440/3065/25, а саме: стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 грн за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я за період з 21.02.2024 р. по 22.11.2024 р. у сумі 890802,30 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 р. заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду залишено без задоволення.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 р., та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №440/3065/25.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилаються на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, вимог: Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Згідно з ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність бюджетних призначень на виплату нарахованих сум не може розглядатися як обставина, що істотно ускладнює або робить неможливим виконання судового рішення, у зв`язку з чим підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення відсутні.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що суд може змінити спосіб і порядок виконання рішення лише за наявності обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим.

Самостійною підставою для зміни способу виконання судового рішення є невиконання суб`єктом владних повноважень протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішення у справах, які прямо передбачені ч. 3 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів справи, судовим рішенням, яке набрало законної сили, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100000 грн. за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я з 21.02.2024 р. по 22.11.2024 р., яка більш ніж два місяці після набрання рішенням суду законної сили залишається не виплаченою стягувачу, у зв`язку з відсутністю у боржника грошових асигнувань на вказані виплати.

Тобто, спірні правовідносини не стосуються обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт невиконання відповідачем у повному обсязі рішення суду протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням, не є безумовною підставою для зміни способу та порядку виконання рішення суду.

У спірному правовідносинах встановлено, що фактично неможливість виконання рішення суду, в частині виплати додаткової винагороди, пов`язана з відсутністю бюджетного фінансування Військової частини.

Оскільки виконання рішення суду залежить від бюджетного фінансування, то його виконання можливе й у такий спосіб, як зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду (здійснити виплату донарахованої суми додаткової винагороди), хоча й за певних умов (належне фінансування). Зміна способу і порядку виконання судового рішення у такому випадку не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування Державою витрат із виплати додаткової винагороди позивачу. І від того, що зміниться спосіб виконання із зобов`язання на стягнення, у військової частини автоматично не з`являться кошти для фактичного виконання рішення суду.

Таким чином, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування витрат по виплаті сум додаткової винагороди, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав для зміни способу і порядку виконання рішення суду за заявою позивача

При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати перерахованої додаткової винагороди не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади (місцевого самоврядування) не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. В той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання перерахованих сум додаткової винагороди, які фактично можуть бути виплачені за наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що заява позивача про зміну порядку і способу виконання судового рішення у справі № 440/3065/25 не підлягає задоволенню

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 р. – без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 р. по справі № 440/3065/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua