Вирок від 18 жовтня 2026 р. у справі №357/12894/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Суд: Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Невиконання судового рішення

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №357/12894/26

Суддя: Вознюк О. Л.

Справа № 357/12894/26

1-кп/357/1120/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.10.2026 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючий суддя - ОСОБА_1 ,

за участю секретарів – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Біла Церква Київської області обвинувальний акт з доданими до нього матеріалами у кримінальному провадженні № 12026111030001101, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.07.2026, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Конотоп Сумської області, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , неодружений, з середньою спеціальною освітою, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні сержанта, раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382 КК України,

У С Т А Н О В И В:

1. До Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026111030001101, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.07.2026, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

2. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Сержант ОСОБА_6 , діючи у порушення ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», постанови Білоцерківського міськрайонного суду від 30.09.2025 у справі № 357/13173/25, що набрала законної сили 10.10.2025, статей 4, 9, 11, 13, 123, 124 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи про наявність та зміст постанови Білоцерківського міськрайонного суду від 30.09.2025 у справі № 357/13173/25, що набрала законної сили 10.10.2025, якою його позбавлено права керування транспортними засобами на строк один рік, діючи умисно, о 17 годині 27 хвилин 06.07.2026 керував транспортним засобом – автомобілем марки «VOLKSWAGEN» моделі «TRANSPORTER» з реєстраційним номером НОМЕР_2 по вулиці Миру у с. Бакали Білоцерківського району Київської області, чим вчинив умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

За вказаних обставин ОСОБА_6 умисно не виконував постанову суду, що набрала законної сили, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України.

3. Позиції сторін.

Прокурор підтримала обвинувачення, сформульоване в обвинувальному акті. Просила визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, при цьому враховуючи суспільний інтерес у продовженні проходження служби просила, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання із застосуванням випробувального терміну строком 1 рік, з покладенням на особу наступних обов`язків передбачених ст. 76 КК України. Згідно ч.4 ст.76 КК України покласти нагляд за дотриманням випробувального терміну та покладених обов`язків командиру військової частини НОМЕР_1 , де обвинувачений проходить військову службу.

Обвинувачений визнав свою вину повністю, з мірою покарання погодився.

4. Формулювання статті (частин статті) КК України, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений та докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Частина 1 ст. 382 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, за обставин, які викладені в обвинувальному акті, а інші учасники судового провадження (прокурор) не заперечували щодо розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються.

Дослідження фактичних обставин справи було обмежено допитом обвинуваченого. У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 підтвердив обставини події, викладені в обвинувальному акті, свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю.

Зі слів обвинуваченого, він знав про наявність постанови суду про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та позбавлення права керування транспортними засобами. Однак, 6 липня 2026 року, перебуваючи за кермом автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», він був зупинений на території Білоцерківського району.

Надані обвинуваченим показання є логічними, послідовними, узгоджуються з викладеними в обвинувальному акті фактичними обставинами, встановленими під час досудового розслідування та не викликають у суду сумніву щодо їх щирості.

За викладених обставин Суд вважає доведеним вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, а саме умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили.

5. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Мотиви призначення покарання.

Санкція ч. 1 ст. 382 КК України передбачає покарання у вигляді штрафу від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , Суд у відповідності до статей 65 - 67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

Водночас каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Призначаючи покарання, Суд враховує наявність обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_6 , якою є щире каяття.

Так, ОСОБА_6 у судовому засіданні повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті.

Суд також враховує, що під час судового розгляду ОСОБА_6 був самокритичним у своїх оцінках, поведінка обвинуваченого під час судового розгляду свідчить про усвідомлення ним протиправності своїх дій, негативного ставлення до вчиненого та критичну оцінку власної поведінки, що в сукупності дає суду підстави визнати його каяття щирим.

Обставини, що обтяжують покарання відсутні.

Крім того, Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 проходить військову службу, за місцем служби характеризується позитивно, раніше не судимий.

