Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №293/873/26 — Черняхівський районний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/873/26

Провадження № 2/293/795/2026

15 жовтня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Збаражського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Крисюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру та скасування арешту майна, -

ВСТАНОВИВ:

І. СУТЬ СПРАВИ

15.06.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, за змістом якого просить визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; зняти арешт з нерухомого майна, а саме з квартири АДРЕСА_1 , що накладений відділом державної виконавчої служби Черняхівського районного управління юстиції Житомирської області на підставі постанови про арешт майна боржника ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження.

В обгрунтування позову позивач зазначає, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 23.11.1993 квартира АДРЕСА_2 , належала на праві приватної спільної власності ОСОБА_3 та членам її сім`ї - ОСОБА_4 ,. ОСОБА_1 (позивачу у даній справі) та ОСОБА_2 (відповідач у даній справі). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.06.2006 ОСОБА_1 (далі - позивач) успадкував 1/4 ідеальних частки вказаної квартири після смерті матері ОСОБА_3 . Згідно договору дарування квартири від 25.09.2006 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (відповідач) передали безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність 2/4 частки вказаної квартири. Тобто позивач є власником 1/1 частини квартири АДРЕСА_3 .

Однак, при зверненні до державного реєстратора Черняхівської селищної ради для реєстрації права власності на вищевказану квартиру державний реєстратор встановив наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій - наявні зареєстровані обтяження (номер запису про обтяження 8663786) в реєстрі ДРРП на все майно власника квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_2 .

Однак, відповідно до відомостей з АСВП, станом на 18.05.2026 всі виконавчі провадженні, відкриті відносно ОСОБА_2 завершені. З викладеного вбачається, що наявність накладеного обтяження порушує права власника квартири - ОСОБА_1 на володіння його майном.

ІІ. ПРОЦЕДУРА та ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 15.06.2026 справа №293/87/26 передана на розгляд судді Збаражському О.М.

25.06.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи постановив проводити в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 23.07.2026.

23.07.2026 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 08.09.2026.

08.09.2026 судове засідання відкладено на 15.10.2026.

15.10.2026 позивач та його представник в судове засідання не прибули, про розгляд справи повідомлялись встановленим порядком. Згідно поданої заяви від 23.07.2026 позивач просив розглядати справу без його участі, позов підтримав.

Відповідач в судове засідання не прибув, до суду повернулись конверти, направлені на адресу реєстрації місця проживання із відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

У постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Враховуючи норми ст. 128 ЦПК України, суд рахує, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки явка відповідача судом не визнавалась обов`язковою, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

У судовому засіданні від 15.10.2026 відповідно до ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд склав вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ та ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 23.11.1993 квартира АДРЕСА_2 , належала на праві приватної спільної власності ОСОБА_3 та членам її сім`ї - ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.13).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.06.2006 ОСОБА_1 (далі - позивач) успадкував 1/4 ідеальних частки вказаної квартири після смерті матері ОСОБА_3 (а.с.14, 15).

Відповідно до договору дарування квартири від 25.09.2006 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 передали безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність 2/4 частки вказаної квартири (а.с.16, 17).

Згідно рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 07.05.2026 державного реєстратора Черняхівської селищної ради встановлено наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій - наявні зареєстровані обтяження (номер запису про обтяження 8663786 від 09.02.2015) в реєстрі ДРРП на все майно власника квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_2 (а.с. 21, 22).

Відповідно до відомостей з АСВП, станом на 18.05.2026 всі виконавчі провадженні, відкриті відносно ОСОБА_2 завершені (а.с. 23).

Листом від 09.06.2026 вих № 23.2/2026/61582 Житомирський ВДВС у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомив про відсутність правових підстав для зняття арешту та на підставі ч. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» рекомендував для зняття арешту звернутися до суду (а.с. 24, 26-27).

ІV. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ, МОТИВИ та ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України) і що також гарантовано ст.124 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з ч. 1-3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. Частиною 5 ст. 59 вказаного закону передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

За правилами ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 5 частини першої статті 2 цього Закону: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають, обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості: зокрема, заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека; вимога нотаріального посвідчення договору, предметом якого є нерухоме майно, встановлена власником такого майна; податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; інші обтяження відповідно до закону.

При цьому необхідно зазначити, що обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 вказаного Закону). Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (ч.3 ст. 3 вказаного Закону). З цього слідує, що обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Законом до обтяжень віднесені: зокрема, заборона відчуження, арешт нерухомого майна, іпотека, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, а також інші обтяження.

Відповідно до Постанови КГС ВС від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивач на даний час позбавлений можливості оформлення та реєстрації свого майна у встановленому законом порядку та розпорядження ним через наявність арешту, пов`язаного із колишнім власником. Таким чином, арешт, накладений на майно, порушує право власності позивача.

Зважаючи на встановлені судом обставини та враховуючи, що арешт на квартиру накладено неправомірно, оскільки квартира АДРЕСА_1 станом на 2015 рік не була власністю відповідача, а позивачем всі чотири частки квартири набуто у власність у встановленому законодавством порядку, всі виконавчі провадження щодо відповідача завершені, а наявні обтяження за умови відсутності у самого обтяжувача будь-яких претензій майнового характеру до власника майна порушує право власності позивача, оскільки він наразі обмежений у можливості реалізації своїх прав, у зв`язку із чим таке порушене право підлягає судовому захисту.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та необхідність захисту його права власності шляхом визнання права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 та зняття арешту з вказаного нерухомого майна.

Керуючись ст. 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Зняти арешт з нерухомого майна, а саме з квартири АДРЕСА_1 , що накладений відділом державної виконавчої служби Черняхівського районного управління юстиції Житомирської області на підставі постанови про арешт майна боржника ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження (серія та номер: 6323188, виданий 06.02.2015, видавник державний виконавець ВДВС Черняхівського районного управління юстиції Ковальчук Т.В.; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 19201839 від 09.02.2015).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне рішення складено та підписано 19.10.2026.

СуддяОлег ЗБАРАЖСЬКИЙ