Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №480/9187/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №480/9187/25

Суддя: Присяжнюк О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р.Справа № 480/9187/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 року (ухвалене суддею Сидорук А.І.) в справі № 480/9187/25

за позовом законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, у якому просила: визнати протиправною відмову відповідача в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта у вигляді паспортної книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ; зобов`язати відповідача належно оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ ОСОБА_1 без згоди на обробку персональних даних.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про захист персональних даних", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що позивачами не доведено фактів порушення прав в частині обробки персональних даних, а судом не встановлено фактів порушень прав позивачів в частині обробки персональних даних.

Позивачка подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , з заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.

Листом від 03.11.2025 р. № 5926-2358/5926.1-25 позивачці відмовлено у виготовлені паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XII, з підстави відсутності рішення суду, що набрало законної сили про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України, а саме зразка 1994 року.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про громадянство України", документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 р. №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України, згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

З 06.12.2012 р. набрав чинності Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (в подальшому - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону №5492-VI, суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру, оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Відповідно до ст. 14 Закону № 5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації.

Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.

Документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України (ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI).

Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Водночас ч. 4 ст. 13 Закону № 5492-VI особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб`єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Частинами 2-4 статті 21 Закону № 5492-VI визначено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини 1 статті 2 цього Закону (ч. 5 ст. 21 Закону № 5492-VI).

При цьому згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 21 Закону № 5492-VI оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (в подальшому - Порядок № 302).

Пунктом 2 Порядку № 302 запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.

Згідно з п.п. 2-4 Порядку № 302, паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-ти річного віку, зобов`язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість видачі паспорта громадянина України як у формі книжечки, так і у формі ID-картки.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка та її неповнолітня донька звернулися до відповідача щодо оформлення останньому паспорта громадянина України у формі паспортної книжки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XII.

Відповідач повідомленням від 03.11.2025 р. № 5926-2358/5926.1-25 р. відмовив у виготовлені паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, оскільки відсутнє судове рішення, що набрало законної сили про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України, а саме зразка 1994 року.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що повідомлення відповідача про відмову у оформленні паспорта громадянина України від 03.11.2025 р. № 5926-2358/5926.1-25 р. не містить посилань щодо технічної неможливості відповідачем оформити паспорт у формі книжечки особі, а лише зазначено про відсутність одного з необхідних документів - рішення суду, що і стало підставою для відмови позивачу у видачі паспорту.

Разом з тим, якщо законодавством належним чином не врегульовано правовідносини щодо видачі паспорту книжечки, то будь-які ризики щодо такої неврегульованості законодавства не можуть покладатися на фізичних осіб, а покладаються саме на відповідача, який, від імені Держави, здійснює владні функції у цій сфері.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що демократичне суспільство передбачає можливість особи мати різні погляди, в тому числі на використання персональних даних, а також вимагати дотримання своїх прав, які не заборонені законом, а навпаки є правомірними. Держава, з урахуванням конституційного принципу верховенства права, має за свою мету сприяти реалізації прав людини. Тому справедливим є допомога людині у реалізації її прав, а не створення або продовження нових правових конфліктів.

Матеріалами справи підтверджено, що повідомлення Сумського відділу № 1 Управління державної міграційної служби України в Сумській області від 03.11.2025 р. не містить посилань щодо технічної неможивості відповідачем оформити паспорт у формі книжечки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без надання згоди на обробку персональних даних, а саме стверджується про відсутність одного з необхідних документів - рішення суду, що і стало підставою для такої відмови.

Слід зазначити, що у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації сином позивачки його громадянських прав.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний суд у своїх постановах від 21.12.2022 р. в справі №420/5353/20, від 17.05.2023 р. в справі №420/12574/21, від 09.11.2023 р. в справі №380/16510/22, від 20.03.2024 р. в справі №560/3366/23.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачки в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

Суд апеляційної інстанції не приймає доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції у своєму рішенні від 02.06.202 р. заборонив працівникам органів ДМС здійснювати обробку персональних даних ОСОБА_1 , оскільки такі твердження є помилковими та повністю спростовуються матеріалами справи. Оскаржуване судове рішення не містить жодних прямих чи опосередкованих заборон щодо вчинення вказаних дій, а навпаки, у його мотивувальній частині суд першої інстанції чітко зазначив, що спірне рішення органу ДМС не містить таких передбачених законом підстав для відмови, як технічна неможливість виконання або ненадання особою згоди на обробку її персональних даних. Натомість єдиною підставою для відмови суб`єкт владних повноважень зазначив виключно відсутність відповідного судового рішення, що свідчить про неправильне тлумачення відповідачем змісту та суті ухваленого судом першої інстанції рішення.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Сумській області щодо відмови, оформленої повідомленням Сумського відділу № 1 Управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 03.11.2025 р. № 5926-2358/5926.1-25, в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ та зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Сумській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ, без надання згоди на обробку персональних даних.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 по справі № 480/9187/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич

Оригінал: reyestr.court.gov.ua