Вирішуючи питання про вид покарання за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України, суд враховує, що санкції зазначеної норми передбачають можливість призначення штрафу. Разом з тим суд доходить висновку, що такий вид покарання у цьому випадку не забезпечить досягнення мети покарання, визначеної статтею 50 КК України.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху, пов`язані з керуванням транспортними засобами у стані сп`яніння, а також неодноразово піддавався адміністративним стягненням у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Незважаючи на застосовані до нього заходи державного примусу та наявність судових рішень, що набрали законної сили, обвинувачений продовжив керувати транспортними засобами.

Зазначені обставини свідчать про те, що раніше застосовані до обвинуваченого штрафні санкції та інші заходи юридичної відповідальності не забезпечили належного дотримання ним вимог закону та не стали достатнім стримуючим фактором для недопущення нових правопорушень. За таких умов призначення покарання у виді штрафу за вказані кримінальні правопорушення не відповідатиме ступеню суспільної небезпеки вчиненого та не буде достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Отже, з урахуванням вказаних обставин та особи обвинуваченого ОСОБА_6 , його ставлення до вчиненого, повного визнання ним своєї вини, суд у відповідності до вимог закону України про кримінальну відповідальність та передбачених цим законом санкцій вважає, що для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_6 та для попередження вчинення, як ним, так і іншими особами нових кримінальних правопорушень йому необхідно призначити покарання за ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

Разом з цим, враховуючи характер та обставини вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, який раніше не судимий, проходить військову службу та з 2024 року бере участь у виконанні завдань із забезпечення оборони України, а також щире каяття та усвідомлення обвинуваченим протиправності своєї поведінки, суд вважає за можливе звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 КК України іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років. З урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставин, що пом`якшують покарання (якими є щире каяття), відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд вважає доцільним встановити обвинуваченому ОСОБА_6 іспитовий строк один рік.

Також відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1 статті 76 КК України. Як зазначено в частині 3 статті 76 КК України, на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, суд покладає обов`язки, передбачені частиною 2 цієї статті, необхідні і достатні для її виправлення з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання.

При звільненні від відбування покарання Суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки, передбачені статтею 76 КК України:

1) не виїжджати за межі України без погодження з командиром військової частини НОМЕР_1 ;

2) періодично з`являтися для реєстрації до командира військової частини НОМЕР_1 ;

3) повідомляти командира військової частини НОМЕР_1 про зміну місця проживання.

На переконання Суду, призначене покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Саме таке покарання сприятиме становленню справедливості, рівності перед законом, забезпеченню добропорядності та відповідальності осіб за вчинювані ними діяння.

6.Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

6.1. Цивільний позов.

Цивільний позов у справі не заявлявся.

6.2. Процесуальні витрати.

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 та ч. 4 ст. 374 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Відповідно до змісту обвинувального акта процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

Питання про відшкодування інших понесених процесуальних витрат стороною обвинувачення чи стороною захисту не піднімалось.

6.3. Винагорода викривачу.

Підстави для виплати винагороди викривачу у цьому кримінальному провадженні відсутні.

6.4. Спеціальна конфіскація.

Підстави для застосування спеціальної конфіскації відсутні.

6.5. Заходи забезпечення кримінального провадження.

6.5.1. Запобіжні заходи.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України суд при ухваленні вироку серед іншого приймає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Запобіжні заходи у цьому кримінальному провадженні не застосовувались.

6.5.2.Арешт майна.

Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема у випадку непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації щодо майна, на яке накладено арешт.

Арешт майна у цьому кримінальному провадженні не здійснювався.

6.5.3. Щодо речових доказів і документів.

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Речові докази в кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись статтями 100, 124, 368, 374, 381-382, 395, 532 КПК України, Суд

У Х В А Л И В:

1. ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

1.1. Призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

1.2. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.

1.3. На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки:

- не виїжджати за межі України без погодження з командиром військової частини НОМЕР_1 ;

- періодично з`являтися для реєстрації до командира військової частини НОМЕР_1 ;

- повідомляти командира військової частини НОМЕР_1 про зміну місця проживання.

1.4.Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

1.5. Нагляд за ОСОБА_6 доручити командиру військової частини НОМЕР_1 .

2. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку, з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області до Київського апеляційного суду. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

3. Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору, та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати іншим учасникам судового провадження.

Суддя: ОСОБА_7

Оригінал: reyestr.court.gov.ua