Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №520/11281/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р.Справа № 520/11281/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/11281/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просив:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невключення до складу місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого розрахована грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки у кількості 86 днів (по 30 діб за 2022, 2023 роки та 26 діб за 2024 рік), додаткової відпустки за вислугу років, яка передбачена ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» у кількості 30 днів (по 15 діб за 2022 та 2023 роки), додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена Законом № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у кількості 42 дні (по 14 діб за 2022, 2023 та 2024 роки), усього 158 днів, додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 40108599) перерахувати ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки у кількості 86 днів (по 30 діб за 2022, 2023 роки та 26 діб за 2024 рік), додаткової відпустки за вислугу років, яка передбачена ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» у кількості 30 днів (по 15 діб за 2022 та 2023 роки), додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена Законом № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у кількості 42 дні (по 14 діб за 2022, 2023 та 2024 роки), усього 158 днів, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення із врахуванням сум додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та виплатити недоплачений розмір після проведення перерахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невключення до складу місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого розрахована грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки у кількості 86 днів (по 30 діб за 2022, 2023 роки та 26 діб за 2024 рік), додаткової відпустки за вислугу років, яка передбачена ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» у кількості 30 днів (по 15 діб за 2022 та 2023 роки), додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена Законом № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у кількості 42 дні (по 14 діб за 2022, 2023 та 2024 роки), усього 158 днів, додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 40108599) перерахувати ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки у кількості 86 днів (по 30 діб за 2022, 2023 роки та 26 діб за 2024 рік), додаткової відпустки за вислугу років, яка передбачена ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» у кількості 30 днів (по 15 діб за 2022 та 2023 роки), додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена Законом № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у кількості 42 дні (по 14 діб за 2022, 2023 та 2024 роки), усього 158 днів, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення із врахуванням сум додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та виплатити недоплачений розмір після проведення перерахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ № 168 не має постійний характер та не входить до складу місячного грошового забезпечення поліцейських.

Крім того, за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану.

Отже, виплата додаткової винагороди залежить від певних умов та її виплата здійснюється у період дії воєнного стану, тобто не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить від певних обставин і від виконаних завдань, що визначається наказом.

Посилається на судову практику, зокрема Верховного Суду в подібних правовідносинах.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ України та поліції з 14 квітня 1996 року, з якої за наказом ГУНП в Харківській області № 397 о/с від 28.08.2024 був звільнений за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).

На час звільнення мав спеціальне звання «полковник поліції» та перебував на посаді начальника відділу з питань житлового забезпечення, управління об`єктами державної власності та капітального будівництва управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУНП в Харківській області.

Згідно з відомостями, що містяться у витягу з наказу ГУНП в Харківській області № 397о/с від 28.08.2024 при звільненні зі служби позивач отримав грошову компенсацію за невикористані у 2022, 2023, 2024 роках: щорічну основну оплачувану відпустку у кількості 30 діб та 15 діб додаткової відпустки за вислугу років, яка передбачена ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» за 2022 рік; щорічну основну оплачувану відпустку у кількості 30 діб та 15 діб додаткової відпустки за вислугу років, яка передбачена ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» за 2023 рік; щорічну основну оплачувану відпустку за період з 01.01.2024 по 29.08.2024 у кількості 26 діб.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 23 липня 2015 року (та рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України № 12/І/ХХІ/13 від 09 липня 2015 року.

У зв`язку з встановленням у 2015 році статусу учасника бойових дій, у позивача виникло право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), в тому числі одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 по справі № 520/35012/24 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2025 по справі № 520/35012/24 позивач отримав компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати за 2022. 2023 та 2024 роки тривалістю 14 календарних днів за кожний рік (усього 42 доби), яка передбачена Законом № 3551-ХІІ.

У зв`язку з цим, до наказу ГУНП в Харківській області № 397о/с наказами ГУНП в Харківської області № 160 о/с від 02.04,2025 та № 327о/с від 04.06.2025 внесені відповідні зміни.

Таким чином, кількість днів невикористаних щорічних відпусток за 2022, 2023, 2024 роки становить - 86 днів (30+30+26); додаткової відпустки за вислугу років, яка передбачена ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» - 30 днів (15+15); додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена Законом № 3 5 51 -XII - 42 дні, усього 158 днів.

Як вбачається з листа ГУНП в Харківській області від 04.04.2025 вих. № 139аз/119/05/29-2025 та довідок про доходи №№ 305, 306, 307 від 29.08.2024 за підписом заступника начальника УФЗБО ГУНП в Харківській області О.Ю. Тимченко та спеціаліста УФЗБО ГУНП в Харківській області Н.О. Горюн (копії додаються) до складу місячного грошового забезпечення позивача входила додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн., яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Вказана додаткова винагорода виплачувалась щомісячно з моменту її установлення Кабінетом Міністрів України та до моменту звільнення позивача зі служби в поліції. З виплаченої додаткової винагороди був сплачений єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Проте, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, не була врахована відповідачем для розрахунку компенсації за невикористані дні усіх видів оплачуваних відпусток, компенсація за які була нарахована та виплачена позивачу після звільнення. Вказане підтверджується відомостями, які містяться у відповіді на адвокатський запит від 13.03.2025 (лист ГУНП в Харківській області від 04.04.2025 вих. № 139аз/119/05/29-2025).

Свою позицію щодо відсутності підстав для врахування отриманої додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 при виплаті компенсації за невикористані відпустки за фактично відпрацьований час відповідач обґрунтовував тим, що виходячи з приписів пункту 3 розділу І Порядку № 260 та постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015, до складу грошового забезпечення входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема, винагороди, які мають постійний характер. Тому включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 до розрахунку компенсації за невикористану відпустку на думку відповідача непередбачено (лист ГУНП в Харківській області від 04.04.2025 вих. № 139аз/119/05/29-2025).

Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, тому вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпустки.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про повторне звернення позивача до суду з приводу тих самих правовідносин суд апеляційної зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Згідно зі ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Слід зазначити, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Водночас, не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були аргументовані ним інакше. Крім того, посилання на наявність доказів, відмінних від тих, які були подані при первинному зверненні, не свідчать про зміну підстав звернення до суду з позовом.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 09.10.2018 р. в справі №809/487/18, яка в силу ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі № 520/35012/24, було вирішено спір щодо обов`язку Головного управління Національної поліції в Харківській області здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023 та 2024 роки .

На виконання зазначених судових рішень відповідачем були видані накази від 02.04.2025 № 160 о/с та від 04.06.2025 № 327 о/с, проведено відповідні нарахування та виплату грошової компенсації.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Подібна права позиція щодо визначення предмета спору викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 р. в справі № 916/542/18, від 01.08.2019 р. в справі № 916/1743/18.

Так, підстава позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Окрім цього, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.11.2019 р. в справі № 640/5563/19).

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.05.2024 р. в справі №990/29/24.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що предмети позовів (зазначені у позовних заявах матеріально-правові вимоги до відповідача, стосовно яких позивач просив ухвалити судові рішення) у цій справі та у справі за № 520/35012/24, є різними.

Предметом розгляду у справі № 520/35012/24 було безпосередньо право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпустки, у виплаті якої відповідачем було відмовлено. Натомість правомірність розрахунку цієї компенсації та включення до її складу окремих видів грошового забезпечення (зокрема, додаткової винагороди за Постановою № 168) стала предметом самостійного оцінювання лише після видання відповідачем наказів від 02.04.2025 № 160 о/с та від 04.06.2025 № 327 о/с і здійснення фактичного нарахування виплат.

Таким чином, вимога про врахування Постанови № 168 ґрунтується на юридичних фактах (дії та розрахунки відповідача при виконанні рішення суду), які виникли вже після ухвалення рішення у справі № 520/35012/24, що виключає тотожність підстав позову та свідчить про наявність нового предмета спору.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач мав можливість заявити вимоги щодо включення додаткової винагороди за Постановою № 168 під час розгляду справи № 520/35012/24.

Щодо доводів апеляційної скарги по суті спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» (далі по тексту Закон № 580-VIII).

Згідно з п. 4 ч. 10 ст. 62 Закону № 580-VIII поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

Статтею 92 Закону № 580-VІІІ передбачено, що поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

За приписами ч.9 ст.93 Закону № 580-VІІІ поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров`я (через хворобу) або у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки.

Відповідно до ч.10 ст.93 Закону № 580-VІІІ поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.

Частинами 1, 2 ст. 94 Закону № 580-VІІІ передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 (далі по тексту Постанова № 988) встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення курсантів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, складається з посадового окладу.

На виконання вимог статті 94 Закону № 580-VII та Постанови № 988 Міністерство внутрішніх справ України 06.04.2016 видало наказ № 260, яким затвердило Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.

Відповідно до п.1 розділу І Порядку № 260 ці Порядок та умови визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.

Згідно з п.3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п.8 Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, яке вони отримували на день, що передував цій відпустці, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії.

Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

У випадках припинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 8 розділу I цих Порядку та умов, і призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день припинення (призупинення), крім премії.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту Постанова № 168).

Відповідно до п.1 Постанови № 168 на період дії воєнного стану зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

На виконання Постанови № 168, наказом МВС України від 28.11.2022 № 775 затверджено Порядок та умови виплати поліцейським додаткової винагороди, одноразової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) (далі по тексту Порядок № 775).

За приписами п.2 Порядку № 775 на період воєнного стану додаткова винагорода поліцейським виплачується, серед іншого, у розмірі до 10000 гривень - поліцейським, крім тих, що визначені в абзаці першому та підпункті 2 цього пункту, пропорційно в розрахунку на місяць.

Відповідно до п.15 Порядку № 775 додаткова винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Виходячи із приписів п.3 розділу І Порядку № 260, до складу грошового забезпечення входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема, винагороди, які мають постійний характер.

Вирішуючи питання, чи є додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, винагородою, яка має постійний характер та підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення для визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, варто врахувати, що пункт 1 Постанови №168 чітко і однозначно передбачає, що:

- додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою поліцейського, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану;

- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання поліцейським участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- визначається наказами командирів (начальників).

За відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Отже, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 27.03.2025 у справі № 240/2921/23.

Так, з огляду на зміст пункту 1 Постанови №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому остання не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.

У спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом (Порядком №775) віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення.

Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки поліцейському.

Крім того, указаний правовий висновок був застосований Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 при вирішенні питання включення до складу місячного грошового забезпечення позивача як військовослужбовця Держприкордонслужби України додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. За результатами перегляду судових рішень у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою 168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.

У постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 Верховний Суд указав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.

Відступу від висновку щодо такого застосування указаної норми права Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, як це передбачено статтями 346, 347 КАС України, не було.

А тому, з огляду на наведене, указані підходи щодо правової природи додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, які містяться у зазначених справах, є застосовними до спірних правовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а тому відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період, відповідно до Постанови № 168.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.06.2026 по справі № 240/33823/23, який в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню при вирішенні спірних правовідносин. При цьому колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що вказаний висновок було викладено після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінетом Міністрів України №168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, яка входить до складу грошового забезпечення позивача при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що Головне управління Національної поліції в Харківській області правомірно не включило додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 до складу грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачу компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, що свідчить про обґрунтованість вимог апеляційної скарги та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 по суті спору, зазначені доводи не впливають на результат розгляду справи.

Відповідно ст. 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 по справі № 520/11281/26 - скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Я.В. П`янова